Запропоновано теоретико-правові засади учення М. Костомарова щодо федеративного устрою розглядати як концепцію, яка має дві складові - політичну й історіософську: політична уособлює політико-правові погляди М. Костомарова, викладені в багатьох його наукових і публіцистичних працях, і має такі елементи: об'єднання слов'янських народів у Слов'янський союз, Україна в складі Слов'янського союзу бере за приклад державний устрій Козацької держави, запровадження децентралізації влади з наданням більших прав місцевому самоврядуванню, історіософська складова - спроба з'ясування менталітету українського народу, для чого М. Костомаров звертається до аналізу сутності української психіки, способу життя, діяльності українця, доводячи, що український народ "приречений" на федерацію. Наголошено, що для визначення подальшого шляху реформування Української держави необхідно та доцільно звертатися до правової спадщини відомих українських учених і діячів.

Розглянуто теоретичні аспекти поняття "ризик" та його юридичну природу. Охарактеризовано адміністративний та інші види правового примусу ОВС і наявність у них ризику. Обгрунтовано ризик у діяльності працівників ОВС. З'ясовано шляхи вдосконалення адміністративної діяльності ОВС України за умов ризику. Досліджено безпеку як соціально-правове явище і наукову категорію. Розкрито зміст поняття та наведено загальну характеристику юридичної безпеки (ЮБ). Виявлено взаємо- та співвідношення ЮБ та правової захищеності. Проаналізовано ЮБ держави як особливий суб'єкт українського права. Приділено увагу ЮБ індивідуальних і колективних суб'єктів права України.

Викладено теоретичні, правові й організаційні засади охорони праці й особистої безпеки працівників ОВС. Розглянуто умови та чинники, які визначально впливають на забезпечення особистої безпеки й охорони праці в ОВС України. Наведено заходи із запобігання втратам серед особового складу ОВС України. Висвітлено особливості забезпечення особистої безпеки під час затримання суспільно-небезпечних осіб за різних умов.

Розглянуто сучасні тенденції розвитку поняття імунітету держави в частині, що пов'язана з участю держави в міждержавних цивільних відносинах. З'ясовано, що при формуванні поняття державного імунітету важливе місце посідає концепт суверенітету держави. Наголошено на двоїстому характері державного імунітету, який виявляється в тому, що держава може одночасно виступати як суверен і носій державної влади, і як господарюючий суб'єкт і носій приватного інтересу. Остання позиція, яка напряму пов'язана з назвою статті, проаналізована у поглядах вітчизняних і російських науковців.

З'ясовано поняття державного імунітету, взято до уваги дві основні теорії державного імунітету, через призму яких проаналізовано сучасний стан державного імунітету України як учасниці міжнародного приватного права. Запропоновано шляхи розв'язання проблеми транзиту (переходу) України як суб'єкта міжнародного приватного права зі стану пострадянського абсолютного державного імунітету до сучасного функціонального.

Висвітлено проблему архітектоніки, соціологічного змісту й кратологічних функцій політичної сфери суспільного життя людей у транзитній країні. Зазначено, що історіологію теоретичного осмислення "сферного феномену" взагалі та відкристалізації з надр того "загалу" образу суто політичної сфери прослідковано від китайських конфуціанців - через елліно-платоників, давньоримських стоїків, ренесансних політотеософів, новочасових лібертинців, пізньорадянських "перебудовців" - до сучасних українських неореформістів. Уточнено локуслогіку розташування політичної сфери у контекстах з іншими суспільними сферами. Концептуально "розведено" поняття "сфера суспільного життя людини" та "галузь суспільної життєдіяльності людини". Уведено до дослідницького вжитку поняття "базова сфера", "креативна сфера", "консумативна сфера", "надсфера", "кратологічні функції політичної сфери" тощо.