Відзначено підвищення кількості зв'язувальних місць (Вmах) до тестостерону на поверхні моноядерних лейкоцитів у чоловіків, хворих на цукровий діабет II типу, з незміненою чутливістю до інсуліну. Виділено дві групи хворих: з "незначним" (у кілька разів) і "значним" (у десятки разів) збільшенням Вmах у порівнянні з контрольною групою. Зафіксовані зміни не залежали від віку хворих, ступеня компенсації захворювання, інсулінемії, вмісту тестостерону та тестостерон-естрадіол-зв'язувального глобуліну в крові. "Незначне" підвищення Вmах супроводжувалось зменшенням показників константи дисоціації (Кd). За вищих значень Вmах показники Кd дещо підвищувались або не відрізнялись від значень контрольної групи. Зважаючи на те, що інсулін та андрогени проявляють конкурентні взаємовідносини за дії на клітини-мішені, можна припустити, що збільшення кількості зв'язувальних місць до тестостерону на поверхні моноядерних лейкоцитів може бути обумовлене розвитком довготривалої резистентності клітин до інсуліну і зсувом цих конкурентних взаємовідносин у бік зв'язування тестостерону.

The objective of this study was to investigate the reception of testosterone in men with type 2 diabetes mellitus. It was established that the quantity of binding sites (Bmax) for testosterone on the surface of mononuclear leucocytes was increased. Two groups of patients were identified: one with a "moderate" (several times) and another with a "significant" (ten-fold) increase in comparison with control group of healthy men. A "moderate" increase of Bmax was accompanied by decreased values of constant of dissociation (Кd). Higher Bmax values corresponded to slightly higher Кd though the latter were actually the same as in control group. The obtained results did not depend on age, degree of compensation of the disease, insulinemia, level of testosterone and sex hormone-binding globulin. It is known there exist competitive relations between insulin and androgens for substrates in target organs. Therefore, we may hypothesize that the increasing quantity of binding sites on the surface of mononuclear leucocytes might be conditioned by development of long-term insulin resistance and a shift of these competitive relation towards the increased testosterone binding

Виявлено особливості вікових змін андрогенної забезпеченості у чоловіків, хворих на цукровий діабет ІІ-го типу, залежно від чутливості до інсуліну. Встановлено, що концентрація загального тестостерону та індекс вільного тестостерону у хворих з інсулінорезистентністю нижчі, ніж у здорових чоловіків та хворих з непорушеною чутливістю до інсуліну. Вміст тестостерон-естрадіолзв'язувального глобуліну у здорових людей та хворих з нормальною чутливістю до інсуліну з віком має тенденцію до підвищення. Чоловікам старшого віку, хворим на цукровий діабет з інсулінорезистентністю, може бути доцільним проведення замісної терапії препаратами тестостерону.

Зазначено, що у щурів-самців зі стрептозотоциновим діабетом спостерігається зниження рівня тестостерону у крові та пригнічення утворення 5<$E alpha>-дигідротестостерону у печінці. Призначення інсуліну нормалізує зазначені показники, а введення тестостерону пропіонату поглиблює діабетогенний стан. Після кастрації самців-щурів рівень глюкози крові натще підвищується за незмінної концентрації інсуліну, введення тестостерону пропіонату поновлює змінені показники глікемії. У разі значної недостатності андрогенів після кастрації, а також за їх додаткового введення тваринам з експериментальним діабетом спостерігається підвищення рівня глікемії.

Представлено результати багаторічних проспективних мультицентричних рандомізованих досліджень, в яких встановлено, що існує взаємозв'язок між показниками андрогенної забезпеченості організму чоловіків і жінок та розвитком цукрового діабету II типу. Зокрема було продемонстровано, що низький рівень загального тестостерону в крові чоловіків і високий рівень біодоступного тестостерону та естрадіолу у жінок провіщає розвиток інсулінорезистентності і цукрового діабету II типу. Дослідженнями встановлено, що показник вільного тестостерону знижується з роками, що особливо виражено у групах хворих з інсулінорезистентністю.

