Теоретично-концептуально обгрунтовано й емпірично вивчено структури, механізми, чинники, функції, закономірності та шляхи розвитку міжособистісного спілкування (МОС) осіб похилого віку. Запропоновано особистісно-комунікативний підхід щодо вивчення проблеми МОС осіб такого віку та з'ясовано його принципи. Розкрито психологічний зміст МОС осіб у літньому віці. Визначено структуру цього спілкування (емоційну, пізнавальну й поведінкову її складові), функції (інформаційно-комунікативна, регуляційно-комунікативна, афективно-комунікативна), механізми (емпатія, симпатія, рефлексія, взаєморозуміння, децентрація, ідентифікація, конструктивність взаємодії), чинники (зовнішні та внутрішні) та розроблено модель такого спілкування. Обгрунтовано критерії, визначено рівні (високий, вищий від середнього, нижчий від середнього, низький), показники МОС у пізньому віці. Доведено взаємозв'язок між підсистемами психіки особистості похилого віку зі структурними складовими її МОС. Виявлено динаміку МОС таких осіб залежно від їх здатності коригувати смисл життя та регулювати власні емоційні стани та переживання. Емпірично встановлено специфіку впливу соціально-психологічних чинників на конструктивність МОС у літньому віці. Визначено закономірності МОС осіб похилого віку. Розроблено, апробовано та доведено ефективність психологічної програми оптимізації МОС осіб похилого віку. Запропоновано психологічні рекомендації фахівцям, таким особам та їх родинам з удосконалення ефективності МОС літніх людей.