Хронічні закрепи є актуальною та багатогранною проблемою в геронтологічній практиці і заслуговують на більш грунтовний підхід до діагностики та лікування, беручи до уваги особливості геронтологічного контингенту хворих. Наведено дані щодо основних причин виникнення закрепів у людей похилого віку, а також сучасні класифікації цієї патології та запропоновано шляхи оптимізації лікування даної категорії пацієнтів.

Хвороби системи кровообігу є найбільш поширеною патологією в Україні і охоплюють 26,2 млн населення. На артеріальну гіпертензію (АГ) хворіють 12,3 млн українців. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) визнана Всесвітньою організацією гастроентерологів захворюванням XXI ст. Враховуючи спільні фактори ризику розвитку АГ ішемічної хвороби серця (ІХС) та ГЕРХ постає питання дослідження особливостей поєднаного перебігу цих захворювань та оптимізації лікування таких хворих. Мета дослідження - визначення особливостей інтракардіальної гемодинаміки у пацієнтів з АГ у поєднанні з хронічною ІХС на фоні ГЕРХ та визначення поєднаного впливу антигіпертензивної та антирефлюксної терапії на структурно-функціональний стан лівого шлуночка (ЛШ). Обстежено 107 хворих віком від 44 до 78 років із встановленим діагнозом АГ I та II стадії у поєднанні з хронічною ІХС. Методи дослідження включали антропометричне дослідження, біохімічне дослідження крові, амбулаторний моніторинг АД, добовий моніторинг ЕКГ, езофагогастродуоденоскопію, ехокардіографію (ЕхоКГ), тестування. Заключення: хворі з АГ у поєднанні з хронічною ІХС при коморбідності з ГЕРХ мают більшу поширеність факторів кардіоваскулярного ризику. Супутня ГЕРХ асоціюють з більш вираженим ступенем гіпертрофії ЛШ, з більшим відсотком випадків концентричної гіпертрофії ЛШ та більшою поширеністю діастолічної дисфункції ЛШ. Поєднання антигіпертензивної та антирефлюксної терапії протягом 12 тиж лікування супроводжувалось зменшенням індексу маси міокарда ЛШ та індексу відносної товщини стінок, а також поліпшенням діастолічної функції ЛШ.

На сьогоднішній день, маючи величезний арсенал ефективних лікувальних засобів, необхідно підтримання мотиваційного впливу на пацієнтів з метою посилення прихильності їх до лікувального процесу. Мета роботи - визначення ефективності лікування артеріальної гіпертензії (АГ) у поєднанні зі стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС) у хворих коморбідністю з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) за різної прихильності до лікування шляхом оцінки клінічної симптоматики ГЕРХ та показників артеріального тиску (АТ) під впливом поєднаної терапії. Обстежено 37 осіб з АГ та ІХС на фоні не ерозивної рефлюксної хвороби (НЕРХ). Шкала оцінки прихильності до лікування D. Morisky, опитувальника GerdQ, візуальна аналогова шкала (ВАШ) оцінки виразності больового синдрому в грудній кліці, добове моніторування АТ з визначенням характеристик варіабельності ритму серця (ВРС), ЕГДС. Застосування ініціальних немедикаментозних засобів корекції клінічних проявів НЕРХ у пацієнтів з високою прихильністю до лікування призвели до рідшого виявлення частих симптомів печії з 50,0 % до 30,0 % (p << 0,05) та повної ліквідації симптомів печії у 35 % (p << 0,001) хворих, збільшення пацієнтів з відсутністю симптомів нічної печії з 20,0 до 45,0 % (p << 0,05). Результати 12-тижневого застосування поєднаної терапії у пацієнтів з НЕРХ були кращими за високої прихильності ніж за низької прихильності до лікування стосовно симптомів частої відрижки їжею (5,0 % проти 11,8 % відповідно; p << 0,05) та щодо частого болю у верхній частині живота (0 проти 5,0 %; p << 0,05). Повна відсутність больового синдрому в грудній клітці після 12-тижневого лікування мали 13 (92,8 %) пацієнтів з високою прихильністю проти 6 (60,0 %) пацієнтів з низькою прихильністю до лікування (p << 0,05). Після курсового лікування пацієнти з високою прихильністю до лікування продемонстрували менше навантаження високим АТ протягом доби як САТ ( Чі САТ 43,09і 3,32 проти 45,12і 2,26 у хворих з низькою прихильністю до лікування;p 0,01), так і ДАТ в денний період часу (ЧІ ДАТ 24,12 +- 2,16 проти 26,21 +- 1,86; p << 0,05). Крім того, за високої прихильності до лікування пацієнти мали менші показники варіабельності САТ як в денний період, так і за добу в цілому (14,18 +- 0,36 та 14,80 +- 0,32) проти (15,12 +- 0,40 та 15,42 +- 0,36; p << 0,01).