Обстежено 95 чоловіків віком від 45 до 65 років, хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з ознаками інсулінорезистентного синдрому (ІРС). У 37 % з них виявлено гіпоандрогенію (концентрація тестостерону менша ніж 10,4 нмоль/л), гіперурикемію - лише у 34 % випадків. Водночас у 70 % обстежених відзначено гіперпродукцію сечової кислоти (СК), що проявляється у збільшенні її добової екскреції у порівнянні з фізіологічною нормою. Оскільки рівень урикемії визначається співвідношенням процесів продукції та ниркової екскреції СК, виділено 2 основні типи порушення її обміну: нормоурикемічний гіперурикозуричний і гіперурикемічний. У чоловіків з нормоурикемією екскреція СК зростає паралельно зі збільшенням швидкості клубочкової фільтрації, а також збільшенням ступеня ожиріння, інсулінорезистентності, глікемії. Висока екскреція СК, яка підтримує її рівень в крові у межах фізіологічної норми, зумовлюється зниженням реабсорбції СК у ниркових канальцях, про що свідчить підвищення індексу елімінації уратів. Виявлені взаємозв'язки вказують на вплив інсуліну та тестостерону на процеси продукції, елімінації та реутилізації уратів у чоловіків з ЦД 2-го типу і ІРС.

З метою оцінки впливу окремих конституційних чинників на показники обміну сечової кислоти (СК) і ліпідного спектра 72-х жінок, хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2), було розподілено за рівнем СК в сироватці крові на дві когорти: нормоурикемія – НУ або гіперурикемія – ГУ, в кожній з яких виділили групи за ознакою наявності або відсутності загального та абдомінального ожиріння (АО). Загалом утворено шість груп, із них три із ожирінням і три без нього. Порівняння показників обміну СК і ліпідного спектра крові між групами хворих з однаковою урикемією показало, що наявність загального ожиріння супроводжувалась вищим рівнем СК, інсулінемією та ступенем інсулінорезистентності (ІР), а також підвищенням вмісту ТГ і ЛПНЩ й зниженням ЛПВЩ у порівнянні з відповідними показниками у групах пацієнтів без ожиріння. У групах хворих з ожирінням вдалося простежити гіпоурикозуричний вплив відносно високої інсулінемії у групах з АО завдяки виявленню вірогідно вищого показника фракційної екскреції СК у порівнянні з таким в осіб без АО. Аналогічні закономірності спостерігалися раніше у чоловіків, хворих на ЦД2. Аналіз одержаних даних дозволяє припустити, що у хворих на ЦД2 з ожирінням і без можуть переважати різні механізми порушення балансу утворення та екскреції уратів. Так, у хворих на ЦД2 з ожирінням та АО посилений синтез пуринів і ліпідів під впливом відносно високих рівнів інсуліну може провокувати гіперпродукцію СК; причому фракційна екскреція СК може бути знижена внаслідок викликаної інсуліном посиленої реабсорбції уратів, тоді як кінцева урикемія залежить від збереження ниркової функції. Припущено, що хворих на ЦД2 без ожиріння чільну роль у стимуляції продукції СК може відігравати активація симпатичної нервової системи, яка стимулює утворення стресових гормонів – адреналіну, кортизолу, та активує контрінсулінові катаболічні процеси, зокрема шляхи деградації пуринів із кінцевим утворенням СК.

С целью оценки влияния отдельных конституционных факторов на показатели продукции и экскреции мочевой кислоты (МК) обследованных 72-х женщин, больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2), разделили по уровню МК в сыворотке крови на две когорты: нормоурикемия – НУ или гиперурикемия – ГУ, в каждой из которых выделили группы по признаку наличия или отсутствия общего и абдоминального ожирения (АО). В целом образовано шесть групп, из них три с ожирением и три без него. Сравнение показателей между группами больных с одинаковыми показателями урикемии показало, что наличие ожирения ассоциировалось с более высокими уровнями МК, инсулинемии и степенью инсулинорезистентности, а также с повышением ТГ и ЛПНП, и снижением ЛПВП в сравнении с соответствующими показателями при СД2 без ожирения. У пациентов с ожирением удалось проследить гипоурикозурическое влияние относительно высокой инсулинемии благодаря выявлению достоверно высшего показателя фракционной экскреции СК в группах с АО в сравнении с таковым в группах больных без АО. Аналогичные закономерности наблюдали ранее у мужчин с СД2. Анализ полученных данных позволяет предположить, что в связи с разными фенотипами в группах пациентов с СД2 с ожирением и без могут преобладать разные механизмы нарушения баланса образования и экскреции уратов. Предложено, что при СД2 с ожирением и АО усиленный синтез пуринов и липидов под воздействием относительно высоких уровней инсулина может провоцировать гиперпродукцию МК; при этом фракционная экскреция МК может быть снижена в результате вызванной инсулином усиленной реабсорбции уратов, в то время как конечная урикемия зависит от сохранения почечной функции. При СД2 без ожирения ведущую роль в стимуляции продукции СК может играть активация симпатической нервной системы, которая стимулирует образование стрессовых гормонов, – адреналина, кортизола и активацию контринсулиновых катаболических процессов, в частности путей деградации пуринов с конечным образованием МК.

