Уперше встановлено частоту дислокаційних ускладнень за хірургічного лікування хворих з гіомами півкуль великого мозку та визначено їх роль у структурі післяопераційної летальності. З'ясовано основні причини та патофізіологічні механізми розвитку дислокацій мозку. Установлено основні патогенетичні типи цих дислокацій: латеральний, аксіальний, змішаний, що формуються на доопераційному етапі залежно від локалізації пухлини, об'ємних характеристик патологічного вогнища. Доведено, що поглиблення та трансформація латерального типу дислокації у більш небезпечні - змішаний і аксіальний, мають пряму залежність від радикальності проведеної операції та об'єму внутрішньої декомпресії у разі виникнення післяопераційних гемодинамічних, набрякових і ліквородинамічних ускладнень. Визначено прогностичну цінність окремих факторів та їх сполучень, що впливають на ризик розвитку післяопераційних дислокаційних ускладнень на передопераційному етапі: локалізації, ступеня анаплазії пухлини, ступеня застійних явищ на очному дні, статусу хворого до операції та сумарного об'єму патологічного вогнища; на інтраопераційному етапі: рівня напруження твердої мозкової оболонки, радикальності операції, об'єму внутрішньої декомпресії, загальної крововтрати, методики забезпечення гемостазу, ступеня реляпсу мозку після операції, характеру дренування післяопераційної рани; на післяопераційному етапі: часу відновлення та рівня свідомості, показників температури тіла у найгострішому та гострому післяопераційному періодах. Показано можливість прогнозування виникнення дислокаційних ускладнень за результатами суми несприятливих прогностичних