Мета роботи - дослідження впливу різних способів приготування (жаріння, варіння та випікання) на хімічний і мінеральний склад зразків риб Scomberoides commersonnianus і Spyraena jello. Свіжі Scom beroides lysan (Scomberoides commersonnianus) і Sphyraenidae (Spyraena jello) відібрано на ринку Бехбехан в Ірані. Під час транспортування в лабораторію харчової хімії Бехбеханского технологічного університету їх зразки знаходилися в пластиковому контейнері. Для дослідження біохімічного складу риби використано методи AOAC. Вміст білка та ліпідів був вищим у запеченої та смаженої риби S. commersonnianus (74,29 і 20,20 %), риби S. jello (88,12 і 17,77 %) відповідно. Зольність у зразках риби S. commersonnianus коливається від 9,80 до 15,34 %, а S. jello - від 5,83 до 7,68 %. У ході порівняння вмісту поживних речовин у варених філе двох риб виявлено, що риба S. jello показала кращі результати. Низький вміст жиру у вареному та запеченому S. jello в основному пов'язаний з поглинанням води, яка використовується під час приготування карі. Таке ж поглинання води відбувалося і за умови жаріння S. jello. Як і очікувалося, вміст білка в цілому високий. Це пов'язано з тим, що риба є гарним джерелом білка. Вищий рівень вмісту білка спостерігається в смаженій рибі. Результат обумовлений тим, що м'ясо риби втратило вологу. Ще одним доказом цього є той факт, що S. jello, приготована в карі паровим способом, мала нижчий вміст білка, але за вищого вмісту вологи. Це може бути пов'язано з поглинанням води під час приготування, що викликає розрідження м'язової тканини в аналізованих зразках. Хімічний склад сирого філе обох видів риб є аналогічним попереднім звітам з дослідження риби. Безпосередній склад білків, жирів і золи S. commersonnianus і S. jello відрізнявся в усіх способах приготування їжі. Варто відмітити, що жодної істотної відмінності у вмісті жиру у відвареному, запеченому і сирому філе риби не спостерігалося. Підвищений вміст золи відмічено в усіх приготованих філе S. commersonnianus у порівнянні із сирим філе риби. Відповідно, збільшення вмісту золи, білка і жиру за умови приготування філе Scomberoides commersonnianus пояснюється зниженням вологості. Зроблено висновок, що найвищий вміст білка, низька жирність і калорійність виявлено у вареній рибі, тому варіння є кращим способом приготування їжі для здорового харчування.

Комплексно обстежено 62 хворих на хронічний гелікобактеріоз, які напередодні обстеження приймали інгібітори протонної помпи (ІПП) (тривалість прийому - від 1 до 3-х діб). Під час тестування після прийому ІПП протягом 1 доби НР-інфекцію виявлено в 100 % випадків, однак в неактивній кокоподібній формі під час високого ступеня обсіменіння слизової шлунка (у середньому більше (+ +)) за відсутності достовірної відмінності (<$Ep~>>~0,05>) даного показника по топографічних зонах. При аналізі даного показника по одних і тих же топографічних зонах щодо тривалості прийому ІПП відзначається достовірне (<$E p~<<~0,05>) зниження концентрації НР у всіх зонах через кожну добу крім середньої третини тіла шлунка по малій кривизні, де відзначається тенденція до зниження концентрації НР на слизовій. На 3-ю добу прийому ІПП вірогідно найбільша концентрація НР залишається на слизовій в середній третині тіла шлунка по малій кривизні (<$E p~<<~0,05>). Застосування інгібіторів протонної помпи при монотерапії сприяє швидкому переходу активних форм НР-інфекції в неактивні - кокоподібні по всій слизовій шлунка. Зниження рівня НР-інфекції на слизовій шлунка відбувається за рахунок природного "змивання" бактерій під час прийому їжі і рідини в кишечник, що може сприяти формуванню фекально-орального шляху передачі.

