Висвітлено одне з найскладніших та найменш вирішених питань судинної патології - проблему ідіопатичних тромбозів. Виявлення етіологічного чинника тромбозу та пов'язаний із ним вибір стратегії і тактики подальшого лікування впливають на якість та тривалість життя пацієнтів. Серед основних причин ідіопатичних тромбозів виділяють злоякісні новоутворення та тромбофілії. За чинниками ризику розвитку тромбозу, ступенем тяжкості захворювання та супутньою патологією хворих розподіляють на 4 групи. Для пацієнтів із ідіопатичними тромбозами досі не розроблено загальноприйнятих стандартів лікування, профілактики та подальшої діагностики етіологічного фактора. Золотим стандартом у лікуванні гострого тромбозу залишається антикоагулянтна терапія, яку мають проводити не менше 3 міс з урахуванням ризику рецидиву тромбозу та антикоагулянтно-пов'язаних кровотеч, із подальшим переходом на непрямі антикоагулянти.

Мета роботи - оцінити інформативність шкали Роккалла (ШР) у хворих з ерозивно-виразковими гострими гастродуоденальними кровотечами (ЕВГГДК) та інфарктом міокарда (ІМ) щодо прогнозу ризику рецидиву кровотечі та смерті. У період з 2000 до 2004 рр. проліковано 17 129 хворих з ІМ, із них з Q-ІМ (великовогнищевий) - 3 447 (20,1 %), не-Q-ІМ (дрібновогнищевий) - 13 682 (79,1 %). ЕВГГДК виникла у 208 (1,2 %) хворих: з Q-ІМ - у 2,4 %, з не-Q-ІМ - у 0,9 %. Чоловіків було 144 (69,2 %), жінок 64 (30,8 %). Вік - від 35-ти до 89-ти років, у середньому (<$E 63,6~symbol С~11,8>) роки. Q-ІМ був у 82-х (39,4 %) хворих, не-Q-ІМ - у 126-ти (60,6 %). Діагноз ІМ ставили на підставі клінічних даних, наявності біохімічних маркерів некрозу міокарда (підвищення сироваткового рівня креатинфосфокінази, її МВ ізофермента та/або серцевого тропоніну I) і характерних змін лабораторних даних, а також позитивного тропонінового тесту, підвищення ізоферментів креатинкінази, змін електрокардіограми, ехо-кардіографії. Діагноз ЕВГГДК установлювали на підставі клінічних і лабораторних даних і результатів інструментальних методів дослідження - зондування шлунка, фіброгастродуоденоскопії, ангіографії. У 101-го (48,5 %) хворого причиною кровотечі була виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, у 107-ми (51,5 %) - гострі виразки та ерозії. Ступінь ризику рецидиву ЕВГГДК і летального наслідку в балах оцінювали за ШР. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою програми SPSS 13,0 for Windows з використанням методів

непараметричної статистики за Манном - Уїтні, критерію <$E chi sup 2>, кореляційного аналізу за Спірменом. Визначали площу під кривою ROC (Receiver Operating Characteristic). Результати. Середній бал за ШР у хворих з ЕВГГДК та ІМ становив <$E6,97~symbol С~0,079>. У 92,3 % хворих сума балів за ШР дорівнювала 6 і більше (група високого ризику (ВР)), у 7,7 % - від 3 до 5 (група низького ризику (НР)). Частота рецидиву ЕВГГДК у хворих з НР становила 6,3 %, а з ВР - 20,8 %. Частота смерті відповідно дорівнювала 6,3 і 13,0 % (<$E p~<<~0,05>). У хворих із НР частота смерті не відрізнялася від очікуваної (<$E p~>>~0,05>), водночас у хворих із ВР вона була значно меншою за очікувану (p = 0,042) і спостерігалася слабка кореляція із збільшенням суми балів (r = 0,22; p = 0,049). Кореляція між збільшенням суми балів і частотою рецидиву ЕВГГДК у хворих була слабкою, але вірогідною (r = 0,32; p = 0,043). Співвідношення шансів (OR) рецидиву кровотечі між групами ВР і НР становить 3,9, співвідношення шансів щодо смерті сягає 2,2. Площа під кривою ROC щодо прогнозу рецидиву кровотечі дорівнювала 0,671, стандартна помилка (SE) - 0,045; 95 % довірчий інтервал (СI) - (0,584; 0,759). Площа під кривою ROC щодо прогнозу смерті становила 0,588, стандартна помилка (SE) - 0,060; 95 % довірчий інтервал (СI) - (0,470; 0,705). Висновки. У хворих з ЕВГГДК та ІМ спостерігається слабка, але вірогідна кореляція між збільшенням суми балів за ШР і частотою рецидивів кровотечі (r = 0,32; p = 0,043), а також смерті (r = 0,22; p = 0,049). ШР дозволяє розподілити хворих

