Мета дослідження - вивчення генералізованих форм гострого гематогенного остеомієліту (ГГО) з урахуванням мікробного пейзажу, їх оцінка з позицій сьогоднішнього трактування сепсису; визначення раціонального впливу на осередок запалення як парентерально (антибіотиками), так і місцево (антисептиками); виявлення причин летальних результатів. Враховуючи мікробний пейзаж осередку запалення, проаналізовано структуру тяжких форм ГГО в дітей Дніпропетровського регіону. Виконано аналіз історій хвороб дітей із ГГО, які перебували на лікуванні в обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпропетровськ із 2001 по 2011 р. Із токсичною формою знаходилося на лікуванні 15 дітей, і септикопіємічною формою - 17 пацієнтів. Серед загальної кількості хворих на ГГО (635 дітей) пацієнти з тяжкими формами склали 4,88 %. Проаналізовано 32 випадки тяжких форм ГГО (токсичної та септикопіємічної), серед яких було 6 летальних випадків: у разі септикопіємічної форми - 2 (11,8 %) та за токсичної - 4 (20 %), що склало 0,94 % від загальної кількості пацієнтів. Проведений аналіз показав, що токсична форма ГГО частіше зустрічається в дітей віком від 10 років і старше, септикопіємічна - у дітей до 3 років. Найтяжчий перебіг має токсична форма захворювання, що зумовлено перш за все мікрофлорою осередку запалення, продукти життєдіяльності котрої здатні уражати різноманітні органи і тканини організму. Полірезистентність виділених штамів мікроорганізмів зумовлює зниження чутливості до антибіотиків, що слід брати до уваги, враховуючи ступінь тяжкості стану хворого під час призначення емпіричної антибіотикотерапії.

Зазначено, що військово-патріотичне виховання студентів передбачає формування якостей, необхідних для виконання військового обов'язку. Це досягається шляхом чіткої організації навчального процесу, виконання Уставу, високого рівня вимогливості до студентів, особистим прикладом викладачів під час виконання військового обов'язку.

Ендоскопія стала невід'ємною частиною дитячої хірургії. Принципово новий підхід до діагностики відкриває великі перспективи в розпізнаванні захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ) у дітей. В кабінеті ендоскопічної діагностики КЗ "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" ДОРІ за останні 2 роки виконано всього 7896 досліджень ФЕГДС, з них 1495 дітей були госпіталізовані в ургентне відділення з гострою хірургічною патологією. Відзначається значне зростання патології органів травлення у дітей. Зростаюча частота тяжких захворювань органів травлення потребує використання ФЕГДС. Змінилася структура захворювань ШКТ, збільшилася кількість хворих, які страждають на виразкову хворобу, ерозивні процеси. ФЕГДС застосовується на етапах діагностики та лікування захворювань ШКТ у дітей. Висновки: у дітей показано використання ендоскопічних методів дослідження за наявності скарг або гастроінтестінального синдрому, що надає змогу вчасно поставити діагноз. Своєчасна діагностика та лікування патології ШКТ у дітей запобігає тяжким ускладненням.

Лійкоподібна деформація є найчастішою вадою розвитку грудної клітки, зустрічається у 0,6 - 2,3 % населення. Дана аномалія проявляється як косметичними, так і функціональними розладами з боку серцево-судинної і дихальної систем. Мета роботи - провести аналіз результатів хірургічного лікування лійкоподібної деформації грудної клітки (ЛДГК) у дітей з використанням методу Nuss. Обстежено 32 дитини віком від 4-х до 17-ти років з ЛДГК. Хлопчиків було 28 (87,5 %), дівчат - 4 (12,5 %). Передопераційне обстеження включало проведення загально-клінічних лабораторних досліджень, спірографію, електрокардіографію, ехокардіографію, рентгенографію грудної клітки та комп'ютерну томографію. Пацієнти мали II ступінь - 11 (34,4 %) та III ступінь - 21 (65,6 %). У 27-ми пацієнтів застосували торакопластику за методом Nuss, у 5 випадках додатково виконувалася остеотомія грудини та хондротомія ребер. Результати лікування простежено в термін від 1-го до 4-х років після операції. Добрі результати одержано у 27-ми (84,37 %) випадках, задовільні - у 4-х (12,5 %), незадовільні - одному (3,13 %). Висновки: хірургічна корекція ЛДГК за допомогою ретростернальних металевих фіксаторів є перспективним напрямком торакопластики і має переваги у порівнянні з резекційними методиками, а саме мініінвазивність та добрий косметичний результат.

