На метеріалі творів 60-ти поетів (Е. Андрієвської, І. Драча, Л. Костенко, М. Рильського, П. Тичини та ін.) вперше здійснено реконструкцію темпорального світу поетичної мови XX ст., моделлю якого є функціонально-семантичне поле. Одиниці вказаного польового утворення проаналізовано шляхом інтегративного підходу в таких аспектах: структурному, семантичному, прагматичному та когнітивному. Вивчено парадигматичні та синтагматичні, експліцитні й імпліцитні одиниці функціонально-семантичного поля темпоральності, які належать до різних мовних рівнів. Зіставлено напрямки когніції часу в буденній та поетичній картинах світу. Визначено зони перехресного картування концептів "час", "людина", "довкілля" та "рух".