За допомогою спрощеного методу силільної конденсації вперше синтезовано нову серію 5-амінопохідних триазинових нуклеозидів та їх фуранідильних аналогів. Первинний скринінг цих сполук у концентрації <$E 10 sup -4> М на клітинних моделях пухлин виявив цитостатичний ефект лише для епоксипохідного 6-азацитидину (6-АС). Модифікація нуклеозиду за екзоаміногрупою аглікону чи заміна його цукрового залишку на тетрагідрофуранове кільце призводять до несподіваного підвищення мітотичної активності у клітинах тестових систем. Виникнення біологічної дії нового типу пояснено взаємодією 5-амінозаміщених триазинових нуклеозидів та їх аналогів з клітинними мішенями, відмінними від таких для 6-АС.

За спрощеним варіантом "силільної конденсації" синтезовано низку N1-глікопіранозидних і N1-глікофуранозидних аналогів 6-азацитидину (6-АС) та досліджено їх протиаденовірусну активність у порівнянні з базовою молекулою 6-АС. Показано, що до антиаденовірусної дії 6-АС причетне збереження D-рибофуранозного фрагмента. Заміна рибофуранози на рибопіранозу або на інший цукор (D-ксилозу, D-глюкозу, L-арабінозу) призводить до втрати аналогом біологічної активності, характерної для базової сполуки.

Розроблено метод синтезу трициклічних агліконів на основі конденсованого 1,2,4-триазину та здійснено їх рибозилювання спрощеним методом силільної конденсації. Індивідуальність і будову одержаних сполук підтверджено за допомогою методів хроматографії, УФ-, ПМР- і мас-спектроскопії. Високий таутомерний статус 3-оксо(3-тіоксо)-триазинобензотіазину (основи I, II) сприяє утворенню двох регіоізомерних нуклеозидів конденсованого триазину. Введення алкілмеркаптозамісника у положення 3 триазинового фрагмента молекули аглікону закріплює таутомерну форму з протоном у тіазиновому циклі, що дозволяє досягнути регіоспецифічності процесу. Дослідження токсичності та протигерпетичної активності синтезованих сполук (основ і нуклеозидів) у культурі клітин RK-13 показало, що найменш токсичним і найефективнішим стосовно вірусу герпесу 2-го типу виявився 3-оксотриазинобензотіазин (базова основа). Його противірусні характеристики (індекс селективності та ефективна доза) є навіть кращими за такі ж для препарату порівняння ацикловіру (віролексу).

Для пошуку нових сполук із антифунгальною дією на основі похідних азапіримідинів здійснено дизайн і синтез серії ариламідів 1,2,4-триазиніл-6-пропанкарбонової кислоти. Тестування in vitro одержаних карбоксамідів на модельній системі транскрипції з використанням ДНК-залежної Т7 РНК-полімерази виявило інгібіторну дію низки тест-агентів, що мають галоїдзамісники у фармакофорному фрагменті. Змодельовано утворення потрійного непродуктивного комплексу (ДНК-матриця - інгібітор - фермент) у ділянці каталітичного сайта полімерази, який проілюстрував можливий спосіб пригнічення синтезу РНК такими сполуками. Одержано позитивні результати біологічної дії нових похідних 1,2,4-триазину щодо деяких видів грибів і бактерій.

Циклізацією N2-заміщених 6-бром-3-оксо(аміно)-1,2,4-триазин-5(4Н)-онів із орто-амінотіофенолом одержано та досліджено нову серію трициклічних гетероароматичних сполук. Підтверджено структуру біологічно активних трициклічних глікозидів, нещодавно синтезованих за допомогою спрощеного методу сильної конденсації, та доведено доцільність і адекватність останнього для направленого глікозилювання триазинвмісних трициклічних основ.

