Висвітлено загальні поняття про аеромедичну евакуацію, історію її виникнення, становлення та сучасний стан розвитку. Систематизовано існуючі дані щодо організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів, засобів і способів збереження життя, здоров'я та працездатності потерпілих у процесі евакуації повітряним транспортом. Наведено характеристику негативних чинників середовища та динаміки пересування літака у повітрі, їх вплив на організм людини, а також особливості аеромедичної евакуації важкопоранених і важкохворих за окремими нозологіями й алгоритм надання їм медичної допомоги під час транспортування.

Освещены общие понятия об аэромедицинской эвакуации, история ее возникновения, становления и современное состояние развития. Систематизированы существующие данные об организационно-технических и лечебно-профилактических мероприятиях, средствах и способах сохранения жизни, здоровья и трудоспособности потерпевших в процессе эвакуации воздушным транспортом. Приведена характеристика отрицательных факторов среды и динамики передвижения самолета в воздухе, их влияние на организм человека, а также особенности аэродинамической эвакуации тяжелораненых и тяжелобольных по отдельным нозологиям и алгоритм предоставления медицинской помощи во время транспортировки.

Розглянуто питання комплексного використання малоінвазивних і ендоскопічних методик у лікуванні хворих на холедохолітіаз. Проаналізовано причини незадовільних результатів використання трансабдомінальних втручань, доведено ефективність ендоскопічної папілосфінктеротомії у пацієнтів з цією патологією. На підставі складних фізико-хімічних методик експериментально визначено деструктивну дію високодисперсного кремнезему "Силікс" на види жовчного конкремента. Запропоновано малотравматичну методику комплексного лікування хворих на холедохолітіаз у випадку неефективності ендоскопічної папілосфінктеротомії, яка включає використання екстракорпоральної ударнохвильової літотрипсії з попереднім введенням у гепатикохоледох 3 % водної зависі "Силіксу" як контактної літолітичної терапії.

Вперше проведено вивчення результатів хірургічного лікування екстрасфінктерних нориць прямої кишки (ЕНПК). Обгрунтовано необхідність розробки нових методів передопераційної діагностики ЕНПК та методик їх хірургічного лікування. Розроблено й апробовано технологію ультразвукового дослідження 3D, наведено порівняльну оцінку діагностичної цінності даного методу. Розроблено спосіб фістулографії (ФГ) з використанням аноректальної лінійки, встановлено його діагностичну цінність у порівнянні зі звичайною ФГ. Запропоновано діагностичний алгоритм передопераційного обстеження ЕНПК. Розроблено робочу УЗ-класифікацію ЕНПК за ступенем їх складності. Створено та впроваджено у практику методику висічення норицевого ходу (НХ) "єдиним блоком" від зовнішнього отвору до внутрішнього з використанням ультразвукового гармонійного скальпеля, наведено порівняльну оцінку ефективності використання традиційної та даної методик лікування хворих з ЕНПК. Вперше розроблено та рекомендовано до використання аутотромбіновий клей для лікування хворих з даною патологією як самостійну методику лікування. Встановлено ефективність лікування хворих на ЕНПК за допомогою методики висічення НХ єдиним блоком та поєднання традиційних методик з методикою "пломбування".

Вивчено умови діяльності медичної служби та їх вплив на організацію методичного забезпечення військ під час проведення АТО. Розглянуто медичну реабілітацію військовослужбовців як світову медико-соціальну проблему. Проаналізовано організацію та проведення такої реабілітації військовослужбовців - учасників АТО, оцінено її ефективність. Обгрунтовано систему медичної реабілітації військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань.

Досліджено історію становлення системи медичного забезпечення органів державної безпеки України. Приділено увагу становленню та розвитку відокремлених підрозділів військово-медичного управління в регіональних органах. Розглянуто організацію мережі санаторно-курортних та оздоровчих закладів Служби безпеки України. Проаналізовано законодавчу та нормативну базу щодо медичного забезпечення особового складу Служби безпеки України. З'ясовано сучасний стан і перспективи розвитку системи військово-медичного забезпечення.

