Розглянуто механізми зниження та розроблено методи підвищення стійкості до дії гіпоксії в людей похилого віку. Вперше комплексно досліджено вентиляторну та гемодинамічну відповіді на гіпоксію, реакцію на гіпоксичний стрес дифузійної спроможності та рівномірності вентиляції легень, кисневотранспортної функції крові, мікроциркуляції, обміну кисню в тканинах, симпатоадреналової та про-антиоксидантної систем, вегетативної активності в людей похилого віку. Вперше виявлено, що зниження стійкості організму до гіпоксичного стресу під час старіння проявляється зменшенням порога переносимості гіпоксичного навантаження, що супроводжується розвитком більш вираженої артеріальної гіпоксемії, тканинної гіпоксії та нагромадженням лактату. З'ясовано, що основними чинниками, які визначають зниження стійкості до гіпоксії в процесі старіння є зниження ефективності легеневого газообміну внаслідок зменшення дифузійної спроможності та рівномірності вентиляції легень; недостатня вентиляторна та гемодинамічна відповіді на гіпоксію, обумовлені зниженням ефективності хеморефлексу та чутливості синусового вузла серця до вегетативних впливів; недостатня реакція на гіпоксію кисневотранспортної функції крові; зниження ефективності обміну кисню в тканинах внаслідок вікових порушень мікроциркуляції та розвитку дисфункції ендотелію. Доведено, що у разі гіпоксичного впливу розвиток компенсаторних реацій визначається вираженістю артеріальної гіпоксемії й не пов'язаний з поліморфізмом гіпоксії індуцибельним фактором-<$E1 alpha>. Вперше встановлено, що у відповідь на гіпоксію у людей похилого віку розвивається надмірна реакція симпатоадреналової системи та