Висвітлено актуальні проблеми діагностики та лікування доброякісних пухлин, пухлиноподібних уражень кісток і хронічного гематогенного остеомеліту у дітей. Обгрунтовано підходи до диференційної діагностики уражень кісток і методи їх лікування. Увагу приділено питанням медичної реабілітації, що значно зменшує кількість ускладнень, незадовільних наслідків лікування та відсоток інвалідності у дітей з даними захворюваннями.

Розглянуто основні вади розвитку та хвороби у дітей. Описано причини їх виникнення, клінічний перебіг, диференціальну діагностику, методи обстеження та лікування. Увагу приділено анастезіологічному забезпеченню оперативних втручань у дітей різних вікових груп, особливостям передопераційної підготовки та післяопераційного спостереження, реанімаційним заходам. Наведено інформацію про гнійно-запальні хвороби, травматичні ушкодження органів черевної порожнини, вади розвитку та хвороби опорно-рухового апарату, добро- і злоякісні пухлини у дітей.

Рассмотрены основные недостатки развития и болезни у детей. Описаны причины их возникновения, клиническое протекание, дифференциальная диагностика, методы обследования и лечения. Уделено внимание анастезиологическому обеспечению оперативных вмешательств у детей разных возрастных групп, особенностям предоперационной подготовки и послеоперационного наблюдения, реанимационным мероприятиям. Дана информация о гнойно-воспалительных болезнях, травматических повреждениях органов брюшной полости, недостатках развития и болезнях опорно-двигательного аппарата, добро- и злокачественных опухолях у детей.

Увагу приділено питанням діагностики, лікування та надання екстренної медичної допомоги дітям з вадами розвитку товстої кишки, передньої черевної стінки, сечової та статевої систем, опорно-рухового апарату. Надано відомості про вроджені кісти легенів, гіпоплазію легенів, вроджену часткову емфізему, а також атрезію стравоходу та діафрагмові грижі. Розглянуто питання надання невідкладної допомоги у разі дихальної, серцево-судинної, ниркової та печінкової недостатності, набряку мозку. Описано диференційну діагностику гідронефрозу.

Дисертацію присвячено виявленню індивідуальних особливостей топографії, зв'язків та внутрішньої структури війкового вузла у людей зрілого та похилого віку. З використанням сучасних морфологічних досліджень розглянуто внутрішню будову вузла, його оболонку та зв'язки (на максимальних збільшеннях світлової оптики і під електронним мікроскопом). Визначено топографію війкового вузла в осіб з різною формою мозкового відділу голови та субвузлові структурно-функціональні одиниці, інтегративною ланкою яких є специфічно орієнтовані у просторі, замкнені артеріолярні мікросудини. Вікова перебудова війкового вузла обумовлена зменшенням кількості нейроцитів, що є одним із факторів виникнення вікової далекозорості.

З використанням системного підходу, на підставі концептуального обгрунтування та результатів експериментальних і клінічних досліджень розроблено новий напрямок у лікуванні доброякісних пухлин та пухлиноподібних уражень. Уперше виявлено оптимізувальний вплив синтетичного аналога ендогенних нейропептидів даларгіну на регенерацію дефекту кістки. Проведено морфологічне вивчення стадійно-часових характеристик репаративного остеогенезу та установлено, що даларгін стимулює процес формування клітинної бластеми регенерату. Виявлено, що дія даларгіну на репаративний остеогенез супроводжується підвищенням диференціювання клітин остеобластичного ряду, формуванням тканиноспецифічних структур регенерату з переважанням кісткової тканини, а ефективність препарату підвищена за умов внутрішньоочеревинного введення. Установлено активізацію регенерації в інтермедіарній і ендостальній ділянках внаслідок впливу даларгіну. Розроблено та використано новий ефективний спосіб консервативного лікування кісток у випадку кіст у дітей у процесі консервативного лікування, проведено розподіл пухлин на піддатливі та резистентні щодо консервативної терапії, розроблено нові підходи до їх діагностики та лікування. Удосконалено методи кісткової пластики в ділянці росткових зон. Уперше розроблено систему медичної реабілітації дітей з доброякісними пухлинами та пухлиноподібними ураженнями кісток, що містить діагностику, методи консервативного та хірургічного лікування залежно від виду, поширення та локалізації патологічного процесу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.540.501-5