Наведено результати досліджень антибактеріальної активності та визначення мінімальних інгібуючих концентрацій речовин класу заміщених акридонів методом серійних мікророзведень стосовно Staphylococcus aureus. Антибактеріальну активність речовин класу заміщених акридонів досліджували диско-дифузійним методом. Встановлено антибактеріальну активність заміщених акридонів до музейної культури Staphylococcus aureus, а також відсутність проявів резистентності у Staphylococcus aureus до досліджених сполук класу заміщених акридонів. У роботі використані речовини класу заміщених акридонів. Всього для досліджень було відібрано чотирнадцять сполук, що відрізнялись між собою положенням та природою радикала. Результати проведених досліджень дозволили визначити мінімальну інгібуючу концентрацію і діаметр зон затримки росту речовин класу заміщених акридонів, що становили, відповідно, від 0,41 +- 0,004 мг/см<^>3 до 0,0041 +- 0,00005 мг/см<^>3 та від 8,2 +- 0,4 мм до 24,1 +- 0,31 мм. Найбільшу активність щодо Staphylococcus aureus виявила сполука ОДИ-90 (2,5-дифтор-9-оксо-N-піридин-4-ил- 9,10-дигідроакридин-4-карбоксамід) з мінімальною інгібуючою концентрацією 0,0041 +- 0,00005 мг/см<^>3 та зоною затримки росту 24,1 +- 0,31 мм та сполуки ОДИ-76, ОДИ-77, ОДИ-80, ОДИ-85 з мінімальною інгібуючою концентрацією 0,041 мг/см<^>3 та зонами затримки росту від 20,8 +- 0,34 мм до 21,2 +- 0,4 мм. Сполуки ОДИ-64, ОДИ-65, ОДИ-68, ОДИ-71, ОДИ-72, ОДИ-73, ОДИ-84, ОДИ-88, ОДИ-89, що відрізнялись між собою положенням та природою радикалів, у мінімальній концентрації 0,41 мг/см<^>3 проявили низьку антибактеріальну активність, а діаметр зон затримки росту цих сполук становив від 8,2 +- 0,4 мм до 14,0 +- 0,36 мм. Сполуки ОДИ-61, ОДИ-62, ОДИ-63, ОДИ-66, ОДИ-67, ОДИ-69, ОДИ-70, ОДИ-74, ОДИ-75, ОДИ-78, ОДИ-79, ОДИ-81, ОДИ-82, ОДИ-83, ОДИ-86, ОДИ-87 виявилися неактивними щодо Staphylococcus aureus.

Наведено результати дослідження антибіотичної активності та визначення мінімальних інгібуючих концентрацій речовин класів триазинів методом серійних розведень стосовно Salmonella typhimurium. Антибіотичну активність речовин класів триазинів досліджували диско-дифузійним методом. Встановлено антибактеріальну активність триазинів до музейної тест-культури Salmonella typhimurium, а також відсутність проявів резистентності у Salmonella typhimurium до досліджуваних сполук класів триазинів. Використано речовини класів моноциклічних і трициклічних триазинів. Для досліджень було відібрано одинадцять сполук, що відрізнялись між собою положенням та природою радикала. Результати проведених досліджень дозволили визначити мінімальну інгібуючу концентрацію і вірогідний діаметр зон затримки росту речовин класів моноциклічних триазинів та трициклічних триазинів, що становили, відповідно, від 0,41 +- 0,005 мг/см<^>3 до 0,0041 +- 0,00007 мг/см<^>3, та від 9,3 +- 0,49 мм до 24 +- 0,36 мм. Найбільшу активність щодо Salmonella typhimurium проявили сполуки ОДИ-8 (6-[(4-амінофеніл)аміно]-1,2,4-триазин-3,5(2H,4H)-діон), ОДИ-13 (6-[(4-ізопропоксифеніл)аміно]-1,2,4-триазин-3,5(2H,4H)-діон), ОДИ-45 (7-метил-3-оксо-2,3-дигідро-1H-[1,2,4]триазино-[5,6-b][1,4]бензотіазин-9-карбонова кислота) та ОДИ-60 (7-метил-3-оксо-N-піримідин-2-ил-2,3-дигідро-1H-[1,2,4]триазино-[5,6-b][1,4]бензотіазин-9-карбоксамід) з мінімальною інгібуючою концентрацією 0,0041 мг/см<^>3 та зонами затримки росту від 22,6+-0,61 мм до 24 +- 0,36 мм та ОДИ-11 з мінімальною інгібуючою концентрацією 0,041 мг/см<^>3 та діаметром зон затримки росту 21,1 +- 0,47 мм. Сполуки ОДИ-5, ОДИ-10, ОДИ-14, ОДИ-15, ОДИ-50 та ОДИ-58, що відрізнялись між собою положенням та природою радикалів, у мінімальній концентрації 0,41 мг/см<^>3 проявляли низьку антибактеріальну активність, а діаметр зон затримки росту цих сполук становив від 9,3 +- 0,49 до 11,3 +- 0,49 мм. Сполуки ОДИ-1, ОДИ-2, ОДИ-3, ОДИ-4, ОДИ-6, ОДИ-7, ОДИ-9, ОДИ-12, ОДИ-46, ОДИ-47, ОДИ-48, ОДИ-49, ОДИ-51, ОДИ-52, ОДИ-53, ОДИ-54, ОДИ-55, ОДИ-56, ОДИ-57, ОДИ-59 виявились неактивними щодо Salmonella typhimurium.