Представлены результаты многолетних проспективных мультицентрических рандомизированных исследований, в которых установлено, что существует взаимосвязь между показателями андрогенной обеспеченности организма мужчин и женщин и развитием сахарного диабета II типа. В частности было продемонстрировано, что низкий уровень общего тестостерона в крови у мужчин и высокий уровень биодоступного тестостерона и эстрадиола у женщин предвещают развитие инсулинорезистентности и сахарного диабета II типа.

This work is devoted to analysis of results of long-term prospective multicentric randomized studies that lasted for many years and showed relationship between levels of androgen sufficiency in men and women and the development of type 2 diabetes mellitus. In particular, it has been shown that low level of blood total testosterone in men and a high level of bioavailable testosterone and estradiol in women are prognostic factors of the development of insulin resistance and type 2 diabetes mellitus. Results of investigations allowed the conclusion that index of free testosterone decreases with age, especially in insulin resistant patients

Під час дослідження встановлено певні статеві відмінності впливу інсулін-сенситайзерів - метформіну та розиглітазону - на показники інсулінорезистентності (IP) та глікозильованого гемоглобіну у разі довготривалого (протягом 12 міс) їх призначення хворим на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Призначення вказаних препаратів призводило до стабілізації досліджуваних показників. Встановлені ефекти супроводжувалися статистично значущим підвищенням концентрації тестостерон/естрадіол-зв'язувального глобуліну крові у жінок. Тенденція до підвищення цього показника у чоловіків не була статистично значущою. Також не було відмічено статистично значущих змін у показниках рівня загального тестостерону та індексу вільного тестостерону. Враховуючи, що ІP розвивається на тлі інволюційних змін в організмі і концентрації статевих гормонів у крові, їх корекція набуває великого значення для забезпечення якості життя людей похилого віку, хворих на ЦД 2-го типу. Обговорено можливі механізми виявлених ефектів.

Визначено патогенетичну роль зниження чутливості до інсуліну та зміни його концентрації у крові у розвитку порушень андрогенного забезпечення організму. Вперше зіставлено показники чуттєвості організму до інсуліну з вмістом загального тестостерону, індексом вільного тестостерону, тестостерон-естрадіол зв'язуючим глобуліном у здорових чоловіків і хворих на цукровий діабет II типу залежно від віку. Вивчено особливості рецепції андрогенів у чоловіків з даною патологією залежно від чутливості до інсуліну. Доведено позитивний вплив довготривалого фармакологічного підвищення чутливості до інсуліну на показники андрогенної забезпечності організму. Встановлено взаємозв'язок між показниками вуглеводного обміну та вмістом тестостерону, а також активністю <$E5 alpha>-редуктази у печінці за даними досліджень щурів з експериментальним стрептозотоциновим діабетом і кастрацією.

Наведено дані про особливості екскреції 17-кетостероїдів (17-КС) у хворих на цукровий діабет типу 2 (ЦД 2) залежно від віку, статі та ступеня компенсації цукрового діабету. Встановлено, що екскреція 17-КС та їх фракцій значно вища у чоловіків, хворих на ЦД 2, у порівнянні з контрольною групою, що особливо виражено в осіб з інсулінорезистентністю. Одержані результати вказують на можливість участі зміненого метаболізму стероїдів у патогенезі андрогенних порушень при ЦД 2 у чоловіків літнього віку залежно від чутливості до інсуліну.

Представлено сучасний підхід до використання цукрозамінників у дієтотерапії хворих на цукровий діабет. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, для попередження виникнення і розвитку цукрового діабету слід вживати харчові продукти з низьким глікемічним індексом. Запропоновано два шляхи до зменшення глікемічного індексу в харчових продуктах з високим вмістом вуглеводів (<$E >>~55> %): перший базується на використанні цукрозамінників з інтенсивним солодким смаком (зокрема, ацесульфаму калію), другий полягає в неповному заміщенні сахарози на суміш об'ємних цукрозамінників, що має синергічну дію. Обидва шляхи дозволили одержати борошняні кондитерські вироби з низьким глікемічним індексом.

Висвітлено статеві та гендерні особливості розвитку та перебігу цукрового діабету, а також прояву метаболічного синдрому й окремих його компонентів. Охарактеризовано відмінності у фармакотерапевтичній дії деяких препаратів, які застосовуються у лікуванні цукрового діабету у чоловіків і жінок.