з ЕВГГДК та ІМ на групи ВР і НР. Відношення шансів (OR) щодо рецидиву кровотечі становить 3,9, щодо смерті - 2,2. Спроможність ШР прогнозувати рецидив кровотечі у хворих на ЕВГГДК та ІМ є більшою щодо прогнозу смерті, але в обох випадках вона є невеликою. Площа під кривою ROC щодо прогнозу рецидиву кровотечі становить 0,671, щодо прогнозу смерті - 0,588.

Мета роботи - оцінити ефективність застосування готової стерильної інфузії пентоксифіліну в пацієнтів із захворюваннями периферичних артерій та цукровим діабетом 2 типу на стадії клінічних виявів переміжної кульгавості в умовах амбулаторного лікування. Критеріями відбору хворих для дослідження були: встановлений діагноз облітераційного захворювання периферичних артерій нижніх кінцівок у стадії переміжної кульгавості та цукровий діабет 2 типу. У дослідження залучено 40 хворих, розділених на дві групи по 20 осіб із статистично однорідними клініко-демографічними характеристиками. Середній вік хворих - 67,8 року. Серед пацієнтів переважали чоловіки - в кожній групі по 75 %. Усі хворі мали некритичну хронічну ішемію нижніх кінцівок, тривалістю від 3 міс до 5 років. Дистанція безбольової ходьби становила в середньому 204,5 м. Вияви початкової невропатії переважно були помірними - в середньому 6,5 бала. Критеріями успішності лікування були різниця між початковою і кінцевою дистанціями безбольової ходьби та зменшення виявів діабетичної периферичної нейропатії за шкалою Neuropathy Symptom Score та комбінованою шкалою NIS-LL (Neuropathy Impairment Score in the Lower Limbs). Лікування проводили в амбулаторних умовах, інфузійну терапію - в умовах денного стаціонару. Основна група додатково приймала пентоксифілін, група порівняння - лише стандартне лікування. Схема застосування - довенна готова стерильна інфузія пентоксифіліну (препарат "Пентотрен") 0,5 мг/мл 200 мл чотири рази на добу. Тривалість введення - 60 хв. Тривалість лікування - 10 днів. Толерантність до фізичного навантаження (ходьба по біговій доріжці) перевіряли до лікування та через 2 тиж, 2 міс і 3 міс після закінчення лікування. Після лікування у хворих основної групи дистанція безбольової ходьби статистично значуще збільшилася майже на 50 % проти 7,8 % у контрольній групі, а вияви діабетичної периферичної нейропатії зменшилися на 40 % проти 6,5 % у контрольній групі. Висновки: інфузійне введення розчину пентоксифіліну у вигляді готової стерильної інфузії пентоксифіліну можна рекомендувати для лікування пацієнтів із захворюваннями периферичних артерій та цукровим діабетом 2 типу на стадії клінічних виявів переміжної кульгавості.

