Досліджено вплив нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) на систему судинно-тромбоцитарного гемостазу та комплексно вивчено фармакологічну активність комбінованого антиагрегантного засобу, що містить ацетилсаліцилову кислоту (АСК) (10 мг/кг) та тіотриазолін (2,5 мг/кг). Встановлено, що різні НПЗЗ чинять як стимулювальний, так і пригнічувальний вплив на функціональну активність тромбоцитів. Показано, що проагрегантні властивості не є клас-специфічним ефектом циклооксигенази-2 (ЦОГ) селективних препаратів. Сумісне застосування рофекоксибу з антиагрегантами дозволяє зменшити негативний проагрегантний вплив даного НПЗЗ. Показано, що комбінований препарат АСК з тіотриазоліном є більш ефективним і безпечним у порівнянні з монопрепаратом АСК, що виявляється в посиленні антиагрегантної дії та зменшенні негативного впливу на слизову оболонку шлунка. Механізм антиагрегантної дії даної комбінації, окрім незворотного пригнічення тромбоцитарної циклооксигенази, пов'язаний зі зменшенням оксидативного стресу, стабілізацією мембран тромбоцитів і гальмуванням вивільнення з них арахідонової кислоти, активацією NO-синтази тромбоцитів, збільшенням утворення оксиду азоту.

Экспериментальными исследованиями на крысах установлена высокая антиамнестическая и антитромботическая активность фармацевтической композиции пирацетама и ацетилсалициловой кислоты. Результаты исследований свидетельствуют о целесообразности совместного применения данных средств.

С помощью метода дисперсионного анализа изучено влияние 27 вспомогательных веществ на стойкость к раздавливанию, стираемость и распадание таблеток кислоты ацетилсалициловой в сочетании с тиотриазолином.

Рассмотрены возможности повышения безопасности и эффективности антиагрегантной фармакотерапии "кардиологическими" дозами ацетилсалициловой кислоты (АСК) при их комбинации с отечественным антиоксидантным препаратом тиотриазолином. Результаты исследований показали, что комбинированный препарат АСК (10 мг/кг) + тиотриазолин (2,5 мг/кг) оказывает более выраженное антиагрегантное действие по сравнению с монопрепаратом АСК (10 мг/кг). Кроме того, добавление тиотриазолина к стандартной антитромбоцитарной терапии позволяет снизить неблагоприятное влияние АСК на слизистую оболочку желудка и значительно увеличить ее антиоксидантное действие. Предложенный комбинированный препарат является перспективным для лечения и профилактики целого ряда заболеваний сердечно-сосудистой системы.

Рассмотрены возможности повышения безопасности и эффективности антиагрегантной фармакотерапии "кардиологическими" дозами ацетилсалициловой кислоты при их комбинации с отечественным антиоксидантным препаратом тиотриазолином. Результаты исследований показали, что комбинированный препарат ацетилсалициловая кислота (10 мг/кг) + тиотриазолин (2,5 мг/кг) оказывает более выраженное антиагрегантное действие, по сравнению с монопрепаратом ацетилсалициловой кислоты (10 мг/кг). Кроме того, добавление тиотриазолина к стандартной антитромбоцитарной терапии позволяет снизить неблагоприятное влияние ацетилсалициловой кислоты на слизистую оболочку желудка. Предложенный комбинированный препарат является перспективным для лечения и профилактики заболеваний сердечно-сосудистой системы.

Изучено влияние высокоселективных ингибиторов циклооксигеназы-2 рофекоксиба (1,5 и 3 мг/кг), целекоксиба (10 и 50 мг/кг), парекоксиба (1 и 5 мг/кг), мелоксикама (1 мг/кг) и нимесулида (50 мг/кг) на показатели индуцированной агрегации тромбоцитов у крыс. Показано, что при 5-дневном применении рофекоксиб оказывает значительное проагрегантное действие. Целекоксиб характеризуется дозозависимым изменением направления влияния на сосудисто-тромбоцитарный гемостаз: в дозе 10 мг/кг он имеет проагрегантные свойства, а в дозе 50 мг/кг - угнетает агрегацию тромбоцитов. Парекоксиб и мелоксикам уменьшают функциональную активность тромбоцитов. Нимесулид усиливает агрегацию тромбоцитов.

Приведены общие результаты исследований по изучению нейротропных свойств комбинаций тиотриазолина с препаратами других фармакологических групп, которые проявляют церебропротекторные, болеутоляющие, противовоспалительные, противосудорожные, антиагрегантные и другие свойства.

