Проаналізовано нормативно-правову базу України за основними напрямками у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Визначено проблемні питання нових законів та підзаконних актів, які потребують розроблення або вдосконалення.

Мета роботи - вивчення впливу впровадження комплексу заходів, спрямованих на створення мотивації до лікування у хворих на туберкульоз (ТБ), анкетування хворих з питань рівня знань про ТБ, причин переривання лікування, обласні програми, положення про кабінет консультування, аналіз лікування хворих на ТБ за 2006 - 2013 рр. у Запорізькій області. У Запорізькій області розробили низку заходів щодо заохочення хворих до лікування, а саме: безпосередній нагляд за прийомом протитуберкульозних препаратів, забезпечення психологічної допомоги пацієнтам, організація соціальної підтримки хворим з уперше виявленим ТБ на амбулаторному етапі лікування у вигляді харчових і гігієнічних наборів. Це стало можливим завдяки спільній роботі протитуберкульозної служби з різними відомствами, міжнародними, громадськими та благодійними організаціями. В області значно знизився показник частоти переривання лікування з приводу ТБ (30 % у 2006 р. і 2,8 % у 2013 р.). Покращилися основні епідемічні показники з ТБ за останніх 8 років: захворюваність зменшилася на 24,8 %, а смертність - на 31,6 %. Висновки: застосування комплексу соціально-психологічних заходів, спрямованих на підвищення мотивації хворих на ТБ щодо лікування, у вигляді комплексної соціальної підтримки та цілеспрямованої адекватної санітарно-освітньої роботи помітно вплинули на покращання епідемічної ситуації з ТБ в області, що надає змогу ефективно протистояти несприятливим умовам поширення цієї хвороби.

Мета роботи - визначити ефективність лікування у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) і туберкульоз із розширеною резистентністю (РРТБ) на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії (ІФХТ) й основного курсу хіміотерапії (ОКХТ) та встановити основні причини низьких результатів. У ретроспективному когортному дослідженні взяли участь 440 хворих на МРТБ та 158 - на РРТБ. Вивчали ефективність лікування на момент завершення ІФХТ та ОКХТ. Хворих на МРТБ та РРТБ було розподілено на групи порівняння (нові випадки туберкульозу, ліковані у минулому протитуберкульозними препаратами (ПТП) I ряду, ліковані у минулому ПТП I та II ряду), котрі не відрізнялися за віком, статтю, поширеністю туберкульозу, кількістю та розмірами деструкцій, інтенсивністю режимів хіміотерапії протягом ІФХТ. Усім хворим у режимі хіміотерапії (ХТ) щоденно в середньотерапевтичних дозах призначали не менше 4-х ефективних ПТП. Якщо в режимі хіміотерапії протягом ІФХТ неможливо було призначити 4 ефективних ПТП I - II ряду, використовували ПТП 5-ї групи. Показника "успішне лікування" досягли у 62,0 % хворих на МРТБ (без РРТБ), раніше не лікованих від туберкульозу, та у 53,7 % хворих, котрих лікували ПТП I ряду (p >> 0,05), у порівнянні з 38,1 % хворих, які в анамнезі мали досвід застосування ПТП II ряду (p << 0,05). На момент завершення ІФХТ бактеріовиділення припинилося у 88,0 та у 79,3 % хворих у порівнянні з 63,1 % відповідно (p << 0,05). Кількість перерв у лікуванні менша у хворих, котрі в минулому не лікувалися, у порівнянні з тими, що приймали ПТП. Термін припинення бактеріовиділення у хворих на МРТБ на 1 міс коротший у хворих, раніше не лікованих або лікованих ПТП I ряду, ніж ПТП II ряду (p << 0,05). У хворих на РРТБ встановлено тенденцію щодо вищої ефективності лікування у тих, котрих у минулому не лікували ПТП або лікували тільки ПТП I ряду, у порівнянні з лікованими ПТП I - II ряду: на момент завершення ОКХТ показник "успішне лікування" встановлено у 53,3 і 38,7 % у порівнянні з 28,5 % (p >> 0,05). На момент завершення ІФХТ бактеріовиділення припинилося у 66,7 і 64,5 % хворих у порівнянні з 50,9 % відповідно (p >> 0,05). Термін припинення бактеріовиділення у хворих на РРТБ перевищував у середньому 3,5 міс та не залежав від наслідків попереднього лікування. Висновки: наслідки лікування потрібно оцінювати окремо у хворих на МРТБ або РРТБ і хворих, яким у минулому призначали або ні ПТП II ряду. З огляду на гіршу ефективність лікування хворих як на МРТБ, так і РРТБ, лікованих у минулому ПТП II ряду, для них передусім доцільно у режим хіміотерапії вводити препарати 5-ї групи або нові ПТП (бедаквілін, деламанід), але при цьому, зважаючи на більшу кількість перерв у лікуванні, всім забезпечувати соціальний супровід. Оскільки у хворих усіх груп ефективність лікування знижується протягом підтримувальної фази ХТ, основні зусилля потрібно спрямовувати на покращання якості надання медичної допомоги на амбулаторному етапі та розробку і впровадження скорочених режимів ХТ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р412 я431 + Р54 я431