Освещены половые и гендерные особенности развития и протекания сахарного диабета, а также проявления метаболического синдрома и отдельных его компонентов. Охарактеризованы отличия в фармакотерапевтическом действии некоторых препаратов, применяемых в лечении сахарного диабета у мужчин и женщин.

Узагальнено клінічні та експериментальні дані щодо впливу метаболітів андрогенів на деякі показники обміну речовин. Аналіз наведених даних літератури дозволяє припустити, що основні метаболіти андрогенів можуть брати участь у регуляції показників ліпідного (андростерон, <$E 5 alpha>-дигідротестостерон, <$E 3 alpha>-діоли) та вуглеводного (етіохоланолон) обміну при цукровому діабеті 2-го типу. <$E 6 beta>-похідні андрогенів можуть впливати на артеріальний тиск, а метаболіти дигідроепіандростерону - на імунологічні показники та обмін кортизолу. Наведено результати власних досліджень екскреції загальних та індивідуальних 17-кетостероїдів. У всіх обстежених - хворих на цукровий діабет 2-го типу з інсулінорезистентністю - визначено підвищення екскреції із сечею фракцій 17-кетостероїдів: етіохоланолону, андростерону, дегідроепіандростерону у порівнянні з контрольними групами (<$E p~<<~0,05>). Відношення <$E 5 alpha "/" 5 beta> метаболітів не змінювалося незалежно від чутливості до інсуліну. У хворих та здорових осіб похилого віку не відзначено статевих відмінностей у концентрації тестостерон-естрадіолзв'язувального глобуліну плазми крові. Визначено кореляційні взаємозв'язки між метаболітами андрогенів, рівнем андрогенів у крові та показниками компенсації захворювання.

Описано способи виділення білків, що зв'язують інсулін (БЗІ) у сироватці крові людей. Надано результати аналізу цих білків методом електрофорезу в поліакриламідному гелі та розробленим методом імуноферментного аналізу для визначення антитіл до інсуліну. Дослідженню підлягали сироватки крові хворих на цукровий діабет I типу і II типу, пролікованих інсуліном або іншими препаратами, що знижують глікемію. В кожному зразку сироватки крові перед виділенням БЗІ визначали антитіла до інсуліну, і в залежності від наявності чи відсутності їх сироватки крові об'єднували в окремі пули. Для виділення БЗІ застосовували афінні сорбенти (інсулін людини + активована BrCN-сефароза 4В). Електрофоретичний розподіл БЗІ проводили в 12 % поліакриламідному гелі, а їх аналіз - за допомогою програми "Gelscan V.5.1.". Зроблено висновок, що з інсуліном у сироватці крові хворих на цукровий діабет і донорів здатна з'єднуватись значна кількість білків з різною молекулярною масою.

Описаны способы выделения инсулинсвязывающих белков (ИСБ) из сывороток крови людей. Представлены результаты анализа этих белков методом электрофореза в полиакриламидном геле и разработанным методом иммуноферментного анализа для определения антител к инсулину. Исследовали сыворотки крови больных сахарным диабетом I и II типа, пролеченных инсулином (или другими сахароснижающими препаратами). В каждом образце сыворотки крови перед выделением ИСБ определяли антитела к инсулину и в зависимости от наличия или отсутствия их, сыворотки крови объединялись в отдельные пулы. Для выделения ИСБ использовали аффинные сорбенты (инсулин человека + BrCN-сефароза 4В). Электрофоретическое разделение ИСБ проводили в 12 % полиакриламидном геле, а их анализ - с помощью программы "Gelscan V.5.1.". Сделан вывод, что с инсулином в сыворотке крови доноров и больных сахарным диабетом способно соединяться значительное количество белков с различным молекулярным весом.