Вперше викладено основні аспекти організації та розвитку військово-медичної служби органів державної безпеки України та проведено ретроспективний аналіз етапів її становлення. Значну увагу приділено розвитку відокремлених підрозділів військово-медичного управління в регіональних органах СБ України. Висвітлено діяльність мережі санаторно-курортних та оздоровчих закладів СБ України, питання взаємодії із провідними медичними закладами та установами нашої держави. Охарактеризовано законодавчу та нормативну базу щодо медичного забезпечення особового складу СБ України. Акцентовано на організації контролю та управлінні якістю медичної допомоги в лікувально-профілактичних закладах СБ України. Визначено загальні тенденції сталого функціонування системи військово-медичного забезпечення особового складу органів СБ України на майбутнє.

Исследованием установлено, что нормативная база по вопросам диспансеризации в системе СБ Украины не в полной мере регламентировала ее проведение, что потребовало разработки и обоснования новой организационной модели для повышения ее эффективности. Обоснованы и подготовлены предложения по внедрению современной модели проведения углубленных медицинских осмотров личного состава СБ Украины, основными элементами которой стали: впервые разработанная и внедренная модель формирования мотивированной личной ответственности военнослужащих СБ Украины за состояние собственного здоровья, его сохранения и склонности к лечению выявленных патологических состояний; разработка и внедрение паспорта здоровья военнослужащего, паспорта здоровья руководящего состава, паспорта здоровья органа, подразделения, заведения СБ Украины; определение различных объемов ежегодного медицинского обследования военнослужащих в зависимости от возраста (с расширением объемов скрининговых исследований в зависимости от возрастной группы); введение персональной ответственности за своевременное прохождение углубленных медицинских осмотров подчиненным личным составом на начальников (руководителей) органов (подразделений и учреждений) СБ Украины; четкого определения обязанностей руководства учреждений здравоохранения (врачебного и медицинского состава) СБ Украины при проведении углубленных медицинских осмотров; разработка и внедрение унифицированной системы анализа результатов работы лечебно - профилактических учреждений СБ Украины по проведению диспансеризации с определением ее эффективности, внедрение оптимизированной системы контроля за состоянием прохождения диспансеризации; составления отчетности по подчиненности при проведении углубленных медицинских осмотром личного состава органов, подразделений, заведений СБ Украины.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.024-3

Рубрики:

Поліглобулія (поліцитемія)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Рассмотрена организация санаторно-курортного лечения, оздоровления и реабилитации в Службе безопасности Украины, раскрыты основные направления деятельности санаторно-курортных и оздоровительных учреждений ведомства.

Представлена разработанная и научно обоснованная система управления и контроля качества оказания медицинской помощи в системе СБ Украины. Ее использование позволило не только повысить эффективность медицинского обеспечения прикрепленного контингента, а и обеспечило в полном объеме оказание медицинской помощи в соответствии с утвержденными в Украине стандартами качества.

Наведено огляд вітчизняної та англомовної літератури щодо проблеми лікування хронічної анальної тріщини. Викладено технічні аспекти сучасних методик лікування хронічної анальної тріщини. Особливу увагу приділено аналізу літературних джерел щодо можливих ускладнень лікування та рецидиву захворювання, їх видів та частоти під час застосування різних методик лікування хронічної анальної тріщини.

Наведено огляд вітчизняної та англомовної літератури щодо проблем лікування хронічної анальної тріщини. Викладено технічні аспекти сучасних методик лікування хронічної анальної тріщини. Особливу увагу приділено аналізу літературних джерел щодо можливих ускладнень лікування та рецидивів захворювання, їх видів і частоти під час застосування різних методик лікування хронічної анальної тріщини.

Мета роботи - оцінити ефективність медикаментозної релаксації анального сфінктера 0,3 % ніфедипіновою маззю шляхом визначення тиску в анальному каналі в динаміці лікування. У дослідження включено 45 хворих віком від 18 до 74 років (середній вік 40 років) з хронічною анальною тріщиною. Першим етапом лікування було хірургічне висічення анальної тріщини з використанням ультразвукового гармонійного скальпеля UltraCision (Ethicon Endo Surgery, США). Нанесення 0,3 % ніфедипінової мазі здійснювали протягом 4 - 5 тиж після операції. Функціональний стан сфінктерного апарату прямої кишки досліджено за допомогою сфінктерометра фірми ProMedico (Німеччина) до операції та на 15-ту і 30-ту добу післяопераційного періоду. У всіх пацієнтів до операції виявлено підвищення тонусу анального сфінктера. Починаючи з другого тижня застосування 0,3 % ніфедипінової мазі, тиск в анальному каналі достовірно (<$E р~<<~0,05>) зменшувався. На 30-ту добу післяопераційного періоду в усіх пацієнтів тонус анального сфінктера був у межах норми. Під час цитологічного дослідження мазків-відбитків з післяопераційної рани на 25-ту добу у 42 (93,3 %) хворих виявлено зміни характеру цитограми в напрямку регресу запалення, розвитку процесів епітелізації та рубцювання. В період спостереження від 5 до 30 міс рецидиву захворювання не виявлено. Висновки: сфінктерометрія є об'єктивним та надійним методом визначення адекватності релаксації анального сфінктера в процесі лікування хронічної анальної тріщини.

