Вивчено структуру, субструктуру, механічні, електричні і оптичні властивості конденсованих у вакуумі плівок залежно від параметрів осадження з іонів і молекул фуллерена С₆₀ в інтервалі енергій від 0 до 10 кеВ. Методом квазізамкненого об'єму одержано досконалі плівки С₆₀. Уточнено коефіцієнти рівняння стану С₆₀. Виміряно залежність модуля форм-фактора від порядку рентгенівських відзеркалень (hhh). Визначено діаметр молекули С₆₀. Досліджено перехід у плівках під час росту від гексагональної щільновпакованої структури до гранецентрованої кубічної структури. Показано, що за опромінення поверхні іонами С₆₀ з енергією < 0,8 кеВ, плівки формується за участю молекул С₆₀. За енергії іонів вище 0,8 кеВ молекули С₆₀ руйнуються і основну роль у формуванні структури плівки грає принесена іоном С₆₀ енергія. З прискорених іонів синтезовано новий вуглецевий композит з твердістю Н ~ 50ГПа, електропровідністю до 10³ См/м і Н/Е ~ 0,14 (Е - модуль Юнга).

Вперше за результатами кінетичних експериментів і досліджень естерифікації оцтової кислоти аліфатичними спиртами С₄ - С₅ за умов, які моделюють промисловий процес. Побудовано ряди активності каталізаторів процесу естерифікації - солей сульфокислот різної природи. Показано, що активність каталізатора естерифікації, у значній мірі, визначається природою катіону. Встановлено, що ряд солей металів (перфтороксасульфонати алюмінію, кобальту (II), купруму (II), цинку та n-толуолсульфонати алюмінію, кобальту (II), купруму (II)) проявляють вищу активність, ніж відповідні кислоти - перфтор(4-метил-3,6-діоксаоктан)сульфонова кислота та n-толуолсульфокислота, яка є промисловим каталізатором процесу естерифікації. Показано, що наявність перфторованих електроноакцепторних аніонів дозволяє інтенсифікувати процес естерифікації за рахунок зменшення електронної густини на катіоні каталізатора. Встановлено, що подовження вуглецевого ланцюга молекули спирту сприяє підвищенню швидкості реакції естерифікації оцтової кислоти аліфатичними спиртами С₄ - С₅ у присутності перфтор(4-метил-3,6-діоксаоктан)сульфонату кобальту.

Одержано залежності параметру гратки від часу насичення такими інтеркалянтами, як Н₂, Ne і Аr за кімнатної температури та тиску 1 атм, встановлено параметри насичення (ступінь насичення, характерний час) для заданих умов. Запропоновано новий метод визначення параметрів дифузії частинок малого радіуса в кристалі фулериту С₆₀. Визначено коефіцієнти дифузії для Н₂, Ne та Аr в фулериті С₆₀ для заданих умов насичення. Визначено температуру переходу від фізичної до хімічної сорбції під час насичення С₆₀ молекулярним воднем при Р = З0 атм. Вперше показано, що на другому етапі фізичної сорбції водню фулеритом С₆₀ відбувається подвійне заповнення октаедричних порожнин. Запропоновано новий механізм, який визначає внесок атомарних інтеркалянтів в термодинаміку насиченого С₆₀; конкретні розрахунки здійснено для домішки ксенону.

Вперше методом ¹Н ЯМР спектроскопії вивчено особливості кластероутворення води на поверхні композитних систем, створених на основі нанокремнезему та таких біополімерів, як ДНК і гіалуронова кислота. Встановлено, що вода на поверхні таких композитних систем та біополімерів знаходиться у вигляді кластерів сильноасоційованої води. Присутність на поверхні композитів доксорубіцину або фулерену С₆₀ в середовищі хлороформу і ацетонітрилу призводить до зміни розміру та асоційованості кластерів води. Показано, що величина міжфазної енергії в системі гіалуронова кислота/вода залежить від співвідношення концентрацій компонентів та є максимальною для 2 % водного розчину. При збільшенні концентрації гіалуронової кислоти відбувається зменшення міжфазної енергії в результаті формування гелеподібних структур. Досліджено будову гідратної оболонки композиту ВДК/фулерен С₆₀ та встановлено, що поверхня композитного матеріалу має нижчу гідрофільність у порівнянні з вихідним кремнеземом. Виявлено, шо покриття поверхні ВДК фулереном С₆₀ не призводить до значного зростання адсорбції метану та водню.

