У межах нового відгалуження культурологічного знання (меморіальної культурології) концептуалізовано українську історіософію як провідний депозитарій пам'яті в Україні. Українську історіософію визначено як систематизовані теорії щодо самобутності та самостійності української культури, народу, держави та Церкви у світовому історико-культурному контексті, яка розпочалася з виокремлення історії рідної "землі" від сакральної історії людства в давньоруській літературі XI ст., а на межі XX - XXI ст. завершилася переорієнтацією на інтеграцію національної культури до світового цивілізаційно-культурного мультиверсуму. Доведено, що еволюція української історіософії забезпечувала акумуляцію національно-культурної пам'яті, розширення ї просторово-часових обріїв, а також усталеність трансльованих нею уявлень. Завдяки цьому здійснювалося утворення модерного меморіального простору.