Надано дані щодо розробки математичної моделі прогнозування розвитку ерозивного гастродуоденіту у дітей із урахуванням соціально-економічних, медико-біологічних та генетичних факторів ризику.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.2

Рубрики:

Хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки у дітей

Шифр НБУВ: Ж22335 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено особливості психоемоційної сфери у дітей шкільного віку з хронічними захворюваннями верхніх відділів травної системи. Встановлено наявність змін психологічного стану у обстежених пацієнтів. Показано позитивний вплив на стан хворих при застосуванні настоянки "Фітосед" в комплексному лікуванні хронічної патології гастродуоденальної зони.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.2-14

Рубрики:

Хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки у дітей

Шифр НБУВ: Ж22335 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Установлено особливості клінічного перебігу ерозивного гастродуоденіту (ЕГ) залежно від локалізації ерозивного процесу, інфікування Helicobacter pylori, проявів ендогенної інтоксикації та генетичної обтяженості організму. Визначено розповсюдженість ЕГ в дітей залежно від груп крові за системами AB0 і резус. Досліджено та математично доведено внесок кожного медико-біологічного, соціально-економічного та генетичного факторів ризику у виникненні ЕГ в дітей. За факторами ризику розроблено математичну модель індивідуального прогнозування в них рецидивів цієї хвороби. Запропоновано вдосконалений індивідуальний комплекс антисекреторної терапії з використанням лансопразолу (Хеліколу) і ранітидин гідрохлориду, який поліпшує якість лікування та запобігає виникненню таких рецидивів, показано його ефективність.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.413.201.1-5

Рубрики:

Гастрити, дуоденіти у дітей

Шифр НБУВ: РА351932 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено питання клінічної, імуносерологічноі діагностики вродженої цитомегаловірусної інфекції (ЦМВІ) у недоношених новонароджених. Проведено порівняльний аналіз перебігу захворювання у двох групах новонароджених - з введенням специфічної пасивної імунотерапії та без неї до комплексу лікувальних заходів. У дітей, які одержували внутрішньовенний специфічний імуноглобулін, спостерігався швидший регрес патологічної симптоматики, а при повторному проведенні імуносерологічноі діагностики в тримісячному віці в цій групі відмічено менший процент новонароджених з ознаками реплікації цитомегаловірусу, ніж у недоношених дітей з вродженою ЦМВІ, які не одержували специфічну імунотерапію.

Наведено дані літератури про аерозольні пристрої та особливості їх терапевтичного застосування при різних захворюваннях у дітей. Показано основні характеристики "педіатричних" аерозолів, різні види аерозольних доз, інгаляційних пристроїв (небулайзери, дозовані аерозолі, спейсери, порошкові інгалятори).

Проаналізовано патологічні зміни з боку ЛОР-органів у дітей шкільного віку із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. У всіх хворих діагностовано хронічний фарингіт, у 50 % - гіпертрофічний тонзиліт, у 25 % - аденоїдні вегетації II - III ступенів. Поруч із класичними проявами хвороби у обстежених найчастіше відмічалися захриплість голосу, хронічний кашель, нежить, розлади ковтання, дисфонія. Застосування у комплексній терапії антацидного препарату "Фосфалюгель" дозволило в більш стислі терміни мінімалізувати клінічні прояви захворювання, а також нормалізувати функціональний стан гастродуоденальної зони та верхніх дихальних шляхів.

З метою вивчення спадкової схильності до ерозивних гастродуоденітів (ЕГД) обстежено 1 160 дітей, з них 330 (28,45 %) - хворих на ЕГД, 830 (71,55 %) - практично здорових. Клініко-генеалогічний аналіз дозволив встановити спадкову схильність до ЕГД у 82 (74,55 %) дітей. Для виявлення дітей з підвищеним ризиком виникнення ерозій досліджено асоціації захворювання з антигенами груп крові систем АВО та резус. Захворювання успадковується за автосомно-домінантним та автосомно-рецесивним (4,9 %) типом з повною (85,36 %) і неповною (9,75 %) пенетрантністю, переважно за материнською лінією (45,14 %). Визначено, що у хворих дітей переважає поєднання генів захворювання з антигенами фенотипів O (I) <$E roman Rh sup +> та В (III) <$E roman Rh sup +>. Зміни функціонального стану генотипу були суттєвішими в генетично обтяжених щодо ЕГД дітей.

З метою вивчення особливостей клінічного перебігу ерозивного гастродуоденіту у дітей шкільного віку обстежено 110 дітей з ерозивним гасгродуоденітом, 51-у дитину з хронічним гастродуоденітом та 30 практично здорових дітей віком від 7-ми до 16-ти років. Серед обстежених переважали хлопчики - 74 (67,3 %). Клінічний аналіз симптомів ерозивного гастродуоденіту дозволив встановити основні синдроми захворювання: больовий абдомінальний - у 91,8 % хворих, диспепсичний - у 87,3 % випадків та синдром хронічної неспецифічної інтоксикації - у 79,1 % дітей. Клінічні прояви захворювання залежали від локалізації ерозій, стану кислототвірної функції шлунка, інфікованості H. pylori, супутніх захворювань.

