Докладно висвітлено особливості розвитку риторики у різні історичні епохи. Всебічно проаналізовано основні види красномовства (академічне, політичне, судове, церковне, суспільно-побутове). Основну увагу приділено витокам давньоукраїнського красномовства у Київській Русі, резонансу української культури у східнослов'янських землях, київській школі риторики XVII - XVIII ст., розвитку українського риторичного слова за часів панування Російської та Австро-Угорської імперій. Наведено практичні рекомендації щодо підготовки ораторського твору: вдосконалення його структури, логічних та емоційних засад.

Розглянуто проблему формування біблійного антропоцентризму, протиставленого богоборчому за своєю суттю магізму - джерелу становлення секулярного антропоцентризму. У процесі вирішення проблеми антроподицеї Біблія переносить акцент з обожнення людини на її обоження, що кардинально змінює етичну парадигму Стародавнього світу. Показано, що біблійний антропоцентризм докорінно відрізняється від секулярного (прометеїстичного) варіанта антропоцентризму, який генетично сягає язичницької свідомості. Останній побудовано на наївному прагненні до могутності та всевладдя людини, яка вільно та необмежено заглиблюється в пізнання Добра та Зла, а перший невіддільний від розуміння дискретності людських можливостей, зречення пізнання глибин Зла. З'ясовано, що біблійна концепція людини базується на необхідності постійного духовного самовдосконалення, суворого дотримання моральних норм релігійного Закону та величезної відповідальності людини за все, що її оточує. Обгрунтовано, що біблійний антропоцентризм є переходом від наївного міфологічного мислення та прагматичних теургічних практик до умоглядних (теологічних) моделей світу, що раціоналізують осягнення істини.

Проаналізовано особливості формування біблійного антропоцентризму як втілення ідеї "життя по Закону" в контексті заперечення піднесення людської свавільності в політеїстичних стародавніх культурах, побудованих на ідеї теургії та героїзації магізму. Розглянуто специфіку християнської концепції людини, розкрито глибинну сутність конфлікту між людиною та ренесансним людинобожжям як основу секуляризаційних ідей у культурі.

Досліджено проблему паралелізму між інтерпретацією астрології як псевдонауки та біблійною концепцією "поклоніння зіркам" як ідолослужіння.

Висвітлено історико-теоретичні проблеми мовленнєвої комунікації, насамперед її риторичне ядро. Проаналізовано проблеми богоспілкування людини, поруч з традиційними видами міжособистісного спілкування. Визначено характерні комунікативні ситуації, як маніпуляція співбесідником, його лзомбіювання» та протидія подібним технікам. Наголошено, що теоретичний матеріал конкретизується в системі вправ, які дозволяють закріпити отримані знання та можуть стати основою для побудови практичних занять, зокрема, розроблені психологічні тести, які дозволяють виявити свої лслабкі місця» при спілкуванні. Зауважено, що можливо самостійно розвинути вміння переконливо говорити та впливати на співбесідника, навчитися читати мову міміки та жестів, розпізнавати нещирість та брехню, вміти гармонійно поєднувати логіку та емоції, враховувати тендерні аспекти комунікації, засвоїти основи нетикету (етикету спілкування в Інтернеті), навчитися подолати страх публічного виступу тощо.

Досліджено біблійне табу на гомосексуальність, яке, руйнуючи стереотипи язичницького мислення, піднесло інтелектуальну схему Чоловіче/Жіноче на противагу стихійному поклонінню будь-якій сексуальності. Водночас гомосексуальність не є "протиприродним" явищем, бо Природу (Творіння) не ототожнено з Богом (Творцем); Божий задум порушується бунтом Творіння проти Творця. У Біблії є й певні "нестиковки" в тлумаченні проблеми, визначені перебігом історико-культурних обставин. Та переважає погляд, згідно з яким слід засуджувати гріх, а не грішника.