Наведено сучасні відомості про частоту виникнення гемангіом у дітей, про прийняту у світі термінологію, класифікацію, теорії виникнення, діагностику, маркери відмінності гемангіом та судинних мальформацій у дітей, про можливі ускладнення та лікувальні підходи до дитячих гемангіом. Судинні аномалії у дітей - неоднорідна група патологічних станів, які потребують диференційованого лікувального підходу. Принципово важливе розрізнення гемангіом та судинних мальформацій у дітей молодшого (0 - 36 міс) віку. У зв'язку із різноманітністю локалізацій гемангіом, несхожістю їх форм, розмірів, функціональних та косметичних ризиків, характеру й тяжкості ускладнень лікувальний підхід - це проблема міждисциплінарна. Медична стриманість у більшості випадків є нормою. Оцінку ризиків необхідно робити якомога раніше, щоб своєчасно вжити заходів для запобігання порушенню життєво важливих функцій організму. Запропоновано стратифікацію гемангіом за групами ризику та застосування в подальшому індивідуалізованого стандартизованого вибору лікувальної стратегії для одержання найкращих функціонального і косметичного результатів. У лікуванні проблемних гемангіом методом вибору вважаємо системну терапію пропранололом, доповнену лазерним впливом неабляційного типу.

Аберантна підшлункова залоза (АПЗ) - рідкісна вада розвитку. Запропонована ендоскопічна тактика у разі АПЗ у дітей надає змогу своєчасно діагностувати дану патологію. Мета роботи - вивчити особливості діагностики АПЗ у дітей та підвищити якість її ендоскопічної діагностики. Проведено ретроспективний аналіз ендоскопічної діагностики АПЗ у 58-ми пацієнтів, госпіталізованих в хірургічне відділення КП "ДОДКЛ" ДОР і оглянутих амбулаторно за направленням гастроентерологів, педіатрів. Обстеження дітей з аномаліями підшлункової залози проводилося за прийнятим в клініці стандартом. У діагностичному алгоритмі верифікації АПЗ провідне місце займає ФЕГДС. Ендоскопічна картина АПЗ базується на ряді типових макроскопічних ознак, характерних для даної вади розвитку. Настороженість у разі ФЕГДС формується на підставі знання ряду макроскопічних ознак АПЗ у дітей, що надає встановити з високим ступенем достовірності діагноз. Рання діагностика АПЗ у дітей базується на впровадженні в клінічну практику ФЕГДС незалежно від віку дитини, за якої пильну увагу потрібно приділяти антральному відділу шлунка, особливо великій кривизні на відстані до 3 - 6 см від воротаря.

Мета роботи - покращання діагностики та результатів лікування дітей з гострою інвагінацією кишечника (ГІК). За останні 20 років під спостереженням знаходилось 857 дітей з ГІК. У період з 1995 по 2007 рр. було 576 дітей. У 506-ти дітей успішно проведена класична дезінвагінація повітрям, 70 дітей було оперовано шляхом лапаротомії, що складає 12,2 %. З 2008 р. в клініці використовується метод лалароскопії в лікуванні дітей з ГІК. Проведено аналіз результатів ультразвукового дослідження 52-х пацієнтів за останні 5 років у віці від 4-х міс до 17-ти років. З 2008 р. на лікуванні знаходилось 281 дітей з ГІК. У 226-ти пацієнтів ефективно використано консервативну дезінвагінацію. У 55-ти дітей консервативне лікування було неефективне, що потребувало проведення ще однієї спроби консервативного розправлення інвагіната в операційній під контролем лапароскопа. Для діагностики переважно використовували метод діагностичної пневмоколонографії. Сонографічна діагностика була ефективна у 82 % випадків. Висновки: абдомінальне ехографічне дослідження має стати одним із основних методів скринінг-діагностики у дітей з підозрою на інвагінацію кишечника. Використання лапароскопії надає змогу більш ніж на 50 % знизити кількість класичних лапаротомій.