Досліджено впливи інтрацеребровентрикулярних мікроін'єкцій агоніста β₁‚₂-адренорецепторів ізопротеренолу та блокатора β₁‚₂-адренорецепторів пропранололу на вживання їжі та води бройлерами-півниками, позбавленими їжі та питва протягом 3 год. Виявилося, що ізопротенерол у концентрації 200 нМ (але не менше) суттєво P ≤ 0,05) посилював споживання їжі, але не води. Пропранолол, ін'єкований у різних дозах (20 - 80 мкМ), вірогідно зменшував споживання їжі. Одержані дані свідчать на користь гіпотез про орексигенну роль β₁ та β₂-адренергічних систем у регуляції споживання їжі курчатами. Суттєвий (P ≤ 0,05) ефект ін'єкцій пропранололу (тимчасове зростання споживання води) вказує на певну роль адренергічної системи щодо регуляції споживання води бройлерами; цей ефект, вірогідно, реалізується через α-адренорецептори та є незалежним від впливів на споживання їжі.

Дев'ятнадцяти молодим здоровим випробуваним пропонували з'їсти невелику порцію твердої (волоський горіх) або м'якої (торт) їжі; в цей час відводили білатерально ЕМГ-активність жувальних м'язів. Тривалість усього епізоду жування, частота жувальних рухів, кількість жувальних циклів, тривалість окремого циклу, а також середні та максимальні амплітуди ЕМГ, відведених від вказаних м'язів, порівнювали у жінок і чоловіків (n = 12 і 7 відповідно). Тривалість усього епізоду жування м'якої їжі та тривалості окремого циклу для їжі обох типів були вірогідно більшими у жінок (P = 0,000). Частоти жувальних рухів для їжі обох типів були значно вищими у чоловіків (м'яка їжа: 0,98 ± 0,18 і 1,79 ± 0,18 с^-1, тверда їжа: 1,25 ± 0,29 і 2,03 ± 0,32 с^-1 у жінок і чоловіків відповідно; P = 0,000). Число циклів жування для їжі обох типів не демонструвало вірогідної різниці (P = 0,38 і P = 0,67). Середня і максимальна амплітуди ЕМГ були майже однаковими у жінок і чоловіків. Єдиним винятком була вища амплітуда ЕМГ справа у чоловіків під час жування м'якої їжі (P = 0,02). Таким чином, жування у жінок відбувається в цілому повільніше, в той час як м'язова жувальна активність у представників різних статей є досить подібною. Консистенція їжі в цілому слабко впливає на гендерні відмінності процесу жування.

За експериментальних умов порівняно продукцію та життєздатність яєць від самок двох видів каланоїдних копепод Calanus helgolandicus і Calanoides carinatus у разі живлення діатомовими мікроводоростями, Thalassiosira rotula, і у випадку переходу на живлення дінофлагелятами, Prorocentrum minimum. Самки обох видів у разі живлення діатомовими продукували подібну кількість яєць (до 17 - 22 <$E roman {яєць~cdot~самку sup -1 ~cdot~доб.} sup -1>), але всі ембріони були нежиттєздатними. Розвиток копепод зупинявся на різних стадіях ембріогенезу залежно від ступеня аномалій. В аномальних ембріонах виявлено різноманітні відхилення в розподілі пігменту й організації екстраклітинного матриксу. Репродуктивні відгуки C. carinatus як на негативну (діатомові), так і позитивну (дінофлагеляти) дієти відстрочені в порівнянні зі швидкими відгуками C. helgolandicus. Через 3 доби після початку живлення дінофлагелятами у аномальних ембріонів C. carinatus спостережено сильний залишковий ефект діатомової дієти, у той час як 50 % яєць C. helgolandicus життєздатні. Запропоновано гіпотезу, що зв'язує ступінь аномалій, викликаних діатомовими, зі зниженням антиоксидантних характеристик мембран та ступенем перекисного окиснювання ліпідів у мембранах і цитоплазмі ембріонів, індукованих дисбалансом співвідношення незамінних ВНЖК і каротиноїдів зі свіжоасимільованої їжі. Видоспецифічні розходження репродуктивного відгуку щодо дієти пояснюються розходженнями в кількості запасних незамінних компонентів і шляхах їх метаболізму у різних видів копепод.