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Ультразвукова діагностика (УЗД) важлива для дитячої ургентної хірургії. Принципово новий підхід до УЗД FAST відкриває нові можливості в діагностиці пошкоджень внутрішніх органів за політравми. Лікарі, які першими надають допомогу постраждалим дітям, повинні володіти цією методикою для визначення джерел кровотечі та діагностики ушкоджень внутрішніх органів. В кабінеті УЗД КЗ "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" ДОР" за останні 2 роки виконано всього 732 досліджень у 215-ти дітей. Всіх цих дітей було госпіталізовано з діагнозом політравма, їм проводили УЗД згідно із вимогами міжнародного протоколу - "Focused Assessment with Sonography for Trauma" (FAST). На етапах надання медичної допомоги лікарів треба готувати до самостійного виконання УЗД за "FAST" протоколом, яке відіграє важливу роль для уточнення діагнозу у постраждалого та визначення подальшої тактики діагностики та лікування. Висновки: клінічна цінність "FAST" дослідження у дітей з політравмою полягає в тому, що можливо швидко визначитися з об'ємом та складністю ушкоджень, а також уточнити наявність симптомів кровотечі. "FAST" дослідження надає змогу ідентифікувати серед пацієнтів: хто потребує термінового хірургічного втручання, а кому треба провести негайну і більш остаточну діагностику ушкоджень з використанням інших методів діагностики.

Найбільш частою формою набутої непрохідності шлунково-кишкового тракту у дітей є інвагінація кишечнику (ІК). Її частота досягає 70 - 80 % від інших видів кишкової непрохідності у дітей. В останні роки кількість дітей з ІК не має тенденції до зменшення. Сучасна стратегія удосконалення діагностичного і лікувального забезпечення дітей з ІК спрямована на підвищення ефективності методів розпізнавання цієї патології. Мета роботи - обгрунтувати необхідність проведення ультразвукового дослідження у дітей, хворих на ІК. Оцінити зміни у дітей різного віку та залежно від часу захворювання, ускладнень, які виникають за пізньої діагностики захворювання; обгрунтувати необхідність проведення диференційної діагностики з іншими гострими захворюваннями черевної порожнини. Проведено ретроспективний аналіз за останні 5 років результатів ультразвукового дослідження 52-х пацієнтів віком від 4-х місяців до 17-ти років, госпіталізованих у відділення ургентної хірургії, оглянутих в кабінеті ультразвукової діагностики КП "ДОДКЛ" ДОР". Ехографічне дослідження дітей з підозрою на інвагінацію надає змогу виявити з великим ступенем вірогідності наявність інвагінату та вроджених захворювань органів черевної порожнини та заочеревинного простору. УЗД дозволяє обстежити дітей у разі підозри на івагінацію без спеціальної підготовки за терміновими показниками. Ехографічне дослідження є високоінформативним методом у виявленні додаткових анатомічних утворень, залучених в структуру інвагінату. Висновки: поліпозиційна абдомінальна ехографія є основним методом скринінг-діагностики у хворих з підозрою на інвагінацію кишечника.