Увагу приділено питанням діагностики, лікування та надання екстренної медичної допомоги дітям з вадами розвитку товстої кишки, передньої черевної стінки, сечової та статевої систем, опорно-рухового апарату. Надано відомості про вроджені кісти легенів, гіпоплазію легенів, вроджену часткову емфізему, а також атрезію стравоходу та діафрагмові грижі. Розглянуто питання надання невідкладної допомоги у разі дихальної, серцево-судинної, ниркової та печінкової недостатності, набряку мозку. Описано диференційну діагностику гідронефрозу.

Інвагінація - найчастіший вид придбаної кишкової непрохідності змішаного типу у дітей та становить 70 - 80 % з усіх видів кишкової непрохідності, а за даними деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета роботи - показати роль лапароскопії в лікуванні інвагінації кишечника, грунтуючись на власному клінічному досвіді. Проаналізовано лікування 236-ти дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2013 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 197-ми дітей (83,5 %). У 39-ти (16,5 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 10-ти (25,6 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 6-ти (15,4 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13-ти випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 23-х (59 %) випадках було проведено роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: консервативний метод лікування інвагінації кишечнику у дітей є методом вибору, а його ефективність становить до 85 %. Застосування методу розправлення інвагіната повітрям під лапароскопічним контролем є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації та надає змогу досягти хороших результатів, зменшуючи тяжкість операційної травми і є альтернативою загальноприйнятому хірургічному втручанні.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.540.501-5

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Новий підхід до діагностики, а саме візуальна оцінка внутрішніх органів, вивчення біологічних субстратів, одержаних під час проведення ендоскопії, з подальшим проведенням лабораторних і морфологічних досліджень, відкриває великі перспективи у розпізнаванні ранніх і доклінічних стадій різних захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Мета роботи - провести аналіз використання ендоскопічного дослідження у дітей з синдромом кровотечі ШКТ. За останні 5 років в кабінеті ендоскопічної діагностики КЗ "ДОДКЛ" м. Дніпропетровськ виконано всього 29871 ендоскопічних досліджень (ФЕГДС), з них 4155 дітей було госпіталізовано з гострою хірургічною патологією. ФЕГДС застосовується на етапах діагностики та лікування захворювань ШКТ у дітей: За одержаними даними частіше вияв лялися у обстежених дітей: ерозійні езофагіти - 307 хворих (9,3 %), ерозійні гастрити - 476 (14,4 %), дуоденіти - 774 (23,4 %), дуодено-гастральиий рефлюкс - 714 (21,6 %), бульбіти - 800 (24,2 %), інша патологія - 264 (7,1 %). 162-х (4,8 %) хворих було госпіталізовано з клінічною картиною шлунково-кишкової кровотечі. Застосування ендоскопічних методів досліджень у дітей надає змогу розв'язаити діагностичні сумніви у тяжких випадках. Висновки: в останні роки відзначається зростання кількості запальних захворювань ШКТ у дітей. За наявності скарг або гастроінтестинального синдрому, незалежно від віку дитини, показано проведення ФЕГДС, яке надає змогу вчасно установити діагноз. ФЕГДС, виконана на висоті кровотечі, високо ефективна в діагностиці джерела, а в комплексі з рано розпочатим лікуванням надає позитивні результати і знижує ризик повторних кровотеч.

Лійкоподібна деформація грудної клітки є одним з фенотипічних ознак синдрому недиференційованої дисплазії сполучної тканини, наявність якої у дітей має негативний вплив на перебіг захворювання. Мета роботи - провести аналіз впливу недиференційованої дисплазії сполучної тканини на ступень лійкоподібної деформації грудної клітки і визначити оптимальній термін хірургічного лікування у дітей. Обстежено 30 дітей віком від 4 до 17 років з ЛДГК. Пацієнтам з метою підтвердження наявності синдрому НДСТ використовувалася міжнародна фенотипічна шкала M. J. Glesby (1989 г). Ступінь тяжкості визначали за допомогою модифікованого методу Л. Н. Абакумової. Всім пацієнтам виконано торакопластику за методом D. Nuss. Виявлено, що найбільш частими фенотипічними проявами дисплазії сполучної тканини у дітей з ЛДГК є: астенічний статус - 26 дітей (86,66 %), плоскостопість - 18 дітей (60 %), гіпермобільність суглобів - 12 дітей (40 %), патологія органу зору - 9 дітей (30 %), деформації хребта різного ступенів в сагітальній та фронтальній площині - 26 (86,66 %). Встановлено пряму залежність ступеня деформації грудної клітини від ступеня дисплазії сполучної тканини. Добрі результати одержано у 26 (86,7 %) випадках, задовільні - 3 (10 %), незадовільні - 1 (3,3 %). Висновки: за швидко прогресуючої ЛДГК з тяжкими формами НДСТ є важливим раннє втручання (4 - 6 років) для одержання добрих результатів лікування та нормального розвитку серцево-легеневої системи.