Досліджено антимікробну активність похідних класу 3-гідроксихінолонів проти музейного штаму культури St. aureus P209. Cкринінг 28 синтезованих сполук виявив 9 тест-агентів мінімальна інгибуюча концентрація (МІК), яких визначалася у межах 410 - 4,1 мкг/мл. Найефективнішою виявилася 8-нитропохідна 2-феніл-3-гідроксо-хінолону, яка повністю пригнічувала ріст бактерій St. aureus P209 за концентрації 4,1 мкг/мг. Виявлено чітку залежність структура-активність та знайдено базову структуру - 2-метил-3-гідроксо-хінолон-7-карбонову кислоту, перспективну для створення нової бібліотеки біологічно активних сполук.

Індекс рубрикатора НБУВ: П855.611 + П841.922 + Р281.81

Рубрики:

Антибіотики

Протимікробні і протипаразитарні засоби

Шифр НБУВ: Ж72108 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Наведено результати досліджень антибактеріальної активності та визначення мінімальних інгібуючих концентрацій речовин класу хінолінів за методом серійних мікророзведень стосовно Pasteurella multocida. Проведено дослідження з визначення антибіотичної активності речовин класу хінолінів за допомогою дискодифузійного методу. Встановлено наявність антибактеріальної активності хінолінів до музейної тест-культури Pasteurella multocida та наявність у Pasteurella multocida чутливості до досліджуваних сполук. У роботі використані похідні групи хінолонів, які є представниками групи синтетичних антибіотичних речовин, що є похідними 4-хінолону і мають в своєму складі піперазиновий цикл. Для проведення досліджень було відібрано одинадцять найбільш перспективних сполук, які відрізнялися положенням та групою радикалів, що ймовірно підвищило антимікробну дію стосовно тестового мікроорганізму Pasteurella multocida. У результаті проведених досліджень визначено мінімальну інгібуючу концентрацію та зони затримки росту речовин класу хінолонів. Мінімальна інгібуюча концентрація коливалася в межах від 0,41 +- 0,00011 мг/см<^>3 до 0,00041 +- 0,000001 мг/см<^>3, а діаметр зон затримки росту - від 8,5 +- 0,43 мм до 27,8 +- 0,3 мм. Найактивнішою стосовно Pasteurella multocida серед речовин класу хінолонів, що досліджувалися, була сполука ОДИ-39 (9-фтор-3-метил-10-(4-метилпіперазин-1-ил)-7-оксо-2,3-дигідро-7H- [1,4]оксазин[2,3,4-ij]хінолін-6-карбонова кислота) з мінімальною інгібуючою концентрацією 0,00041 мг/см<^>3 та діаметром зони затримки росту 27,8 +- 0,3 мм. Сполуки ОДИ-20, ОДИ-26, ОДИ-28, ОДИ-29, ОДИ-34, ОДИ-36, ОДИ-37, ОДИ-38 та ОДИ-43, які відрізняються природою та положенням радикалів, проявили низьку активність у мінімальній концентрації 0,41 мг/см<^>3. Діаметри зон затримки росту цих сполук становили від 8,5 +- 0,43 мм до 12,8 +- 0,6 мм. Сполуки ОДИ-16, ОДИ-17, ОДИ-18, ОДИ-19, ОДИ-21, ОДИ-22, ОДИ-23, ОДИ-25, ОДИ-27, ОДИ-30, ОДИ-31, ОДИ-32, ОДИ-33, ОДИ-35, ОДИ-40, ОДИ-41, ОДИ-42 не проявили активності стосовно Pasteurella multocida.