Мета роботи - вивчення впливу сухого екстракту імбиру (ЕІ) на показники вуглеводного обміну за умови експериментального метаболічного синдрому (МС). Визначення впливу сухого ЕІ на вуглеводний обмін проводили за рівнем базальної глікемії, базальної інсулінемії, індексом HOMA-IR, рівнем HbA1c, вмістом глікогену у печінці та масою тіла на тлі МС, індукованого висококалорійною дієтою у сирійських золотавих хом'ячків. Споживання висококалорійної їжі впродовж 6 тиж призводило до розвитку МС, що підтверджувалось збільшенням маси тіла, гіперглікемією, компенсаторною інсулінемією, інсулінорезистентністю, посиленням процесів глікогенолізу у печінці та глікозилювання білків. Застосування сухого екстракту імбиру дозою 80 мг/кг впродовж 14 днів достовірно на 43,3 % знижувало рівень глюкози в крові та на 32,8 % нормалізувало інсулінемію, що відображалося зменшенням індексу HOMA-IR. Уведення ЕІ дозою 80 мг/кг також супроводжувалось пригніченням процесу глікозилювання білків на 29,6 % та відновленням глікогеноутворювальної функції печінки. За здатністю відновлювати показники вуглеводного обміну сухий ЕІ дозою 80 мг/кг не відрізнявся від метформіну та перевищував ефективність збору "Арфазетин", що, можливо, зумовлено потужною комплексною фармакологічною дією фенольних сполук імбиру і гінгеролів та інших складових компонентів. Висновки: на експериментальній моделі МС застосування сухого екстракту імбиру нормалізувало глікемію, інсулінемію, зменшувало інсулінорезистентість та відновлювало вміст глікогену у печінці на рівні метформіну. За виразністю фармакологічної дії ЕІ переважав препарат порівняння збір "Арфазетин", що є обгрунтуванням подальшого фармакологічного вивчення ЕІ як перспективного засобу для лікування МС та ЦД 2 типу.

Мета роботи - оптимізація амперометричного глутаматчутливого біосенсора і його використання для визначення концентрацій глутамату в зразках їжі. Застосовували амперометричний метод вимірювань. Біосенсор базувався на іммобілізованій глутаматоксидазі та платиновому дисковому електроді. Біосенсор був підключений до робочої комірки з допоміжним електродом (платиновим дротом) і електродом порівняння (Ag/AgCl). Біосенсор мав високу чутливість до глутамату, тривалість одного аналізу становила близько 5 хв. Досліджено вплив іонної сили, pH і буферної ємності на роботу біосенсора. Вивчено чутливість біосенсора до різних можливих інтерферуючих речовин, включаючи амінокислоти; показано високу селективність до глутамату. Було оцінено відтворюваність аналізу зразків харчових продуктів і вплив розведення зразків. Концентрації глутамату в різних соусах і приправах вимірювали за допомогою розробленого біосенсора; результати добре корелювали з результатами, одержаними за допомогою спектрофотометричного методу (R<^>2 = 0,988). Таким чином, амперометричний біосенсор для визначення глутамату було успішно оптимізовано і використано для вимірювання концентрації глутамату в соусах і приправах.

Мета роботи - оцінка якості раціонів харчування з позиції норм фізіологічної потреби людини та добового раціону харчування, для подальшого визначення збалансованості харчування. Добовий раціон харчування людини (сніданок, обід, вечеря) та норми фізіологічної потреби середньостатистичної людини - для визначення комплексно-кількісної оцінки якості раціонів харчування. Для об'єднання показників якості в узагальнений (комплексний) показник використано адитивну математичну модель як найбільш розповсюджену в кваліметрії. Методи дослідження - кваліметричні. Враховуючи норми фізіологічних потреб середньостатистичної людини, розраховано комплексну оцінку якості одноразового прийому їжі, при цьому розроблено трирівневу ієрархічну структуру системи показників якості: одиничні показники третього рівня згруповані у показники якості, що утворюють другий рівень ієрархії структури системи, які, своєю чергою, об'єднуються у перший рівень, а потім - у комплексний показник нульового рівня, які разом характеризують якість раціону харчування. Базові значення показників якості енергетичних, мінеральних речовин і вітамінів становлять: для білків - 0,15; жирів - 0,17; вуглеводів - 0,68; натрію - 0,45; калію - 0,34; кальцію - 0,07; магнію - 0,03; фосфору - 0,11; тіаміну - 0,02; рибофлавіну - 0,02; піридоксину - 0,02; аскорбінової кислоти - 0,94. Коефіцієнти вагомості становили для: білків - 0,50; жирів - 0,40; вуглеводів - 0,10; натрію - 0,03; калію - 0,05; кальцію - 0,25; магнію - 0,50; фосфору - 0,17; тіаміну - 0,36; рибофлавіну - 0,32; піридоксину - 0,31; аскорбінової кислоти - 0,01. Найбільше значення комплексного показника знайдено для сніданку - 1,60, мінімальне значення - характерне для вечері - 1,09.