Досліджено структурні зміни в алмазоподібних вуглецевих плівках, одержаних з прискорених іонів С₆₀, що виникають за високих іонних енергій і різних температур синтезу, а також модифікації поверхні плівок іонним потоком СС₆₀. Встановлено вплив структурних змін на фізичні властивості алмазоподібних вуглецевих плівок. Проведено вимірювання електричних, механічних та оптичних характеристик тонких плівок СС₆₀та алмазоподібних вуглецевих плівок. Визначено температурний інтервал формування алмазоподібних вуглецевих плівок з оптимальним поєднанням електричних, оптичних і механічних властивостей. Досліджено електричні та оптичні властивості багатошарових гетеросистем на основі вуглецевих плівок.

Дисертація присвячена розробленню теоретичних основ і технологічних засад елекктрохімічного окисного розчинення вторинної вольфрамвмісної сировини карбідного типу (псевдосплавів WC-Ni) з одержанням оксидів Вольфраму та ніколу (II) сульфату кристалогідрату. Висвітлено результати електрохімічної поведінки псевдосплаву WC-Ni у розчинах кислот (HCl, HNO_{3, H2SO4); NaOH та аміакатних електролітах (NH4OH, NH4OH+NH4Cl); диметилформамідних розчинах літію та ніколу (ІІ) хлоридів, за різних температур (20 - 80 °С) та потенціалів електрода (-0,2 - 2 B). Вибрано найкращий за технологічними показниками процес перероблення псевдосплавів WC-Ni, а саме окиснення вольфраму (IV) карбіду до його оксидів з одночасним розчиненням нікелю, та електроліт для здійснення цього процесу, а саме сульфатну кислоту. Згідно з планом комбінаційних квадратів, проведено дослідження електрохімічного окисного розчинення вищенаведених псевдосплавів у розчинах H2SO4 + Ni2SO4, за різних концентрацій компонентів (C1, С2), температур (Т) та потенціалів електрода (Е). Одержано математичні моделі залежності густини струму (ia) та виходу за струмом (ВС) від чотирьох факторів (C1, С2Т, Е). На основі розрахунків за вказаними моделями визначено оптимальні умови електролізу. Проведено дослідження елекктрохімічного окисного розчинення \WC-Ni в 1М H2SO4 за симетричного реверсного струму. Показано, що таке здійснення процесу електролізу не має суттєвих переваг в порівнянні із процесом за постійного струму. Виконано техніко-економічний аналіз запропонованої технології, показано її економічну доцільність та ефективність.}

Дисертація присвячена підвищенню якості підкладок GaAs шляхом розробки нової технології виготовлення підкладок, удосконалення математичних моделей та методик, методів і пристроїв неруйнівного контролю якості підкладок за промислових умов. За результатами математичного моделювання уточнено дані щодо значення механічних властивостей підкладок GaAs у довільних кристалографічних напрямах. Визначено вплив величини залишкових напружень на константи пружності С₁₁, С_{12[[/d]], С44[[/d]]. Визначено умови, за яких забезпечується механічна стійкість підкладки GaAs у разі впливу на неї залишкових напруг. Розроблено методики, пристрої та удосконалено методи, зокрема: методика, пристрій "Полярон - 4" та метод неруйнівного контролю залишкових напружень у підкладках GaAs; методика, пристрій "ТВ-Діслок 1" та метод неруйнівного контролю густини дислокацій у підкладках GaAs; методика, пристрій "АКІДП - 1" та удосконалено метод неруйнівного контролю відхилення від площинності підкладок GaAs. Розроблено пристрій контролю діаметра зливка в процесі його росту, який забезпечує точність контролю не менш ± 1.5 мм. Це дозволило за рахунок покращання роботи системи управління вирощуванням зменшити рівень залишкових напружень до значення менш, ніж 40 МПа та густини дислокації менш, ніж 1,3 х 10⁵ см^]-2. Запропонована технологія виготовлення підкладок GaAs забезпечила підвищення якості підкладок GaAs, зокрема, зменшення рівня залишкових напружень на 10 %, зменшення щільності дислокацій на 12 %, зменшення відхилення від площинності підкладок не менш ніж на 20 % у порівнянні з існуючою технологією, що дозволяє збільшити відсоток виходу придатних приладів на 5 - 7 %.}