Оцінено антибактерійні активності гібридних сполук інгібіторів синтезу РНК та їх здатності зв'язуватися з ДНК. Антибактерійну активність сполук досліджено на клінічних штамах трьох бактерій - Staphylococcus aureus, Enterococcus faecalis і Pseudomonas aeruginosa та оцінено за ступенем гальмування росту тест-мікроорганізмів за допомогою методу двократних розведень у рідкому культуральному середовищі. Здатність до зв'язування гібридних сполук з ДНК досліджено за допомогою методу міграції НК у агарозному гелі. Виявлено концентраційно- та структурозалежну антимікробну дію бактерицидного характеру всіх використаних сполук щодо грампозитивних патогенних мікроорганізмів. Найефективнішою виявилася сполука 6 [4-(1H-бензоксазол-2-іл)-10-тіоксантенон], яка пригнічувала ріст обох бактерій із значеннями мінімальної бактерицидної концентрації (МBC) 7,6 мкM. Показано, що сполуки 1 [1-(1Н-бензимідазол-2-іл)феназин], 2 [4-(1Н-бензимідазол-2-іл)-10Н-акридин-9-он] та 4 [4-(1Н-бензимідазол-2-іл)-10-тіоксантенон] зв'язуються з ДНК. Висунуто припущення, що саме ДНК-зв'язувальна здатність сполуки 2 може бути відповідальною за інгібування нею активності РНК-полімерази фагу Т7.

Індекс рубрикатора НБУВ: П855.61

Рубрики:

Хіміотерапевтичні ветеринарні засоби

Шифр НБУВ: Ж23570 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Ідея роботи - дослідження сумісного впливу низки лектинів (ConA, PHA, STA, WGA, SNA, VAA) і нових композитних біорегуляторів (кон'югатів азааналогів піримідину та феназин-1-карбонової кислоти (ФКК-1)) на ріст клітин B. subtilis із метою пошуку клітинних мішеней, чутливих до впливу лектинів. Дослідження комбінованих ефектів високо- та низькомолекулярних біорегуляторів привертає до себе увагу також у зв'язку з перспективою створення нових антибактеріальних і протипухлинних препаратів. За допомогою мутантів B. subtilis показано, що лектини модулюють цитостатичні ефекти вихідних речовин та їх піримідинових похідних у ряду: феназин <$E << > ФКК-1 <$E << > кон'югат ФКК-1 з 6-азацитозином <$E << > кон'югат ФКК-1 із 6-азаурацилом. Модулювальний ефект був відсутнім у мутанта recP, який втратив здатність синтезувати власний бактеріальний лектин, що вказує на можливу посередницьку роль останнього. Блокувальний вплив досліджених лектинів на цитостатичну дію кон'югату ФКК-1 із 6-азаурацилом у культурі <$E rec sup +>-штаму може свідчити на користь конкуренції за спільну мішень. Беручи до уваги здатність власного лектину B. subtilis, а також кон'югату ФКК-1 із 6-азаурацилом інгібувати реакцію транскрипції in vitro, можна припустити, що такою мішенню є ДНК-залежний синтез РНК.