Проаналізовано ефективність впровадження основних положень кредитно-модульної системи організації навчального процесу у викладанні предмету "педіатрія". Відмічено ряд позитивних та негативних моментів у навчанні на клінічних кафедрах за новою системою за результатами проведеного опитування викладачів кафедр педіатричного профілю та студентів IV курсу медичного факультету.

Надано сучасні дані щодо нічного енурезу у дітей, поширеність якого складає серед дітей 6-річного віку до 10 %. Представлено існуючі варіанти класифікації цього стану, описано етіологію і ймовірні патологічні механізми розвитку захворювання, питання діагностики, а також диференційної діагностики нічного енурезу у дітей.

Розглянуто переваги застосування технології нормативного та критеріально-орієнтованого тестування, що дозволяє ранжуванти студентів залежно від їх успіхів у навчанні та визначати об'єм вивченого ними навчального матеріалу, тобто вимірювати як обширність, так і глибину засвоєння знань студентами. Доведено, що розробка концепції для укладання професійно спрямованих тестових завдань базується на цілісному підході, що забезпечує науковий і навчальний компоненти. Цілісний підхід у розробці такої концепції включає деталізацію тестових завдань та урахування індивідуально-типологічних особливостей студента. У цьому разі тестові завдання орієнтовані на чітко визначений перелік питань, складений на базі навчальної програми. Показано, що проблеми організації контролю знань і вмінь студентів вищого медичного навчального закладу пов'язані з необхідністю підвищення теоретичного та практичного рівнів готовності до організації контролю викладачами клінічних дисциплін, узгодження діяльності викладача та студента на всіх етапах контролю, зі специфікою засвоєння знань із клінічних дисциплін. Оптимізація технології тестування, проведена шляхом створення критеріально-орієнтованих тестових завдань, призводить до поліпшення засвоєння навчального матеріалу студентами та об'єктивізації контролю рівня знань викладачами.

Доведено важливість запровадження в освітній простір України Болонського процесу і розкрито основні принципи перебудови навчального процесу у системі вищих медичних закладів. Актуальність цієї проблеми тяжко переоцінити, оскільки вона стосується не тільки освіти, її реформування, але й в цілому процесу інтеграції нашої країни в Європу. Бажання України приєднатися до Болонського процесу - це нагальна внутрішня потреба, що зумовлена загальносвітовими тенденціями розвитку освітньої діяльності, в тому числі і медичної. Адже освіта безпосередньо визначає долю суспільства, його життєздатність та перспективу розвитку. Наша держава нині перед вибором нової освітньої парадигми, що покликана усунути невідповідність між запитами суспільства і рівнем освітніх послуг, замінити завдання всебічного розвитку особистості завданням максимального розвитку здібностей людини до самореалізації та самоосвіти.

Досліджено вплив музикотерапії на клінічний перебіг функціональної диспепсії у 36-ти дітей шкільного віку. Створено 2 групи дітей по 18 хворих: 1-а група одержувала звичайне лікування (прокінетик "Мотиліум"), 2-а група в комплексі з мотиліумом - курс музикотерапії протягом 7-ми днів по 45 хвилин. На підставі результатів досліджень показано позитивну динаміку клінічної картини, рівнів особистісної та реактивної тривожності у дітей.

Проведено клініко-патоморфологічне дослідження дихальної системи у 67 новонароджених дітей з респіраторним дистрес-синдромом (РДС). Під час аналізу перебігу вагітності у матерів обстежених дітей встановлено, що жодна дитина не народилася від здорової матері або без ускладнення вагітності чи пологів. При вивченні особливостей перебігу вагітності у матерів серед факторів ризику щодо розвитку дихальних розладів у новонароджених переважали хронічна плацентарна недостатність, прееклампсія, передчасне вилиття навколоплідної рідини, кровотеча в пологах, багатоплідна вагітність і перинатальна інфекція. Серед дітей, народжених за допомогою кесарського розтину, кількість недоношених була в 2 рази більшою. За ступенем недоношеності переважали діти, народжені терміном гестації 32 - 34 тижні. Симптоми РДС в більшої половини хворих розвивалися через 4 - 6 годин після народження. Одним із провідних клінічних симптомів були ознаки дихальної недостатності. При аналізі аутопсій померлих дітей у ранньому неонатальному періоді, які народилися протягом 2008 - 2009 р., СДР як причина смерті встановлений у 30 випадках. СДР розвивався виключно у недоношених дітей внаслідок незрілості легенечої паренхіми з переважанням первинного ателектазу легень.