За останні роки значно збільшилась чисельність безплідних чоловіків, фактори розвитку цього стану значною мірою пов'язані з дитячим та юнацьким періодами. Прогнозувати роль перенесених оперативних втручань у дитячому віці та розробити заходи щодо профілактики чоловічої безплідності. Діагностика цих захворювань включає фізикальне, ультразвукове, допплерографічне обстеження яєчок. При абдомінальних формах крипторхізму та агенезіях проводиться комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна терапія, дослідження гормонів та біоптатів. За 3 роки прооперовано 370 дітей із крипторхізмом, 490 дітей із гострими захворюваннями яєчка та 393 із варикоцеле. Зберігається тенденція пізніх діагностики та проведення оперативних втручань: 28 - 38 %. При крипторхізмі проведено 350 (89 %) низведень яєчка за Петривальським, виконано 8 етапних оперативних втручань. При гострих захворюваннях яєчка здійснені 592 скрототомії, із них 52 через перекрут яєчка. Збільшилась кількість дітей із перекрутом яєчка, кількість орхектомій зменшилась з 46,5 до 15,4 %. Висновки: ця проблема потребує активного раннього виявлення та корекції патології сечостатевих органів, диспансеризації та реабілітаційних заходів щодо відновлення репродуктивної системи. Діти, які перенесли оперативні втручання, потребують нагляду дитячого уролога та реабілітаційних заходів. Назріла необхідність в організації андрологічної служби.

Аберантна підшлункова залоза (АПЗ) - рідкісна вада розвитку. Запропонована ендоскопічна тактика у разі АПЗ у дітей надає змогу своєчасно діагностувати дану патологію. Мета роботи - вивчити особливості діагностики АПЗ у дітей та підвищити якість її ендоскопічної діагностики. Проведено ретроспективний аналіз ендоскопічної діагностики АПЗ у 58-ми пацієнтів, госпіталізованих в хірургічне відділення КП "ДОДКЛ" ДОР і оглянутих амбулаторно за направленням гастроентерологів, педіатрів. Обстеження дітей з аномаліями підшлункової залози проводилося за прийнятим в клініці стандартом. У діагностичному алгоритмі верифікації АПЗ провідне місце займає ФЕГДС. Ендоскопічна картина АПЗ базується на ряді типових макроскопічних ознак, характерних для даної вади розвитку. Настороженість у разі ФЕГДС формується на підставі знання ряду макроскопічних ознак АПЗ у дітей, що надає встановити з високим ступенем достовірності діагноз. Рання діагностика АПЗ у дітей базується на впровадженні в клінічну практику ФЕГДС незалежно від віку дитини, за якої пильну увагу потрібно приділяти антральному відділу шлунка, особливо великій кривизні на відстані до 3 - 6 см від воротаря.

Лійкоподібна деформація є найчастішою вадою розвитку грудної клітки. Дана аномалія проявляється як косметичними, так і функціональними розладами з боку серцево-судинної та дихальної систем. Характерною особливістю її є схильність до прогресування, яка тісно пов'язана з ростом і віком дитини. Мета роботи - проаналізувати результати хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки (ЛДГК) у дітей з використанням мініінвазивного способу торакопластики. Обстежено 21 дитина віком від 4-х до 17-ти років з ЛДГК. З симетричною формою деформації грудної клітки (ГК) було 14 (66,6 %) пацієнтів, асиметричною - 5 (23,8%), плосколійкоподібною - (9,5 %). Передопераційне обстеження включало проведення загальноклінічних лабораторних досліджень, спірографію, електро-кардіографію, ехокардіографію, рентгенографію ГК у прямій і бічній проекціях та комп'ютерну томографію. Усім пацієнтам виконано торакопластику за методом D. Nuss. Результати лікування простежено в термін від 6-ти міс до 4-х років після операції. Добрі результати одержано у 17-ти (80,96 %) випадках, задовільні - 3-х (14,28 %), незадовільні - в одного (4,76 %). Хірургічна корекція ЛДГК за допомогою ретростернальних металевих фіксаторів - перспективний напрямок торакопластики і має переваги у порівнянні з резекційними методиками, а саме, мініінвазивність та добрий косметичний результат.

Проведено порівняльний аналіз лікування порушень репаративної регенерації кісткових уламків при переломах у двох групах (контрольній - 42 хворі та основній - 64 хворі), який показав, що застосування розробленого способу стимуляції консолідації кісткових уламків позитивно впливає на процес регенерації та створює оптимальні умови для загоєння перелому. Використання розробленого нами способу стимуляції консолідації кісткових уламків при переломах дозволяє отримати добрі і задовільні результати у 95,31 % випадків.

Кілеподібна деформація грудної клітки (КДГК) - це тяжка вада розвитку, що характеризується вираженим косметичним та функціональним дефектом. З урахуванням того, що усі види операцій дуже травматичні та припускають широкий операційний доступ, існує високий ризик розвитку ускладнень. У зв'язку з цим залишається актуальною необхідність розробки нових малоінвазивних методів оперативної корекції цієї вади розвитку грудної клітини. Мета роботи - провести аналіз результатів хірургічного лікування КДГК у дітей з використанням способу малоінвазивної передньої торакопластики. Прооперовано 35 пацієнтівз КДГК II та III ступеня віком від 11-ти до 18-ти років. Хлопчиків було 30 (85,7 %), дівчаток - 5 (14,3 %). Обстеження включало проведення загальноклінічних лабораторних досліджень, спірографію, електрокардіографію, ехокардіографію, рентгенографію грудної клітки. Усім пацієнтам виконано малоінвазивну передню торакопластику з використанням титанової пластини. Враховуючи нормалізацію змін показників серцево-судинної та дихальної систем, результати лікування КДГК визнано наступними: добре - у 32-х (91,4 %) пацієнтів, задовільно - у 3-х (8,6 %), незадовільно - не визначено. Висновки: використання малоінвазивної передньої торакопластики за допомогою титанової пластини має переваги у порівнянні з резекційними методиками, а саме: відсутність резекції ребер та грудини, мобілізація загрудинного простору, скорочення терміну операції, ліквідування деформації з вдалим функціональним та косметичним результатом.

Лійкоподібна деформація грудної клітки є одним з фенотипічних ознак синдрому недиференційованої дисплазії сполучної тканини, наявність якої у дітей має негативний вплив на перебіг захворювання. Мета роботи - провести аналіз впливу недиференційованої дисплазії сполучної тканини на ступень лійкоподібної деформації грудної клітки і визначити оптимальній термін хірургічного лікування у дітей. Обстежено 30 дітей віком від 4 до 17 років з ЛДГК. Пацієнтам з метою підтвердження наявності синдрому НДСТ використовувалася міжнародна фенотипічна шкала M. J. Glesby (1989 г). Ступінь тяжкості визначали за допомогою модифікованого методу Л. Н. Абакумової. Всім пацієнтам виконано торакопластику за методом D. Nuss. Виявлено, що найбільш частими фенотипічними проявами дисплазії сполучної тканини у дітей з ЛДГК є: астенічний статус - 26 дітей (86,66 %), плоскостопість - 18 дітей (60 %), гіпермобільність суглобів - 12 дітей (40 %), патологія органу зору - 9 дітей (30 %), деформації хребта різного ступенів в сагітальній та фронтальній площині - 26 (86,66 %). Встановлено пряму залежність ступеня деформації грудної клітини від ступеня дисплазії сполучної тканини. Добрі результати одержано у 26 (86,7 %) випадках, задовільні - 3 (10 %), незадовільні - 1 (3,3 %). Висновки: за швидко прогресуючої ЛДГК з тяжкими формами НДСТ є важливим раннє втручання (4 - 6 років) для одержання добрих результатів лікування та нормального розвитку серцево-легеневої системи.

Різноманіття і висока поширеність вад розвитку, тяжкість виникаючих ускладнень вимагають ранньої перинатальної діагностики. Мета роботи - обгрунтувати ранню діагностику та корекцію вад розвитку, використання ендоскопічного методу лікування. Використаніо сонологічне обстеження із доплерографією, екскреторну урографію, мікційну цистоуретрографію. В клініці обстежено та проліковано 135 хворих із гідронефрозом та 104 із мегауретер. Обструктивний мегауретер діагностовано у 44 дітей, рефлюксуючий - у 42 та функціонально-необструктивний - у 18. Під час лікування обструктивного мегауретера застосовувались уретерокутанеостоми, а в подальшому неоцистуретеронеостомії за Коеном, Політан - Леатбетером. 86 дітям із МСР виконано ендоскопічну антирефлюксну пластику УВС. 135 хворим із гідронефрозом виконано резекцію ПУС з накладанням косого пієлоуретерального анастомозу за Андерсеном - Хейнсом. Висновки: рання діагностика й удосконалення методик операцій дітей із гідронефрозом, використання малоінвазивних методів лікування надало змогу одержати добрі результати.