Рубрики:

Хвороби системи дихання

Фтизіологія

Шифр НБУВ: Ж100471 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінка рівня нітрогену монооксиду у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) легень з визначенням його ролі у формуванні системної запальної реакції та шляхів корекції. Обстежено 43-х хворих на МРТБ легень. До 1-ї групи увійшов 21 пацієнт. Їх лікували за стандартом етіотропної хіміотерапії з уведенням гепатопротектора карсил по 1 - 2 таблетки тричі на добу протягом 2 міс. До 2-ї групи увійшли 20 практично здорових осіб (ПЗО) та 22 хворих, яким призначали донатор нітрогену монооксиду тівортін (ТОВ "Юрія-Фарм"). Протягом 10 діб внутрішньовенно вводили по 100 мл 4,2 % розчину для інфузій. Після 10 діб перерви призначали ще 10 діб за попередньою схемою на тлі введення карсилу. У хворих на МРТБ легень знижений рівень нітрогену монооксиду в периферичній крові на 46 % у порівнянні з ПЗО, спостерігається виснаження субстрату для синтезу нітрогену монооксиду (L-аргінін), що пов'язано зі специфічною запальною реакцією та гіперстимуляцією індуцибельної NO-синтази. Призначення донатора нітрогену монооксиду тівортіну в інтенсивну фазу сприяє вірогідному підвищенню згаданого показника. Висновки: у хворих на МРТБ легень спостерігається зниження рівня нітрогену монооксиду. Вірогідному підвищенню його вмісту (на 37,2 %; p1 << 0,001) сприяє призначення тівортіну в інтенсивну фазу хіміотерапії.

Одним з універсальних механізмів ушкодження клітинних мембран є пероксидне окиснення ліпідів (ПОЛ), надмірній активізації якого в нормі запобігають фактори системи антиоксидантного захисту. До мембранозв'язувальних ферментів, що беруть участь в утворенні продуктів ПОЛ, належать ліпоокси- та циклооксигенази. Процеси ліпопероксидації змінюють структуру та фосфоліпідний склад мембран клітин, що негативно впливає на клітинну імунну відповідь унаслідок ушкодження механізмів передачі інформації від позаклітинних регуляторів до внутрішньоклітинних ефекторних систем.

Мета роботи - вивчення структури супутніх захворювань у хворих із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ), направлених на санаторно-курортне лікування, а також оцінка адекватності виявлення коморбідної патології в лікувальних установах за місцем відбору. Обстежено 312 хворих із ХОЗЛ I - III стадії (групи A, B, C за класифікацією GOLD-2014), проаналізовано медичну документацію та дані лабораторного, функціонального, інструментального та рентгенологічного досліджень, виконаних протягом останнього місяця. Встановлено, що всі пацієнти мали від 1-го до 7-ми супутніх захворювань, при цьому у 59,3 % одночасно було мінімум 3 хвороби, крім ХОЗЛ. Найчастішими коморбідними станами були захворювання серцево-судинної системи (58,0 %) і органів травлення (41,7 %). Констатовано значну гіподіагностику на амбулаторному етапі цукрового діабету й метаболічного синдрому. Також нікого із 312-ти хворих із ХОЗЛ не обстежували за місцем проживання щодо виявлення остеопорозу й можливих порушень у психічній сфері. Висновки: у хворих на ХОЗЛ у більшості випадків (59,3 %) була констатована одночасна наявність 3-х та більше соматичних хвороб.

