Обгрунтовано розвиток трансформаційних процесів у правах і формах відносин власності на природні ресурси на базі інституційної теорії. Запропоновано комплексний інституційний інструментарій реалізації відносин власності в природокористуванні.

Розроблено теоретико-методологічні основи економічних відносин власності в природокористуванні та науково-методичні рекомендації щодо формування та реалізації різноманітних форм власності на природні ресурси з метою підвищення економічної, економіко-екологічної, соціально-екологічної ефективності використання, охорони, відновлення та відтворення природних ресурсів та управління формами власності в природокористуванні. Визначено теоретичні основи розвитку власності на природні об'єкти на основі відносин привласнення суспільством і економічно відокремленим суб'єктом власне природного ресурсу, економіко-екологічного доходу, соціально-екологічного ефекту й економіко-екологічних збитків. Обгрунтовано, що системоутворювальним відношенням в природокористуванні є загальнонародна власність, яка служить базисом розвитку різноманітних форм власності. Розроблено методологію державного інституціювання привласнення природних ресурсів, що складається з двох блоків - інституціювання державної форми власності й інституціювання недержавних форм і прав привласнення природних ресурсів, яке включає державне управління функціонуванням і розвитком різноманіття форм і прав привласнення в природокористуванні. Обгрунтовано необхідність та можливість привласнення природних ресурсів в інтересах всього суспільства на основі фонду національних природних дивідендів. Визначено критерії розвитку різноманітних форм і прав власності на основі альтернативних витрат, трансакційних і трансформаційних затрат. Визначено економіко-екологічні обмеження функціонування різноманітних форм власності на природні ресурс

и на основі пріоритетності інтересів загальнонародної власності. Обгрунтовано та визначено певні форми власності, надано їх економічну сутність. Розроблено договірну базу реалізації відносин присвоєння в природокористуванні як матеріальну основу функціонування форм власності.

Висвітлено фундаментальні та прикладні досягнення за більш ніж сорок років діяльності Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень (ІПРЕЕД) НАН України. Розглянуто методологічні проблеми формування ринкових механізмів і структур. Приділено увагу економіко-екологічному та організаційно-економічному управлінню розвитком приморських регіонів. Подано інформацію про наукову еліту ІПРЕЕД НАН України. Наведено перелік дисертацій, захищених в спеціалізованих радах при ІПРЕЕД, збірників наукових праць, монографій, наукових доповідей, брошур тощо науковців цієї установи. Надано хронологічний покажчик становлення та формування ІПРЕЕД НАН України у 1970 - 2014 рр.

Виходячи з існуючого протиріччя між інституційною структурою ринку та інституційною структурою адміністративного управління природокористуванням, поставлено завдання пошуку нових форм досягнення їх відповідності та адекватності. Обгрунтовано необхідність інституційного розвитку адміністративного управління природокористуванням на основі системного поєднання елементів ринкової самоорганізації та регуляторної політики з боку держави, що забезпечує раціональне використання природного капіталу. Нині реформування структури, функцій і методів діяльності органів виконавчої влади не забезпечує ефективних змін в управлінні природокористуванням, кінцевою метою якого є наближення апарату управління до потреб суспільства. Визначено основні передумови подальшого реформування адміністративного управління у сфері природокористування та ключові напрями його вдосконалення на базі спільної взаємодії по горизонталі та вертикалі всіх компетентних в управлінні природокористуванням органів виконавчої влади на основі прийняття комплексних взаємодоповнюючих рішень на кожному рівні (Мінекології, Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінфіну, Мін'юсту, агентств з відповідних природних ресурсів, територіальних органів агентств). Проведено аналіз законодавчої бази управління природокористуванням і визначено основні напрями вдосконалення Закону України "Про адміністративні послуги" щодо визначення адміністративних послуг та адміністративних процедур, суті роботи центрів надання адміністративних послуг і дозвільних центрів. Визначено основні принципи вдосконалення управління у сфері природокористування, до яких відносяться такі: інноваційність методів адміністрування на основі впровадження технічних засобів, зниження бюрократичних бар'єрів, опортуністичної поведінки державних службовців, баланс централізації та децентралізації функцій адміністративного управління на основі врахування специфічності природних ресурсів та ін. Запропоновано нову систему адміністрування сфери природокористування - проведено порівняльний аналіз існуючої та нової моделей за критеріями централізації та децентралізації управління, впровадження ринкових механізмів і демократії в державне адміністрування природокористування, а також за критерієм підзвітності адміністративних органів виконавчої влади природокористувачам, суспільству, громадським організаціям.

Висвітлено теоретико-методологічні та інституційні засади, фундаментальні та прикладні аспекти розбудови адміністративного управління в економіці природокористування на основі урахування специфіки природних ресурсів як єдиної екосистеми, необхідності координації управлінських рішень законодавчої та виконавчої влади по горизонталі та вертикалі щодо використання, охорони і відновлення природних ресурсів та розвитку продуктивних сил країни. Особливу увагу приділено питанням щодо удосконалення інституційних основ та законодавчого забезпечення процесів надання адміністративних послуг у сфері природокористування. Запропоновано основні підходи до адміністрування викидів парникових газів, удосконалення дозвільної системи на основі впровадження стратегій чистого виробництва. Означено проблеми управління природокористуванням, визначено шляхи розв’язання екологічних проблем країни з досягнення сталого розвитку за сучасних умов переходу України до світових стандартів збалансованого економічного розвитку.