Мета роботи - вивчити базальний та постпрандіальний рівень греліну в сироватці крові, його зв'язок з типами харчової поведінки (ХП) та появою запорів у хворих із синдромом подразненої кишки (СПК) на тлі ожиріння. Досліджено рівень греліну в сироватці крові 10 здорових осіб з нормальною масою тіла - 50 хворих. У 18 з них згідно з Римськими критеріями IV діагностовано СПК із запорами (СПКз) на тлі нормальної маси тіла (індекс маси тіла (ІМТ) - (19,7 +- 0,4) кг/м<^>2), а у 32 - СПКз на тлі ожиріння різного ступеня (у 12 - I ступеня (ІМТ - (33,0 +- 0,4) кг/м<^>2), у 12 - II (ІМТ - (37,9 +- 0,3) кг/м<^>2), у 8 - III (ІМТ - (42,6 +- 0,5) кг/м<^>2). Вміст греліну визначали за імуноферментним методом з використанням наборів Ray Biotech Human Ghrelin EIA (США) натще і через 1 год після прийому їжі. Одночасно в усіх обстежених досліджували тип ХП з використанням опитувальника DEBQ (Dutch Eating Behaviour Questionnaire). Середній вік хворих із СПКз становив (49,0 +- 2,2) року, а осіб із СПКз та ожирінням - (53,1 +- 1,5) року. Серед хворих із СПКз було 61,1 % жінок та 38,9 % чоловіків, а серед пацієнтів з поєднаною патологією - 65,6 і 34,4 %. У хворих із СПКз концентрація греліну в сироватці крові натще була у 2,1 разу (p << 0,01) нижчою, ніж у здорових осіб. Через годину після прийому їжі у здорових осіб рівень греліну в крові знижувався в 2,7 разу (p << 0,05), тоді як у пацієнтів із СПКз зафіксовано лише тенденцію до зниження в 1,25 разу (p >> 0,05). У хворих із СПКз та ожирінням концентрація греліну в сироватці крові натще у порівнянні із показником здорових осіб була нижчою в 1,8 разу за ожиріння I ступеня, у 4,2 разу - за II ступеня та в 11,5 разу - за III, постпрандіальний вміст греліну відповідно у 1,5, 2,1 та 2,7 разу перевищував показник здорових осіб. У 56,25 % хворих з поєднаною патологією переважав емоційний тип ХП. Вірогідність розвитку запорів була найвищою у пацієнтів з емоційним типом ХП (відношення шансів - 24,43; p = 0,001), найнижчою - в осіб з екстернальним типом ХП (відношення шансів - 9,95; p = 0,04). Висновки: відсутність зниження рівня греліну після прийому їжі у хворих із СПК на тлі ожиріння різного ступеня є мотиваційним чинником повторних епізодів їди, а через вплив на харчову поведінку і стреси (емоційний та екстернальний типи ХП) спричиняла формування запорів.

З метою підвищення ефективності лікування хворих на цукровий діабет (ЦД) вивчено можливість застосування в комплексі лікувальних заходів препарату цинкіт (Woerwag Pharma, Німеччина). За результатами комплексної оцінки показників контролю глікемії у хворих на ЦД через 3 тиж з моменту залучення до дослідження встановлено, що додаткове до гіпоглікемізувальної терапії застосування цинковмісного препарату не лише сприяло достовірному зниженню рівня глюкози крові натще та через 2 год після прийому їжі, а й наближало показники глікемії до цільових рівнів задовільного контролю діабету, забезпечувало вірогідне зниження рівня HbA1C на 6,8 % від початкового.