Розглянуто фізико-хімічні основи впливу різних факторів на перебіг електрохімічно ініційованих процесів фунціоналізації органічних субстратів різних класів (аліфатичні й ароматичні ацилгалогеніди, фторвмісні іміни, полімери, фреони С₁-С₂ та ін.) "малими" молекулами по шляху їх карбоксилювання, сульфонілування, дегалогенування. Вперше показано можливість електрохімічно активованого введення діоксиду вуглецю у зазначені сполуки, що розкриває нові нетрадиційні шляхи одержання за м'яких умов α-оксокарбонових кислот, фторвмісних ароматичних амінокислот, поліфторвмісних аліфатичних карбонових кислот, сополімерів з акрилатними фрагментами. Зроблено висновок про механізм електрохімічної активації ацилгалогенідів, фторовмісних похідних бензальаніліну за відсутності та за присутності CO₂. Показано, що ключовою стадією електрохімічного карбоксилювання є відновлення субстрату з утворенням аніон-радикалів. Визначено кінетичні й електрохімічні параметри гетерогенної стадії переносу електрона та подальших перетворень інтермедіатів процесу. Встановлено основоположні закономірності впливу електронної будови органічного субстрату, природи середовища та матеріалу катода на перебіг процесів електрохімічної активації ацилгалогенідів, фторовмісних ароматичних імінів та їх карбоксилювання. Показано, що фактори, які сприяють полегшенню катодного відновлення імінів і ацилгалогенідів, зміщенню потенціалу ведення процесу у менш негативну область, викликають збільшення виходів відповідних кислот. Встановлено, що потенціал відновлення ряду ацилгалогенідів і виходи α-оксокислот можуть бути пов'язані з розмірами катіонів фонової солі та їх специфічної адсорбцією на електродах, у той час, як у випадку імінів, ефективність протікання процесів їх електрохімічно активованого карбоксилювання може визначатися особливостями катодного відновлення імінів і діоксиду вуглецю на поверхні різних матеріалів. Вперше показано можливість електрохімічного карбоксилювання галогеновмісних (полівініл-хлорид, -бромід) і ненасичених (полібутадієн) полімерів, що дозволяє спростити одержання сополімерів з фрагментами акрилової кислоти. Встановлено можливість використання в реакціях електрохімічного відновлення досліджених фреонів переносників електрона різних класів (стабільні ароматичні аніон-радикали, комплексні сполуки нікелю, діоксид сірки). Показано, що ефективність дії зовнішньосферних медіаторів визначається їх редокс-характеристиками, в той час, як для внутрішньосферних більшу роль відіграє їх просторова будова. Виявлено каталітичну дію срібного катода в процесах електрохімічної активації фреонів, що дозволяє підвищити ефективність їх дегалогенування. Показано, що електрохімічно відновлена форма діоксиду сірки може реагувати з фреонами, залежно від їх будови, або по шляху дегалогенування з утворенням фторвмісних етиленів, виступаючи в ролі медіатора переносу електрона (СF₂ClCFCl₂, CF₂BrCFClBr, CF₂BrCF₂Br та ін.), чи також і сульфонілуючого реагенту, входячи в їх молекули (CF₃CCl₃, СF₃СBr₂Сl, СF₃CFBr₂ та ін.) у вигляді функціональних груп, з утворенням фторвмісних сульфінових (сульфонових) кислот. На підставі встановлених закономірностей впливу електронної будови реагентів, природи середовища, матеріалів катода, електрокаталізаторів на протікання вивчених процесів електрохімічної активації та функціоналізації сполук різних класів знайдено оптимальні умови їх здійснення.