This paper deals with methods of isolation of insulin-binding proteins (IBPs) present in human blood sera. The authors describe the results obtained following an analysis of data obtained by a technique of polyacrylamide gel electrophoresis as well asdata obtained by a modification of immune-enzyme analysis elaborated for anti-insulin antibody detection. The sera of patients with type I and type II diabetes mellitus treated by insulin and other substances lowering blood glucose level were taken for investigation. Before isolation of IBPs, each sample was studied to determine anti-insulin antibodies; depending on their presence or absence, the sera were pooled separately. To isolate IBPs, affine sorbents (including human insulin + BrCN-Sepharose 4В). IBPs separation was carried out using 12 % PAGE, their analysis having been made with a computer program "Gelscan V.5.1.". The authors conclude that a lot of blood proteins with different molecular masses are able to bind insulin.

Исследованы половые особенности изменений активности сывороточного ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) у больных сахарным диабетом (СД) II типа пожилого возраста на разных этапах развития заболевания в зависимости от андрогенного обеспечения организма. Установлено, что активность АПФ сыворотки крови более высокая у мужчин, больных СД II типа, с впервые выявленным заболеванием, а также имеющих дефицит инсулина, по сравнению с контрольной группой. У женщин такие изменения не отмечены. Долговременное назначение инсулиносенситайзеров в течение одного года не влияло на активность сывороточного АПФ у лиц обоих полов. Результаты, полученные в процессе исследования, свидетельствуют о существовании половых особенностей в функционировании циркулирующей формы АПФ, которые предопределяются у мужчин инсулинемией и уровнем тестостерона в крови.

Наведено результати досліджень, проведених з метою з'ясування наявності взаємозв'язку між андрогенним забезпеченням організму та маркерами метаболічного синдрому у хворих на ЦД II типу. Згідно з дослідними даними встановлено, що стан декомпенсації ЦД II типу може призводити до зниження вмісту андрогенів як надниркового, так і гонадного походження у чоловіків з ЦД II типу, що супроводжується підвищенням показників інсулінорезистентності й гіперглікемії. У жінок відзначено аналогічні зміни, більшою мірою опосередковані модифікацією інсуліном секреції тестостерону.

Проведені дослідження дали змогу встановити, що у всіх обстежених дітей, незалежно від статі, у доклінічну і ранню клінічну стадії розвитку цукрового діабету типу 1 не зафіксовано достовірного взаємозв'язку між рівнем інсуліну і концентрацією тестостерон-естрадіол зв'язуючого глобуліну.

У результаті досліджень у хворих на цукровий діабет типу 2 виявлено відсутність коливань вмісту тестостерон естрадіол-зв'язувального глобуліну (ТЕЗГ) з роками незалежно від статі на відміну від доведених змін у здорових чоловіків і жінок. Крім того, не вдалося встановити статеві відмінності, які характерні для здорових осіб. Аналіз одержаних даних засвідчив наявність негативної асоціації між рівнем ТЕЗГ та масою тіла в обстежуваних обох статей. Продемонстровано негативний взаємозв'язок між концентрацією інсуліну та ТЕЗГ, чого не зафіксовано по відношенню до рівня глікемії.

Обстежено 95 чоловіків віком від 45 до 65 років, хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з ознаками інсулінорезистентного синдрому (ІРС). У 37 % з них виявлено гіпоандрогенію (концентрація тестостерону менша ніж 10,4 нмоль/л), гіперурикемію - лише у 34 % випадків. Водночас у 70 % обстежених відзначено гіперпродукцію сечової кислоти (СК), що проявляється у збільшенні її добової екскреції у порівнянні з фізіологічною нормою. Оскільки рівень урикемії визначається співвідношенням процесів продукції та ниркової екскреції СК, виділено 2 основні типи порушення її обміну: нормоурикемічний гіперурикозуричний і гіперурикемічний. У чоловіків з нормоурикемією екскреція СК зростає паралельно зі збільшенням швидкості клубочкової фільтрації, а також збільшенням ступеня ожиріння, інсулінорезистентності, глікемії. Висока екскреція СК, яка підтримує її рівень в крові у межах фізіологічної норми, зумовлюється зниженням реабсорбції СК у ниркових канальцях, про що свідчить підвищення індексу елімінації уратів. Виявлені взаємозв'язки вказують на вплив інсуліну та тестостерону на процеси продукції, елімінації та реутилізації уратів у чоловіків з ЦД 2-го типу і ІРС.