Мета роботи - оцінити ефективність різних методик лапароскопічної апендектомії за допомогою порівняльного аналізу. В дослідження було залучено 480 хворих з гострим апендицитом, з них 376 (78,3 %) чоловіків - 104 (21,7 %) жінки віком від 17-ти до 65-ти років (середній вік - (<$E28,2~symbol С~0,3>) року). Хворих було розподілено на 3 групи: 378 хворих, яким було виконано стандартну лапароскопічну апендектомію (СЛА), 36 хворих, яким виконано однопортову апендектомію (ОПА), і 66 хворих, яким виконано двопортову апендектомію (ДПА). Групи були порівнянними за середнім віком, співвідношенням статей, формами апендициту. Оцінку результатів оперативного втручання проводити за такими показниками тривалість оперативного втручання, кількість доз знеболювальних препаратів у післяопераційний період, тривалість періоду відновлення перистальтики, ліжко-день, термін непрацездатності, частота інфекції зони хірургічного втручання (ІЗХВ), частота післяопераційних гриж, косметичний ефект (сумарна довжина рубців). В групі ОПА найбільшими були середня тривалість оперативного втручання - (61,8~symbol С~1,3>) хв (<$Eroman p~<<~0,05>), середня кількість доз знеболювальних препаратів - (<$E2,75~symbol С~0,09>) дози (<$Eroman p~<<~0,05>), тривалість періоду відновленнчя перистальтики - (<$E2,3~symbol С~0,0>) доби (<$Eroman p~<<~0,05>), ІЗХВ виникла у 18-ти (3,8 %) хворих. У групах СЛА та ДПА часта хворих із ІЗХВ становила відповідно 2,9 та 3,0 % і була достовірно меншою за таку у хворих групи ОПА - 13,9 % (p = 0,004). Термін непрацездатності в групах СЛА і ДПА достовірно не відрізнявся - відповідно (<$E8,9~symbol С~0,1>) та (<$E9,2~symbol С~0,1) доби (p = 0,218) і був нижчим за такий у групі ОПА - (<$E10,2~symbol С~0,2>) доби (p = 0,001). Післяопераційні грижі протягом року після апендектомії виникли у 8-ми (1,7 %) хворих: у 3-х (0,8 %) - в групі СЛА та у 5-ти (13,9 %) - у групі ОПА (p = 0,001). Сумарна довжина післяопераційних рубців виявилася найменшою у хворих групи ДПА ((<$E1,60~symbol С~0,02>) см) у порівнянні з іншими групами, а у хворих групи СТА - меншою за таку у хворих групи ОПА ((<$E2,10~symbol С~0,01>) см проти (<$E3,50~symbol С~0,02>) см), усі <$Eroman p~<<~0,001>. Висновки: ДПА відрізняється від СЛА і ОПА достовірно меншим застосуванням доз знеболювальних препаратів ((<$E0,36~symbol С~0,01>) дози), швидшим відновленням перистальтики ((<$E1,1~symbol С~0,0>) доби), меншим ліжко-днем ((<$E2,4~symbol С~0,1>) доби), меншою сумарною довжиною післяопераційних рубців. За терміном непрацездатності, частотою ІЗХВ і післяопераційних гриж ДПА та СЛА не відрізнялися (всі <$Eroman p~>>~0,05>) і були кращими за аналогічні показники у порівнянні з ОПА (всі <$Eroman p~<<~0,05>).

Для лікування неспецифічної екстрасфінктерної нориці прямої кишки запропоновано спосіб, який включає висічення норицевого ходу єдиним блоком з зовнішнім та внутрішнім (відхідникова пазуха, що несе норицю) отворами з боку промежини, з подальшим пошаровим відновленням стінки прямої кишки, цілісності сфінктерів та м'язів-підіймачів відхідника (за необхідності) та дренуванням порожнини, що утворилась. Операцію здійснено у 25-ти хворих, її виконання забезпечило зниження частоти рецидивів захворювання та післяопераційної інконтиненції.