Мета роботи - вивчити та провести паралелі імунологічних порушень у хворих з уперше діагностованим деструктивним туберкульозом легень (ТБЛ), спричиненим хіміочутливими та мультирезистентними штамами мікобактерій ТБ. Комплексне дослідження клітинної та гуморальної ланок імунітету проведено у 31-го хворого на хіміочутливий (референтна група) та у 44-х - на мультирезистентний (основна) вперше діагностований ТБЛ. У переважної кількості хворих із уперше діагностованим деструктивним мультирезистентним ТБЛ виявлено пригнічення фагоцитарної ланки імунітету. За хіміочутливого фагоцитарний імунітет активований. Поєднання кількісних і функціональних порушень у системі T-клітинного імунітету констатовано у 72,7 % пацієнтів основної та у 54,8 % референтної групи. Ознаки повної туберкулінової анергії in vitro та посиленої продукції антитілоутворення (IgM, IgG, IgE) в 1,4 разу частіше спостерігалися у хворих на мультирезистентний, ніж на хіміочутливий ТБЛ. Висновки: у хворих з уперше діагностованим деструктивним мультирезистентним ТБЛ питома частка та інтенсивність порушень у системі імунітету значно вища, ніж у хворих на хіміочутливий діагностований ТБЛ.

Мета роботи - оптимізація етіотропного та патогенетичного лікування хворих на вперше діагностований туберкульоз (ВДТБ) легень залежно від стану всмоктувальної функції тонкої кишки та мікробіоценозу товстої. У контрольоване дослідження ввійшли 73 хворих на ВДТБ, яким проводили лактулозно-манітоловий тест та бактеріологічне та мікологічне дослідження порожнинного вмісту товстої кишки. Пацієнти з тяжким та помірним порушенням всмоктування у тонкій кишці ввійшли в групу 1, з легким порушенням всмоктування та нормальною абсорбцією і в групу 2. Кожну групу було розподілено на основну (А) та контрольну (Б) підгрупи. Підгрупа 1А одержувала у складі стандартної схеми етіотропного лікування (ССЕЛ) ін'єкційні форми ізоніазиду та рифампіцину, а також пре- та пробіотик, підгрупа 2А - пре- та пробіотик на додачу до пероральної ССЕЛ. Пацієнти контрольної групи одержували лише ССЕЛ перорально. Конверсія харкотиння за мазком до кінця інтенсивної фази лікування відбулася у 100 % хворих підгрупи 1А, у контрольній підгрупі 1Б - у 53,9 % (p << 0,05), у підгрупі 2 А - у 95,8 %, тобто на 11,6 % частіше у порівнянні з підгрупою 2Б (p >> 0,05). Термін припинення бактеріовиділення у підгрупі 1А скоротився на 0,22 міс у порівнянні з підгрупою 1Б (p >> 0,05), у підгрупі 2А - на 0,14 міс у порівнянні з підгрупою 2Б (p >> 0,05). Позитивна рентгенодинаміка в кінці 2-го місяця лікування спостерігалася у 64,7 % хворих підгрупи 1А та 66,7 % підгрупи 2А, що вірогідно перевищувало показники контрольних підгруп (p << 0,05). Висновки: оптимізація етіотропного та патогенетичного лікування ВДТБ з урахуванням стану абсорбції у тонкій кишці та мікробіоценозу товстої надає змогу значно підвищити ефективність лікування цього захворювання.