Мета роботи - розробити алгоритм лікування хворих з варикозною хворобою нижніх кінцівок (ВХНК) із диференційованим застосуванням різних типів світловодів залежно від діаметра сафенофеморального співустя (СФС) й оцінити його ефективність у віддалений післяопераційний період (через 1 рік). У проспективне дослідження, яке виконували у 2014 - 2017 рр. на базі Олександрівської клінічної лікарні м. Київ, увійшло 265 хворих з ВХНК II - VI класу за CEAP - 185 (69,8 %) жінок та 80 (30,2 %) чоловіків віком від 20 до 71 року, в середньому (39,9 +- 0,7) року. Діаметр СФС був у межах від 5 до 30 мм. Середнє значення загального клінічного бала за шкалою VSS (venousse verity scoring) становило 11,29 +- 0,41. Термін спостереження за хворими - 1 рік. Ендовенозну лазерну коагуляцію (ЕВЛК) виконували із застосуванням діодного лазера з довжиною хвилі 1470 нм. У групу порівняння (група П) увійшло 209 хворих, яким виконували ЕВЛК із використанням торцевого світловода (у разі діаметра СФС <$Esymbol Г~21> мм у період 2014 - 2015 рр.) та радіального світловода (у разі діаметра СФС <$Esymbol Г~30> мм у період 2015 - 2016 рр.). В основну групу (група О) увійшло 56 хворих, яким виконували ЕВЛК у 2016 р. із використанням торцевого світловода (у разі діаметра СФС <$Esymbol Г~16> мм), радіального світловода (у разі діаметра СФС 17 - 23 мм); кросектомію та ЕВЛК із використанням торцевого або радіального світловода у разі діаметра СФС >> 23 мм. Групи П та О репрезентативні за співвідношенням статей, віком, класом СЕАР, діаметром СФС, балом за шкалою VSS, довжиною обробленого сегмента великої підшкірної вени (ВИВ). За тотального вертикального рефлюксу для запобігання термічному невриту сафенного нерва застосовували оригінальну методику комбінованої лазерної та пінної абляції ВПВ. Оперативне втручання у хворих групи П тривало в середньому (63,2 +- 1,4) хв (від 34 до 105 хв), у хворих групи О - (62,1 +- 1,8) хв (від 38 до 94 хв; p = 0,662). Довжина сегмента ВПВ, обробленого із допомогою ЕВЛК, у хворих групи П становила від 7 до 96 см, медіана - 37 см; у хворих групи О - від 7 до 94 см, медіана - 38 см. Серед хворих із тотальним вертикальним рефлюксом частота термічного невриту сафенного нерва була статистично значуще більшою у групі П у порівнянні з групою О (35,5 % у порівнянні з 0 %; p = 0,043). Через 1 рік після операції кумулятивна частота рецидиву вертикального рефлюксу у хворих групи П становила 11,5 %, групи О - 1,8 % (p = 0,03); середній бал за шкалою VSS - (2,9 +- 0,4) і (1,4 +- 0,3) бала відповідно (p = 0,049). Висновки: розроблений алгоритм лікування хворих з ВХНК C2 - C6 класу (СЕАР) із диференційованим застосуванням різних типів світловодів, удосконаленої комбінованої методики усунення протяжного вертикального рефлюксу та кросектомії надав змогу у віддалений післяопераційний період (через 1 рік) статистично значуще зменшити частоту посттравматичного невриту (у хворих з тотальним рефлюксом) - з 35,5 до 0 %, частоту рецидиву вертикального рефлюксу - з 11,5 до 1,8 %, середнє значення загального клінічного бала - з 2,8 до 1,8.

Розроблено алгоритм виявлення та діагностики стенозувальних уражень брахіоцефальних артерій, визначено ступінь стенозу цих артерій, у разі якого показники фонових доплерівських характеристик кровоплину достовірно відрізняються від норми, вивчено резерви мозкової гемодинаміки у хворих з різними стадіями хронічної недостатності мозкового кровообігу, визначено покази до хірургічного лікування згідно з одержаними даними.

Наведено аналіз кількості та причин авіакатастроф з масовими жертвами людей, що мали місце в 70-ті роки XX сторіччя на території УРСР.

