На широкому історіографічному та фактичному матеріалі всебічно досліджено роль історичного краєзнавства у відродженні національно-історичної пам'яті українського народу у 1980 - 1990-ті рр. З'ясовано наукові та організаційні засади історичного краєзнавства, показано еволюцію громадських форм краєзнавчого руху та його взаємозв'язок з історичною наукою. Значну увагу приділено реабілітаційній складовій частині духовного відродження українського народу як пріоритетного напрямку історико-краєзнавчих досліджень. Розкрито роль і місце історичної пам'яті у свідомості та морально-ціннісних орієнтаціях молоді. Визначено основні тенденції та підходи щодо формування сучасної методології історико-краєзнавчих досліджень.

З урахуванням необхідності досягнення гармонійної взаємодії між політикою та мораллю в українському суспільстві, розкрито причини виникнення стереотипу, що політика – це "брудна справа". Проаналізовано усталені форми практико-політичної взаємодії людей, з'ясовано їх ставлення до політикуму. Викладено сутність морально-політичних настанов давньогрецьких мислителів – Геракліта, Демокріта, Аристотеля і Платона, а також трактування проблеми моралі та політики відомими філософами та політичними ідеологами Середньовіччя та раннього Нового часу – А. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля, М. Вебера. На підставі аналізу науково-теоретичної спадщини та реалій суспільно-політичного життя зроблено висновки щодо сфер впливу політики та моралі як регуляторів суспільного життя. Розглянуто положення про роль політичної культури у функціонуванні політичної системи, які висунуто українським філософом, істориком і громадським діячем В. Липинським, а розроблені ним "ірраціональний кодекс честі" та теорію циркуляції еліт екстрапольовано на деякі сучасні українські реалії. Обгрунтовано, що подальша демократизація в Україні сприятиме утвердженню дійсно моральної політики.

С учетом необходимость гармоничного взаимодействия между политикой и моралью в украинском обществе, раскрыты причины возникновения стереотипа, что политика – "грязное дело". Проанализированы устоявшиеся формы практико-политического взаимодействия людей, выяснено их отношение к политикуму. Изложена сущность морально-политических установок древнегреческих мыслителей – Гераклита, Демокрита, Аристотеля и Платона, а также трактовка проблемы морали и политики известными философами и политическими идеологами Средневековья и раннего Нового времени – А. Макиавелли, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, И. Канта, Г. Гегеля, М. Вебера. На основе анализа научно-теоретического наследия и реалий общественно-политической жизни сделаны выводы относительно сфер влияния политики и морали как регуляторов общественной жизни. Рассмотрены положения о роли политической культуры в функционировании политической системы, выдвинутые украинским философом, историком и общественным деятелем В. Липинским, а разработанные им "иррациональный кодекс чести" и теория циркуляции элит экстраполированы на некоторые современные украинские реалии. Обосновано, что дальнейшая демократизация в Украине будет содействовать утверждению действительно моральной политики.

The author rejects a stereotype that morals and politics are incompatible ideas. To her thinking, Ukraine launches into a new stage of its development which will be marked by the confirmation of truly moral politics.