На сьогоднішній день проблема HBV-інфекції у вагітних жінок залишається актуальною і однією з найважливіших для медичної науки та охорони здоров'я, оскільки її можна розглядати як материнсько-плодову інфекцію. Мета роботи - вивчити перебіг HBV-інфекції у вагітних жінок залежно від тривалості захворювання, ступеня вірусемії та активності гепатиту з врахуванням термінів гестації. Проведено спостереження за перебігом вагітності у 142 жінок з HBV-інфекцією віком 18 - 35 років. Визначали серологічні маркери та вірусне навантаження (ВН) гепатиту B (ГB), а також вміст АЛТ, ACT, тимолову пробу, рівень білірубіну в сироватці крові в кожному триместрі вагітності. У вагітних жінок з HBV-інфекціею найчастіше діагностували носійство HBsAg, значно рідше реплікативні стадії (96 і 46 відповідно). Клінічна картина імуноактивної фази хронічної HBV-інфекції характеризувалася малосимптомністю без порушень пігментного обміну та проявів мезенхімально-запальної реакції. Переважав мінімальний ступінь цитолізу, який не залежав від ступеня вірусемії. У жінок з імунотолерантною фазою цитолізу впродовж вагітності не спостерігали. У вагітних з реплікативною стадією HBV-інфекцїї та низьким ступенем вірусемії BH зростало на 1 - 2 log у порівнянні з II і III триместрами, а в жінок з високою вірусеміею - на 2 - 3 log. У більшості жінок-носіїв HBsAg переважав середній ступінь вірусемії, а в решти - не визначався. Упродовж всієї вагітності імунотолерантна фаза хронічної HBV-інфекцїї перебігала латентно і не трансформувалася в імуноактивну фазу. Висновок: діагноз хронічної HBV-інфекції верифікували до вагітності в 2,8 %, а під час вагітності - 97,2 % жінок. У них переважає носійство HBsAg (67,6 %), а реплікативні форми реєструються в 32,4 % пацієнток. Особливістю реплікативних форм є субклінічний (65,3 %) і безсимптомний (34,7 %) перебіг з невисоким BH (B 10<^>5 коп/мл), яке в більшості випадків (91,3 %) зростає перед пологами на 1 - 2 log і супроводжується низькою активністю гепатиту, без порушення пігментного обміну.

Обговорено питання щодо методу дослідження активації T-лімфоцитів у хворих на гострий гепатит B (ГB) з метою прогнозування можливого розвитку печінкової енцефалопатії. Стан T-лімфоцитів у хворих на ГB оцінювали за здатністю специфічних антитіл до інгібіції E-розеткоутворення. При цьому виходили з того, що E-рецептори, які належать до кластера CD2, є головною ланкою альтернативного шляху активації T-клітин. Як антитіла для E-рецепторів використовували антилімфоцитарний імуноглобулін (АЛІ). Визначали чутливість E-РУК до антитіл проти T-лімфоцитів (тобто до антилімфоцитарного імуноглобуліну). Встановлено, що у хворих на гострий ГB чутливість лімфоцитів до АЛІ залежить від тяжкості хвороби. Спостереження за чутливістю лімфоцитів до АЛІ у хворих на ГB своєчасно виявляє активацію T-лімфоцитів, що надає змогу прогнозувати несприятливі зміни у перебігу хвороби.

Вивчено частоту та фактори вертикальної трансмісії вірусів гепатиту B (ВГB) і C (ВГC) від ВІЛ-інфікованої матері до дитини. Вроджений ГB діагностовано у 4,5 %, а ГC - у 9,1 % новонароджених дітей, не інфікованих ВІЛ. У однієї дитини (1,5 %) від матері з хронічним ГC на тлі ВІЛ-інфекції верифіковано ВІЛ-позитивний статус.

Наведено результати клініко-біохімічних, генодіагностичних та імунологічних досліджень 155-ти хворих на гострий і хронічний гепатит B (ГB). У цих хворих установлено генетичну гетерогенність вірусу: виявлено два генотипи - D і A та два геноваріанти (I II) генотипу D вірусу ГB. У хворих на гострий гепатит B (ГГB) домінантним є генотип D, якого виявлено у 71,1 % випадків, а у пацієнтів з хронічним гепатитом B (ХГB) - генотипи A і D, наявні відповідно у 41,8 % та 39,2 % випадків. У хворих на ГГB та на ХГB установлено домінування I геноваріанта генотипу D. Зіставлено клінічні прояви гострого та хронічного ГB залежно від генетичної гетерогенності HBV. Активація прозапальних і протизапальних цитокінів у хворих на ГГB і ХГB взаємопов'язана з генотипом вірусу. Грунтуючись на визначенні типу імунологічного реагування у хворих на HBV-інфекцію з різними генотипами, можна передбачити клінічний перебіг хвороби, прогнозувати можливу хронізацію процесу, визначати подальшу тактику ведення таких хворих. Наявність нормореактивного та гіперреактивного типів імунного реагування у хворих на ГГB доводить про врівноважений перебіг хвороби за відсутності затримки одужання та хронізації, а гіпореактивного і дисоціативного дають підстави передбачати можливий затяжний перебіг і хронізацію процесу у разі ГГB. Дисоціативний і гіпореактивний типи імунного реагування у хворих на ХГB доводять про наявність хвилеподібного перебігу хвороби з частими періодами біохімічного загострення, які притамані хворим, інфікованим генотипом A.