Розглянуто організацію санаторно-курортного лікування, оздоровлення і реабілітації в Службі безпеки України, розкрито основні напрями діяльності санаторно-курортних і оздоровчих установ відомства.

Рассмотрена организация санаторно-курортного лечения, оздоровления и реабилитации в Службе безопасности Украины, раскрыты основные направления деятельности санаторно-курортных и оздоровительных учреждений ведомства.

Мета роботи - визначити зв'язок між методами занурення кукси червоподібного відростка (ЧВ) і тяжкістю та поширенням спайкового процесу очеревини в експерименті у кролів. Дослідження проведено на 28-ми кролях, яких було розподілено на 4 групи по 7 тварин: 1-ша (контрольна) група - інтактні дослідні тварини, 2-га група - тварини, яким виконано класичне занурення кукси ЧВ кисетним та Z-подібним швами, 3-тя група - накладання 2-х вікрилових лігатур на основу ЧВ з подальшим його відсіченням, 4-та група - накладання 2-х танталових кліпс на основу ЧВ з подальшим його відсіченням. Тяжкість і поширення спайкового процесу очеревини оцінювали на 7-му добу за шкалою РАІ (Peritoneal adhesion index) після внутрішньовенного введення летальної дози тіопенталу натрію (1,5 % розчин у дозі 2,0 мл на 20 мл ізотонічного розчину) і розкриття черевної порожнини по серединній лінії. Тяжкість і поширення спайкового процесу очеревини за шкалою РАІ після апендектомії були найменшими у кролів 2-ї групи (у середньому - (<$E1,14~symbol С~0,14>) бала), у кролів 3-ї групи оцінено (<$E2,29~symbol С~0,36>) бала, у кролів 4-ї - (<$E4,71~symbol С~0,87>) бала (всі p << 0,05). Висновки: пріоритетним методом формування кукси ЧВ, який асоціюється з найменшою тяжкістю і поширенням спайкового процесу очеревини за шкалою РАІ має бути класичне занурення кукси ЧВ кисетним та Z-подібним швами. У разі лапароскопічної апендектомії накладання на основу відростка 2-х вікрилових лігатур має переваги над методикою накладання 2-х танталових кліпс щодо запобігання виникненню спайкового процесу очеревини (p << 0,05).

У проктологічному відділенні з 2003 по 2005 рр. прооперовано 52 пацієнти з приводу неспецифічної повної екстрасфінктерної нориці прямої кишки з використанням оригінальної методики. Проаналізовано безпосередні результати втручання у разі застосування запропонованої методики та загальноприйнятої методики за Рижих (найближчий аналог). Установлено, що застосування нової оперативної методики є високоефективним, суттєво впливає на загальні результати лікування, сприяє зменшенню частоти післяопераційних ускладнень, рецидивів та інконтиненції.

Зазначено, що в останні роки постійно збільшується кількість захворювань прямої та ободової кишок як у системі цивільної охорони здоров'я, так і в лікувальних закладах Збройних Сил України. З метою надання допомоги таким хворим в Головному військовому клінічному госпіталі відкрито у 1992 р. проктологічне відділення. Основними напрямами його роботи є надання допомоги хворим з пухлинними захворюваннями, норицями прямої кишки, гемороєм, анальними тріщинами, неспецифічним виразковим колітом, хворобою Крона, дивертикулярною хворобою кишечника та іншими. У відділенні широко застосовуються методики сфінктерозберігальних операцій з демукозацією анального каналу, резекцією сфінктера, сфінктеро- або сфінктеролеваторопластикою у разі раку нижньоампулярного відділу прямої кишки, удосконалено методи реабілітації таких хворих, розроблено методику лапароскопічного формування колостоми у разі кишкової непрохідності пухлинного генезу, що дозволяє вирішити проблему кишкової непрохідності з наступною радикальною операцією за більш сприятливих для хворого умов.

Проаналізовано досвід Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України щодо використання продовженої епідуральної анестезії. На підставі літературних даних і авторських спостережень узагальнено механізм розвитку та дії продовженої епідуральної анестезії залежно від віку та статі пацієнтів, яким виконувалися оперативні втручання на органах черевної порожнини, промежині та кінцівках. Проведено моніторинг за даною категорією пацієнтів, визначено сенсорний рівень, зроблено висновки.