Розглянуто тексти та дослідницькі практики знаних представників українського історіописання початку ХІХ - 1980-х рр. у світлі культурних епох і стилів мислення. Із перспективи пізньопросвітницької історіографії та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Д. Бантиша-Каменського й М. Маркевича, зокрема їх сприйняття в культурному просторі імперії Романових. Розглянуто численні та розмаїті тексти М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, визначено їх роль у професіоналізації українського історіописання. Охарактеризовано стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях В. Антоновича та М. Драгоманова. Проаналізовано дослідницькі стратегії "критичного" позитивізму, соціологізації, віталізму (філософії життя) в монументальному проекті "Історії України - Руси" М. Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української минувшини у працях В. Липинського та С. Томашівського. Показано змагання різних підходів у світлі "масової" історії в українській історіографії 1920-х рр., зокрема розглянуто концепцію "генетичної соціології" М. Грушевського, теорію "єдиного процесу" М. Слабченка, конструкцію "господарської автономії" України О. Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії М. Яворського. Подано огляд текстів Б. Крупницького й О. Оглоблина, а саме простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних проектів українського історіописання в їх працях еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики в переддень "антропологічного повороту" в текстах Б. Крупницького. Розглянуто студії Ф. Шевченка та О. Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії.