У контексті українського національного відродження досліджено та з'ясовано роль Є.Сіцінського (1859 - 1937 рр.) як історика, краєзнавця, археолога, етнографа, мистецтво- та музеєзнавця, бібліографа та громадсько-просвітницького діяча наприкінці XIX ст. - 1930-х рр. Простежено процес його становлення як вченого, а також як організатора краєзнавчого руху та регіональних досліджень. Розглянуто участь Є.Сіцінського у наукових товариствах. Досліджено вплив В.Антоновича, М.Грушевського на формування його наукового світогляду. Визначено місце творчої спадщини у сучасній українській історичній науці й обгрунтовано наукову реабілітацію Є.Сіцінського.