Уперше в українському мовознавстві системно й комплексно досліджено лексико-семантичну структуру церковних промов. Виокремлено лексичні засоби, найважливіші для тексту проповіді, передусім конфесійні терміни та термінологічні сполуки. Охарактеризовано їх текстотвірні властивості, установлено семантико-функціональні особливості лексичної антонімії, синонімії, полісемії. Проаналізовано специфіку вияву загальномовних і контекстуальних синтагматичних зв'язків слова у мові проповідей. Виявлено функціональні можливості перифраз, охарактеризовано їх внутрішню будову та зовнішньоструктурну організацію. Ідентифіковано найуживаніші у церковних промовах символи, з'ясовано їх семантико-функціональну специфікацію й обгрунтовано значення фонової інформації та вертикального контексту для розуміння змісту символічного слова.