Мета роботи - вивчити особливості туберкульозу периферичних лімфатичних вузлів (ТПЛВ), поєднаного з туберкульозом органів дихання, та встановити причини несвоєчасної його діагностики у дітей. Проаналізовано 137 історій хвороб дітей віком від 0 до 15-ти років, яких лікували з приводу локальних форм позагрудного туберкульозу (ПГТ) в спеціалізованому дитячому стаціонарі в 1988 - 2015 рр. Зі 137-ми дітей із ПГТ ТПЛВ був у (35,8 +- 6,8) %. У (77,6 +- 6,7) % дітей він поєднувався з ТБ органів дихання, при цьому переважав ((81,6 +- 6,9) %) ТБ внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. У 7,9 % був міліарний ТБ. Хворобу виявляли ((91,8 +- 4,0) %) під час звернення по медичну допомогу. До вступу в спеціалізований стаціонар (73,5 +- 7,3) % дітей лікували в лікарнях загальної мережі. У (44,9 +- 10,8) % хворобу діагностували несвоєчасно. Захворювання розвивалося у дітей зі зниженою реактивністю організму ((77,6 +- 6,7) %) та невакцинованих або щеплених вакциною БЦЖ неефективно ((63,3 +- 8,6) %). Висновки: особливостями поєднаних форм ТПЛВ є різновид уражених лімфатичних вузлів, ураження кількох їх груп, дещо більша схильність до утворення конгломератів і розташування уражених лімфатичних вузлів ланцюжком, поєднання їх з міліарним ТБ і менінгоенцефалітом. Причинами несвоєчасної діагностики ТБ були недостатня пильність лікарів щодо ТБ, брак інформації про джерело інфекції та зниження чутливості на туберкулін.

Мета роботи - вивчити асоціацію між геном rpoB Mycobacterium tuberculosis (МБТ) та поліморфізмом генів інтерлейкінів, C-реактивного білка у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) легень. Під спостереженням перебували 87 хворих на інфільтративний туберкульоз легень та 30 відносно здорових донорів. Хворих було розподілено на 2 групи - з МРТБ легень та без нього. Вивчали ділянки генів інтерлейкіну (IL)-2 поліморфізму T330G, IL-4 - C589T та C-реактивного білка (CRP) - C3872T за методом полімеразної ланцюгової реакції. Рівні цитокінів (IL-2, IL-4) та CRP у венозній крові вимірювали за імуноферментним способом. Виявлення з харкотиння ДНК МБТ та гена rpoB стійкості до рифампіцину проводили за допомогою Xpert MTB/RIF Assay. Зміни секреції IL-4, CRP та IL-2 вірогідно асоційовані з мутаційною гомозиготою й гетерозиготою поліморфізму C589T гена IL-4, T330G - IL-2 та C3872T - CRP у хворих на інфільтративний туберкульоз легень. У хворих на МРТБ легень відносно гена стійкості до рифампіцину rpoB МБТ встановлено тісний взаємозв'язок із гетерозиготним генотипом TG поліморфізму T330G гена IL-2, CT поліморфізму C589T - IL-4 та CT поліморфізму C3872T - CRP, що свідчить про генетичну схильність до МРТБ на тлі відповідних змін рівнів інтерлейкінів та CRP. Висновки: для мультирезусного туберкульозу вірогідно характерніший гетерозиготний генотип наведених вище поліморфізмів генів цитокінів на тлі вірогідної наявності гена стійкості до рифампіцину rpoB МБТ та відповідного рівня IL-2, IL-4 і CRP у сироватці крові.

Цель работы - оценить течение рака легкого (РЛ) у мужчин и женщин (локализацию, форму, гистологический вариант, степень дифференциации, стадийность, характер метастазирования опухолевого процесса) и выживаемость больных разного пола. Под наблюдением находился 1071 больной РЛ в возрасте от 24-х до 86-ти лет, среди которых было 887 (83 %) мужчин и 184 (17 %) женщины. Никто из обследованных по поводу основного заболевания ранее не был прооперирован, а после установления диагноза все получали лучевую терапию, 3/4 из них - комбинированную радиохимиотерапию. Частота распределения мужчин и женщин с РЛ составляет как 5:1. Гендерные особенности РЛ касаются локализации патологического процесса (у мужчин чаще слева и в средостении, у женщин - справа, локально в верхних, средней и нижних долях), параметров стадийности опухоли в манифестный дебют заболевания (у женщин уровень выше), формы опухоли (превалирование центральной у мужчин и периферической у женщин), частоты плоскоклеточной карциномы у мужчин и аденокарциномы у женщин. Для мужчин характерно метастазирование в медиастинальные лимфатические узлы, почки и бедренные кости, для женщин - в подключичные, паховые лимфоузлы, щитовидную железу, головной мозг, глаза, брюшную стенку, челюсти, ключицы, позвоночник, лобковую, крестцовую, подвздошную кости, крестцово-подвздошные и тазобедренные сочленения. Выводы: существует половой диморфизм течения РЛ, но трех- и пятилетняя выживаемость больных одинакова. Полученные данные будут полезными для разработки рациональной медицинской технологии диагностики РЛ у мужчин и женщин, а также радиохимиотерапии больных разного пола.

