Досліджено інституційні процеси у сфері етнополітики Австро-Угорщини, що стосуються забезпечення прав і потреб етнічних політичних акторів, процесів зовнішньої та внутрішньої інституціоналізації українських, польських, єврейських, румунських і німецьких політичних акторів Галичини та Буковини. На підставі поєднання методологічних підходів - символічного реляціонізму, етносимволізму, феноменологічного, структурно-функціонального, системного, а також методології неоінституціоналізму, теорії раціонального вибору - висвітлено особливості реалізації владних інтересів, створення політичних інститутів, проведення публічної політики етнічними політичними акторами. Охарактеризовано нормативно-правову основу формалізації політичної участі громадян, пріоритети політики держави за умов етнічного пробудження. Простежено генезу етнічного каталізатора політичної мобілізації, визначено співвідношення професійної структури та ліній соціального розмежування в етнічному вимірі. Проаналізовано платформи та стратегії діяльності політичних партій, створених за етнічним принципом. Розглянуто мобілізаційні фактори електоральної та протестної електоральної участі, каталізатори конкуренції між різностатусними етнонаціональними спільнотами, варіативність захисту групових інтересів, компроміси та консенсуси формалізованих і неформалізованих етнічних політичних акторів.