Із екстрактів суцвіть і пилку бузини чорної (S. nigra) за допомогою методу автофокусування (ізоелектрофокусування без амфолітів-носіїв) виділено низку лектинів. Фракції з гемаглютинувальною активністю, які досліджено за допомогою методу електрофорезу у Ds-Na - ПААГ, відрізнялись вуглеводною специфічністю. У суцвіттях виявлено мажорний гетеротетрамерний лектин зі специфічністю до N-ацетил-D-галактозаміну, який містить субодиниці двох типів з молекулярною масою близько 30 і 33 кДа. Для нього запропоновано назву - SNAflu-I. У пилку ідентифіковано ще два лектини з ідентичними субодиницями. Для мажорного лектину пилку бузини з молекулярною масою субодиниці близькою 26 кДа, специфічного до глюкози/манози, запропоновано назву SNApol-I. Іншому лектину пилку SNApol-II (молекулярна маса субодиниці становить майже 20 кДа) є притаманною специфічність до галактози. З метою пошуку мішеней, чутливих до дії лектинів S. nigra, досліджено сумісну дію мажорних лектинів та інгібіторів транскрипції феназинового ряду на ріст клітин Bacillus subtilis. Виявлено, що in vivo тільки SNApol-I протидіє цитостатичному ефекту інгібіторів транскрипції. Цей лектин, на відміну від SNAflu-I, пригнічує також транскрипцію в системі in vitro. Припущено, що різні лектини, які походять із одного джерела, є здатними здійснювати різноспрямовану дію на важливі ланки метаболізму клітини. Зокрема, однією з таких мішеней може бути ДНК-залежний синтез РНК.

За допомогою розробленого методу синтезу одержано низку нових гібридних сполук, трициклічні фрагменти яких представлені акридоном, тіоксантоном та феназином, а біциклічні - такими азолами як бензимідазол, бензотіазол та бензоксазол. Скринінг одержаних похідних у модельній системі транскрипції ДНК-залежної РНК-полімерази фага Т7 (РНКП Т7) виявив три ефективні інгібітори синтезу РНК із показником IC50 8,9, 5,7 та 19,8 мкМ. Методом молекулярного докінгу на моделі каталітичної кишені транскрипційного комплексу РНКП Т7 встановлено спосіб взаємодії синтезованих сполук із мішенню. Сітка зв'язків ліганду з консервативними амінокислотними залишками рецептора утворюється за рахунок Н-зв'язків та <$E pi>-взаємодії з іоном Mg<^>2+. Важливою структурною характеристикою, необхідною для прояву високої активності, є планарна геометрія гібридних молекул, що реалізується завдяки внутрішньомолекулярним Н-зв'язкам.

Проведено деоксигенування 5-бензоїл-6-азацитидину за участю галоїдвмісних фосфонієвих реагентів. Одержано <$E 2 prime ,^3 prime>-рибоепоксид, <$E 2 prime ,^3 prime>-дигалоїд-<$E 2 prime ,^3 prime>-дидезокси- та <$E 2 prime ,^3 prime>-дидегідро-<$E 2 prime ,^3 prime>-дидезоксипохідні 6-азацитидину. Такий підхід дає можливість залежно від умов реакції ідентифікувати незалежні шляхи механізму утворення різних дезоксипохідних 6-азацитидину - потенційних противірусних та імуномодулювальних препаратів.

Досліджено субодиничну організацію та регуляторні особливості позаклітинного сіалоспецифічного лектину сапрофітного штаму Bacillus subtilis IMB B-7014. У процесі використання методу автофокусування виявлено 3 ізоформи лектину, які різняться за фізико-хімічними та біологічними характеристиками. Із застосуванням системи транскрипції in vitro установлено, що однією з мішеней дії бактерійного лектину є ДНК-залежний синтез РНК. Ізоформи цього лектину по-різному впливають на цей процес: від його повного інгібування до відсутності дії на вихід РНК-продукту транскрипції.