Проведено дослідження показників обміну сечової кислоти (СК) у 95-ти чоловіків і 55-ти жінок, хворих на цукровий діабет (ЦД) II типу, у віці понад 45 років, коли відбувається поступове зниження забезпеченості організму статевими стероїдами. У 15-ти чоловіків і 14-ти жінок, які увійшли до І групи (контроль), зафіксовано "нормальний" обмін СК, тобто рівень урикемії та добової екскреції СК знаходились у межах фізіологічної норми. У решти хворих виявлено порушення пуринового обміну, яке виявлялось у збільшенні добової екскреції СК, що розглядається як ознака її гіперпродукції. За цього у частини пацієнтів зберігався нормоурикемічний стан (НУ, ІІ група, 47 чоловіків і 21 жінка) завдяки компенсаторній гіперурикозурії, а в інших мала місце гіперурикемія (ГУ, ІІІ група, 33 чоловіки та 20 жінок). НУ супроводжувалась значним збільшенням кліренсу СК і індексу елімінації уратів (ІЕУ), що лише у чоловіків поєднувалося з клубочковою гіперфільтрацією.

Показано, що чинники порушення пуринового обміну відрізняються у чоловіків і жінок. По-перше, у жінок ІІ і ІІІ груп, виявлено зниження активності ферменту гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), дефіцит якого спричиняє порушення реутилізації пуринів і викликає посилення утворення пуринів de novo. По-друге, у жінок з порушенням обміну СК не відзначено змін швидкості клубочкової фільтрації. По-третє, у всіх чоловіків виявлено підвищення інсулінемії та індексу інсулінорезистентності НОМА-ІР у порівнянні з контролем, тоді як у жінок названі показники підвищені тільки за наявності гіперурикемії. Відомо, що підвищені концентрації обох цих гормонів можуть виявляти антиурикозуричну дію шляхом посилення клубочкової реабсорбції уратів, а також через накопичення абдомінального жиру збільшувати інсулінорезистентність і катаболічні процеси, у тому числі, розпад пуринів з утворенням СК, тим самим сприяють розвитку гіперурикемії.

Проведено исследование показателей обмена мочевой кислоты (МК) у 95-ти мужчин и 55-ти женщин, больных сахарным диабетом (СД) II типа, в возрасте старше 45-ти лет, когда происходит постепенное снижение обеспеченности организма половыми стероидами. У 15-ти мужчин и 14-ти женщин, которые составили I группу (контроль), зафиксирован "нормальный" обмен МК, т.е. уровень урикемии и суточной экскреции МК находились в пределах физиологической нормы. У остальных больных выявлено нарушение пуринового обмена в виде повышения суточной экскреции МК, что рассматривается как признак ее гиперпродукции. При этом у части пациентов сохранялось нормоурикемическое состояние (НУ, II группа, 47 мужчин и 21 женщина) благодаря компенсаторной гиперурикозурии, а у других имела место гиперурикемия (ГУ, III группа, 33 мужчины и 20 женщин). НУ сопровождалась значительным повышением клиренса МК и индекса элиминации уратов (ИЭУ), что лишь у мужчин сочеталось с клубочковой гиперфильтрацией. Показано, что механизмы нарушения пуринового обмена различаются у мужчин и женщин. Во-первых, у женщин II и III групп, обнаружено снижение активности фермента гипоксантингуанинфосфорибозилтрансферазы (ГГФРТ), дефицит которого вызывает нарушение реутилизации пуринов и усиленное образование пуринов de novo. Во-вторых, у женщин с нарушением обмена МК, не отмечено изменения скорости клубочковой фильтрации.

Проаналізовано взаємозв'язок між розвитком цукрового діабету другого типу (ЦДДТ) і рівнем стероїдних гормонів (СГ). Висвітлено особливості метаболізму андрогенів і розвиток метаболічних ускладнень. Розкрито взаємозв'язок тестостерону та естрадіолу зв'язувального глобуліну з показниками інсулінемії у хворих на ЦДДТ залежно від статі, значення метаболізму глюкокортикоїдів у разі ЦДДТ. Визначено вплив СГ на активність ангіотензин-перетворювального ферменту у хворих на ЦДДТ.