In order to assess the effect of certain constitutional factors on the production and excretion of uric acid (UA), 72 examined female with type 2 diabetes (DM2), were divided by the level of serum UA into 2 cohorts: normouricemia – NU, or hyperuricemia – HU. Patients were then divided into groups on the basis of the presence or absence of general and abdominal obesity (AO). In general 6 groups were formed, including 3 with obesity and 3 without it. In the groups with similar levels of uricemia, a presence of obesity was associated with higher levels of UA, higher degree of insulin resistance and insulinemia, and with increased triglycerides, and LDL cholesterol and decreased HDL, compared with the corresponding indices in non-obese subjects. In obese patients we were able to reveal the hypouricisuric effect of the relatively high insulinemia, by identifying significantly higher index of fractional excretion of UA in group with AO compared to those in patients without AO. Analysis of the data allowsus to suppose that due to the different phenotypes of DM2, in patients with obesity and without it, may prevail different mechanisms of imbalance between formation and excretion of urates. According to our hypothesis, in DM2 with obesity and AO, overproduction of UA may be provoked by increased synthesis of purines and lipids due to relatively high levels of insulin. Fractional excretion of UA may be reduced as a result of insulin-induced enhanced reabsorption of urate, but the final serum level of UA depends on maintaining renal function. In DM2 without obesity, a leading role in stimulating the UA production can play activation of sympathetic nervous system, which stimulates the production of stress hormones –adrenalin, cortisol, and activation of contrinsulin catabolic processes, in particular of purines degradation of form UA.

Відомо, що поширеним проявом синдрому інсулінорезистентності (ІР) у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є порушення обміну сечової кислоти (СК), яке часто асоціюється із загальним та/або абдомінальним ожирінням (АО). Обстежених 74-х чоловіків, хворих на ЦД2, розподілили на 5 груп залежно від рівня СК у сироватці крові (нормоурикемія – НУ або гіперурикемія – ГУ), а також від наявності загального ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²) і типу розподілу жиру (АО визначали за співвідношення окружностей талії та стегон >0,95). Групи пацієнтів з ожирінням, що доповнювалось АО, відносно високим рівнем інсуліну, значним ступенем ІР, віднесено до фенотипу ''ЦД з ожирінням'' (або аліментарно-кінетичного). У хворих без ожиріння, в яких було відсутнє значне підвищення рівня інсуліну та НОМА-ІР, визначено інший фенотип – ''діабет худих''. Характерною ознакою для обох фенотипів ЦД, незалежно від індексу маси тіла й типу розподілу жиру, була гіперпродукція СК, що супроводжувалась або високим кліренсом і фракційною екскрецією СК (що забезпечувало НУ), або зниженою екскрецією СК, що призводило до ГУ. Фенотип ''ЦД2 з ожирінням'' за наявності АО у групах пацієнтів з однаковими рівнями урикемії асоціювався з вищими рівнями інсулінемії та ступенями ІР, а також зі змінами ліпідного спектру порівняно з відповідними показниками у групах хворих із фенотипом ''ЦД2 без ожиріння''. Лише у чоловіків із гіперурикемією без ожиріння виявлено значне зниження індексу реутилізації пуринів, що відповідає зниженню активності ферменту гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), який запобігає деградації пуринів з утворенням СК. Одержані дані дозволили дійти висновку, що переважаючі механізми розвитку порушень пуринового та ліпідного обміну в обстежених пацієнтів відрізнялись залежно від фенотипу. Так, у пацієнтів з ожирінням гіперпродукція СК, гіпертригліцеридемія та низький рівень ЛПВЩ могли зумовлюватись відносно високим рівнем інсуліну, відомого як стимулятор ліпогенезу, підвищення ТГ та антиурикозуричний агент. У пацієнтів без ожиріння підвищення продукції СК можна пояснити посиленням катаболізму пуринів, що не асоціювалось із підвищенням інсулінемії, але могло бути зумовлено активізацією розпаду пуринів на тлі порушення їх реутилізації (у зв'язку з дефіцитом ГГФРТ), що можливо під впливом гормонів стресу.

Известно, что распространенным проявлением синдрома инсулинорезистентности (ИР) у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2) является нарушение обмена мочевой кислоты (МК), которое обычно ассоциируется с общим и/или абдоминальным ожирением (АО). Обследованных 74 мужчин, больных СД2, разделили на 5 групп в зависимости от уровня МК в сыворотке крови (нормоурикемия – НУ или гиперурикемия – ГУ), а также от наличия общего ожирения (АО) (индекс массы тела >30 кг/м²) и типа распределения жира (АО определяли при соотношении окружностей талии и бедер >0,95). Группы пациентов с общим ожирением, которое дополнялось АО, относительно высоким уровнем инсулина, значительной степенью ИР, мы причислили к фенотипу ''СД2 с ожирением'' (или алиментарно-кинетическому). У больных без ожирения, у которых отсутствовало значительное повышение уровня инсулина и НОМА-ИР, отмечен другой фенотип – ''диабет худых''. Характерным признаком для обоих фенотипов, независимо от индекса массы тела и типа распределения жира, была гиперпродукция МК, которая сопровождалась либо высоким клиренсом и фракционной экскрецией МК (что обеспечивало НУ), либо сниженной экскрецией МК, что приводило к ГУ. Фенотип ''СД2 с ожирением'' при наличии АО в группах пациентов с одинаковыми показателями урикемии ассоциировался с более высокими инсулинемией и степенью ИР, а также с изменениями липидного спектра по сравнению с соответствующими показателями в группах больных с фенотипом ''СД2 без ожирения''. Только у мужчин с ГУ без ожирения выявлено значительное снижение индекса реутилизации пуринов, что соответствует снижению активности фермента гипоксантингуанинфосфорибозил трансферазы (ГГФРТ), который предотвращает деградацию пуринов с образованием СК. Полученные данные позволили заключить, что преимущественные механизмы развития нарушений пуринового и липидного обмена у обследованных различались в зависимости от фенотипа. У пациентов с ожирением гиперпродукция МК, гипертриглицеридемия и низкий уровень ЛПВП могли определяться относительно высоким уровнем инсулина, который известен как стимулятор липогенеза и повышения ТГ, а также обладает антиурикозурическим эффектом. У пациентов без ожирения повышение продукции МК можно объяснить усилением распада пуринов, которое не связано с повышением инсулинемии, но может быть обусловлено активизацией катаболизма пуринов на фоне нарушения их реутилизации (в связи с дефицитом ГГФРТ), что возможно под влиянием гормонов стресса.

