В експерименті на 185 щурах встановлено, що циклофосфамід (ЦФ) у дозі 150 мг/кг на 7-й день після введення призводить до різкого зниження активності амідопірин-N-деметилази, еритроміцин-N-деметилази, гексобарбіталгідроксилази та ЦФ-гідроксилази в 1,5 - 3 рази, внаслідок чого пригнічується метаболізм ЦФ, зменшується екскреція його активних метаболітів із сечею. Імплантація щурам пухлини Герена знижує активність монооксигеназ печінки на 22,5 - 35 %. Антиоксидантні вітаміни (токоферол, ретинол), селен, фенобарбітал, а також антиоксидантно-сорбентний комплекс ефективно захищають мікросомальні ферменти від інгібуючого впливу пухлини та ЦФ, відновлюють рівень екскреції алкілувальних метаболітів ЦФ.

У терапевтичній дозі циклофосфамід (ЦФ) спричинює ураження нирок і сечовивідних шляхів щурів, що проявляється набряком сечового міхура та сосочків нирки, зменшенням діурезу та клубочкової фільтрації, підвищенням активності гамма-глутамілтрансферази в сечі, протеїнурією, дистрофією та лейкоцитарною інфільтрацією епітелію слизової оболонки сечового міхура, гідропічною дистрофією та некрозом клітин епітелію проксимальних звивистих канальців. Прояви нефро- та уротоксичності тісно корелюють з рівнем в сечі акролеїну, меркаптурових кислот, частково - з алкілуючими та неалкілуючими метаболітами. Комплекс антиоксидантів в комбінації з ентеросорбентом захищає сечовидільну систему від пошкоджувальної дії ЦФ, зменшує утворення уротоксичних метаболітів.

В огляді розглянуто шляхи біотрансформації циклофосфаміду (ЦФ) та іфосфаміду (ІФ), роль цитохрому P450 та інших ферментів в активації та токсифікації цих алкілювальних цитостатиків. Окреслено шляхи цілеспрямованої регуляції їх метаболізму для підвищення терапевтичної ефективності ЦФ та ІФ.

Доведено принципову можливість підвищення ефективності та безпечності лікування циклофосфамідом (ЦФ) шляхом спрямування його метаболізму в бік більш повного перетворення в алкілюючі метаболіти та зменшення утворення токсичних метаболітів або протидії небажаним ефектам цього утворення за допомогою антиоксидантно-сорбентного комплексу (АОСК). Експериментально обгрунтовано доцільність і можливість прогнозування індивідуальних особливостей біоактивації ЦФ до алкілувальних метаболітів ізоферментами цитохрому Р450 за допомогою амідопіринового тесту, а також інактивації цих метаболітів шляхом визначення активності ізоформ альдегіддегідрогенази та глутатіон-S-трансферази. Установлено, що збільшення дози ЦФ за умов експерименту супроводжується зменшенням частки фармакологічно активних метаболітів і зростанням утворення токсичного метаболіту акролеїну. Виявлено, що фенобарбітал, збільшуючи частку активних метаболітів, значно посилює токсичність ЦФ, тоді як токоферол, ретинол, селеніт натрію, силард та антиоксидантний препарат Три Ві плюс, поряд з підсиленням біоактивації ЦФ, знижують його токсичність, гальмуючи утворення акролеїну. Установлено, що ЦФ у високих дозах і за тривалого застосування здатний гальмувати власний метаболізм, проявляє при цьому мембранотоксичну дію, а застосування антиоксидантних препаратів та сорбенту запобігає індукованому пухлиною та цитостатиком гальмуванню монооксигеназної системи печінки. Доведено можливість ефективного захисту від уро-, нефро-, пульмо- та гепатотоксичних ефектів ЦФ за допомогою АОСК. За результатами клінічних досліджень підтверджено здатність цього комплексу зменшувати частоту та виразність