Хірурги і ортопеди, проводячи лікувальні та реабілітаційні заходи хворим на МЕО не надають уваги соціально-психологічній реабілітації. Мета дослідження - визначення обсягу методів реабілітації цієї групи хворих. Дослідження проводилось за допомогою методу анкетування за розробленою анкетою. На головне питання анкети - як захворювання вплинуло на реалізацію життєвих планів, 8 (15,1 %) респондентів відповіли, що остеомієліт перекреслив усі життєві плани. Такий висновок частіше робили пацієнти чоловічої статі - 18,2 проти 10 % жіночої (p >> 0,05). Обсяг реабілітації доповнено питаннями абілітації - системою лікувальних заходів, які запоігають патологічним станам і ліквідують його у дітей, хворих на МЕО. Висновки: виходячи з вище переліченого, обгрунтованими є наступні етапи реабілітації у дітей з МЕО: лікування МЕО в гострому періоді та диспансерне спостереження у хірурга та ортопеда протягом 2-х років (реабілітація); відновлення структури і функцій ураженого сегмента кінцівки протягом росту пацієнта (диспансерне спостереження і корекція у ортопеда); корекція наслідків перенесеного МЕО, котра внаслідок тяжких вад пов'язана насамперед з корекцією психологічного стану, що надасть змогу адаптуватися хворим в суспільстві (протягом життя у ортопеда та психолога).

Лійкоподібна деформація є найчастішою вадою розвитку грудної клітки, зустрічається у 0,6 - 2,3 % населення. Дана аномалія проявляється як косметичними, так і функціональними розладами з боку серцево-судинної і дихальної систем. Мета роботи - провести аналіз результатів хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки (ЛДГК) у дітей з використанням методу Nuss. Обстежено 32 дитини віком від 4-х до 17-ти років з ЛДГК. Хлопчиків було 28 (87,5 %), дівчат - 4 (12,5 %). Передопераційне обстеження включало проведення загально-клінічних лабораторних досліджень, спірографію, електрокардіографію, ехокардіографію, рентгенографію грудної клітки та комп'ютерну томографію. Пацієнти мали II ступінь - 11 (34,4 %) та III ступінь - 21 (65,6 %). У 27-ми пацієнтів застосували торакопластику за методом Nuss, у 5 випадках додатково виконувалася остеотомія грудини та хондротомія ребер. Результати лікування простежено в термін від 1-го до 4-х років після операції. Добрі результати одержано у 27-ми (84,37 %) випадках, задовільні - у 4-х (12,5 %), незадовільні - одному (3,13 %). Висновки: хірургічна корекція ЛДГК за допомогою ретростернальних металевих фіксаторів є перспективним напрямком торакопластики і має переваги у порівнянні з резекційними методиками, а саме мініінвазивність та добрий косметичний результат.

Мета роботи - покращання діагностики та результатів лікування дітей з гострою інвагінацією кишечника (ГІК). За останні 20 років під спостереженням знаходилось 857 дітей з ГІК. У період з 1995 по 2007 рр. було 576 дітей. У 506-ти дітей успішно проведена класична дезінвагінація повітрям, 70 дітей було оперовано шляхом лапаротомії, що складає 12,2 %. З 2008 р. в клініці використовується метод лалароскопії в лікуванні дітей з ГІК. Проведено аналіз результатів ультразвукового дослідження 52-х пацієнтів за останні 5 років у віці від 4-х міс до 17-ти років. З 2008 р. на лікуванні знаходилось 281 дітей з ГІК. У 226-ти пацієнтів ефективно використано консервативну дезінвагінацію. У 55-ти дітей консервативне лікування було неефективне, що потребувало проведення ще однієї спроби консервативного розправлення інвагіната в операційній під контролем лапароскопа. Для діагностики переважно використовували метод діагностичної пневмоколонографії. Сонографічна діагностика була ефективна у 82 % випадків. Висновки: абдомінальне ехографічне дослідження має стати одним із основних методів скринінг-діагностики у дітей з підозрою на інвагінацію кишечника. Використання лапароскопії надає змогу більш ніж на 50 % знизити кількість класичних лапаротомій.