Сучасна госпіталізація хворих, діагностика форми, тяжкості, визначення тактики, проведення адекватного патогенетично обгрунтованого лікування - основні проблеми гострого панкреатиту (ГП). Проведено порівняльний аналіз результатів обстеження, лікування хворих на ГП в періоди 1988 - 1990, 2001 - 2003 та 2004 - 2008 рр. Впровадження сучасного обладнання дозволило вирішити проблему своєчасної діагностики ГП у 1-шу добу у 87 % хворих. Проведення лікування відповідно до міжнародних протоколів сприяло зниженню летальності у 2 - 10 разів.

Мета роботи - статистичний аналіз кількості осіб, що загинули внаслідок вогнепальної травми серед населення України за 2007 - 2016 рр. У дослідженні було використано архівні матеріали бюро судово-медичної експертизи. Статистичний аналіз кількості осіб, що загинули внаслідок вогнепальної травми серед населення України, виявив їх стабільне і мало відмінне коливання протягом 2007 - 2013 рр. Починаючи з 2014 р., вказана тенденція різко змінилася у бік збільшення показників. Зокрема, протягом 2014 р. у м. Київ кількість травмованих внаслідок дії вогнепальних снарядів у порівнянні з попередніми роками стрімко зросла у 4 - 6 разів, що було зумовлене активними подіями на Майдані та початком бойових дій на сході України. Суттєве збільшення кількості осіб, які загинули внаслідок вогнепальних ушкоджень протягом останніх 3-х років (2014 - 2016 рр.), було характерне для Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Харківської областей, а для Запорізької області збільшення показника відмічалось лише у 2014 р. Вказана динаміка була зумовлена значним надходження до бюро судово-медичної експертизи трупів осіб, що загинули під час бойових дій на сході України.

Проаналізовано кількість та причини авіакатастроф із масовими жертвами людей, що мали місце в 70-ті роки XX ст. на території УРСР.

Мета роботи - проаналізувати частоту клінічних варіантів синдрому хребтової артерії (СХА) у хворих з екстравазальною компресією хребтової артерії (ЕКХА) у сегменті V1 - V2 залежно від форми СХА та віку пацієнтів, запропонувати бальну шкалу для оцінки форм СХА. Наведено результати проспективного клініко-неврологічного обстеження 250 пацієнтів із СХА: I група - 34 (13,6 %) хворих (15 (44,1 %) чоловіків і 19 (55,8 %) жінок; середній вік - 40 років) із функціональною рефлекторно-ангіоспастичною формою; II група - 156 (62,4 %) хворих із функціональною компресійно-іритативною формою (74 (47,5 %) чоловіки та 82 (52,5 %) жінки; середній вік - 45 років) і III група - 60 (24 %) хворих з органічною формою (33 (55 %) чоловіки та 27 (45 %) жінок; середній вік - 60 років) СХА, спричиненого ЕКХА в сегменті V1 - V2. Всі хворі лікувалися у 2008 - 2011 рр. на клінічних базах НМУ ім. О. О. Богомольця: у відділенні серцево-судинної хірургії ОКЛ м. Київ, в клініці судинної хірургії ГВКГ МО України. Проаналізовано основні клінічні варіанти СХА у хворих з ЕКХА. У віковій групі осіб молодого та середнього віку серед механізмів формування СХА превалювали рефлекторні синдроми, а саме м'язово-тонічний і вегетосудинний. В осіб похилого віку СХА компресійного генезу виявлявся ознаками хронічної ішемії головного мозку (r = -0,27; p = 0,04). Одержані результати дослідження уточнюють клініко-діагностичні критерії у хворих із СХА, спричиненим екстравазальною компресією, та надають змогу диференційовано підходити до вибору лікувальної тактики залежно від наявності того чи іншого клінічного варіанта СХА, акцентуючи увагу на вік хворих. Запропонована шкал

а Hoffenberth для оцінки форм СХА компресійного генезу буде сприяти уніфікації критеріїв визначення діагнозу та схем диференційованого лікування цієї патології.