Висвітлено актуальні проблеми діагностики та лікування доброякісних пухлин, пухлиноподібних уражень кісток і хронічного гематогенного остеомеліту у дітей. Обгрунтовано підходи до диференційної діагностики уражень кісток і методи їх лікування. Увагу приділено питанням медичної реабілітації, що значно зменшує кількість ускладнень, незадовільних наслідків лікування та відсоток інвалідності у дітей з даними захворюваннями.

У зв'язку з тяжким перебігом, великою кількістю негативних наслідків, котрі можуть з'являтися протягом всього періоду росту дитини та призводити до інвалідизації метаепіфізарний остеомієліт є медико-соціальною проблемою. Мета роботи - вибір оптимального антисептика для місцевого впливу на вогнище запалення. Наведено методику та результати лікування 32-х дітей, які поступали до стаціонару в ранні строки захворювання з першої по третю добу. Порівнюючи результати лікування, визначено зниження кількості ортопедичних ускладнень і наслідків хвороби з 26,9 % до 18,75 %. Висновки: рання діагностика та раціональна антибактеріальна терапія зменшує кількість ортопедичних ускладнень і наслідків метаепіфізарного остеомієліту.

Проведено порівняльний аналіз лікування порушень репаративної регенерації кісткових уламків при переломах у двох групах (контрольній - 42 хворі та основній - 64 хворі), який показав, що застосування розробленого способу стимуляції консолідації кісткових уламків позитивно впливає на процес регенерації та створює оптимальні умови для загоєння перелому. Використання розробленого нами способу стимуляції консолідації кісткових уламків при переломах дозволяє отримати добрі і задовільні результати у 95,31 % випадків.

У зв'язку з тяжким перебігом, великою кількістю негативних наслідків, котрі можуть з'являтися протягом всього періоду росту дитини і призводити до інвалідизації, метаепіфізарний остеомієліт є медико-соціальною проблемою. Мета дослідження - визначення пріоритетних методів діагностики, вивчити раціональний вплив на вогнище запалення як парентерально і антибіотиками, так і місцево і антисептиками; дослідити основні напрямки реабілітації. Наведено методику та результати лікування 32-х дітей, які поступали до стаціонару в ранні строки захворювання з першої по третю добу, результати опитування 53-х респондентів, що перенесли метаепіфізарний остеомієліт 20 і більше років потому. Проведено аналіз причин ускладнень і наслідків захворювання. Порівнюючи результати лікування визначено зниження кількості ортопедичних ускладнень і наслідків хвороби з 26,9 % до 18,75 %. Висновки: рання діагностика та раціональна антибактеріальна терапія зменшує кількість ортопедичних ускладнень і наслідків метаепіфізарного остеомієліту. Спостереження за дітьми впродовж 2-х років після гострого періоду гематогенного остеомієліту є профілактикою ортопедичних ускладнень і наслідків. Роль психолога в реабілітації багатозначна в підготовці до життєво-професійної адаптації в суспільстві.

З використанням системного підходу, на підставі концептуального обгрунтування та результатів експериментальних і клінічних досліджень розроблено новий напрямок у лікуванні доброякісних пухлин та пухлиноподібних уражень. Уперше виявлено оптимізувальний вплив синтетичного аналога ендогенних нейропептидів даларгіну на регенерацію дефекту кістки. Проведено морфологічне вивчення стадійно-часових характеристик репаративного остеогенезу та установлено, що даларгін стимулює процес формування клітинної бластеми регенерату. Виявлено, що дія даларгіну на репаративний остеогенез супроводжується підвищенням диференціювання клітин остеобластичного ряду, формуванням тканиноспецифічних структур регенерату з переважанням кісткової тканини, а ефективність препарату підвищена за умов внутрішньоочеревинного введення. Установлено активізацію регенерації в інтермедіарній і ендостальній ділянках внаслідок впливу даларгіну. Розроблено та використано новий ефективний спосіб консервативного лікування кісток у випадку кіст у дітей у процесі консервативного лікування, проведено розподіл пухлин на піддатливі та резистентні щодо консервативної терапії, розроблено нові підходи до їх діагностики та лікування. Удосконалено методи кісткової пластики в ділянці росткових зон. Уперше розроблено систему медичної реабілітації дітей з доброякісними пухлинами та пухлиноподібними ураженнями кісток, що містить діагностику, методи консервативного та хірургічного лікування залежно від виду, поширення та локалізації патологічного процесу.