Харчування є однією з найважливіших причин появи каменів у нирках. Дослідження розроблено для оцінки літогенних факторів у раціоні пацієнтів із нефролітіазом. У дослідження ввійшли 40 пацієнтів із сечокам'яною хворобою, які не мали метаболічних порушень, що приводили б до утворення каменів (таких як гіперпаратиреоз, первинна гіпероксалурія). Проводились оцінка антропометричних даних (індекс маси тіла, співвідношення окружностей талії та стегон), аналіз композиційного складу тіла (біоімпедансний аналіз складу тіла), якісний і кількісний аналіз харчових звичок пацієнтів (3-денна реєстрація їжі, що приймається). У половини пацієнтів відмічались надлишкова вага або ожиріння. Їх раціон містив велику кількість білка, жиру, фосфору, вітаміну С й невелику кількість рідини, кальцію, магнію, калію, вітаміну В6. Споживання білка позитивно корелювало із споживанням сечової кислоти (r = 0,78), а маса тіла - із рівнем жиру в раціоні (r = 0,58) і споживанням сечової кислоти (r = 0,55). Висновки: повний курс лікування із приводу нефролітіазу повинен включати дієтотерапію. Відсутність змін у звичайному раціоні пацієнтів із сечокам'яною хворобою може стимулювати процес літогенезу.

Наведено особливості низькотемпературної (кріогенної) технології перероблення рослинної сировини на біологічно активні домішвки до їжі з підвищеним вмістом вітамінів, мінеральних елементів та інших цінних сполук, важливих для функціонування організму людини. Основними етапами цієї технології є заморожування сировини рідким азотом і сублімація закристалізованої води до залишкової вологості матеріалу 8 - 12 %. Сублімовані продукти надають можливість розширити асортимент оздоровчих харчових продуктів і відтак одержують перспективу реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках, завдяки поєднанню в продукті кількох показників: високої якості, цілковитої безпеки та помірної ціни.

Естрадіол (E2) пригнічує харчову поведінку, і це опосередковується активацією церебральних рецепторів естрогенів (ER). Показано, що для гальмування патерну харчової поведінки достатньо активації ER у задньому мозку. Щоб дослідити, чи необхідна активація цих рецепторів у даній частині мозку для естрогенопосередкованого контролю харчової поведінки, автори використовували інтрацеребровентрикулярні інфузії (4 i.c.v.) антагоніста естрогенових рецепторів ICI 182780 (ICI) оваріоектомованим самицям щурів. У таких самиць спостерігався вірогідно менший щоденний рівень споживання їжі після ін'єкції інфузій естрадіолу бензоату (EB). Вплив EB на споживанні їжі послаблювався після 4 i.c.v.-інфузій розчинів ICI в концентраціях як 4, так і 8 нМ. Наведені результати свідчать про те, що інфузії ICI в задній мозок можуть суттєво нейтралізувати гальмівний ефект E2. Важливо відмітити, що 4 i.c.v.-інфузії ICI протягом 12 діб самі по собі не впливали на харчування. Крім того, не було виявленовірогідних відмінностей у кількості ER alpha-імунопозитивних нейронів у декількох гіпоталамічних ядрах та nucl. tractus solitarius. Одержані дані підтверджують, що 4 i.c.v.-інфузії ICI послаблюють вплив екзогенного естрогену на споживання їжі оваріоектомованими самицями щурів, а задні відділи мозку є важливим регіоном, що забезпечує естрогенопосередкований контроль споживання їжі.