Наведено результати досліджень впливу антиоксидантних препаратів корвітину та гуміліду на показники перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і активності ензимів антиоксидантної системи у плазмі, еритроцитах та у фракції розчинних білків серцевого м'яза щурів з адреналін-індукованою ішемією міокарда. Встановлено, що введення адреналіну в дозі 0,2 мг/100 г маси впродовж 10-ти днів призводить до підвищення інтенсивності ПОЛ та активності ензимів антиоксидантної системи у крові й серці. Показано, що визначення ТБК-активних продуктів і активності ензимів антиоксидантного захисту в крові не відображає повною мірою стан оксидантно-антиоксидантної системи у серцевому м'язі. Застосування корвітину та гуміліду призводить до зниження ТБК-активних продуктів у серцевому м'язі, хоча у плазмі крові цей показник практично не змінюється. Активність глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази під дією корвітину та гуміліду вірогідно зменшується у порівнянні з цими показниками у тварин з адреналін-індукованою ішемією міокарда, але залишається підвищеною у порівнянні з інтактними тваринами. За дії корвітину активність супероксиддисмутази знижується у 5 разів відносно цього показника в групі щурів з ішемією і становить 1,68 +- 0,21 нг/мл/Hb, на противагу 3,12 +- 0,38 нг/мл/Hb у контрольних тварин. Одержані дані свідчать про здатність корвітину та гуміліду знижувати кардіотоксичний ефект високих доз адреналіну завдяки їх спроможності зв'язувати вільні радикали, що утворюються у клітинних мембранах кардіоміоцитів під час ПОЛ.

Наведено результати досліджень церебропротективної активності пірацетаму за умов сумісного введення з гіпоглікемічними, антиоксидантними чи антиагрегантними засобами щурам із гіперглікемією. Дослідження проведено на 70-ти білих щурах масою 250 - 300 г. Експериментальний діабет ініціювали підшкірним введенням алоксану моногідрату. На 11-ту добу після введення алоксану тварин було рандомізововано на групи: I - інтактні (дистильована вода); II - діабет (дистильована вода); III - діабет + пірацетам (500 мг/кг); IV - діабет + пірацетам (400 мг/кг) + метформін (500 мг/кг); V - діабет + пірацетам (400 мг/кг) + піоглітазон (10 мг/кг); VI - діабет + пірацетам (400 мг/кг) + тіотриазолін (100 мг/кг); VII - діабет + пірацетам (400 мг/кг) + ацетилсаліцилова кислота (50 мг/кг). Дослідні комбінації, а також дистильована вода вводилися внутрішньошлунково впродовж 20-ти діб. Спектрофотометрично в гомогенатах неокортексу визначали вміст маркерів окисної модифікації білка та сумарний рівень нітратів і нітритів. Ультраструктурні дослідження тканини неокортексу проведено за допомогою трансмісійного електронного мікроскопа ПЕМ-100-01 за стандартною схемою. Установлено, що експериментальне відтворення діабету супроводжувалося розвитком карбонільного стресу та призводило до гіперпродукції оксиду азоту в неокортексі. Водночас, пірацетам за сумісного використання з метформіном, тіотриазоліном чи ацетилсаліциловою кислотою значно знижував вміст ранніх і пізніх маркерів деструкції білкових молекул - альдегідфенілгідразонів та кетонфенілгідразонів, а також вміст стабільних метаболітів оксиду азоту. При цьому використання пірацетаму разом із піоглітазоном не виявляло суттєвого впливу на вміст цих біологічних речовин. Також визначено, що використання усіх дослідних комбінацій не забезпечувало повного відновлення ультраструктурних змін у неокортексі, однак у разі введення пірацетаму з тіотриазоліном, ацетилсаліциловою кислотою та метформіном, але не з піоглітазоном, спостерігалося суттєве обмеження проявів деструктивних змін нейронів і синаптичного апарату. Характерно, що церебропротективна активність комбінацій не залежала від наявності гіпоглікемічних властивостей.

Мета дослідження - визначити вплив ресвератролу та пропіленгліколевих екстрактів (ПГЕ) горобини й маточного молочка на перебіг процесів окиснення біологічних молекул, а також на активність систем антиоксидантного захисту та обмін оксиду азоту в неокортексі щурів з метаболічним синдромом. Дослідження проведено на білих щурах самцях лінії Вістар з метаболічним синдромом, індукованим високофруктозною дієтою (60 % розчин фруктози протягом 56 діб). Дослідні засоби (ресвератрол, 20 мг/кг, n = 8 та ПГЕ горобини, 1,5 мл/кг, n = 7 і маточного молочка, 1,5 мл/кг, n = 7) вводили внутрішньошлунково впродовж 14 останніх днів експерименту 1 раз на 1 добу. Спектрофотометрично в гомогенатах неокортексу визначено активність супероксиддисмутази (СОД), а також вміст малонового діальдегіду (МДА), альдегідфенілгідразонів (АФГ), кетонфенілгідразонів (КФГ) та сумарний рівень нітритів і нітратів (NOx). Встановлено, що високофруктозна дієта сприяла збільшенню на 131,3 % (p << 0,01), 80,8 % (p << 0,05), 170,6 % (p << 0,01) та 64,7 % (p << 0,01) рівнів МДА, АФГ, КФГ та NOx, а також зниженню на 50,5 % (p << 0,05) активності СОД у неокортексі. Курсове введення ресвератролу в дозі 20 мг/кг призводило до зниження рівнів МДА, АФГ, КФГ і NOx на 33,6 % (p << 0,05), 36,2 % (p << 0,05), 53,3 % (p << 0,05) та 46,9 % (p << 0,05) відповідно, хоча і не супроводжувалося виразними змінами активності СОД. Використання ПГЕ горобини звичайної та маточного молочка призводило до суттєвого зниження в 1,40 та 1,51 разу (p << 0,05) відповідно вмісту МДА, а також у 1,40 разу (p << 0,05) та 1,6 разу (p << 0,01) рівнів ранніх та пізніх маркерів ОМБ і в 1,32 разу - NOx (p << 0,01). При цьому активність СОД у неокортексі за даних умов експерименту зростала в 3,85 разу (p << 0,05) при використанні ПГЕ горобини та в 4,60 разу (p << 0,01) при введенні ПГЕ маточного молочка. Таким чином, ресвератрол, а також ПГЕ горобини звичайної та ПГЕ маточного молочка виразно пригнічують прояви оксидативного стресу, що виникають внаслідок перебігу метаболічного синдрому. Суттєве зниження вмісту МДА, АФГ та КФГ на тлі відсутності впливу на активність СОД за умов введення ресвератролу може свідчити про наявність власних високих антирадикальних властивостей цього природного фітоалексину.