Досліджено кінетичні закономірності та механізми реакцій селективного окиснення аренів озоновмісними газами у рідкій фазі з метою одержання окисгенвмісних ароматичних продуктів, а саме: бензилових спиртів, бензальдегідів, бензойних кислот і хінонів. Наведено результати вивчення кінетичних закономірностей реакції озону з метилбензенами у рідкій фазі. Показано, що озон реагує з метилбензенами переважно за ароматичним кільцем з утворенням озонідів, серед продуктів окиснення за метильною групою в оцтовій кислоті переважають бензойні кислоти, а в її ангідриді - бензилацетати та бензилідендіацетати. Ефективним методом керування селективністю та глибиною окиснення аренів озоном за метильною групою є проведення реакції у розчині оцтового ангідриду в присутності сполук перехідних металів і сульфатної кислоти, де лабільні інтермедіати в момент утворення перетворюються у більш стійкі до дії озону ацетатні похідні. Розроблено нові каталітичні системи на основі сполук перехідних металів. Введення в систему Aс₂O-O₃-H₂SO₄-ArCH₃ манган(ІІ) ацетату спрямовує реакцію озонування метилбензенів у бік окиснення за метильною групою з утворенням переважно ароматичних спиртів. У разі окиснення в присутності більш сильного манганбромідного каталізатора вдається зупинити реакцію на стадії утворення ароматичних альдегідів. У разі ведення окиснення метилбензенів озоном в оцтовій кислоті в присутності кобальт(ІІ) ацетату або його суміші з калій бромідом за підвищених температур створюються умови для переважного одержання відповідних бензойних кислот. Встановлено оптимальні умови перебігу реакцій окиснення метилбензенів озоном, запропоновано озонолітичні методи синтезу ароматичних окисгенвмісних продуктів.

Досліджено деструкцію високомолекулярних речовин у плазмово-рідинних системах з поперечними розрядами атмосферного тиску: вторинний розряд, розряд в поперечному потоці суміші повітря зі спиртом, розряд в газовому каналі з етаноловою стінкою для різних сумішей: повітря з парами Н₂O та С₆Н₅ОН; повітря з парами С₂Н₅ОН; повітря з парами Н₂O + С₂Н₅ОН за різних параметрів системи. Визначено параметри плазми поперечних розрядів у плазмово-рідинних системах. Вивчено деструкцію органічних речовин низьких концентрацій в плазмово-рідинних системах з поперечними розрядами за відсутності та за наявності низькочастотного ультразвукового поля. З'ясовано ефективність деструкції органічних речовин (фенол і етанол) в плазмово-рідинних системах з поперечними розрядами за відсутності та наявності низькочастотного ультразвукового поля. Визначено склад та стабільність одержаних після деструкції розчинів. Проведено дослідження фізико-хімічних процесів у плазмово-рідинних системах з поперечними розрядами в газових каналах з рідкою стінкою. Розглянуто ефективність плазмового підпалення та підтримки горіння збіднених паливних сумішей плазмою поперечної дуги. Показано, що в плазмі з високим рівнем нерівноважності за відсутності палива суттєво зменшується рівень нерівноважності за додавання палива.

Теоретично досліджено теплофізичні властивості речовин, здатних накопичувати та потім звільняти значну енергію, а також досліджено їх фазові діаграми за екстремальних умов. Одержано теоретичне рівняння стану для сильно ангармонічних кристалів, що враховує бінарні та потрійні кореляції між зміщеннями частинок та описує їх властивості в області високих температур і тисків. На основі зіставлення розрахунків властивостей модельного Леннард - Джонсівського кристалу в широкому інтервалі наведених температур з даними Монте-Карло показано адекватність описання властивостей кристалу теоретичним рівнянням стану. Запропоновано та випробувано на молекулах фуллерену С₆₀ потенціал взаємодії, придатний для опису взаємодії кластерів в сильно стиснутих твердих тілах; розраховано термодинамічні властивості полімеризованого вуглецю С₆₀ (фуллериту) з урахуванням ангармонізму коливань молекул у високотемпературній фазі, що має ГЦК структуру. Розроблено потенційні моделі, що описують взаємодію атомів азоту в полімерних А7 і СG структурах і спеціалізовану програму комп'ютерного моделювання Монте-Карло для розрахунку структури та термодинамічних властивостей полімерної фази твердого азоту. Методом комп'ютерного моделювання Монте-Карло прогнозовано поведінку термодинамічних властивостей кристалічного й аморфного СG-полімерного азоту за умов екстремального стиснення. Вперше виявлено ефект від'ємного теплового розширення полімерного азоту та розраховані \i Р-Т\i0-залежності переходу твердого молекулярного азоту в полімерні фази, об'єми співіснуючих фаз і стрибок ентропії. На основі запропонованої теорії побудовано рівняння стану молекулярної та полімерних фаз твердого азоту. Рівняння стану апробовано на простих молекулярних кристалах (аргон, ксенон, молекулярний азот), знання умов появи та стійкість яких у твердій фазі необхідні для того, щоб уникнути їх небажаного осадження у кріогенних установках. Розраховано термодинамічні властивості полімерних фаз твердого азоту за високих температур і тиску. Одержали подальший розвиток і вдосконалено ряд розрахункових методів і рівнянь, в т.ч. запропоновано модифікацію рівняння стану Мі-Грюнайзена зі змінним параметром Грюнайзена для опису особливостей полімерної СG-фази високого тиску. Встановлено роль структури в положенні лінії фазового переходу твердий молекулярний - полімерний азот; прогнозоване положення лінії плавлення полімерного азоту і оцінені об'єми співіснуючих фаз; метод розрахунку ентропії рідини за даними про радіальну функцію розподілу, що знайдена методом Монте-Карло, вперше застосований до аморфного твердого полімерного азоту. Суттєво уточнено фазову діаграму азоту за високих тисків, прогнозовані лінії фазового переходу та лінії плавлення добре узгоджуються з наявними нечисленними експериментальними даними. Розраховано докладні таблиці термодинамічних функцій досліджених енергоємних речовин.