Проведено детальний аналіз можливих ускладнень при використанні флебосклерооблітерації в лікуванні хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок. Висвітлено новітні класифікації. Наведено дані щодо частоти можливих ускладнень після флебосклерооблітерації вен нижніх кінцівок та засоби їх профілактики.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.44

Рубрики:

Прийоми та методи абдомінальної хірургії. Топографіча анатомія

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано літературу з питань васкуляризації спинного мозку (СМ) та патофізіології гострих порушень спинномозкового кровообігу. Увагу приділено шийному відділу СМ, оскільки інфаркти в цій зоні спричиняють найбільш виражений неврологічний дефіцит - від м'язової слабкості до параплегії чи тетраплегії залежно від рівня та глибини ураження, а у випадках переходу вогнища ішемії на стовбур мозку - швидку смерть. Обговорено проблему термінологічної плутанини щодо назв артерій, які кровопостачають цервікальний відділ СМ. Описано патофізіологічні аспекти регуляції та компенсації спинномозкового кровообігу, що мають важливі клінічні наслідки, оскільки у зв'язку з існуванням артеріовенозних анастомозів у цій зоні, артеріальних мієлобульбарних анастомозів, суміжних зон кровопостачання виникає феномен обкрадання та з'являються дистантні вогнища ішемії, які охоплюють як спинний, так і головний мозок. Обгрунтовано необхідність розробки методів профілактики гострих порушень кровообігу шийного відділу СМ.

Зазначено, що проблема лікування хворих з аневризмою аорти (АА) є актуальною, оскільки помітне неухильне зростання захворюваності на цю недугу та пов'язаної з цим летальності до 80 %. Найчастіше ці хвороби поєднуються з ішемічною хворобою серця, головного мозку, облітеруючим атеросклерозом судин нижніх кінцівок, що є також чинниками ризику для життя. Розроблено класифікацію АА й алгоритм її діагностики та характер супутніх мультифокальних атеросклеротичних уражень, оцінено наслідки хірургічного лікування хворих з поєднаною патологією. За період з 1991 до 2001 рр. під наглядом перебувало 244 хворих з АА та поєднаним атеросклерозом віком від 34 до 89 років - у середньому (<$E 64~symbol С~6,3>) років. Співвідношення чоловіків і жінок становило 11:1. Діагноз установлено на підставі клінічних даних і спеціальних досліджень: ультразвукового дослідження з доплерографією аорти та її гілок, магнітно-резонансної томографії, комп'ютерної томографії, спіральної комп'ютерної томографії в судинному режимі, рентгеноконтрастної ангіографії, а також додаткових методів. Усіх хворих прооперовано: в плановому порядку - 193 (79,1 %), за ургентними показаннями - 51 (20,9 %). Усім їм виконано резекцію аневризми з протезуванням аорти та її гілок. Одномоментні операції на двох і більше артеріальних басейнах проведено 138-ом (56,6 %) хворим, поетапні - 44-ом (18,0 %). Результати діагностики та лікування АА у хворих з поєднаним атеросклерозом оцінено залежно від місця в класифікації, стадії та форми хвороби. Головним критерієм оцінки наслідків лікування вважали летальність під час операції, в найближчий післяопераційний період (до 6 міс.)

та у віддалені строки (від 6 міс. до 5 років). Під час операції померло 4 (1,6 %) хворих з ускладненими формами недуги: 2 (12,5 %) - з групи з розриванням АА "у ходу"; 1 (7,1 %) - з тромбозом АА; 1 (12,5 %) - з її розшаруванням. Летальність у ранній післяопераційний період становила 8,6 % (12 хворих). Структура її була такою: з груп неускладнених атеросклеротичних аневризм - 4 (2,2 %); аневризм анастомозів - 1 (7,1 %); розривів "у ходу" - 4 (25,0 %); розшарування - 2 (25,0 %); інфікування АА - 1 (25,0 %). Зроблено висновок, що класифікація АА, яка грунтується на підставі розподілу аорти на дев'ять клінічно значущих сегментів, допомагає дати найповніше уявлення про характер і поширення аневризм. Завдяки сучасним методам діагностики змогли виявити супутні атеросклеротичні ураження - переважно в басейнах травного каналу (76,6 %) і малого таза (69,3 %). У більшості хворих ступінь ішемії за поєднаних уражень відповідав ФК-1, у той же час найрідше спостерігали ФК-4 (1,2 %). Попри наявність у 100 % хворих на АА супутньої атеросклеротичної патології в різних артеріальних басейнах, у тому числі й у 53,7 % у двох і більше, хірургічна летальність становила 6,6 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р811.4 + Р251 с24 + Х893.9(4УКР)413.1 в76