Изучены легочные осложнения химиолучевой терапии у больных раком грудной железы (РГЖ). Обнаружено, что повреждения дыхательной системы развиваются у 76,7 % больных. Ранние повреждения, преимущественно бронхиты и пульмониты, развиваются через 3 месяца от начала лечения у 63,4 % больных, сопровождаются одышкой, кашлем, воспалительными явлениями, падением сатурации кислорода и величин показателей внешнего дыхания. Через 6 мес явления воспаления стихают, восстанавливается функция дыхания. Через 12 мес с помощью спиральной компьютерной томографии (СКТ) выявлены признаки пневмосклероза и фиброза легких у 33 % больных, что сопровождалось значительным снижением показателей внешнего дыхания (форсированной емкости, максимальной вентиляции легких, пиковой объемной скорости выдоха и сатурации кислорода), присоединением вторичного воспаления. Клинические проявления поздних постхимиолучевых осложнений не всегда соответствуют рентгенологической картине, поэтому СКТ играет важную роль в ранней диагностике пневмофиброза и пневмосклероза.

Вивчено прояви постмастектомічного синдрому (ПМЕС) у хворих на рак грудної залози (РГЗ) після комбінованого лікування та пошуку методів його профілактики. Визначено роль променевої терапії в розвитку склеротичних дегенеративних процесів у м'язах плечового поясу з боку проведення операції. Запропоновано застосування ультразвукової денситометрії для діагностики ранніх проявів ПМЕС. Доведено, що розвиток ПМЕС значною мірою залежить від програми телегамматерапії (ТГТ). Найбільш виражені прояви ПМЕС відзначені при проведенні хворим ТГТ за розщепленою (до та після операції) програмою. З метою профілактики розвитку ПМЕС запропоновано використання флавоноїду детралексу, який володіє високою антиоксидантною, ангіопротекторною та антифібротичною активністю, запобігає склерозуванню і фіброзу грудних м'язів після опромінення. Застосування детралексу у дозі по 500 мг двічі на день протягом лікування значно зменшує розвиток набряку, контрактури суглобів, болю та порушення чутливості у кінцівці з боку перенесеної мастектомії.

Дослідження лікувального патоморфозу пухлини проведено у 68 хворих на рак грудної залози II - III стадії після проведення їм 6 курсів неоад'ювантної хіміотерапії за схемами FAC та TAC. Мікроскопічно патоморфоз проявлявся дистрофічними та некротичними змінами в паренхімі пухлини, поліморфізмом пухлинних клітин, процесами фіброзу та гіалінозу пухлинної тканини. Виявлено, що лікування за схемою TAC більш ефективно призводить до морталізації пухлини, спричиняючи лікувальний патоморфоз III - IV ступеня у 67 % хворих, коли під час лікування за схемою FAC, регресія пухлини настала лише у 35,1 % хворих. Найбільш позитивну відповідь на хіміотерапію давав інфільтративний протоковий рак з гіперекспресією HER-2, а також пухлини з високим ступенем проліферації та відсутністю стероїдних рецепторів.

Проведено оцінювання протекторного впливу колонієстимулювального фактора філграстиму у випадку неоад'ювантної поліхіміотерапії (НАХТ) за схемами FAC і TAC. Показано, що профілактичне призначення філграстиму в дозі 5 мкг/кг 1 раз на день протягом 5 - 7 днів призводить до суттєвого зменшення гематологічної та гастроінтестинальної токсичності НАХТ, попереджаючи розвиток фібрильної нейтропенії та зменшуючи нейтропенію III стадії майже в 1,7 разу, тромбоцитопенію - вдвічі, анемію - в 2,9 разу. Застосування філграстиму значно зменшує відсоток стоматитів, володіє антиеметичним ефектом. Більш виражений терапевтичний ефект філграстим проявив у хворих, які одержували хіміотерапію за схемою FAC.

Описано використання фотодинамічної терапії як альтернативного методу лікування меланоми слизової оболонки твердого піднебіння. Хворому проведено видалення піднижньощелепної слинної залози з метастазом меланоми та застосовано фотодинамічну терапію на первинне вогнище. Позитивну динаміку відзначено протягом 4-х міс спостереження.