Розроблено основи технології синтезу коолігомерів коолігомеризацією ненасичених вуглеводнів фракції С₉ рідких продуктів піролізу в присутності гетерогенних каталізаторів алюмосилікатної природи. Вивчено ряд активованих кислотою цеолітів та глин як каталізаторів коолігомеризації. Встановлено, що активована бентонітова глина, активований палигорськіт та активований монтморилоніт є найбільш ефективними із досліджених каталізаторів. Виявлено закономірності гетерогеннокаталітичної коолігомеризації в присутності активованої бентонітової глини та активованого палигорськіту. Досліджено можливість багатократного використання гетерогенних каталізаторів та їх регенерації. На прикладі коолігомеризації суміші, що моделює склад фракції С₉ проаналізовано існуючі методи синтезу коолігомерів. Визначено співвідношення ланок основних мономерів та природу залишкової ненасиченості коолігомеру. Запропоновано принципові технологічні схеми процесів гетерогеннокаталітичної коолігомеризації, приготування каталізатора та епоксидування коолігомерів.

Уперше проведено систематичне дослідження фазових рівноваг у трикомпонентних системах Al - Pd - Ir, Al - Pd - Ru (в інтервалі температур від 790 до 1 100 °С) в області складів від ∼50 до 100 % (ат.) Al і Al - Pd - Fе (від 700 °С до плавлення) в області складів від ∼40 до 100 % (ат.) Al, побудовано діаграми стану цих систем. Уперше знайдено стабільну квазікристалічну фазу в потрійній системі Al - Pd - Fе, утвореній алюмінієм з двома 3d-металами, а саме - декагональний квазікристал типу D₃ системі Al - Pd - Fе. Визначено концентраційну область його існування та показано, що він кристалізується із розплаву за перитектичною реакцією. Уперше знайдені нові апроксиманти ікосаедральних та декагональних квазікристалів: С, С₁, F₄₀, Р₄₀ та Е в системі Al - Pd - Ru; С₂ і С₃ - в системі АІ - Рd - Іr; ε і Н - в системі Al - Pd - Fе. Уперше визначено концентраційно-температурні межі існування ікосаедральної квазікристалічної фази І та її апроксимантів Р₂₀ і С₂ у системі Al - Pd - Ru.

Проаналізовано геологічну будову та стан запасів газу великих родовищ пізньої стадії розробки у теригенних відкладах Р₁-С₃ з південно-східної частини Дніпровсько-Донецької западини, розглянуто геологічні та геолого-промислові критерії подальшої їх дорозвідки. Визначено недорозвідані в т. ч. слабозадреновані ділянки на родовищах, оцінено їх запаси та надано рекомендації для проведення сейсмічних досліджень та буріння. Пояснено геологічні фактори збільшення балансових запасів газу (прирости) на ряді родовищ, механізм аномально високих дебітів за участю "суперколекторів", перетоків та підтоку газу. Обгрунтовано пошуки нових літологічно-обмежених, літологічно та тектонічно-екранованих покладів і перспективних площ на схилах западини і прогинів у відкладах Р₁-С₃.