Мета роботи - оцінка соціальних особливостей хворих на туберкульоз (ТБ) легень для розробки покращаних рекомендацій з питань політики у програмі боротьби з ТБ. Проведено ретроспективне селективне описове дослідження соціальних особливостей 361-го хворого на ТБ легень, госпіталізованого в муніципальну клінічну фтизіопульмонологічну лікарню Кишинева в період від 01.01.2014 до 01.01.2015 р. Соціально-економічний аналіз виявив переважання чоловіків (67,8 %), пацієнтів з вікової групи 18 - 40 років (57,98 %) і соціально одиноких (57,07 %) осіб. Куріння (86,42 %) і зловживання алкоголем (25,21 %) були найбільш розповсюдженими шкідливими звичками. Переважали пацієнти матеріально незабезпечені (60,67 %) і без медичного страхування (43,76 %), в меншому співвідношенні було виявлено трудові мігранти (6,37 %), а також колишні в'язні (4,71 %). Висновки: національна політика має бути спрямована на розробку програм, орієнтованих на вразливі групи пацієнтів без соціального та медичного забезпечення, для покращання соціального добробуту хворих на ТБ.

Цель работы - анализ роли тиреоидного статуса в формировании противотуберкулезного иммунитета. Обследованы 60 больных деструктивным туберкулезом легких в возрасте от 18-ти до 70-ти лет, у 30-ти из которых диагностирован аутоиммунный тиреоидит с субклиническим гипотиреозом. Иммунологическое исследование проводили до начала лечения и в конце фазы интенсивной терапии. Оценивали состояние T- и B-систем иммунитета, естественных киллеров. Результаты проливают новый свет на механизмы, с помощью которых эндокринная система способна влиять на выраженность иммунитета. Выводы: аутоиммунный тиреоидит с субклиническим гипотиреозом приводит к супрессии клеточного и гуморального звеньев иммунитета у больных туберкулезом, что объясняет менее благоприятные исходы противотуберкулезной химиотерапии у больных с сочетанной патологией.

Мета роботи - вивчити виживання первинно призначених схем антиретровірусної терапії (АРТ), а також чинники, які впливають на ефективність терапії та прихильність хворих до неї. Під наглядом перебували 450 (256 жінок і 194 чоловіки) амбулаторних хворих з діагнозом "ВІЛ-інфекція" різних клінічних стадій, причому III стадія спостерігалася у 117-ти (26,00 %), IV - у 239-ти (53,11 %) пацієнтів. Хворим уперше було призначено АРТ, яку вони продовжують приймати й до сьогодні. Проаналізовано схеми терапії та визначено, на якому терміні її було перервано і з яких причин. Під час вивчення виживання первинно призначених схем АРТ виявлено, що із хворих, яким уперше призначено АРТ у 2009 p., на 2010 р. залишилося лише 373, а на 2013 р. - 354. За перше півріччя терапії кількість пацієнтів зменшилася приблизно на 8,4 %. Уже через рік цей показник виріс до 17 %. Протягом наступного періоду спостереження спостерігалося відносне "плато", та у 2013 р. воно становило 21 %. Серед причин припинення прийому АРТ - відмова хворих від терапії або смерть. Висновки: більше втрачених схем припадає на перший рік АРТ (n = 77), через загальновтрачені схеми - 96 за період спостереження, з власної волі хворого - 65 випадків. Несвоєчасне звернення хворих до центрів з боротьби та профілактики СНІДу призводить до летальних наслідків на перших місяцях АРТ. Рекомендовано збільшити доступ населення до інформації шляхом збільшення кількості кабінетів "Довіри" та центрів допомоги хворим на ВІЛ/СНІД, де вони зможуть одержувати не тільки медичну допомогу, а й психологічну підтримку.