Uric acid (UA) metabolism disorders are known to be a common manifestation of insulin resistance syndrome in patients with type 2 diabetes, which is usually associated with the general and/or abdominal obesity. 74 men with type 2 diabetes mellitus (Т2DM) were divided into 5 groups according to the level of UA in the blood serum (normourikemiya – NU, or hyperuricemia – HU), and to the presence of general and abdominal obesity (AO). Groups of patients with general obesity, relatively high levels of insulin, a significant degree of insulin resistance, were added by us to the phenotype “obese T2DM” (or “alimentary-kinetic”). Patients without obesity and significant increase in the level of insulin and HOMA IR, were marked by a other phenotype – "non-obese T2DM". The characteristic feature of both phenotypes, regardless of body mass index and type of fat distribution, was overproduction of UA, which could be accompanied by a high clearance and fractional excretion of UA (that provided NU), or by reducedexcretion of UA, which led to HU. Phenotype "obese T2DM" in the presence of AO in the groups of patients with similar levels of uricosuria was associated with higher insulin levels and the degree of IR and changes in lipid profile in comparison with relevant indicators in groups of patients with phenotype "non-obese T2DM". Only in men with hyperuricemia without obesity a significant decrease of the index of reutilization of purines, which corresponds to the reduced activity of the enzyme hypoxantinguaninphosphoribosil trasnpherase (HGRT), which prevents the degradation of purines with the formation of the UK was revealed. We concluded that advantageous mechanisms of disorders of purine and lipid metabolism in patients were different depending on the phenotype. In obese patients, UA overproduction, hypertriglyceridemia and low HDL levels could be provoked by relatively high level of insulin, which is known as a stimulant of lipogenesis to increase triglyceride, and has antiuricosuric effect. In non-obese patients, increased UA production can be attributed to augmented desintegration of purines, which was not be related to increased insulinemia, but may be due to the activation of the catabolism of purines, simultaneously with violation of their reutilization (due to the lack HGRT) that it is possible under the influence of stress hormones.

Зазначено, що гіперурикемія як прояв порушення пуринового обміну у разі інсулінорезистентного синдрому (ІРС) останнім часом вважається одночасно маркером ІРС і патогенетичним чинником, що призводить до розвитку дисфункцій ендотелію, порушення функції панкреатичних бета-клітин, нирок тощо. Сечова кислота (СК) – кінцевий продукт окиснення пуринових сполук за участі ферменту ксантиноксидази. Оскільки акцептором електронів (кофактором) ксантиноксидази є окиснений нікотинамідаденіндинуклеотид (NAD⁺), можна припустити, що за умов нестачі цього похідного пуринів відбуватиметься передача електронів на кисень з утворенням вільних радикалів – чинників оксидативного стресу. За цього можна очікувати зниження рівня NO, розблокування ксантиноксидази та компенсаторного зростання продукції СК, що виконує роль вловлювача вільних радикалів. Метою роботи було вивчення взаємозв’язків між розвитком гіперурикемії та вмістом NAD⁺ у різних тканинах щурів за умов експериментального ІРС, індукованого фруктозною дієтою. Виявлено, що у щурів після 8-ми тижнів вживання 10 % розчину фруктози як питної води розвиток інсулінорезистентності та гіперурикемії супроводжується зниженням рівня NAD⁺, яке є найвиразнішим у тканині печінки у порівнянні з нирками, серцем і мозком. Зниження рівня NAD⁺ у печінці, як і підвищення концентрації СК в сироватці крові та зниження активності Na⁺,K⁺-ATPази в синаптосомах мозку, виразніще у самців, тоді як самиці виявилися стійкішими до цих змін. Таким чином, підтверджено взаємозв’язок між зниженням вмісту NAD⁺ в тканинах і розвитком гіперурикемії у щурів з експериментальним ІРС.

Отмечено, что гиперурикемия как проявление нарушения пуринового обмена при инсулинорезистентном синдроме (ИРС) в последнее время считается одновременно маркером ИРС и патогенетическим фактором, ведущим к развитию дисфункции эндотелия, нарушению функции панкреатических бета-клеток, почек и др. Мочевая кислота (МК) является конечным продуктом окисления пуриновых соединений при участии фермента ксантиноксидазы. Поскольку акцептором электронов (кофактором оксидазы) является окисленный никотинамидаденин¬динуклеотид (NAD⁺), можно предположить, что при недостатке этого пуринового производного будет происходить передача электронов на кислород с образованием свободных радикалов – факторов оксидативного стресса. При этом можно ожидать компенсаторного увеличения продукции МК, являющейся ловушкой свободных радикалов в сыворотке крови. Целью работы было изучение взаимосвязей между нарушением обмена МК и содержанием NAD⁺ в разных тканях крыс в условиях экспериментального ИРС, индуцированного фруктозной диетой. Выявлено, что укрыс после 8-ми недель потребления 10 % раствора фруктозы в качестве питьевой воды развитие инсулинорезистентности и гиперурикемии сопровождалось снижением уровня NAD⁺, которое особенно выражено в ткани печени по сравнению с почками, сердцем и мозгом. Снижение уровня NAD⁺ в печени, как и повышение концентрации МК в сыворотке крови, а также снижение активности Na⁺,K⁺-ATPase в синаптосомах мозга более выражено у самцов, в то время как самки оказались более стойкими к этим изменениям. Таким образом, на модели ИРС у крыс подтверждена взаимосвязь между снижением содержания NAD⁺ в тканях и развитием гиперурикемии в условиях экспериментального ИРС.

