Теоретично обгрунтовано та розроблено пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю у реальному секторі економіки. Проведено теоретичний аналіз суті інноваційної політики держави у даному секторі. Досліджено особливості стратегічної ролі державного управління на ринку інновацій. Визначено ефективність регулювання та стимулювання розвитку інновацій у реальному секторі економіки. Уточнено чинники формування державного стратегічного управління інноваційною діяльністю у цьому секторі. Визначено головні умови формування нової інноваційної політики у ньому. Удосконалено процедуру оцінювання державного регулювання інноваційної діяльності у реальному секторі економіки України. Розроблено напрями стратегії державного управління інноваційною діяльністю, які впливають на рівень інноваційності окремих галузей реального сектору.

Проаналізовано проблему формування цілісного освітнього простору (ОП) в системі професійної та післядипломної освіти на цільовому, змістовому, процесуальному, діагностичному рівнях. Розкрито феномен "цілісності" в педагогічному процесі, основи його реалізації в контексті формування ОП. Визначено освітні стандарти як базовий механізм регуляції й оптимізації освітньої діяльності, статус і функціональне призначення виховання в структурі цілісного ОП, логіку формування та реалізації концепції розвитку ВНЗ на період переходу на кредитно-модульну систему професійної освіти, фактори та логіку формування позитивного ставлення до педагогічної професії за умов післядипломної освіти. Викладено основи забезпечення гуманітарної спрямованості цілісного ОП у регіонах України. Описано особливості особистісної орієнтованості процесу професійної підготовки вчителя, систему організаційних форм навчання в ВНЗ за умов особистісно орієнтованої освіти. Висвітлено науково-дослідну діяльність студента в системі професійного становлення, педагогічну практику в структурі професійної підготовки вчителя. Визначено основи інтеграційних процесів у структурі педагогічної підготовки вчителя, систему поетапного формування загальнопедагогічної компетентності студента, логіку процесу визначення рівня його педагогічної компетентності за модульною навчальною програмою.

Проанализирована проблема формирования целостного образовательного пространства (ОП) в системе профессионального и последипломного образования на целевом, содержательном, процессуальном, диагностическом уровнях. Раскрыты феномен "целостности" в педагогическом процессе, основы его реализации в контексте формирования ОП. Определены образовательные стандарты как базовый механизм регуляции и оптимизации образовательной деятельности, статус и функциональное предназначение воспитания в структуре целостного ОП, логика формирования и реализации концепции развития ВУЗ на период перехода на кредитно-модульную систему профессионального образования, факторы и логика формирования положительного отношения к педагогической профессии в условиях последипломного образования. Изложены основы обеспечения гуманитарной направленности целостного ОП в регионах Украины. Описаны особенности личностной ориентированности процесса профессиональной подготовки учителя, система организационных форм обучения в ВУЗ в условиях личностно ориентированного образования. Освещены научно-исследовательская деятельность студента в системе профессионального становления, педагогическая практика в структуре профессиональной подготовки учителя. Определены основы интеграционных процессов в структуре педагогической подготовки учителя, система поэтапного формирования общепедагогической компетентности студента, логика процесса определения уровня его педагогической компетентности по модульной учебной программе.

Висвітлено теоретичні й практичні питання змісту й способів підготовки вчителя до реалізації адаптивного навчання учнів середньої ЗОШ з позицій сучасної фахово-особистісної парадигми конкурентоспроможності. Адаптивне навчання у ЗВО передбачає формування здатності суб'єкта управління навчанням студентів професії вчителя на рівні прямого й зворотного інформаційно-комунікаційного зв'язку, що здійснюється за умов оптимального поєднання активних типів навчання залежно від складності зовнішніх вимог та внутрішніх потреб і реально наявних здібностей учасників суб'єкт-суб'єктної педагогічної взаємодії. Вперше системно розкрито концептуальні засади та способи реалізації адаптивного навчання студентів професії вчителя. Висвітлено сутність і структуру адаптивного навчання як стратегічної парадигми формування та розвитку адаптивності студента - майбутнього вчителя нової української школи, здатного адекватно реагувати на зміни в соціумі, педагогічній теорії й освітній практиці та приймати продуктивні рішення, корисні для учасників педагогічного процесу, суспільства й української держави. Як дидактико-технологічна модель поведінки людини за умов зміни її соціальної ролі у зв'язку з дією нових норм та вимог до неї адаптивне навчання надає конструктивну допомогу людині, завдяки чому вона стає здатною сприймати та реагувати на нові обставини, які творять її особистість.