Рубрики:

Судовомедична експертиза трупа. Судова танатологія

Патологічна анатомія

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж100472 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Розкрито сутність української бандури та перспективи її розвитку. Описано конструкцію бандури, зокрема, її номенклатуру, форму, корпус, арматуру, устрій та стрій, а також способи гри на традиційних бандурах. Особливу увагу приділено сучасній бандурі, наведено її загальну характеристику.

Мета роботи - оцінити безпосередні результати застосування ранньої лапароскопічної холецистектомїї (ЛХЕ) за гострому калькульозному холециститі (ГКХ) у хворих на ішемічну хворобу серця. У дослідження було залучено 107 хворих з ГКХ (56 (47,7 %) жінок - 51 (52,3 %) чоловік віком від 55 до 82 років, середній вік - (70,2 +- 0,6) року), які перебували на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ. Всіх хворих було госпіталізовано в клініку в середньому через (29,9 +- 1,4) год від початку захворювання. У всіх хворих спостерігалася стенокардія: стабільна - у 93 (86,9 %), нестабільна - у 14 (13,1 %); I функціональний клас (ФК) стабільної стенокардії - у 6 (6,5 %), II ФК - у 45 (48,4 %), III ФК - у 31 (33,3 %), IV ФК - у 11 (11,8 %). Відповідно до класифікації NYHA I ФК хронічної серцевої недостатності (СН) діагностовано у 8 (7,5 %) хворих, II ФК - у 59 (55,1 %), III ФК - у 33 (30,8 %), IV ФК - у 7 (6,5 %). Фібриляцію передсердь мали 29 (27,1 %) хворих, з них постійну форму - 19 (65,5 %), пароксизмальну - 10 (34,5 %). Шлуночкову екстрасистолію зареєстровано у 5 (4,7 %) хворих. Відповідно до класифікації TG13 I клас тяжкості ГКХ виявлено у 37 (34,6 %) хворих, II ФК - у 41 (38,3 %), III ФК - у 29 (27,1 %). Антикоагулянту та антиагрегантну терапію до операції одержували 95 (88,8 %) пацієнтів. Частота катаральної, флегмонозної та гангренозної форм ГКХ становила відповідно 46 (43,0 %), 29 (27,1 %) - 32 (29,9 %). У 47 (43,9 %) хворих виник паравезикальний інфільтрат, у 14 (13,1 %) - паравезикальний абсцес, у 12 (11,2 %) - місцевий перитоніт. ЛХЕ (зі створенням карбоксиперитонеуму 12 - 15 мм рт. ст.) виконано в середньому через (41,1 +- 1,3) год від початку захворювання. За допомогою методу знеболювання за ЛХЕ була тотальна внутрішньовенна анестезія з інтубацією трахеї та штучною вентиляцією легень. Точками дослідження були серцеві події в інтра- та ранній післяопераційний період. Висновки: у 21,5 % хворих на ішемічну хворобу серця з ГКХ під час виконання ранньої ЛХЕ зафіксували ішемію міокарда, у 29,0 % - зниження артеріального тиску: систолічного (нижче 70 мм рт.ст.), у 11,2 % - діастолічного (нижче 50 мм рт. ст.), у 46,3 % - зниження сатурації (менше 90 %), у 16,8 % - нові епізоди порушення серцевого ритму, у 16,8 % - підвищену кровоточивість. Поглиблення СН та ІМ у післяопераційний період виникло у 12,1 та 5,6 % хворих відповідно. Ускладнення з боку серцево-судинної системи корелюють з формою ГКХ і класом його тяжкості (за TG13), ФК СН за NYHA, ФК стенокардії, величиною метаболічного еквівалента, змінами у системі гемостазу (гіпер- та гіпокоагуляцією) та попередньою антикоагуляційною терапією.

