На основі інтерпретації історизму як тенденції, що супроводжує увесь розвиток архітектури, починаючи з часів Стародавнього Риму, розроблено систему теоретичних положень, де історизм розглядається як рівнозначна до явища стилю парадигма художнього образотворення в архітектурі. Встановлено, що діалектичний безперервний процес смислогенезу і, як наслідок, морфогенезу - це суть еволюційного процесу у системі історизму. Зазначено, що головним інструментом еволюції в системі історизму виступає смисл, оскільки саме він задає вектори перетворення архітектурної форми. Доведено, що розвиток історизму в архітектурі відповідає універсальним еволюційним законам. Визначено, що історизм у систему культури інкорпорований на основі категорії минулого та є у загальнокультурному контексті формою художньої репрезентації ретроспективних філософсько-світоглядних концепцій історичного розвитку, які домінують у суспільстві, що пояснює синхронність маніфестацій історизму в усіх культурних виявах (зокрема, й в архітектурі).