Hyperuricemia, as a manifestation of a disorder of purine metabolism in insulin-resistance syndrome (IRS), is considered both a marker of IRS and a pathogenetic factor that promotes development of endothelial dysfunctions, a disturbances of pancreaticbeta cells, kidney etc. functions. Uric acid (UA) is the end product of purine compounds oxidation by xantine oxidase. Since the acceptor of electrons (cofactor of xantine oxidase) is NAD⁺, it can be assumed that deficiency in this purine derivate will lead to a transfer of electrons to oxygen with formation of free radicals – the factors of oxidative stress. The purpose of the work was to study the interactions between UA dysmetabolism and NAD⁺ content (as energy substrate and coenzyme of xantinoxidase) in various tissues of rats with experimental IRS induced by fructose diet. It is shown that in rats, after 8 weeks of 10 % fructose solution using drinking water, development of insulin resistance and hyperuricemia was accompanied by a decrease in NAD⁺ level, being especially expressed in the liver compared to kidneys, heart and brain. Moreover, a decline in NAD⁺ in the liver and an increased UA serum concentration, as well as a reduction in Na⁺, K⁺-ATPase activity in brain synaptosomes, were more expressed in males, while females were more resistant to changes in energy processes and to an increased uricemia in experimental IRS.

Проведено дослідження показників обміну сечової кислоти (СК) у 95-ти чоловіків і 55-ти жінок, хворих на цукровий діабет (ЦД) II типу, у віці понад 45 років, коли відбувається поступове зниження забезпеченості організму статевими стероїдами. У 15-ти чоловіків і 14-ти жінок, які увійшли до І групи (контроль), зафіксовано "нормальний" обмін СК, тобто рівень урикемії та добової екскреції СК знаходились у межах фізіологічної норми. У решти хворих виявлено порушення пуринового обміну, яке виявлялось у збільшенні добової екскреції СК, що розглядається як ознака її гіперпродукції. За цього у частини пацієнтів зберігався нормоурикемічний стан (НУ, ІІ група, 47 чоловіків і 21 жінка) завдяки компенсаторній гіперурикозурії, а в інших мала місце гіперурикемія (ГУ, ІІІ група, 33 чоловіки та 20 жінок). НУ супроводжувалась значним збільшенням кліренсу СК і індексу елімінації уратів (ІЕУ), що лише у чоловіків поєднувалося з клубочковою гіперфільтрацією.

Показано, що чинники порушення пуринового обміну відрізняються у чоловіків і жінок. По-перше, у жінок ІІ і ІІІ груп, виявлено зниження активності ферменту гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), дефіцит якого спричиняє порушення реутилізації пуринів і викликає посилення утворення пуринів de novo. По-друге, у жінок з порушенням обміну СК не відзначено змін швидкості клубочкової фільтрації. По-третє, у всіх чоловіків виявлено підвищення інсулінемії та індексу інсулінорезистентності НОМА-ІР у порівнянні з контролем, тоді як у жінок названі показники підвищені тільки за наявності гіперурикемії. Відомо, що підвищені концентрації обох цих гормонів можуть виявляти антиурикозуричну дію шляхом посилення клубочкової реабсорбції уратів, а також через накопичення абдомінального жиру збільшувати інсулінорезистентність і катаболічні процеси, у тому числі, розпад пуринів з утворенням СК, тим самим сприяють розвитку гіперурикемії.

Проведено исследование показателей обмена мочевой кислоты (МК) у 95-ти мужчин и 55-ти женщин, больных сахарным диабетом (СД) II типа, в возрасте старше 45-ти лет, когда происходит постепенное снижение обеспеченности организма половыми стероидами. У 15-ти мужчин и 14-ти женщин, которые составили I группу (контроль), зафиксирован "нормальный" обмен МК, т.е. уровень урикемии и суточной экскреции МК находились в пределах физиологической нормы. У остальных больных выявлено нарушение пуринового обмена в виде повышения суточной экскреции МК, что рассматривается как признак ее гиперпродукции. При этом у части пациентов сохранялось нормоурикемическое состояние (НУ, II группа, 47 мужчин и 21 женщина) благодаря компенсаторной гиперурикозурии, а у других имела место гиперурикемия (ГУ, III группа, 33 мужчины и 20 женщин). НУ сопровождалась значительным повышением клиренса МК и индекса элиминации уратов (ИЭУ), что лишь у мужчин сочеталось с клубочковой гиперфильтрацией. Показано, что механизмы нарушения пуринового обмена различаются у мужчин и женщин. Во-первых, у женщин II и III групп, обнаружено снижение активности фермента гипоксантингуанинфосфорибозилтрансферазы (ГГФРТ), дефицит которого вызывает нарушение реутилизации пуринов и усиленное образование пуринов de novo. Во-вторых, у женщин с нарушением обмена МК, не отмечено изменения скорости клубочковой фильтрации.