Проведено спектроскопічні дослідження почервонілих зір, у спектрах яких наявні дифузні міжзоряні смуги (ДМС). Висвітлено спектральні дані, одержані протягом 2001 - 2009 pp. на трьох спектрографах: MAESTRO, встановленому в фокусі куде телескопа ZEISS-2 000 обсерваторії на піку Терскол на Північному Кавказі; UVES та HARPS Європейської Південної Обсерваторії в Чилі. Підтверджено існування 336-ти ДМС і знайдено 21-ну нову структуру, виконано вимірювання центральних довжин хвиль, ширин на половинній інтенсивності та еквівалентних ширин для 357-ми дифузних смуг. Створено каталог вимірювань та атлас спектру ДМС. За допомогою спектроскопії високої та надвисокої роздільної здатності розглянуто профілі достатньо сильних і слабких ДМС. У профілях деяких з них знайдено субструктури. Профілі смуг на довжинах хвиль 585.0 і 637.9 нм уперше вивчено з надвисокою роздільною здатністю R ～ 300 000. Ці спектри були одержані на 3-й камері спектрографа MAESTRO. Показано існування кореляції між шириною дифузної смуги λ 619.6 нм та температурою збудження С₂.

Виявлено, що похідна температурної залежності двозаломлення в кристалах Sn₂P₂(Se_0,28S_0,72)₆ прямує до нескінченності за Т_C, тоді як у кристалах Sn₂P₂S₆ відповідні похідні досягають скінченного значення за температури фазового переходу. Показано, що температурна поведінка пружних модулів (крім С₄₄, С₄₆ і С₆₆) в кристалах Sn₂P₂(Se_0,28S_0,72)₆ описується критичним індексом а = -0,47 ± 0,02, що передбачено теорією середнього поля для термодинамічних умов околу трикритичної точки. Встановлено, що поведінка похідних від температурних залежностей двозаломлення описується критичними індексами (0,41 ± 0,01) та (0,48 ± 0,01) для кристалів Sn₂P₂S₆ і Sn₂P₂(Se_0,28S_0,72)₆ відповідно, що свідчить про прямування термодинамічних умов до умов трикритичної точки за заміни іонів сірки на іони селену, і її реалізацію за х ≈ 0,28. Виявлено, що критичний індекс, який описує температурну поведінку двозаломлення, становить 0,61. Встановлено, що даний критичний індекс не змінюється в області гідростатичних тисків від 0 до 2,4 кбар. Встановлено, що сегнетоелектричний фазовий перехід в кристалах Sn₂P₂(Se_0,28S_0,72)₆ є переходом другого роду, за цього розщеплення даного фазового переходу на два переходи не виявлено. Встановлено, що жодна з поперечних хвиль, які поширюються у площині ас, не є найповільнішою. Найменше середнє значення швидкості має поперечна хвиля, яка поширюється у площині аb, і не пов'язана з м'яким акустичним ТА(е_xz) фононом. Розраховано температурні залежності всіх компонент тензора пружної жорсткості та побудовано поверхні швидкостей акустичних хвиль, а також проаналізовано їх температурну трансформацію. Одержано значення всіх компонент тензора пружної податливості.

Методами скануючої електронної мікроскопії, локального рентгеноспектрального, рентгенівського фазового, диференційного термічного та хімічного аналізів, а також трансмісійної електронної мікроскопії досліджено фазові рівноваги в потрійних системах Al-Cu-Ir, Al-Ni-Ir і Al-Rh-Ru в області складів від ~50 до 100 % (ат.) А1 в широкому інтервалі температур. Побудовано ізотермічні перерізи діаграм стану систем Al-Cu-Ir, Al-Ni-lr і Al-Rh-Ru за 1 100, 1 000, 980, 900, 800, 700, 600 і 540 °С, за 1 150, 1 000, 900 і 800 °С, і за 1 100, 1 000, 900 і 700 °С. В системі Al-Cu-Ir підтверджено існування чотирьох потрійних фаз: квазікристалічної декагональної D₁, ромбічної ε₆, кубічної С₂ і тетрагональної ω, а також вперше знайдено ромбічну фазу Al₂CuIr і встановлено її кристалічну структуру. Знайдено потрійну ромбічну фазу ε₆, в системі Al-Ni-Ir і потрійну ромбічну фазу Е в системі Al-Rh-Ru. Проаналізовано власні експериментальні та літературні дані про особливості фазоутворення в системах Al-Cu-M^VIIIB, Al-Ni-M^VIIIB і Аl-Pn'-Pn", де M^VIIIB і Рn - d-метал VIII групи і метал платинової групи відповідно.