Мета дослідження - встановлення місцево-подразнювальної активності тіазотної кислоти у формі морфолінієвої солі при внутрішньовенному та внутрішньом'язовому введенні. Дослідження проведено відповідно до модифікованої методики Shintani et al. на 15 нелінійних кролях-самцях масою (2500 +- 500) г. Введення лікарського засобу "Тіотриазолін", розчин для ін'єкцій, 50 мг/мл здійснювали в крайову вену чи правий латеральний широкий мэяз стегна (m. vastus lateralis) у дозах 0,5 мл і 1,0 мл відповідно. Після введення препарату протягом усього дослідження проводили щоденне спостереження за станом тварин та місцем проведення ін'єкції. Оцінку реакції тканин на введення досліджуваного засобу проведено візуально за допомогою лупи через 24, 48 та 72 год у місці ін'єкції та оцінено за бальною шкалою. Встановлено, що протягом усього періоду спостережень як після внутрішньовенного, так і внутрішньом'язового введення розчину тіазотної кислоти у формі морфолінієвої солі шерстяний покрив у місці введення, а також по ходу крайової вени не змінювався, явища гіперемії, зміни кольору тканин, крововиливи, дегенерація тканин, абсцеси та некротичні зміни були відсутні. Таким чином, одноразове внутрішньовенне чи внутрішньом'зове введення морфолінієвої солі тіазотної кислоти у вигляді 5 % розчину для ін'кцій не чинить подразнювальної дії на навколишні тканини, а також не впливає на загальний стан експериментальних тварин.

Мета дослідження - оцінити гіполіпідемічну активність екстракту плодів горобини звичайної та ресвератролу в щурів з експериментальним еквівалентом метаболічного синдрому (МС). Дослідження проведено на білих щурах-самцях лінії Вістар, МС у яких моделювали утриманням тварин на високофруктозній дієті впродовж 56 діб. Дослідні засоби ресвератрол (20 мг/кг) та екстракт плодів горобини звичайної (1,5 мл/кг) вводили 1 раз на 1 добу внутрішньошлунково протягом 2 останніх тижнів експерименту. У сироватці крові визначали ліпідний профіль (ЗХС, ЛПНЩ, ЛПВЩ, ТГ) та розраховували наступні індекси атерогенності (ТГ/ЛПВЩ, ТГ/ЗХС, ЛПВЩ/ЛПНЩ, ЗХС/ЛПВЩ). Зміни в ліпідному спектрі крові щурів з метаболічним синдромом характеризувалися підвищенням рівнів ТГ (p << 0,01) та ЗХС (p << 0,05) за рахунок ЛПНЩ (p << 0,05), зниженням ЛПВЩ (p << 0,05). Відмічено збільшення наступних співвідношень: ТГ/ЛПВЩ на 89,6 % (p << 0,01), ТГ/ЗХС на 52,6 % (p << 0,01)), ЗХС/ЛПВЩ на 24,2 % (p << 0,05) та зниження відношення ЛПВЩ/ЛПНЩ на 37,1 %, (p << 0,01). Застосування екстракту горобини та ресвератролу призводило до поліпшення показників ліпідного профілю та до суттєвих змін індексів атерогенності. Так, відмічалось зниження індексів ТГ/ЛПВЩ на 30,5 % (p << 0,05) та 48,6 % (p << 0,01), ТГ/ЗХС на 22,7 % (p << 0,01) та 29,4 % (p << 0,01), ЗХС/ЛПВЩ на 10,4 % (p << 0,05) та 27,5 % (p << 0,01) відповідно щодо показників тварин з метаболічним синдромом, а співвідношення ЛПВЩ/ЛПНЩ достовірно зростало на 44,8 % (p << 0,05) за умов введення екстракту плодів горобини та в 8,0 разу (p << 0,001) при введенні ресвератролу. Таким чином, екстракт плодів горобини звичайної та ресвератрол виразно зменшують прояви дисліпідемії, що виникає внаслідок перебігу МС, при цьому більш виражений позитивний ефект має ресвератрол.