Показано, що в 1939 - 1941 рр. польське військово-політичне підпілля, представлене Армією Крайовою (АК) і структурами емігрантського уряду, на території Західної України провадило боротьбу проти радянської влади, а в 1941 - 1944 рр. - німецьких окупантів. Зазначено, що головна мета боротьби польського підпілля в Західній Україні полягала у звільненні цієї території та включенні її до складу повоєнної Польської держави. Зауважено, що окрім СРСР та Німеччини противником поляків у Західній Україні виступив також український національно-визвольний рух, що прагнув до утворення власної держави. Охарактеризовано причини, хід, форми та наслідки гострого збройного конфлікту, спричиненого різним підходом до справи державної належності цієї території, між українськими та польськими силовими структурами. Зроблено висновок, що за тогочасних умов виявилося неможливим досягти компромісу, який задовольнив би обидві сторони. Доведено, що кульмінаційним пунктом боротьби АК в Західній Україні стала акція "Бужа", що мала посприяти розв'язанню проблеми спірних територій на користь Польщі. Однак вона не дала полякам очікуваних політичних результатів. Західноукраїнські території виявилися для них назавжди втраченими.