Розроблено алгоритм обстеження хворих з ушкодженням плечового сплетіння. Визначено тактику хірургічного лікування та методи оперативного втручання, що спрямовані на відновлення втраченої функції верхніх кінцівок. Вперше визначено частота виникнення та роль рубцевої трансформації тканин, що оточують нервові стовбури у потерпілих з ушкодженням плечового сплетіння. Визначено нові методи пластики плечового сплетіння за умови рубцевої трансформації тканин навколо нервових стовбурів. Відзначено, що для створення оптимальних умов регенерації аксонів та їх проростання через трансплантати аутопластику плечового сплетіння у хворих треба поєднувати з пластикою тканин ложа нервових стовбурів з використанням переміщених васкуляризованих клаптів. Розроблено методику невротизації серединного нерва та латерального вторинного стовбура з використанням С₇ шийного корінця з неушкодженого боку.

З'ясовано вплив складу метал-оксидних каталізаторів Ag/Аl₂О₃/кордієрит і цеолітних Ag/BEA на їх фізико-хімічні характеристики (морфологія поверхні, ступінь окиснення активних компонентів, окисно-відновні та кислотно-основні властивості поверхні) і каталітичні властивості в процесі селективного каталітичного відновлення (СКВ) NO С₂,С₄-спиртами. Розроблено високоактивні та селективні структуровані каталізатори зазначеного процесу. Показано, що вища активність срібло-оксидноалюмінієвих каталізаторів у процесі селективного відновлення NO С₂,С₄-спиртами в надлишку кисню досягається за концентрацій срібла 0,06 - 0,22 мг/м² і обумовлена його локалізацією переважно у вигляді катіонів Ag⁺ та субнанокластерів Ag_n^δ+ (n ≤ 8) - активних центрів досліджуваного процесу. За концентрації срібла в складі каталізатора більше 0,22 мг/м² зростає вміст наночастинок Ag⁰, на яких переважає глибоке окиснення відновника киснем без відновлення NO. Збільшення вмісту оксиду алюмінію до 45 - 50 мас.% в складі каталізаторів Ag/Аl₂О₃/кордієрит сприяє підвищенню їх активності, що виявляється у зниженні температури досягнення 95 - 100 % конверсії NO. Це може бути зумовлено зростанням загальної кількості кислотних центрів Льюїса, відповідальних за активацію реагентів в СКВ-процесі.

Проведено кінетичні дослідження термічного перетворення тетрафторетилену (ТФЕ). На основі кінетичної схеми вперше розраховано величини констант швидкостей реакцій олефін-карбенової ізомеризації C₂F₄ та рекомбінації трифторметилмонофторкарбену та дифторкарбену з утворенням C₃F₆. Вивчено вплив парціального тиску C₂F₄ та температури піролізу на селективність утворення C₃F₆ та інших продуктів термічного перетворення ТФЕ, на основі яких визначено прийнятні за виробничих умов межі оптимального технологічного режиму піролізу ТФЕ. Знайдено селективний по відношенню до легкорозчинних фторвуглеводневих і важкорозчинних перфторвуглецевих компонентів розчинник, яким є етилацетат (ЕА). За 0,10 МПа в інтервалі 263 ÷ 313 К вивчено розчинність в ЕА C₂F₄, C{₃F₆, цикло- C₄F₈, а також CF₃H, C₂F₃H, C₂F₂HC₂, C₃F₅H, C₃F₄H₂, C₄₇H та визначено відповідні константи розчинності Генрі та теплоти розчинення. Досліджено очищення гексафторпропілену (ГФП) від близьких за леткістю до С₃F₆ домішок C₃F₅H, C₃F₄H₂. Вміст фторвуглеводневих компонентів в очищеному ГФП не перевищував 0,0003 об. %, що відповідає кваліфікації високоякісного ГФП. Запропоновано принципову технологічну схему абсорбційного очищення ГФП від фторвуглеводневих сполук, а також розроблено алгоритм розрахунку процесу.