Досліджено властивість природного штаму і мутантних штамів Bacillus subtilis з ушкодженою системою репарації - рекомбінації до синтезу позаклітинних і поверхневих лектинів, доведено залежність процесу продукування лектинів від генотипу штаму. У мутантного штаму recP практично втрачена здатність до утворення позаклітинних лектинів, ймовірно, внаслідок мутації гена системи репарації - рекомбінації. Застосування методу автофокусування дало змогу дослідити спектр молекулярних форм лектинів природного штаму В. subtilis і виявити ізоформи, які різняться за фізико-хімічними і гемаглютинуючими характеристиками. У системі транскрипції in vitro із застосуванням ДНК-залежної РНК-полімерази бактеріофага T7 показано, що катодна форма лектину повністю інгібує процес транскрипції з плазмідного промотору, анодна - виявляє тенденцію до незначної активації утворення транскриптів.

Здійснено пошук серед N-ариламідів 9-заміщених феназин-1-карбонових кислот (ФКК-1) - інгібіторів синтезу РНК - сполук з антибактеріальними та антивірусними властивостями. Вплив N-ариламідів на синтез РНК in vitro визначено з застосуванням модельної системи ДНК-залежної РНК-полімерази бактеріофага Т7, антимікробну активність N-ариламідів - за методом дворазових розведень у рідкому середовищі проти бактерій Erysipelothrix rhusiopathiae VR-2 var. IVM, Klebsiella spp. та Escherichia coli АТСС25922. Антивірусну дію щодо вірусу бичачої вірусної діареї (ВБВД) і цитотоксичність N-ариламідів оцінено на перещеплюваній лінії культури клітин нирки теляти. Показано ефективність двадцяти N-ариламідів як інгібіторів синтезу РНК у межах концентрацій 0,48 - 63 мкМ. Антибактеріальні властивості стосовно грампозитивних і грамнегативних бактерій проявили 14 N-ариламідів при концентраціях 0,1 - 10 мкг/мл. Для певних N-ариламідів встановлено множинний характер антибактерійної дії: сім сполук проти двох і дві (2 і 3) - проти трьох досліджуваних бактерій. N-ариламіди 16 і 26 виявили високу інгібіторну здатність проти ВБВД з показниками ІС0,43 і 0,88 мкМ і <$EESI~>>~160> і 10 відповідно. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що вірогідними мішенями для N-ариламідів 9-заміщених ФКК-1 у бактерій і вірусів можуть бути їх РНК-синтезульвальні комплекси.

Мета роботи - дослідити вплив рослинного екстракту (РЕ) щучки дернистої (Deschampsia caespitosa L.) і війника наземного (Calamagrostis epigeios L.) та його компонентів - похідних кверцетину - на синтез ДНК і РНК, а також порівняти їх антивірусні властивості. Методи, використані в дослідженні: тест-системи: модельна транскрипційна система бактеріофага T7 (РНКП T7), полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР); моделі грипозної і герпетичної інфекцій та модель вірусу гепатиту C. Встановлено, що РЕ, його мажорний (7,3'-диметоксикверцетин, ДМК) і мінорний (5,7,3',4'-тетраметоксикверцетин, ТМК) компоненти ефективно інгібують синтез РНК у системі РНКП T7 із значеннями IC50 0,07; 4 і 1 мкг/мл відповідно. Зазначені агенти повністю пригнічують ПЛР: відповідні величини IC90 становлять 8, 30 і 40 мкг/мл для РЕ, ТМК і ДМК. Усі досліджені препарати виявляють високу множинну активність проти РНК- і ДНК-вмісних вірусів. Висновки: противірусна активність РЕ, вірогідно, зумовлена сукупною дією його компонентів, у тому числі ТМК і ДМК. Зважаючи на багатомішенний профіль останніх, можна припустити, що механізм противірусної дії досліджених агентів визначається, серед іншого, блокуванням вірусних ферментативних систем синтезу РНК і ДНК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*440.11 + Е50*725.183.7 + Р281.81-1

Рубрики:

Загальна вірусологія

Загальна ботаніка

Протимікробні і протипаразитарні засоби

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України