Відомо, що вміст остеокальцину достовірно різний серед осіб з нормальною толерантністю до глюкози, латентним діабетом і клінічним цукровим діабетом. Мета роботи - вивчити вплив прогресування цукрового діабету 2 типу на метаболічні параметри остеосинтезу в поєднанні з інволютивними змінами у пацієнтів. Обстежено 73-х пацієнтів, хворих на цукровий діабет 2 типу. Серед них 33 особи застосовували інсулінотерапію, решта - пероральні цукрознижуючі препарати. З них 41 жінка у стані постменопаузи, 32 чоловіки старше 50-ти років. Визначали в крові показники остеокальцину, інсуліну, C-пептиду, глікозильованого гемоглобіну, розраховували індекс інсулінорезистентності HOMA-IR. Встановлено, що у жінок, які застосовували інсулінотерапію, рівень остеокальцину вище у порівнянні з чоловіками (<$E4,47~symbol С~0,46> проти <$E2,91~symbol С~0,39> нг/мл, <$Eroman p~<<~0,05>), а також з хворими, які приймали пероральну цукрознижуючу терапію (<$E3,26~symbol С~0,31> нг/мл, <$Eroman p~<<~0,05>). У чоловіків спостерігається зниження вмісту остеокальцину в крові поряд із підвищенням ступеню інсулінорезистентності. Висновки: зроблено припущення, що на тлі прогресуючого перебігу цукрового діабету 2 типу у хворих похилого віку на етапі відносного інсулінодефіциту терапія екзогенним інсуліном сприяє підвищенню концентрації остеокальцину в крові, та може проявляти протективний ефект щодо посилення остеосинтезу.

Досліджено взаємозв'язок між рівнем гормону кісткової тканини остеокальцину та конституційно-метаболічними фенотиповими ознаками у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Обстежено 44 особи віком понад 50 років, серед них 23 чоловіки та 21 жінка в стані постменопаузи. У пацієнтів визначали вміст у сироватці крові остеокальцину, вираховували індекс вісцерального ожиріння. Встановлено, що на тлі посилення вісцерального ожиріння відбувається вірогідне зниження вмісту в крові остеокальцину. Це свідчить про уповільнення процесів остеосинтезу на тлі конституційно-метаболічних порушень, що призводять до певних фенотиповних змін у хворих на цукровий діабет ІІ типу. Причому показник вісцерального ожиріння – індекс вісцерального ожиріння, який враховує гуморальні та антропометричні показники, був точнішим уніфікованим параметром фенотиповних змін порівняно з окружністю талії.

Исследована взаимосвязь между уровнем гормона костной ткани остеокальцина и конституционно-метаболическими фенотипическими признаками у больных сахарным диабетом ІІ типа. Обследованы 44 пациента возрастом более 50 лет, из них 23 мужчины и 21 женщина в состоянии постменопаузы. У пациентов определяли содержание в сыворотке крови остеокальцина, рассчитывали индекс висцерального ожирения. Установлено, что достоверное снижение содержания в крови остеокальцина происходит на фоне усиления висцерального ожирения. Это свидетельствует о замедлении процессов остеосинтеза на фоне конституционно-метаболических нарушений, которые приводят к определенным фенотипическим изменениям у больных сахарным диабетом ІІ типа. При этом индекс висцерального ожирения, который учитывает гуморальные и антропометрические показатели, представлял собой более унифицированный и точный параметр фенотипических изменений в сравнении с показателем окружности талии.

Aim is to study the relationships between the level of the bone tissue hormone, osteocalcin, and constitutional-metabolic phenotypic characteristics in patients with type 2 dіabetes mellitus. Materials and methods. Generally 44 patients older than 50years, including 23 men and 21 women in a state of menopause were examined. The level of blood serum osteocalcin and the visceral adiposity index were measured in patients. Results. A significant decrease in the blood osteocalcin level was revealed against a background of increased visceral adiposity. This indicates a significant decrease in osteosynthesis process against a background of constitutional and metabolic disorders resulting in certain phenotypic changes in patients with type 2 diabetes mellitus. At the same time the visceral adiposity index that includes humoral and anthropometric indicators was more accurate unified parameter of phenotypic changes, comparing to waist circumference index.