Зазначено, що проблема природного та штучного вселення видів у нові ареали завжди є актуальною та є великим науковим і практичним інтересом. Чужорідні види можуть бути серйозною загрозою для біорізноманіття, сталого розвитку та охорони довкілля. Rapana venosa становить загрозу не тільки для Чорного моря, вона набула статус виду світового розповсюдження. Це вимагає всебічного дослідження особливостей життєдіяльності цього молюска. Більшість генетико-біохімічних аспектів діяльності систем рапани, в тому числі травної, практично не досліджувались. Мета роботи - з'ясувати поліморфізм та особливості експресії основних гідролаз у різних відділах травної системи рапани. Досліджено електрофоретичні спектри протеїназ, амілаз, естераз, ліпаз, фосфатаз у залозистих структурах травної системи рапани. Встановлено, що в окремих відділах травного тракту рапани функціонують різні комбінації гідролітичних ензимів. Найважливішу роль у перетравленні всіх компонентів їжі відіграють лейбленівська залоза та гепатопанкреас, а для розщеплення протеїнів - слинні залози.

Досліджено гніздобудування та вибір гніздової території чорнодзьобою сорокою Pica pica sericea у Пекіні (Китай) протягом 2004 - 2006 рр. Перевірено та виміряно 814 гнізд сорок. Показано, що перші гнізда будуються з кінця грудня, але найбільше пар розпочинає процес гніздобудування у лютому. Для кожного гніздування пари будують переважно нове гніздо, іноді ремонтують старе. Під час гніздового сезону сороки часто піддаються нападу хижаків. Сороки будують гнізда на міцних і високих деревах (51 % усіх гнізд збудовано на Populus sp.). Якщо немає придатних дерев для будівництва, вони будують свої гнізда на конструкціях антропогенного походження, таких, як телеграфні стовпи, водонапірні башти тощо. Гнізда завжди розташовані у верхній частині крони, з куполом і з одним або двома входами. Виділено 4 типи біотопів сороки: міський житловий район, міський парк, приміський район і віддалене передмістя. Аналіз факторів, які можуть впливати на вибір місця гніздування у різних біотопах, виявив, що найважливішим фактором є висота дерев. У напрямку від віддаленого передмістя до центру міста, зі збільшенням кількості людей і машин, збільшувалася відповідно і висота дерев, які сороки вибирали для гніздування. Сороки в Пекіні можуть зібрати достатню кількість їжі та стикаються з меншим пресингом хижаків, що дозволяє їм успішно розмножуватися за умов міського середовища.

Состояние фактического питания населения Украины свидетельствует о значительной распространенности полинутриентных дефицитов. Одним из ключевых вопросов в борьбе с алиментарнозависимыми заболеваниями является мониторинг состояния питания населения. Только надежные методы оценки фактического питания позволяют получить достоверную информацию о характере питания и установить взаимосвязи с состоянием здоровья. Учитывая вышеизложенное, целью исследования была сравнительная оценка существующих методов изучения питания и пищевого статуса индивидуумов или группы людей, обоснование и разработка нового, универсального, эффективного метода оценки питания с последующей его апробацией. Установлено, что существующие методы оценки потребления пищи человеком имеют свои недостатки и преимущества и дают возможность получать определенные виды информации о питании. Не существует единого универсального метода, который давал бы возможность комплексно оценивать питание населения, в том числе и студенческой молодежи. Для решения данного вопроса нами обоснована и разработана опросная карта для оценки питания различных групп населения, в том числе и студенческой молодежи, которая была апробирована и оценена специалистами ведущих учреждений в области гигиены питания, гастроэнтерологии и диетологии. Созданная опросная карта является универсальным инструментом для сбора первичной информации и позволяет оценить социальное и материальное положение респондентов, условия труда и быта, наличие вредных факторов и привычек, занятия спортом, антропометрические показатели, позволяет оценить режим питания, питьевой режим, уровни потребления основных груп продуктов и массу порций употребляемых продуктов, способы обработки пищи, приоритетность и предпочтение при выборе продуктов питания, места потребления пищи, что будет учтено в дальнейшем при разработке действенных мер профилактики алиментарных и алиментарнозависимых заболеваний.