Проанализирована взаимосвязь между развитием сахарного диабета второго типа (СДВТ) и уровнем стероидных гормонов (СГ). Освещены особенности метаболизма андрогенов и развитие метаболических осложнений. Раскрыты взаимосвязь тестостерона и эстрадиола связующего глобулина с показателями инсулинемии у больных СДВТ в зависимости от пола, значение метаболизма глюкокортикоидов при СДВТ. Определено влияние СГ на активность ангиотензин-преобразующего фермента у больных СДВТ.

Останнім часом вживання харчової фруктози розглядають як один з чинників, які сприяють розвитку ожиріння, інсулінорезистентного синдрому (ІРС) і пов'язаних з ним порушень обміну речовин. Використання 10 %-го розчину фруктози з питною водою протягом 8 тиж викликало у щурів стан, який відповідає головним ознакам ІРС: інсулінорезистентність, порушення вуглеводного обміну, збільшення маси тіла, гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. У самців усі ознаки ІРС більш виражені, ніж у самиць. Лише у самців зафіксовано підвищення добової екскреції сечової кислоти (СК), що свідчить про її гіперпродукцію. За таких умов експерименту у тварин не спостерігалося порушення ниркової фільтрації, проте відзначено зниження кліренсу СК внаслідок збільшення ниркової реабсорбції уратів відносно креатиніну. На це вказує значне зменшення індексу елімінації уратів, очевидно, викликане гіпоурикозуричним ефектом інсуліну, але не пов'язане зі змінами концентрації тестостерону. Вперше визначено, що під впливом фруктозної дієти у гомогенатах печінки дослідних тварин збільшується активність ферментів катаболізму пуринів - 5'-нуклеотидази і аденозиндезамінази, які каталізують ранні стадії розпаду пуринових нуклеотидів. Активність ферменту реутилізації пуринів гіпоксантин-гуанін-фосфорибозил-трансферази у тварин підвищувалася, що може мати компенсаторне значення за умов посиленого розпаду пуринів.

Підтверджено існування взаємозв'язків між віковим зниженням рівня андрогенів у чоловіків і ризиком розвитку інсулінорезистентності, метаболічного синдрому і гіпогонадизму. Наведено гіпотетичну схему механізмів розвитку цих станів. Є підстава стверджувати, що дослідження гена андрогенового рецептора (AR) може стати допоміжним засобом оцінки ризику розвитку ускладнень цукрового діабету 2 типу (ЦД2). Одним із підходів для цього є визначення в гені AR кількості поліморфних за довжиною тринуклеотидних повторів цитозин - аденін - гуанін (CAG)n. Існує зворотний взаємозв'язок між довжиною CAG-повторів і транскрипційною активністю генів-мішеней тестостерону. Визначення кількості (CAG)n проводили на тлі дослідження антропометричного, ліпідного та гормонального статусу в 42-х чоловіків, хворих на ЦД2, віком від 50 до 80-ти років. Пацієнти лікувались таблетованими цукрознижувальними препаратами і були розподілені на 2 групи залежно від вмісту С-пептиду (у межах 0,75 - 3,0 нг/мл та понад 3,0 нг/мл). Контрольну групу складали 15 осіб такого ж віку. Додатково до контрольної групи також входили 20 чоловіків відповідного віку, у яких визначали тільки (CAG)n у гені AR. Визначення (CAG)n проводили за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції, використовуючи зразки ДНК, виділені з лейкоцитів крові, з наступним аналізом фрагментів на автоматичному флуоресцентному аналізаторі. Показано, що у чоловіків похилого віку, хворих на ЦД2, у разі зростання рівня С-пептиду поступово знижується кількість загального і вільного тестостерону (Т), у порівнянні зі здоровими особами. Зроблено висновок про підвищення тригліцеридів у хворих на ЦД2 чоловіків; найбільш характерно це для чоловіків із рівнем С-пептиду > 3,0 нг/мл. Дослідження взаємовідношення між кількістю CAG-повторів у гені AR та рівнем андрогенів показало, що в чоловіків, хворих на ЦД2, зменшення (CAG)n у гені AR супроводжується падінням вмісту Т у крові. Позитивні кореляційні взаємозв'язки між кількістю CAG-повторів і ліпопротеїдами високої та низької щільності виявлено як у групі здорових осіб, так і у хворих на ЦД2 чоловіків.