Цель работы - изучить состояние опухолевых маркеров в сыворотке крови больных с разными вариантами течения рака легкого (РЛ), определить их практическую значимость, оценить прогностическую роль исходных показателей при развитии осложнений радиохимиотерапии. Под наблюдением находились 115 больных РЛ в возрасте от 24-х до 80-ти лет (в среднем 58 лет), среди которых было 78 % мужчин и 22 % женщин. Соотношение центральной к периферической форме болезни составило как 3:1, немелкоклеточного к мелкоклеточному гистологическому варианту РЛ - как 5:1, IV, IIIB и IIIA стадии опухолевого процесса - как 6:4:1. У больных РЛ возрастают в сыворотке крови показатели трансформирующего фактора роста beta1, сосудистого эндотелиального фактора роста, C-реактивного протеина, остеопонтина, остеокальцина, alpha2-макроглобулина и фибронектина, что наблюдается соответственно в 100, 100, 99, 98, 97, 43 и 34 % случаев. Дисбаланс опухолевых маркеров связан с формой РЛ (центральная, периферическая), гистологическим вариантом (мелкоклеточный, аденокарцинома, плоскоклеточная и крупноклеточная карцинома), со степенью дифференциации и интегральной тяжестью опухолевого процесса, характером осложнений первичной опухоли (с экссудативным плевритом, компрессионным синдромом, обтурационным ателектазом) и с особенностями метастазирования, а прогнознегативными критериями в отношении течения РЛ являются параметры остеопонтина, тогда как в контексте возможных осложнений радиохимиотерапии - концентрации трансформирующего фактора роста beta1 и alpha2-макроглобулина. Выводы: увеличение уровня опухолевых маркеров в сыворотке крови больных РЛ определяется отдельными клиническими проявлениями заболевания, но мало влияет на трехлетнюю выживаемость пациентов. Полученные данные будут полезными для разработки рациональной медицинской технологии диагностики и радиохимиотерапии РЛ.

Мета роботи - встановити функціональний стан печінки за біохімічними показниками крові у хворих із новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ та супутнім вірусним гепатитом B та/або C до початку протитуберкульозної терапії. Дослідження проводили як ретроспективне когорт-дослідження, у котрому взяли участь всі пацієнти (96 хворих), яким встановили новий випадок ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ в Івано-Франківському фтизіопульмонологічному центрі протягом 2012 - 2014 рр. У 58-ми пацієнтів хвороба поєднувалася з вірусними гепатитами B та C. Із дослідження було вилучено пацієнтів з іншими причинами ураження печінки: зловживання алкоголем, цукровий діабет тощо. В групах переважали люди молодого віку, кількість чоловіків і жінок була однаковою. У пацієнтів з вірусними гепатитами у порівнянні з хворими без такого ускладнення встановлено: значне збільшення середніх значень АлАТ, АсАТ, gamma-ГТП та лужної фосфатази у порівнянні з незначним збільшенням показника тільки АлАТ відповідно; холестатичний синдром з підвищенням рівня gamma-ГТП і лужної фосфатази - відповідно у 79,3 і 43,1 % у порівнянні з 31,6 і 18,4 % хворих (p << 0,05); цитолітичний синдром із підвищенням рівнів тільки АлАТ за одночасного підвищення вмісту АлАТ і загального білірубіну - у 36,2 та у 29,3 % і 7,9 та у 5,3 % хворих відповідно (p << 0,05). Зниження рівня альбуміну в крові і протромбінового індексу виявили тільки у хворих із вірусними гепатитами. Висновки: у 79,3 % хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ із супутніми вірусними гепатитами B і/або C до початку протитуберкульозної терапії виявляють функціональні порушення печінки різного ступеня тяжкості, які не супроводжуються клінічними симптомами, що потребує ретельного моніторингу та призначення схем хіміотерапії з мінімальною кількістю протитуберкульозних препаратів із гепатотоксичними побічними реакціями.

Мета роботи - вивчити ендотеліальну функцію екстракардіальних периферійних артерій й ендотеліальних факторів плазми крові у 191-го пацієнта із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень III ступеня. У 72-х (37,69 %) пацієнтів із поєднаною кардіореспіраторною патологією встановлено стабільну стенокардію напруги або безсимптомну ішемію міокарда I - II функціонального класу зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка. Клінічну ефективність і безпеку комплексної терапії, яка передбачала призначення рофлуміласту та кверцетину до складу базової терапії хронічного обструктивного захворювання легень і стандартної терапії ішемічної хвороби серця, визначали на час закінчення стаціонарного лікування і через 6 міс посиленої підтримувальної терапії. Ендотеліальна дисфункція та вірогідні зміни ендотеліальних факторів крові у пацієнтів із поєднаною кардіореспіраторною патологією є ознаками атеросклеротичного ураження судин, що надає підстави зарахувати їх у групу високого серцево-судинного ризику. Висновки: за результатами дослідження визначено критерії загрози дестабілізації перебігу ішемічної хвороби серця та доведено ефективність і доцільність додаткового призначення препаратів із протизапальними та кардіопротекторними властивостями.

