Вивчено вплив антихолінестеразного агента прозерину та м-холіноблокатора атропіну на ріст лімфосаркоми Плісса у щурів та активність протипухлинного препарату хлофідену. Показано, що прозерин стимулює пухлинний ріст та знижує ефективність протипухлинної дії хлофідену. Введення атропіну викликало протилежні ефекти: гальмування росту пухлини й посилення протипухлинної дії хлофідену. Обговорено механізми зазначених ефектів.

Изучено влияние курсовых введений адреналина гидрохлорида, beta-адреноблокатора обзидана, ингибитора захвата моноаминов нейронами мелипрамина и симпатолитика резерпина на опухолевый рост (лимфосаркома Плисса у крыс) и противоопухолевую активность нового цитостатического средства хлофидэна. Показано, что адреналин и резерпин заметно усиливают противоопухолевое действие хлофидена. В случаях изолированного применения адреналин и мелипрамин проявляют слабое противоопухолевое действие, а при введении резерпина обнаружена тенденция к стимуляции опухолевого роста. Обзидан в отношении данной модели опухолевого роста заметной противоопухолевой активностью не обладает и не изменяет противоопухолевого действия хлофидэна. Обсуждены возможные механизмы отмеченных эффектов.

Отмечено, что фосфолипаза <$E A sub 2>, полученная из пчелиного яда, вызывала подавление роста опухоли саркома 180. Ее противоопухолевые свойства обусловлены непрямым мембранолитическим действием и угнетением ангиогенеза опухоли. Замедление роста кровеносных сосудов, но не их образования, наблюдаемое на хориоаллантоисных мембранах куриных эмбрионов, объясняется антикоагулянтными свойствами фосфолипазы <$E A sub 2> пчелиного яда.

Представлены материалы доклинического изучения оригинального отечественного препарата группы бисфосфонатов, которые обусловили его применение в клинической практике при лечении больных со злокачественными новообразованиями молочной или предстательной железы с метастазами в костях.

Досліджено антиметастатичну дію нових протипухлинних препаратів: "Хлофіден", "Бротеофін", "Мебіфон" та визначено, що за їх використання гальмується приживлення, ріст та метастазування експериментальних пухлин. Установлено, що хлофіден має високу антиметастатичну дію за умов ад'ювантної та неоад'ювантної терапії. Виявлено, що виражена антиметастатична дія притаманна бротеофіну тільки в режимі неоад'ювантної терапії. Показано доцільність створення комплексу хлофідену, бреофіну та адріабластину, що дало змогу знизити дози інгредієнтів у 1,5 - 2 рази, одержати високий протипухлинний ефект, але антиметастатична дія за цього є слабкішою, ніж у монопрепаратів. Експериментально доведено здатність препаратів з рецепторними механізмами дії (адрено-, холінергічних препаратів, антагоністу кальцію верапамілу) модифікувати протипухлинну дію хлофідену, а саме: <$Ealpha sub 1 ,~ alpha sub 2>-адреноміметики послабляють протипухлинну дію хлофідену, <$Ebeta sub 1 ,~ beta sub 2>-адреноміметики мають протипухлинну дію, не впливають на цей ефект у хлофідену, адрено- та холіноблокатори мають певну протипухлинну дію. Уперше виявлено здатність адреналіну гідротартрату та верапамілу підсилювати процеси метастазування, знімати антиметастатичну дію хлофілдену.

В экспериментах на мышах-самках изучены новые аспекты биологического действия Нейпогена с использованием новой модели нейтропении и анемии с применением винкристина сульфата в дозе 1/10 ЛД50 (0,52 мг/кг). Нейпоген вводили в дозе 126 мг/кг массы тела, 1 раз в день, подкожно, начиная со следующего дня после введения винкристина, 19 введений. Биологическое действие Нейпогена на кровь мышей не ограничивалось стимулирующим влиянием на процентное содержание нейтрофилов. На модели данный препарат продемонстрировал также способность нормализовать содержание гемоглобина, средний объем эритроцита, среднее содержание гемоглобина в эритроците. Отмечено достоверное увеличение количества эритроцитов и гематокрита по отношению к интактной группе.

В экспериментах на мышах-самках разработана новая модель нейтропении и анемии с использованием винкристина сульфата в дозе 1/10 ЛД50 (0,52 мг/кг). Двукратное введение данного препарата в этой дозе с интервалом в 7 дн. вызывало выраженную нейтропению, сопровождаемую анемией. Данная модель нейтропении по степени выраженности патологического процесса и статистической достоверности изменений количества нейтрофилов не уступает ранее применявшимся моделям, однако выгодно отличается от них значительно меньшим количеством препарата и возможностью достигать различных степеней выраженности патологии за счет изменения числа введений.

В экспериментах на мышах-самках изучены новые аспекты биологического действия эпобиокрина с использованием новой модели нейтропении и анемии с применением винкристина сульфата в дозе 1/10 ЛД50 (0,52 мг/кг). Эпобиокрин вводили в дозе 3780 МЕ/кг массы тела, 8 введений с интервалом 48 ч, подкожно. Биологическое действие эпобиокрина на кровь мышей не ограничивалось антианемическим эффектом. На модели при введении данного препарата на уровне нормы находились также количество лейкоцитов, тромбоцитов и процент нейтрофилов.