Досліджено актуальну проблему сучасної хірургії - покращання якості життя пацієнтів, які перенесли гастроектомію, шляхом теоретичного обгрунтування, опрацювання та впровадження у клінічну практику нових способів реконструкції шлунково-кишкового тракту. Проведено обстеження 260-ти пацієнтів, яким виконано гастроектомію з приводу раку шлунка. На підставі результатів загальноклінічних, біохімічних та інструментальних досліджень оцінено наближені результати операційного втручання. З метою відновлення пасажу їжі шлунково-кишковим трактом використано езофагоєюноанастомоз "кінець у кінець" з виключеною за Ру петлею тонкої кишки, езофагоєюноанастомоз за Г.В. Бондарем і новий спосіб реконструкції, який включає формування езофагоєюноанастомозу за Г.В. Бондарем і створення єюнодуоденоанастомозу для включення дванадцятипалої кишки в пасаж їжі. Встановлено, що кількість органічних ускладнень після гастректомії із езофагоєюнодуоденоанастомозом за власним способом складає 8 %, у разі застосування інших способів - 19 %. Функціональні постгастректомічні порушення, більш або менш виражені, діагностовано у всіх пацієнтів після застосування кінцекінцевого езофагоєюноанастомозу та тільки у разі включення у пасаж їжі дванадцятипалої кишки такі розлади спостережено у 48 % пацієнтів. Найвищу якість життя, оцінену за MOS SF-36, зафіксовано у пацієнтів після реконструкції шлунково-кишкового тракту з включенням в пасаж дванадцятипалої кишки.

У сучасній стоматології, завдяки ефективності застосовуваних анестетиків та їх поєднанню з вазоконстрикторами, досягли повного знеболення протягом всього періоду проведення стоматологічних маніпуляцій. Однак, пацієнти з запізненням звертаються до стоматолога, коли виникають болі, порушується пережовування їжі, зокрема через стоматофобію. Оскільки психоемоційні порушення є найбільш ранніми проявами дезадаптації, гостро актуальними є питання їх корекції та проведення відповідної медикаментозної підготовки хворого до амбулаторного стоматологічного прийому.

Розглянуто актуальні проблеми сучасного мовознавства і літературознавства, зокрема, у сфері лінгвістики ряд робіт присвячено факторам (мовна особистість, мова художньої літератури, писемна традиція, культура, політичні обставини, фольклор, релігія), які впливають на становлення функціонально-стилістичної системи літературних мов. Проаналізовано композиційно-семантичні і структурні особливості епіграфічного мовлення українських письменників ХІХ-ХХ ст. (Г.Сковороди, М.Некрасова, С.Черкасенка, К.Гриневичевої, Є.Плужника, О.Лятуринської), а також в етнокультурному аспекті подаються коментарі про назви одягу, їжі, напоїв, ужитих І.П.Котляревським у поемі "Енеїда". Досліджено семантичні зміни у структурі лексичних одиниць, процес запозичення слів з російської та англійської мов у зв'язку зі змінами у їх семантичній структурі; надано семантико-зіставну характеристику деяких фразеологізмів французької, німецької, російської та української мов, виявленням національної специфіки. Особливу увагу приділено питанням методики викладання української мови. Детально висвітлено проблему структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень та виявлено розбіжності під час її розгляду за вузівськими підручниками. Розкрито шляхи здійснення естетичного впливу на школярів засобами української мови та вдосконалення зв'язного мовлення майбутніх учителів початкових класів. Вивчено побутову лексику літописів Самовидця, Г.Граб'янки, С.Величка у курсі історії української літературної мови.

Досліджено суб'єктні й об'єктні аспекти міського повсякденного життя міст Кримського півострова наприкінці XIX - початку XX ст. Розглянуто форми та способи задоволення городянами вітальних потреб (у їжі, безпечному середовищі, відпочинку) та потреб більш високого рівня (у дозвіллі, самоактуалізації). Особливу увагу приділено дослідженню архітектоніки кримських міст, зокрема, висвітлено питання забезпечення ефективності функціонування населених пунктів і наповнення предметного поля міста. Розглянуто проблеми виховання та навчання городян. Проаналізовано регіональні особливості повсякденного життя кримських міст, зроблено спробу відтворення уявлень міських жителів щодо самих себе та місць свого проживання. Зроблено висновок, що зміни об'єктних і суб'єктих елементів життєвого устрою міського населення Криму наприкінці XIX - початку XX ст. мали структурний, просторовий, семіотичний характер і були неоднозначні у своїй динаміці.