Мета роботи - вивчити морфометричні та гістологічні варіанти заднього листка поверхневої фасції молочної залози (ПФ МЗ) та оцінити їх зв'язок із птозом МЗ, зокрема після її ендопротезування і мастопексії. Розглянуто морфометричні показники ПФМЗ (середня питома оптична щільність (ПОЩ) і стандартне відхилення середньої величини ПОЩ (СВ ПОЩ)) вивчали у 37 жінок, які не народжували та яким виконали протезування МЗ (група П), і у 58 жінок з постлактаційним (1-ша вагітність) птозом МЗ, яким проведено протезування та мастопексію (група П+М). Протези встановлювали субмускулярно. В обох групах оцінювали частоту птозу МЗ через два роки після операції і його зв'язок з характеристиками зразків фасції. Фрагмент ПФ МЗ розміром <$E 0,5~times~0,5> см відбирали під час операції з ділянки, розташованої у проекції п'ятого ребра по середньо-ключичній лінії. Одержані препарати вивчали та фотографували за допомогою мікроскопа Nikon Eclipse 80і з камерою DS-5SMc/L2 за стандартизованих умов. На одержаних зображеннях у 10 ділянках за допомогою системи аналізу зображення ImageJ 1,46 визначали ПОЩ і СВ ПОЩ сполучної тканини у кожному пікселі зображення зразка ПФМЗ. Статистичну обробку одержаних даних проводили за допомогою статистичної комп'ютерної програми SPSS 17.0 for Windows. У групі П значення ПОЩ ПФ МЗ становило у середньому - <$E 138,1~symbol С~3,9>, СВ ПОЩ - <$E 19,3~symbol С~0,8>, співвідношення величин ПОЩ і СВ ПОЩ (індекс щільності (ІЩ) фасції) - <$E 7,7~symbol С~0,5>. За даними кореляційного аналізу, між середніми величинами ПОЩ і СВ ПОЩ не виявлено достовірного зв'язку (r = 0,188; р = 0,264). За даними гістологічного дослідження встановлено, що фасціальний листок мав "розсипний" тип розташування колагенових волокон в 11 (29,7 %) пацієнток, "компактний" - у 26 (70,3 %). Через два роки після мастопексії в групі П у 4 (11,4 %) пацієнток виник птоз МЗ II ступеня, у 5 (14,3 %) - I ступеня. Птоз був достовірно пов'язаний з характеристиками ПФМЗ: ПОЩ - r = -0,348, СВ ПОЩ - r = +0,398, IЩ - r = -0,608 (усі <$E р~<<~0,05>). У групі П + М величина ПОЩ у середньому становила <$E 126,8~symbol С~2,2>, СВ ПОЩ - <$E 21,9~symbol С~0,7>, ІЩ - <$E 6,1~symbol С~0,2>. Через два роки після операції рецидив гравітаційного птозу II ступеня виник у 14 (24,1 %) пацієнток, I ступеня - у 12 (20,7 %), він не залежав від виду оперативного втручання. У пацієнток з післялактаційним птозом МЗ переважав "розсипний" тип фасції - 56,9 %. Кореляційний аналіз установив наявність достовірних кореляційних зв'язків рецидиву птозу МЗ з масою МЗ (r = 0,25), СВ ПОЩ (r = 0,43), ІЩ (r = 0,47) і типом фасції (r = 0,37). Висновки: виявлено гістологічну та морфометричну гетерогенність заднього листка фасції Скарпа у жінок молодого віку без птозу МЗ, зумовлену різною товщиною колагенових волокон і різною щільністю їх розташування. У пацієнток з післялактаційним птозом МЗ переважає розсипний тип фасції (56,9 %), достовірно меншою є середня ПОЩ зразків фасції і більшим СВ ПОЩ порівняно з пацієнтками без птозу МЗ. Рецидивний птоз МЗ достовірно корелює із СВ ПОЩ (r = 0,43), ІЩ (r = 0,47) та гістологічним типом заднього лиска фасції Скарпа (r = 0,37).

Висвітлено методологічні підходити щодо створення моделі довгої трубчастої кістки із композитних матеріалів та проведено порівняльний аналіз біофізичних властивостей моделі та самої трубчастої кістки. Матеріалом слугувала компактна кісткова тканина (КТ) стегнової кістки (СК) людини віком від 24-х до 52-х років і модельний матеріал КТ із середньої третини діафіза кістки. Проводили кількісний біохімічний аналіз основних речовин КТ. Одержані дані підлягали статистичній обробці. Мета роботи - створити модель довгої трубчастої кістки із композитних (неорганічних компонентів КТ і штучних полімерних) матеріалів, яка за своїми властивостями відповідала б вимогам моделювання різних механічних ушкоджень кісток людини. Органічна складова КТ є простим, фізично не лінійним матеріалом і руйнується в'язко, а мінеральна складова являє собою пористий матеріал, який підлягає закону деформації і має крихкий характер руйнування. Неоднорідність розподілу за поперечним січенням кістки характеристик механічних властивостей її органічної складової під час розтягнення є результатом неоднорідності кількісного складу біохімічних речовин і геометричних параметрів елементів структури кістки. Зміни з віком руйнуючої деформації та модуля пружності СК неоднорідні та залежать від властивостей органічної складової КТ, яка змінюється лінійно у разі віку людини від 24-х до 52-х років за рахунок зменшення кількісного вмісту кальцію та збільшення оксипроліну в зовнішньому шарі у порівнянні з внутрішнім шаром кістки.

Мета роботи - дослідити варіабельність об'ємної асиметрії (ОА) молочних залоз (МЗ) та визначити її популяційну норму в жінок дітородного віку, котрі не страждають на ожиріння. У дослідження було залучено 200 жінок, які проходили плановий огляд МЗ у Полтавському онкологічному диспансері у період з 2015 до 2016 р. Середній вік жінок - (28,4 +- 0,3) року (від 18 до 35 років), середній індекс маси тіла - (23,6 +- 0,1) кг/м<^>2 (від 19,0 до 29,7 кг/м<^>2). Лактація в анамнезі була у 133 (66,5 %) жінок. Об'єм МЗ визначали за авторським методом. Об'єм правої і лівої МЗ вимірювали почергово тричі та визначали середній об'єм кожної МЗ. ОА МЗ оцінювали за відносною ОА МЗ (на скільки відсотків об'єм однієї залози був більшим щодо об'єму другої залози). ОА МЗ виявлено у 99,0 % випадків. Абсолютна різниця між об'ємами залоз становила в середньому (39,1 +- 1,6) мл (від 0 до 108 мл) та сильно корелювала із масою МЗ (r = 0,807). За результатами регресійного аналізу абсолютна асиметрія МЗ залежала від їх об'єму (R<^>2 = 0,661). Середнє значення відносної ОА МЗ не залежало від середньої маси МЗ (R<^>2 = 0,024) і становило (13,3 +- 0,4) % (від 0 до 30,0 %), стандартне відхилення (SD) - 6,1. Згідно із законом нормального розподілу ймовірностей випадкової величини Гауса 68 % очікуваних значень відносної ОА МЗ потрапляють у межі одного SD від середнього значення (тобто можна очікувати, що у 68 % жінок відносна ОА МЗ становитиме від 7,2 до 19,3 %). У 95 % жінок очікувані значення відносної ОА МЗ будуть у межах двох SD (від 1,1 до 25,4 %). У 5 % жінок, тобто з ймовірністю менше 0,05, значення відносної ОА МЗ перевищуватимуть 25,4 %. Отже, значення відносної ОА МЗ понад 25,4 % є відхиленням від норми варіювання показника, а інтервал від 19,3 до 25,4 % можна розглядати як верхню межу норми. Висновки: у жінок віком від 18 до 35 років, які не страждають на ожиріння, ОА МЗ спостерігається у 99,0 % випадків. Абсолютна різниця між об'ємами правої і лівої залози становить у середньому (39,1 +- 1,6) мл та залежить від середнього об'єму МЗ.