Проаналізовано здобутки вітчизняної історіографії у галузі козацько-старшинської генеалогії протягом другої половини XVII - початку XXI ст. Визначено особливості та специфіку наукових підходів найбільш яскравих представників українського родознавства, показано поступове зростання наукового рівня їх праць, розширення джерельної бази розвідок, посилення критичного ставлення до джерел, застосування методологічних і теоретичних здобутків загальноєвропейської генеалогії. Розглянуто праці російських і українських діаспорних істориків з дослідженої проблематики. Визначено найважливіші чинники, що сприяли зміні дисциплінарного статусу української генеалогії. Висвітлено основні тенденції, притаманні кожному етапу козацько-старшинського родознавства, з'ясовано їх хронологічні межі. Узагальнено та систематизовано методологічні засади сучасної генеалогії, способи фіксації родовідного матеріалу. Розглянуто історію формування різних груп джерел, проаналізовано їх соціальну спрямованість, рівень інформативності та достовірності, ступінь дослідженості, а також основні класифікаційні схеми джерел для реконструкції козацько-старшинських родоводів, визначено їх переваги та недоліки.