Модель реактивного тромбоцитоза используется для изучения специфической эффективности фармакологических препаратов - регуляторов процессов свертывания крови. В качестве агента, который вызывает развитие реактивного тромбоцитоза, выступает винкристина сульфат. Анализ полученных результатов и данных литературы свидетельствует, что реальную картину тромбоцитоза, который сопровождает различные патологические состояния, с наибольшей точностью воспроизводит предложенная модель транзиторного тромбоцитоза при однократном введении винкристина сульфата в дозе 1/10 LD50 (0,52 мг/кг). Одноразовое введение винкристина сульфата в этой дозе на 7-й день эксперимента приводило к наибольшим достоверным изменениям содержания гемоглобина, количества тромбоцитов, эритроцитов, среднего объема тромбоцита, тромбокрита и массового коэффициента селезенки по сравнению с контрольными показателями и наивысшей корреляцией изменений между основными параметрами. Предложенная экспресс-модель реактивного тромбоцитоза с использованием винкристина сульфата позволяет достичь различных степеней проявления патологии за счет изменений доз, что имеет немалое значение для ее дальнейшего использования в скрининговых исследованиях препаратов - регуляторов системы свертывания крови.

Показано, что адреналина и норадреналина гидрохлориды проявляют в эксперименте (саркома 180) значительную противоопухолевую активность, которая снижена до слабой у <$E alpha sub 1>- и <$E alpha sub 2>-адреномиметиков мезатона и клофелина. Последние могут снимать противоопухолевый эффект цитостатика хлофидена и стимулировать опухолевый рост (клофелин). <$E beta sub 1>- и <$E beta sub 2>-Адреномиметики добутамин и сальбутамол проявляют более высокую противоопухолевую активность, чем адреналина и норадреналина гидрохлориды. Считается, что наибольшее воздействие на противоопухолевую активность имеет взаимодействие лигандов с <$E beta sub 1>-адренорецепторами.

Вивчено цитостатичний ефект ряду протипухлинних засобів на рівні злоякісно зміненої активно проліферуючої системи (пухлинний ріст) і нормальної активно проліферуючої системи (селезінка) за інтенсивністю синтезу ДНК та рівнем cGMP. Дослідження проведено на трьох моделях пухлинного росту - лімфосаркомі Пліса, гліобластомі Яблоновської та гетеротрансплантатах гліобластом людини (підкапсульний тест). Показано, що хлофіден, бротеофін, вінкристин, адріабластин, натулан, фторафур мають значний і стійкий ефект пригнічення синтезу ДНК, що обгрунтовує виявлення ними цитостатичного ефекту та стійкість протипухлинної дії за умов терапії. Встановлено зниження рівня cGMP у лімфосаркомі Пліса за умов високої протипухлинної активності препаратів.

Мета дослідження - вивчення впливу ліпосомальних препаратів на систему згортання крові у разі гострої масивної крововтрати (ГМК). Проведені дослідження показали, що ГМК з загальної сонної артерії в об'ємі більшому, ніж 33 % об'єму циркулюючої крові супроводжувалася розвитком шокового стану та загибеллю тварин (щурів) протягом 49 хв. ГМК викликала розвиток декомпенсованого геморагічного шоку. Розвиток шоку супроводжувався різноспрямованими змінами коагуляційного гемостазу: у ранньому періоді спостерігали ознаки гіпер-, а на пізніх етапах - гіпокоагуляції, що слід розцінювати як початок ДВЗ-синдрому. Уведення ліпосомальних препаратів (ліпосом, ліпофлавону, ліпосомальної форми цитохрому C і ліпохрому) до інфузійного середовища призводило до 100 % виживання тварин упродовж усього періоду спостереження (60 хв) та значною мірою сприяло усуненню порушень гемостазу та запобігало розвитку декомпенсованого метаболічного ацидозу.

Мета дослідження - вивчити вплив ліпосомальної форми цитохрому C (ліпохрому) на артеріальний тиск та гемостаз за умов гострої масивної крововтрати (ГМК). Проведені дослідження показали, що ГМК з загальної сонної артерії в об'ємі 35 % від об'єму циркулюючої крові викликає розвиток декомпенсованого геморагічного шоку, що характеризується гіповолемією та загибеллю тварин протягом (49,7 +- 4,4) хв. Розвиток шоку супроводжується різноспрямованими змінами коагуляційного гемостазу: у ранньому періоді спостерігаються ознаки гіпер-, а на пізніх етапах - гіпокоагуляції, що слід розцінювати як початок ДВЗ-синдрому. Спостерігався розвиток субкомпенсованого метаболічного ацидозу зі зменшенням напруги CO2 та дефіцит буферних лугів в артеріальній крові. Введення ліпосомальної форми цитохрому C в ізоволемічному об'ємі фізіологічного розчину через 5 хв після ГМК не викликало нормалізацію середнього артеріального тиску. Введення ліпохрому через 30 хв після крововтрати призводило до 100 % виживання тварин упродовж всього періоду спостереження (60 хв), супроводжувалось вираженою стабілізацією гемодинаміки та значною мірою сприяло усуненню порушень гемостазу та запобігало розвитку декомпенсованого метаболічного ацидозу. Доцільність використання ліпосомальної форми цитохрому C за ГМК потребує подальшого вивчення.