Підтверджено існування взаємозв'язків між віковим зниженням рівня андрогенів у чоловіків і ризиком розвитку інсулінорезистентності, метаболічного синдрому і гіпогонадизму. Наведено гіпотетичну схему механізмів розвитку цих станів. Є підстава стверджувати, що дослідження гена андрогенового рецептора (AR) може стати допоміжним засобом оцінки ризику розвитку ускладнень цукрового діабету 2 типу (ЦД2). Одним із підходів для цього є визначення в гені AR кількості поліморфних за довжиною тринуклеотидних повторів цитозин - аденін - гуанін (CAG)n. Існує зворотний взаємозв'язок між довжиною CAG-повторів і транскрипційною активністю генів-мішеней тестостерону. Визначення кількості (CAG)n проводили на тлі дослідження антропометричного, ліпідного та гормонального статусу в 42-х чоловіків, хворих на ЦД2, віком від 50 до 80-ти років. Пацієнти лікувались таблетованими цукрознижувальними препаратами і були розподілені на 2 групи залежно від вмісту С-пептиду (у межах 0,75 - 3,0 нг/мл та понад 3,0 нг/мл). Контрольну групу складали 15 осіб такого ж віку. Додатково до контрольної групи також входили 20 чоловіків відповідного віку, у яких визначали тільки (CAG)n у гені AR. Визначення (CAG)n проводили за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції, використовуючи зразки ДНК, виділені з лейкоцитів крові, з наступним аналізом фрагментів на автоматичному флуоресцентному аналізаторі. Показано, що у чоловіків похилого віку, хворих на ЦД2, у разі зростання рівня С-пептиду поступово знижується кількість загального і вільного тестостерону (Т), у порівнянні зі здоровими особами. Зроблено висновок про підвищення тригліцеридів у хворих на ЦД2 чоловіків; найбільш характерно це для чоловіків із рівнем С-пептиду > 3,0 нг/мл. Дослідження взаємовідношення між кількістю CAG-повторів у гені AR та рівнем андрогенів показало, що в чоловіків, хворих на ЦД2, зменшення (CAG)n у гені AR супроводжується падінням вмісту Т у крові. Позитивні кореляційні взаємозв'язки між кількістю CAG-повторів і ліпопротеїдами високої та низької щільності виявлено як у групі здорових осіб, так і у хворих на ЦД2 чоловіків.

Подтверждено существование взаимосвязи между возрастным снижением уровня андрогенов у мужчин и риском развития инсулинорезистентности, метаболического синдрома и гипогонадизма. Приведена гипотетическая схема механизмов развития этих состояний. Есть основание утверждать, что исследование гена андрогеновых рецепторов (AR) может стать вспомогательным инструментом при оценке риска развития осложнений сахарного диабета 2 типа (СД2). Одним из подходов к этому является определение в гене AR количества полиморфных по длине тринуклеотидных повторов цитозин - аденин - гуанин (CAG)n. Существует обратная взаимосвязь между длиной CAG-повторов и транскрипционной активностью генов-мишеней тестостерона. Определение количества (CAG)n проводили на фоне исследования антропометрического, липидного и гормонального статуса 42-х мужчин с СД2 в возрасте от 50 до 80-ти лет. Пациенты получали таблетированные сахароснижающие средства и были разделены на две группы в зависимости от содержания С-пептида в их крови (в пределах 0,75 - 3,0 нг/мл и свыше 3,0 нг/мл). Контрольную группу составили 15 человек соответствующего возраста. Дополнительно в контрольную группу входили 20 мужчин соответствующего возраста, у которых определяли только (CAG)n в гене AR. Исследование (CAG)n проводили с помощью метода полимеразной цепной реакции, используя образцы ДНК, выделенные из лейкоцитов крови с последующим фрагментарным анализом на автоматическом флюоресцентном анализаторе. Показано, что у мужчин пожилого возраста, болеющих СД2, при возрастании уровня С-пептида постепенно снижается количество общего и свободного тестостерона (Т), в сравнении со здоровыми лицами. Сделан вывод о повышении триглицеридов у мужчин с СД2, что наиболее характерно для пациентов с уровнем С-пептида > 3,0 нг/мл. Исследование взаимосвязи между количеством CAG-повторов в гене AR и уровнем андрогенов показали, что у мужчин с СД2 снижение (CAG)n в гене AR сопровождается падением уровня Т в крови. Положительная корреляционная взаимосвязь между количеством CAG-повторов и липопротеидами высокой и низкой плотности выявлена как в группе здоровых лиц, так и больных СД2 мужчин.

Well-known associations have been proved to exist be¬tween age-dependent androgen level decrease in males and risk of development of insulin resistance, metabolic syndrome, and hypogonadism.The authors present a hypothetic scheme describ¬ing the mechanism of development of these conditions. There are grounds to affirm that an investigation of androgen receptor {AR) gene may be a useful additional method permitting to assess the risk of development of type 2 diabetes complications. One of such approaches is determination of polymorphic length CAG (cytosine-adenine-guanine) trinucleotide repeats (CAGn) in the AR gene, this length being inversely correlated with the transcriptional activity of target genes of testosterone. The determination of (CAG)nlength has been carried out parallel with an assessment of anthropometric, lipid, and hormonal status of 42 males with type 2 diabetes aged from 50 to 80 years. These patients were treated with hypoglycemic tablets and were divided into two groups depending on their serum C-peptide levels (in the range 0.75-3.0 ng/ml and above 3.0 ng/ml). 15 males of correspond¬ing age formed the control group. Besides, this group included also 20 males of corresponding age for which only (CAG)n length of the AR gene was determined. The (CAG)n was assessed using the polymerase chain reaction with DNA samples isolated from blood leucocytes, the DNA fragments being analyzed on an automatic fluorescent analyzer. In elderly males with type 2 diabetes, in the presence of an increase in C-peptide level, testosterone (T) levels - both total and free T -have been shown to decrease gradually compared with healthy subjects. The authors conclude that triglyceride levels in males with type 2 diabetes are increasing; this is especially expressed in males with C-peptide levels >3.0 ng/ml. The investigation of interactions between CAG-repeats number in the AR gene and androgen level shows the decrease in CAGn in this gene to be associated with a reduction in serum T levels in males with type 2 diabetes. Positive correlations between CAG-repeat length and lipoprotein levels of both high and low density have been found both in healthy males and subjects with type 2 diabetes.