Мета роботи - порівняти ефективність лікування хворих з ко-інфекцією мультирезистентний туберкульоз/ВІЛ залежно від вихідних результатів тесту медикаментозної чутливості (ТМЧ) мікобактерій туберкульозу до фторхінолонів і/або аміноглікозидів, а також інших протитуберкульозних препаратів II ряду. У контрольованому дослідженні, яке включало 96 ВІЛ-інфікованих хворих з діагностованим мультирезистентним туберкульозом (МРТБ), вивчали результати комплексного лікування за завершення основного курсу антимікобактеріальної терапії (АМБТ), зокрема на тлі антиретровірусної терапії (APT). Хворих було розподілено по 24 особи на 4 групи (ідентичні за МРТБ і ВІЛ): I - хворі, в яких зберігалася чутливість мікобактерій туберкульозу (МБТ) до офлоксацину та аміноглікозидів; II - пацієнти, в яких не було результатів ТМЧ до протитуберкульозних препаратів (ПТП) II ряду; III - хворі, в яких, крім МРТБ, діагностований туберкульоз з розширеною резистентністю (РРТБ); IV - хворі, в яких діагностовано резистентність до фторхінолонів або аміноглікозидів. Лікування туберкульозу (ТБ) досягається в 75,0 % випадків МРТБ/ВІЛ (I група), що на 29,2 і 37,5 % більше, ніж у хворих IV і III груп відповідно (p << 0,05). Помер один (4,2 %) хворий I групи, що на 25,0, 33,3 і 33,3 % менше у порівнянні відповідно з хворими II, III та IV груп (p << 0,05). Така різниця зумовлена тим, що пацієнти I групи одержували адекватну АМБТ з самого початку без подальшої корекції, у хворих III і IV груп була затримка з адекватною АМБТ в середньому на 2 міс або зовсім не було результату ТМЧ до ПТП II ряду (II група хворих). Висновки: затримка або відсутність результатів ТМЧ мікобактерій туберкульозу до фторхінолонів і/або аміноглікозидів у ВІЛ-інфікованих хворих з мультирезистентним туберкульозом на 29,2 - 37,5 % знижує ефективність лікування.

Мета роботи - вивчення варіантів моно- і полірезистентності мікобактерій туберкульозу (МБТ) у хворих з новими і повторними випадками туберкульозу. Під спостереженням перебувало 111 осіб з моно- і полірезистентним туберкульозом з новими і повторними випадками захворювання, яких лікували протягом 2014 - 2015 рр. Загалом за цей період було обстежено 338 хворих з новими випадками туберкульозу і 192 хворих з повторним лікуванням (рецидиви, лікування після перерви та невдале лікування за першим курсом). Серед нових випадків захворювання моно- і полірезистентність визначено у 81-го (23,97 %) хворого, що наближається до частоти моно- і полірезистентності, за даними епідеміологічного нагляду в Україні (21,5 %). У структурі моно- і полірезистентного вперше діагностованого туберкульозу переважає резистентність до ізоніазиду в комбінації зі стрептоміцином (43,2 %), який не застосовують у сучасних схемах лікування. У 22,2 % випадків спостерігають полірезистентність з резистентністю МБТ до ізоніазиду в комбінації з етамбутолом або піразинамідом. Висновки: варіанти моно- і полірезистентності, які вимагають 18-місячного курсу хіміотерапії, до комбінації ізоніазиду, етамбутолу, піразинаміду або рифампіцину з або без комбінації з іншими препаратами виявляють у поодиноких випадках - відповідно у 4,9 та 1,2 % хворих. У хворих з повторним лікуванням спостерігають таку ж саму тенденцію стосовно варіантів моно- і полірезистентності.