Подтверждено существование взаимосвязи между возрастным снижением уровня андрогенов у мужчин и риском развития инсулинорезистентности, метаболического синдрома и гипогонадизма. Приведена гипотетическая схема механизмов развития этих состояний. Есть основание утверждать, что исследование гена андрогеновых рецепторов (AR) может стать вспомогательным инструментом при оценке риска развития осложнений сахарного диабета 2 типа (СД2). Одним из подходов к этому является определение в гене AR количества полиморфных по длине тринуклеотидных повторов цитозин - аденин - гуанин (CAG)n. Существует обратная взаимосвязь между длиной CAG-повторов и транскрипционной активностью генов-мишеней тестостерона. Определение количества (CAG)n проводили на фоне исследования антропометрического, липидного и гормонального статуса 42-х мужчин с СД2 в возрасте от 50 до 80-ти лет. Пациенты получали таблетированные сахароснижающие средства и были разделены на две группы в зависимости от содержания С-пептида в их крови (в пределах 0,75 - 3,0 нг/мл и свыше 3,0 нг/мл). Контрольную группу составили 15 человек соответствующего возраста. Дополнительно в контрольную группу входили 20 мужчин соответствующего возраста, у которых определяли только (CAG)n в гене AR. Исследование (CAG)n проводили с помощью метода полимеразной цепной реакции, используя образцы ДНК, выделенные из лейкоцитов крови с последующим фрагментарным анализом на автоматическом флюоресцентном анализаторе. Показано, что у мужчин пожилого возраста, болеющих СД2, при возрастании уровня С-пептида постепенно снижается количество общего и свободного тестостерона (Т), в сравнении со здоровыми лицами. Сделан вывод о повышении триглицеридов у мужчин с СД2, что наиболее характерно для пациентов с уровнем С-пептида > 3,0 нг/мл. Исследование взаимосвязи между количеством CAG-повторов в гене AR и уровнем андрогенов показали, что у мужчин с СД2 снижение (CAG)n в гене AR сопровождается падением уровня Т в крови. Положительная корреляционная взаимосвязь между количеством CAG-повторов и липопротеидами высокой и низкой плотности выявлена как в группе здоровых лиц, так и больных СД2 мужчин.

Well-known associations have been proved to exist be¬tween age-dependent androgen level decrease in males and risk of development of insulin resistance, metabolic syndrome, and hypogonadism.The authors present a hypothetic scheme describ¬ing the mechanism of development of these conditions. There are grounds to affirm that an investigation of androgen receptor {AR) gene may be a useful additional method permitting to assess the risk of development of type 2 diabetes complications. One of such approaches is determination of polymorphic length CAG (cytosine-adenine-guanine) trinucleotide repeats (CAGn) in the AR gene, this length being inversely correlated with the transcriptional activity of target genes of testosterone. The determination of (CAG)nlength has been carried out parallel with an assessment of anthropometric, lipid, and hormonal status of 42 males with type 2 diabetes aged from 50 to 80 years. These patients were treated with hypoglycemic tablets and were divided into two groups depending on their serum C-peptide levels (in the range 0.75-3.0 ng/ml and above 3.0 ng/ml). 15 males of correspond¬ing age formed the control group. Besides, this group included also 20 males of corresponding age for which only (CAG)n length of the AR gene was determined. The (CAG)n was assessed using the polymerase chain reaction with DNA samples isolated from blood leucocytes, the DNA fragments being analyzed on an automatic fluorescent analyzer. In elderly males with type 2 diabetes, in the presence of an increase in C-peptide level, testosterone (T) levels - both total and free T -have been shown to decrease gradually compared with healthy subjects. The authors conclude that triglyceride levels in males with type 2 diabetes are increasing; this is especially expressed in males with C-peptide levels >3.0 ng/ml. The investigation of interactions between CAG-repeats number in the AR gene and androgen level shows the decrease in CAGn in this gene to be associated with a reduction in serum T levels in males with type 2 diabetes. Positive correlations between CAG-repeat length and lipoprotein levels of both high and low density have been found both in healthy males and subjects with type 2 diabetes.