Визначено патогенетичну роль зниження чутливості до інсуліну та зміни його концентрації у крові у розвитку порушень андрогенного забезпечення організму. Вперше зіставлено показники чуттєвості організму до інсуліну з вмістом загального тестостерону, індексом вільного тестостерону, тестостерон-естрадіол зв'язуючим глобуліном у здорових чоловіків і хворих на цукровий діабет II типу залежно від віку. Вивчено особливості рецепції андрогенів у чоловіків з даною патологією залежно від чутливості до інсуліну. Доведено позитивний вплив довготривалого фармакологічного підвищення чутливості до інсуліну на показники андрогенної забезпечності організму. Встановлено взаємозв'язок між показниками вуглеводного обміну та вмістом тестостерону, а також активністю <$E5 alpha>-редуктази у печінці за даними досліджень щурів з експериментальним стрептозотоциновим діабетом і кастрацією.

Исследованы половые особенности изменений активности сывороточного ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) у больных сахарным диабетом (СД) II типа пожилого возраста на разных этапах развития заболевания в зависимости от андрогенного обеспечения организма. Установлено, что активность АПФ сыворотки крови более высокая у мужчин, больных СД II типа, с впервые выявленным заболеванием, а также имеющих дефицит инсулина, по сравнению с контрольной группой. У женщин такие изменения не отмечены. Долговременное назначение инсулиносенситайзеров в течение одного года не влияло на активность сывороточного АПФ у лиц обоих полов. Результаты, полученные в процессе исследования, свидетельствуют о существовании половых особенностей в функционировании циркулирующей формы АПФ, которые предопределяются у мужчин инсулинемией и уровнем тестостерона в крови.

Представлено результати багаторічних проспективних мультицентричних рандомізованих досліджень, в яких встановлено, що існує взаємозв'язок між показниками андрогенної забезпеченості організму чоловіків і жінок та розвитком цукрового діабету II типу. Зокрема було продемонстровано, що низький рівень загального тестостерону в крові чоловіків і високий рівень біодоступного тестостерону та естрадіолу у жінок провіщає розвиток інсулінорезистентності і цукрового діабету II типу. Дослідженнями встановлено, що показник вільного тестостерону знижується з роками, що особливо виражено у групах хворих з інсулінорезистентністю.

Представлены результаты многолетних проспективных мультицентрических рандомизированных исследований, в которых установлено, что существует взаимосвязь между показателями андрогенной обеспеченности организма мужчин и женщин и развитием сахарного диабета II типа. В частности было продемонстрировано, что низкий уровень общего тестостерона в крови у мужчин и высокий уровень биодоступного тестостерона и эстрадиола у женщин предвещают развитие инсулинорезистентности и сахарного диабета II типа.

This work is devoted to analysis of results of long-term prospective multicentric randomized studies that lasted for many years and showed relationship between levels of androgen sufficiency in men and women and the development of type 2 diabetes mellitus. In particular, it has been shown that low level of blood total testosterone in men and a high level of bioavailable testosterone and estradiol in women are prognostic factors of the development of insulin resistance and type 2 diabetes mellitus. Results of investigations allowed the conclusion that index of free testosterone decreases with age, especially in insulin resistant patients

У результаті досліджень у хворих на цукровий діабет типу 2 виявлено відсутність коливань вмісту тестостерон естрадіол-зв'язувального глобуліну (ТЕЗГ) з роками незалежно від статі на відміну від доведених змін у здорових чоловіків і жінок. Крім того, не вдалося встановити статеві відмінності, які характерні для здорових осіб. Аналіз одержаних даних засвідчив наявність негативної асоціації між рівнем ТЕЗГ та масою тіла в обстежуваних обох статей. Продемонстровано негативний взаємозв'язок між концентрацією інсуліну та ТЕЗГ, чого не зафіксовано по відношенню до рівня глікемії.

Зазначено, що у щурів-самців зі стрептозотоциновим діабетом спостерігається зниження рівня тестостерону у крові та пригнічення утворення 5<$E alpha>-дигідротестостерону у печінці. Призначення інсуліну нормалізує зазначені показники, а введення тестостерону пропіонату поглиблює діабетогенний стан. Після кастрації самців-щурів рівень глюкози крові натще підвищується за незмінної концентрації інсуліну, введення тестостерону пропіонату поновлює змінені показники глікемії. У разі значної недостатності андрогенів після кастрації, а також за їх додаткового введення тваринам з експериментальним діабетом спостерігається підвищення рівня глікемії.

Проведені дослідження дали змогу встановити, що у всіх обстежених дітей, незалежно від статі, у доклінічну і ранню клінічну стадії розвитку цукрового діабету типу 1 не зафіксовано достовірного взаємозв'язку між рівнем інсуліну і концентрацією тестостерон-естрадіол зв'язуючого глобуліну.

Під час дослідження встановлено певні статеві відмінності впливу інсулін-сенситайзерів - метформіну та розиглітазону - на показники інсулінорезистентності (IP) та глікозильованого гемоглобіну у разі довготривалого (протягом 12 міс) їх призначення хворим на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Призначення вказаних препаратів призводило до стабілізації досліджуваних показників. Встановлені ефекти супроводжувалися статистично значущим підвищенням концентрації тестостерон/естрадіол-зв'язувального глобуліну крові у жінок. Тенденція до підвищення цього показника у чоловіків не була статистично значущою. Також не було відмічено статистично значущих змін у показниках рівня загального тестостерону та індексу вільного тестостерону. Враховуючи, що ІP розвивається на тлі інволюційних змін в організмі і концентрації статевих гормонів у крові, їх корекція набуває великого значення для забезпечення якості життя людей похилого віку, хворих на ЦД 2-го типу. Обговорено можливі механізми виявлених ефектів.

