Комплексно висвітлено діяльність радянських органів держбезпеки як інструменту комуністичної партії в антирелігійній політиці, їх роль і функції на різних етапах боротьби з православною церквою. Проаналізовано ідеологічні засади більшовизму, які з класових позицій обгрунтовують насилля як засіб витіснення релігії з суспільного життя. Встановлено перманентний характер діяльності структурних підрозділів органів держбезпеки, які спеціалізувалися на антирелігійних оперативних технологіях. Висвітлено оперативно-агентурні та репресивні технології ліквідації економічної бази православної церкви, реалізації тактики церковних розколів. Виявлено особливості посилення оперативно-репресивних заходів у боротьбі з національним сегментом релігійного життя та ліквідації УАПЦ. Показано взаємодію органів держбезпеки та партійних і державних органів у реалізації антирелігійної стратегії. Досліджено механізм використання РПЦ як знаряддя в арсеналі засобів органів держбезпеки у процесі ліквідації УГКЦ. Доведено, що активне використання органів держбезпеки свідчить про доктринальний характер силової моделі державно-церковних відносин у радянській Україні та неспроможність атеїстично-пропагандистської альтернативи упродовж 1918 - середини 1950-х pp.