Мета роботи - оцінити клінічні та імунологічні особливості розвитку неспецифічного аортоатеріїту (НАА) у Західному регіоні України. Під спостереженням було 33 хворих на НАА віком 20 - 50 років, що постійно мешкали у Львівській області. Всім хворим проводили клінічні, інструментальні (ЕКГ, ЕхоКГ, сонографія, рентгеноконтрастна аортографія) та імунологічні дослідження. Імунологічні обстеження включали визначення показників лімфоцитарної (експресія антигенів кластерів диференціації лімфоцитів на їх мембранах, а також виділення фактора інгібіції міграції лейкоцитів за присутності колагену-3, агрегованого <$E gamma>-глобуліну, антигенів інтими та медії аорти), а також неспецифічної та специфічної гуморальної ланок імунної системи (імуноглобуліни, анти-ДНК антитіла, ревмофактор, циркулюючі імунні комплекси, C3-компонент комплементу, C-реактивний протеїн, <$E alpha sub 2>-макроглобулін і <$E beta sub 2>-мікроглобулін), визначення ендотелійзалежних факторів (фактора Вілебранда, фібронектину, оксипроліну) у сироватці крові. Тривалість захворювання в більшості випадків (55,5 %) становила від 1-го до 5-ти років, у 48,5 % хворих його перебіг був хронічний з I - II ступенем активності (87,9 %). У більшості хворих (60,6 %) було комбіноване ураження грудного та черевного басейнів аорти. Під час аналізу даних імунологічних обстежень встановлено зменшення абсолютного числа T-лімфоцитів у крові (на 17,6 %, <$E p~<<~0,05>), збільшення рівнів IgE (на 58,2 %; <$E p~<<~0,01>), циркулюючих імунних комплексів, особливо середніх (в 2,3 рази, <$E p~<<~0,001>), зростання сироваткового рівня C-реактивного протеїну

(в 6 разів, <$E p~<<~0,01>), оксипроліну (в 1,9 разів, <$E p~<<~0,05>), фібронектину (на 42,2 %, <$E p~<<~0,05>) і зменшення рівня <$E alpha sub 2>-макроглобуліну (на 41,7 %, <$E p~<<~0,001>). Результати комплексних імунологічних досліджень засвідчили участь у розвитку НАА лімфоцитарно-фагоцитарних та імунокомплексних механізмів, а також порушення продукції імунорегуляторних протеїнів і підвищення ендотелійушкоджувальних факторів.

Синдром Чарджа - Стросса (СЧС) - еозинофільне, гранульоматозне запалення дихальних шляхів із формуванням некротизуючого васкуліту судин дрібного та середнього калібру в поєднанні з бронхіальною астмою та еозинофілією. Частота СЧС становить 20 % загальної кількості васкулітів, які входять до групи вузликового поліартеріїту. За даними епідеміологічних досліджень жінки хворіють утричі частіше, ніж чоловіки. Дебют хвороби припадає на вік 35 - 45 років. Встановлено, що головними тригерними чинниками патологічного процесу є генетична схильність до розвитку системних автоімунних хвороб, інфекції, медикаменти. У формуванні СЧС беруть участь багато імунних механізмів, зокрема порушення рівноваги між Th1- і Th2-хелперами, що впливає на зміну цитокінового профілю, підвищена продукція автоантитіл групи ANCA, підвищений синтез IL-5, еозинофілія, схильність клітин до підвищеного апоптозу.

Проаналізовано нозологічну структуру системних хвороб сполучної тканини серед стаціонарних хворих Львівської обласної клінічної лікарні протягом 2000 - 2008 рр. Результати імунологічних досліджень свідчать, що в пацієнтів з автоімунною патологією на тлі застосування імуносупресивної терапії формується імунодефіцитне порушення етіологічної, патогенетичної, клінічної форми, яке потребує застосування різних імунотропних препаратів залежно від клініко-імунологічних особливостей.

Проведено оцінювання різних ланок природженого та набутого імунного нагляду в хворих на бронхіальну астму (БА) та системний васкуліт (СВ) залежно від наявності чи відсутності еозинофільного синдрому (EC). Поглиблено вивчено різні патогенетичні імунологічні механізми розвитку БА та СВ на тлі EC, пов'язані з гіперпродукцією IgE, циркулюючих імунних комплексів та антинейтрофільно-цитоплазматичних антитіл. Вперше проаналізовано вплив поєднання декількох імунопатологічних синдромів на формування клінічних та імунологічних змін у хворих на БА та СВ з EC. Вперше охарактеризовано клінічні, імунологічні та морфологічні особливості синдрому Чардж-Стросса (СЧС) залежно від ступеня тяжкості еозинофілії. Вперше розроблено математичну модель імунологічних факторів ризику розвитку СЧС у хворих на БА та СВ на тлі еозинофілії, що надалі дозволяє визначати тактику ведення таких хворих і необхідність раннього призначення в них протизапальної та базової терапії.

Мета роботи - своєчасна діагностика синдрому Черджа - Стросс (СЧС) у хворих на бронхіальну астму (БА). Під спостереженням знаходились 90 хворих: 30 пацієнтів із СЧС, середній вік - 41 рік і 60 - із БА. Серед групи хворих на БА у 30 пацієнтів (середній вік - 36 р.) хвороба перебігала без еозинофілії, а ще у 30 хворих (середній вік - 32 р.) - з еозинофілією. Проведено статистичний аналіз показників на основі одержаних результатів імунологічних досліджень у хворих на БА, а також у хворих на СЧС. Виведено рівняння математичної моделі ризику розвитку СЧС на базі певних імунологічних показників у хворих на БА. Так, значимими імунологічними ризиками розвитку СЧС серед хворих на БА є наявність вираженої еозинофілії та найвищий рівень інтерлейкіну-5, а також зростання кількості CD HLA DR<^>+-лімфоцитів, рівнів IgE та інтерлейкіну-4. Одержані результати надають можливість запідозрити і своєчасно діагностувати СЧС у хворих на БА з еозинофілією.

Мета роботи - оцінити вплив симбіотика " Флувір<140>" на регуляторні показники імунної системи дітей молодшого шкільного віку, що часто хворіють (ДЧХ), у період нестійкої ремісії респіраторних захворювань. Під стереженням знаходилися 40 дітей віком 6 - 11 років (26 (65 %) хлопчиків і 14 (35 %) дівчаток), які на основі даних анамнезу, результатів клінічного, інструментального, лабораторного обстеження були віднесені до диспансерної групи ДЧХ. Препарат "Флувір<140>" (дитячий) призначався усім хворим по одному саше два рази на день перед прийомом їжі курсом один місяць. Застосування "Флувір<140>" протягом одного місяця сприяло покращанню загального стану та регресії клінічних проявів у 70 % пацієнтів; посиленню мукозального, протиінфекційного, у т.ч. противірусного імунітету, та регуляторної здатності адаптивної імунної відповіді; стабілізації антигенпрезентуючих процесів, зменшенню активності запального процесу та аутоімунної настороженості захисних систем організму. Висновки: ступінь ефективності "Флувір<140>" під час лікування ДЧХ можна оцінити як помірний з позитивною динамікою вивчених показників імунної системи.

Мета роботи - оцінити вплив синбіотика Флувіру на регуляторні показники імунної системи дітей молодшого шкільного віку, що часто хворіють, у період нестійкої ремісії респіраторних захворювань. Під спостереженням знаходилися 40 дітей молодшого шкільного віку (6 - 11 років), які на підставі даних анамнезу, результатів клінічного, інструментального, лабораторного обстеження були віднесені до диспансерної групи дітей, що часто хворіють, з частотою респіраторних захворювань понад вісім разів на рік. Усі хворі одержували синбіотик "Флувір" (дитячий) курсом один місяць. Дослідження проводилися до початку та після закінчення вживання Флувіру. На тлі застосування Флувіру відбулося покращання загального стану та регресії клінічних проявів у 70 % пацієнтів; посилення мукозального, протиінфекційного, у тому числі противірусного, імунітету та регуляторної здатності адаптивної імунної відповіді; стабілізація антигенпрезентуючих процесів, зменшення активності запального процесу та аутоімунної настороженості захисних систем організму. Висновки: на основі одержаних даних можна оцінити ефективність синбіотика Флувіру як помірну, з позитивною динамікою вивчених показників імунної системи в середньому у 58,6 % пацієнтів. Виявлені порушення в імунній системі дітей, що часто хворіють, можуть стати предиктором розвитку аутоімунних хвороб. Тому рекомендовано використовувати Флувір протягом двох-трьох місяців під контролем імунологічних показників.