Наведено дані про особливості екскреції 17-кетостероїдів (17-КС) у хворих на цукровий діабет типу 2 (ЦД 2) залежно від віку, статі та ступеня компенсації цукрового діабету. Встановлено, що екскреція 17-КС та їх фракцій значно вища у чоловіків, хворих на ЦД 2, у порівнянні з контрольною групою, що особливо виражено в осіб з інсулінорезистентністю. Одержані результати вказують на можливість участі зміненого метаболізму стероїдів у патогенезі андрогенних порушень при ЦД 2 у чоловіків літнього віку залежно від чутливості до інсуліну.

Виявлено особливості вікових змін андрогенної забезпеченості у чоловіків, хворих на цукровий діабет ІІ-го типу, залежно від чутливості до інсуліну. Встановлено, що концентрація загального тестостерону та індекс вільного тестостерону у хворих з інсулінорезистентністю нижчі, ніж у здорових чоловіків та хворих з непорушеною чутливістю до інсуліну. Вміст тестостерон-естрадіолзв'язувального глобуліну у здорових людей та хворих з нормальною чутливістю до інсуліну з віком має тенденцію до підвищення. Чоловікам старшого віку, хворим на цукровий діабет з інсулінорезистентністю, може бути доцільним проведення замісної терапії препаратами тестостерону.

Відзначено підвищення кількості зв'язувальних місць (Вmах) до тестостерону на поверхні моноядерних лейкоцитів у чоловіків, хворих на цукровий діабет II типу, з незміненою чутливістю до інсуліну. Виділено дві групи хворих: з "незначним" (у кілька разів) і "значним" (у десятки разів) збільшенням Вmах у порівнянні з контрольною групою. Зафіксовані зміни не залежали від віку хворих, ступеня компенсації захворювання, інсулінемії, вмісту тестостерону та тестостерон-естрадіол-зв'язувального глобуліну в крові. "Незначне" підвищення Вmах супроводжувалось зменшенням показників константи дисоціації (Кd). За вищих значень Вmах показники Кd дещо підвищувались або не відрізнялись від значень контрольної групи. Зважаючи на те, що інсулін та андрогени проявляють конкурентні взаємовідносини за дії на клітини-мішені, можна припустити, що збільшення кількості зв'язувальних місць до тестостерону на поверхні моноядерних лейкоцитів може бути обумовлене розвитком довготривалої резистентності клітин до інсуліну і зсувом цих конкурентних взаємовідносин у бік зв'язування тестостерону.

The objective of this study was to investigate the reception of testosterone in men with type 2 diabetes mellitus. It was established that the quantity of binding sites (Bmax) for testosterone on the surface of mononuclear leucocytes was increased. Two groups of patients were identified: one with a "moderate" (several times) and another with a "significant" (ten-fold) increase in comparison with control group of healthy men. A "moderate" increase of Bmax was accompanied by decreased values of constant of dissociation (Кd). Higher Bmax values corresponded to slightly higher Кd though the latter were actually the same as in control group. The obtained results did not depend on age, degree of compensation of the disease, insulinemia, level of testosterone and sex hormone-binding globulin. It is known there exist competitive relations between insulin and androgens for substrates in target organs. Therefore, we may hypothesize that the increasing quantity of binding sites on the surface of mononuclear leucocytes might be conditioned by development of long-term insulin resistance and a shift of these competitive relation towards the increased testosterone binding

Існує думка, що до розвитку цукрового діабету (ЦД) II типу призводить порушення балансу глюкокортикоїдів та їх метаболітів, а також підтверджено значення активності 11 гідроксистероїдегідрогенази типу 1 (11beta-ГСД1); у регуляції метаболічних процесів шляхом підтримки оптимального рівня кортизолу в тканинах. Досліджено особливості зміни загальної активності 11beta-ГСД у чоловіків, хворих ЦД II типу, шляхом визначення співвідношення метаболитів кортизолу і кортизону, які секретуються з сечею, залежно від рівня інсулінемії, глікемії та антропометричних показників. Установлено підвищення активності 11beta-ГСД; а також екскреції метаболітів кортизолу і загальної суми кортикостероїдів за низьких значень концентрації ТЕЗГ у порівнянні з особами контрольної групи. У хворих з інсулінодефіцитом зафіксовано підвищення екскреції тетрагідропохідних кортизолу і кортизону в порівнянні з тими, у яких визначалися високі значення інсуліну. Найвища активність 11beta-ГСД1 спостерігалася за андроїдного типу ожиріння. Одержані дані підтверджують залежність метаболізму глюкокортикоїдів від інсулінемії та розподілу жиру. Враховуючи одержані дані, рання діагностика і розроблення методів лікування, які коригували б порушення баланс глюкокортикоїдів, є доцільним з метою запобігання розвитку інсулінорезистентності, ожиріння і ЦД.

Наведено результати досліджень, проведених з метою з'ясування наявності взаємозв'язку між андрогенним забезпеченням організму та маркерами метаболічного синдрому у хворих на ЦД II типу. Згідно з дослідними даними встановлено, що стан декомпенсації ЦД II типу може призводити до зниження вмісту андрогенів як надниркового, так і гонадного походження у чоловіків з ЦД II типу, що супроводжується підвищенням показників інсулінорезистентності й гіперглікемії. У жінок відзначено аналогічні зміни, більшою мірою опосередковані модифікацією інсуліном секреції тестостерону.