На даний час під нетриманням сечі розуміють мимовільне виділення сечі із сечовипускного каналу без позивів на сечопуск. Енурез - стійке мимовільне сечовипускання, яке відзначається у індивідуума в різний час доби (нічний, денний, поєднаний) в силу різних етіологічний причин. Серед причин нічного енурезу урологи називають різні стани: нічна поліурія, порушення сну, зниження ємності сечового міхура або його дисфункція, а також обструкція верхніх сечових шляхів. Діти, хворі на нічний енурез, відчувають соціальну ізоляцію, в них часто знижена самооцінка у зв'язку з патологічним станом. Лікування нічного енурезу дозволяє дітям самоствердитися і відчути себе впевненіше, навіть якщо симптоми повністю не зникають. Для правильного підбору терапії слід враховувати звички пацієнта: питтєвий режим, режим сечопуску та інше.

Проаналізовано основні клінічні синдроми у дітей із мікроаномаліями розвитку серця. Здійснено диференціацію клінічної симптоматики залежно від клінічної форми серцевої мікроаномалії. Встановлено, що максимальною частота кардіального синдрому була у дітей з пролапсом мітрального клапана та міксоматозною дегенерацією мітрального клапана і склала 95,6 та 90,2 %, відповідно, прояви аритмічного синдрому, який у 62,5 % обстежених проявлявся відчуттям серцебиття, у 47,4 % - перебоями в роботі серця, найчастіше спостерігалися у дітей із аномальними хордами лівого шлуночка, пролапсом трикуспідального клапана та ідіопатичною дилатацією легеневої артерії. Одним із домінуючих був вегетативний синдром, який включав скарги на головний біль (у 66,8 % дітей), задишку в стані спокою чи при незначному фізичному навантаженні (у 77,3 % пацієнтів). Максимальною частота цефалгій спостерігалась у дітей із пролапсом мітрального клапана та міксоматозною дегенерацією мітрального клапана (у 82,4 та 84,3 %, відповідно). Відзначено наявність скарг на головокружіння - у 55,1 %, схильність до артеріальної гіпертензії - у 28,1 %, артеріальної гіпотензії - у 48,3 %, прояви вегетативних кризів - у 30,7 %, синкопальних станів - у 30,1 % дітей. Показано, що основними проявами геморагічного синдрому у дітей з малими аномаліями розвитку серця були носові кровотечі та кровоточивість ясен (у 15,6 та 20,2 % пацієнтів, відповідно). Прояви психоемоційної лабільності визначили у 34,4 %, підвищеної тривожності - у 25,6 % обстежених.

В умовах реформування системи медичної освіти України важливим фактором підготовки фахівців стає підвищення ефективності навчання. Обговорюються нагальні проблеми викладання неонатології під час переходу до кредитно-модульної системи ECTS. Проведення дослідження грунтувалося на поглибленому аналізі науково-педагогічної літератури з проблеми методів навчання, вивченні навчально-методичної документації закладів медичної освіти, узагальненні масового і передового педагогічного досвіду, теоретичному аналізі та синтезі одержаних даних. На сучасному етапі основними напрямками впровадження інноваційних технологій є збільшення питомої ваги самостійної позааудиторної роботи студентів та застосування сучасних засобів контролю знань із використанням рейтингової системи оцінювання рівня знань. Максималізація самостійної роботи студента, методики її проведення, форми і методи контролю за отриманими результатами є перевагами навчання в рамках Болонської програми. Доцільно розширити обсяг та форми самостійної роботи студентів шляхом впровадження практики реферативних повідомлень, індивідуальних творчих робіт із використанням результатів сучасних наукових досліджень.

Психолого-педагогічна культура є інтегральною якістю особистості, що проектує його загальну культуру в сфері медицини. Формування психолого-педагогічної культури майбутнього лікаря-педіатра - це нагромадження знань, досвіду та якісна реалізація їх у діяльності та поведінці особистості. Вважається за необхідне введення до програм навчання майбутніх лікарів-педіатрів таких предметів і курсів, як: соціальна педагогіка, психологія, конфліктологія, культура спілкування, основи фізіогноміки. Обов'язковою умовою в спілкуванні лікаря та пацієнта є культура мовлення - вміння правильно вживати та вимовляти слова, будувати фрази, а також вміння вислухати співбесідника. Лікар-педіатр повинен навчитися розуміти "німу мову", тобто мову поз, міміки, руху очей, жестів, характеру крику. Дитина повинна відчути турботу й увагу, лікар має завжди поважати її гідність та особистість. Завданнями лікаря є всебічне сприяння освіті батьків щодо їх ролі в формуванні здоров'я дітей у сім'ї. Професійна діяльність лікаря перебігає в безпосередньому спілкуванні з колегами, середнім медичним персоналом та іншими співробітниками. Лікар не повинен негативно висловлюватися про терапевтичну тактику колег, що оглядали до нього дитину. Слід не забувати ще один важливий принцип медичної деонтології - дотримання лікарської таємниці.