Вперше визначено епідеміологічні особливості поширення гепатитів B і C (ГВ і ГС) на Полтавщині. Одержано нові дані про дійсну інтенсивність, параметри, тенденції розвитку, рушійні сили епідемічного процесу (ЕП) ГВ і ГС. Виявлено провідну роль прихованого компонента ЕП, активність якого визначається переважанням субклінічних недіагностованих форм гострих і хронічних гепатитів. Встановлено дійсну інфікованість донорів крові вірусами ГB і ГC, уточнено форми та стадії інфекційного процесу. Проведено порівняльний аналіз чутливості різних методів виявлення слідів прихованої крові й удосконалено методику контролю якості передстерелізаційної очистки медичного інструметарію багаторазового використання. Вивчено дезінтегрувальну дію дезінфекційних засобів (ДЗ), які належать до різних хімічних груп, на нуклеїнові кислоти збудників ГВ і ГС й обгрунтовано доцільність застосування альдегідровмісних ДЗ для знезараження цих вірусів. Визначено основні напрямки удосконалення профілактичних і протиепідемічних заходів на Полтавщині щодо зниження інтенсивності ЕП ВГ з парентеральним механізмом передачі збудників.

Представлены результаты изучения частоты артифициальных заражений вирусом гепатита B (ГB), обусловленных медицинскими вмешательствами. Результаты исследования сопоставимы с аналогичными показателями, полученными в 1983 - 1984 годах в г. Львове. Результаты исследования свидетельствуют о том, что несмотря на значительные достижения в диагностике и профилактике инфекционных заболеваний, частота артифициальных заражений остается высокой. Для профилактики артифициальных заражений инфекционными болезнями, в первую очередь, необходимо улучшить внешний контроль за качеством стерилизации медицинского инструментария и усилить ответственность медицинского персонала за случаи инфицирования пациентов. Установленная частота заражений ГВ в современных условиях, когда разработаны надежные методы стерилизации медицинского инструментария, является недопустимо высокой.

Досліджено рівні носійства маркерів вірусного гепатиту B (ГB) та C серед донорів крові. Проаналізовано результати вивчення 54 934 зразків сировоток на наявність HBsAg та анти-HCV, взятих від 25 076 донорів крові міста Суми, Сумського, Шосткінського та Конотопського районів. Частота виявлення HBsAg серед донорів крові має тенденцію до зниження протягом 1997 - 1999 рр. (0,82 % - 0,80 % - 0,76 %). Це обумовлено зменшенням рівня інфікованості на ГB активних донорів (0,57 % - 0,42 % - 0,38 %). Спостережено більш стрімке зростання рівня анти-HCV протягом 1997 - 1999 рр. (1,24 % - 1,84 % - 2,35 %), ніж рівня HBsAg (0,86 % - 0,97 % - 0,93 %) серед безоплатних донорів. Частота виявлення гепатотропних вірусних асоціацій в Сумській області є низькою - 0,76 %. Сезонні коливання показника кількості донорів і рівня виявлення HBsAg мають зворотний зв'язок. Сумська область належить до регіонів з низьким рівнем поширеності ГВ. Зазначено, що схема діагностики вірусних гепатитів повинна включати найбільш інформативний, але економічно можливий, комплекс маркерів.

Вивчено епідеміологічні особливості розповсюдження перинатальних гепатитів B (ГB) і C (ГC) в Україні, розроблено стратегію їх профілактики. Установлено зміну кількісних і якісних параметрів епідемічного процесу (ЕП) ГB та ГC за сучасних умов (провідна роль прихованого компонента, інтенсивне залучення до ЕП осіб репродуктивного віку), що сприятиме підвищенню епідеміологічної значимості перинатальної передачі збудників. Удосконалено специфічну серологічну діагностику інфекцій, спричинених вірусами ГB (ВГB) і ГC (ВГC). Рекомендовано тактику й алгоритми обстеження вагітних для визначення ризику перинатальної передачі ВГB, а також схеми імунізації проти ГB новонароджених. Уперше в Україні встановлено показники інфікованості ВГB і ВГC ВІЛ-інфікованих вагітних і їх дітей. Визначено частоту формування перинатального ГB (6,6 %) та ГC (2,4 %) у дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих жінок. Показано недостатню ефективність вакцинації проти ГB новонароджених для запобігання випадкам перинатального ГB. Імунізація, яка була проведена в Україні у 2000 - 2002 рр., сприяла зниженню показників захворюваності на ГB дітей віком 3-х - 6-ти років. Розроблено стратегію профілактики та концепцію епідеміологічного нагляду за перинатальними вірусними гепатитами.