Новий підхід до діагностики, а саме візуальна оцінка внутрішніх органів, вивчення біологічних субстратів, одержаних під час проведення ендоскопії, з подальшим проведенням лабораторних і морфологічних досліджень, відкриває великі перспективи у розпізнаванні ранніх і доклінічних стадій різних захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Мета роботи - провести аналіз використання ендоскопічного дослідження у дітей з синдромом кровотечі ШКТ. За останні 5 років в кабінеті ендоскопічної діагностики КЗ "ДОДКЛ" м. Дніпропетровськ виконано всього 29871 ендоскопічних досліджень (ФЕГДС), з них 4155 дітей було госпіталізовано з гострою хірургічною патологією. ФЕГДС застосовується на етапах діагностики та лікування захворювань ШКТ у дітей: За одержаними даними частіше вияв лялися у обстежених дітей: ерозійні езофагіти - 307 хворих (9,3 %), ерозійні гастрити - 476 (14,4 %), дуоденіти - 774 (23,4 %), дуодено-гастральиий рефлюкс - 714 (21,6 %), бульбіти - 800 (24,2 %), інша патологія - 264 (7,1 %). 162-х (4,8 %) хворих було госпіталізовано з клінічною картиною шлунково-кишкової кровотечі. Застосування ендоскопічних методів досліджень у дітей надає змогу розв'язаити діагностичні сумніви у тяжких випадках. Висновки: в останні роки відзначається зростання кількості запальних захворювань ШКТ у дітей. За наявності скарг або гастроінтестинального синдрому, незалежно від віку дитини, показано проведення ФЕГДС, яке надає змогу вчасно установити діагноз. ФЕГДС, виконана на висоті кровотечі, високо ефективна в діагностиці джерела, а в комплексі з рано розпочатим лікуванням надає позитивні результати і знижує ризик повторних кровотеч.

Мета роботи - обгрунтувати тактику ведення та лікування хворих із мегауретер. Вивчено результати лікування дітей за останні 10 років. На лікуванні перебувало - 214 хворих, із них віком до 1 року - 73 дитини, переважали хлопчики (71,6 %). За класифікацією обструктивний мегауретер діагностовано у 73-х хворих (34 %), функціонально-обструктивний - у 53-х дітей (25,2 %) і рефлюксуючий - у 88-ми дітей (40,8 %). Серед обструктивних мегауретерів причиною порушення уродинаміки у 29-ти дітей було виявлено уретерсцеле та у 44-х - стеноз, стріктура інтрамурального відділу сечоводу. Проведено тривале багатоетапне лікування обструктивного мегаурегеру у 92,6 % надало позитивний результат. У разі фунедіонально-обструктивного мегауретеру застосовувались консервативні методи лікування, в 22 % випадків у старшому віці визріла необхідність у проведенні неоцистуретеронеостомії за Коеном. Лікування рефлюксуючого мегауретера включало використання консервативних, ендоскопічних та реконструктивних оперативних втручань. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 67,7 %, а решті дітей проведено реконструктивні оперативні втручання. Висновки: під час лікування дітей перших місяців і років життя із мегауретер перевагу віддавали консервативним і напівконсерзативним методам лікування. Важливим у визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання є вік дитини. Оперативні втручання у дітей із мегауретер є лише одним з етапів у комплексному лікуванні.