Міхуро-сечовідний рефлюкс (МСР) у дітей є найбільш частою причиною порушення уродинаміки та складає від 35 до 66,4 % серед хворих із аномалією розвитку та інфекцією сечової системи. Наведено результати лікування 580 дітей із (МСР) віком від 6 місяців до 17 років. Застосування консервативних методів лікування привело до одужання 35,6 % хворих дітей. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 87,3 %. У 12,7 % дітей з рецидивом МСР було проведене оперативне втручання. Застосування консервативних і ендоскопічних методів лікування є приоритетними у виборі підходу до лікування МСР. Застосування ендоскопічного методу лікування обгрунтовано при неефективності консервативного лікування хворих, при II - IV ступенях МСР. МСР, який сформувався на фоні нейрогенної дисфункції сечового міхура та при МСР, які супроводжуються частими загостреннями пієлонефриту, вираженими розладами уродинаміки та порушенням функції нирок.

Хірурги і ортопеди, проводячи лікувальні та реабілітаційні заходи хворим на МЕО не надають уваги соціально-психологічній реабілітації. Мета дослідження - визначення обсягу методів реабілітації цієї групи хворих. Дослідження проводилось за допомогою методу анкетування за розробленою анкетою. На головне питання анкети - як захворювання вплинуло на реалізацію життєвих планів, 8 (15,1 %) респондентів відповіли, що остеомієліт перекреслив усі життєві плани. Такий висновок частіше робили пацієнти чоловічої статі - 18,2 проти 10 % жіночої (p >> 0,05). Обсяг реабілітації доповнено питаннями абілітації - системою лікувальних заходів, які запоігають патологічним станам і ліквідують його у дітей, хворих на МЕО. Висновки: виходячи з вище переліченого, обгрунтованими є наступні етапи реабілітації у дітей з МЕО: лікування МЕО в гострому періоді та диспансерне спостереження у хірурга та ортопеда протягом 2-х років (реабілітація); відновлення структури і функцій ураженого сегмента кінцівки протягом росту пацієнта (диспансерне спостереження і корекція у ортопеда); корекція наслідків перенесеного МЕО, котра внаслідок тяжких вад пов'язана насамперед з корекцією психологічного стану, що надасть змогу адаптуватися хворим в суспільстві (протягом життя у ортопеда та психолога).

Мета роботи - обгрунтувати тактику ведення та лікування хворих із мегауретер. Вивчено результати лікування дітей за останні 10 років. На лікуванні перебувало - 214 хворих, із них віком до 1 року - 73 дитини, переважали хлопчики (71,6 %). За класифікацією обструктивний мегауретер діагностовано у 73-х хворих (34 %), функціонально-обструктивний - у 53-х дітей (25,2 %) і рефлюксуючий - у 88-ми дітей (40,8 %). Серед обструктивних мегауретерів причиною порушення уродинаміки у 29-ти дітей було виявлено уретерсцеле та у 44-х - стеноз, стріктура інтрамурального відділу сечоводу. Проведено тривале багатоетапне лікування обструктивного мегаурегеру у 92,6 % надало позитивний результат. У разі фунедіонально-обструктивного мегауретеру застосовувались консервативні методи лікування, в 22 % випадків у старшому віці визріла необхідність у проведенні неоцистуретеронеостомії за Коеном. Лікування рефлюксуючого мегауретера включало використання консервативних, ендоскопічних та реконструктивних оперативних втручань. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 67,7 %, а решті дітей проведено реконструктивні оперативні втручання. Висновки: під час лікування дітей перших місяців і років життя із мегауретер перевагу віддавали консервативним і напівконсерзативним методам лікування. Важливим у визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання є вік дитини. Оперативні втручання у дітей із мегауретер є лише одним з етапів у комплексному лікуванні.