Досліджено особливості розвитку ландшафтної ахітектури доби класицизму в Україні. Висвітлено сучасний стан вивченості садово-паркового мистецтва. Розглянуто традиційні напрямки дослідження історичних об'єктів даного мистецтва. Відзначено, що специфічною ознакою паркобудування цього періоду є присвоєння ахітектурно-пейзажним формам символічної означеності, асоціативні проекції яких передавали зміст художнього образу парку. Загальна тематика символіки парків відображала тогочасні модні тенденції та філософсько-естетичні уподобання їх володарів. З відходом від традиційних засад садово-паркового мистецтва, які базувались на зрозумілому для всіх членів культурної спільноти каноні (ціннісному культурологічному орієнтирі, міфопоетичному стереотипі), зникло адекватне розуміння "мови" парків. З метою розв'язання цієї проблеми запропоновано застосувати метод семіотичних досліджень. Для цього архітектурно-пейзажні форми розглянуто як знаки, а сам парк (як сукупність цих форм) - як семіотичний текст. Комунікативною моделлю "парк - адресат" пояснено етапи проведення екзегетики образів. На основі дослідження пам'ятки садово-паркового мистецтва кінця XVIII - початку XIX ст. парку "Олександрія" (м.Біла Церква Київської області) висвітлено його ідейно-художній задум, за яким період Римської імперії розглядався як міст між античністю та християнською ерою.