На основі здобутків попередників, джерельної бази, частину якої вперше введено до наукового обігу, вивчено аграрну політику Тимчасового уряду. З’ясовано, що аграрному питанню належало чільне місце, воно було лейтмотивом внутрішньої політики Тимчасового уряду. Зусилля уряду з його вирішення перебували у безпосередній залежності від суспільно-політичної активності селянства. Обгрунтовано твердження про те, що на початку XX ст. відбулися серйозні зміни у розумінні членами Тимчасового уряду сутності аграрного питання та його вирішення. Зауважено, що коаліції Тимчасового уряду комплексно підходили до вирішення аграрного питання, усвідомлюючи його соціально-економічне та суспільно-політичне значення. Виокремлено основні нюанси аграрної політики коаліцій Тимчасового уряду. Показано, що аграрне питання в програмних положеннях політичних партій бере свій початок задовго до 1917 р. і з часом воно доповнювалося та уточнювалося (залежно від конкретних історичних обставин). На підставі аналізу залученого до дослідження різнопланового джерельного матеріалу обгрунтовано твердження про результативність аграрної політики Тимчасового уряду.

Доведено, що чільне місце у системі трудового права посідає людина як первинний суб'єкт цієї галузі права та відповідних правовідносин. У процесі регулювання трудових відносин простежено застосування норм моралі як критерію для оцінювання поведінки учасників відносин як у позитивному (під час застосування заохочень за сумлінну працю), так і в негативному аспекті (під час застосування заходів дисциплінарного або громадського впливу). Основою моральних норм у сфері праці є такі категорії, як свобода, обов'язок, необхідність, добро, справедливість, совість, честь, відповідальність, гідність та ін. Моральна цінність праці передбачає і моральне оцінювання організації виробничої діяльності, її спрямованість на досягнення як суспільного, так і особистого інтересу. Ефективність регулювання трудових відносин визначено тим, наскільки якісно працівник засвоїв моральні вимоги та наскільки останні виконуються ним свідомо, сумлінно та самостійно. З'ясовано, що взаємодія норм права та норм моралі в регулюванні трудових відносин відбувається у двох основних формах: регулювання трудових відносин нормами трудового права, основою яких є моральні принципи; регулювання трудових відносин нормами трудового права, які безпосередньо вимагають моральної поведінки їх учасників. Сформульовано висновки та пропозиції можуть бути використані у процесі вдосконалення проекту нового ТК України, чинного КЗпП України, Законів України "Про охорону праці", "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", "Про захист персональних даних", "Про охорону дитинства" та підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих у їх розвиток.

Обгрунтовано теоретичні засади та розроблено практичні пропозиції щодо відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств (СГП). На основі проведеного дослідження щодо поняття "основні засоби" запропоновано уточнення, а саме наголошено на необхідності виділення специфічних основних засобів, які використовуються у сільському господарстві, оскільки саме у цій галузі використовують живі організми. Запропоновано власну класифікацію основних засобів за галузевою належністю. На підставі вивчення наукових праць різних вчених-економістів запропоновано новий вид відтворення - "збалансований". Удосконалено організаційно-методичні засади роботи СГП на інноваційній основі. Із застосуванням статистичних методів проведено кореляційно-регресійний аналіз, за допомогою якого підтверджено високий прямий зв'язок між вартістю основних засобів і фінансовим результатом від сільськогосподарської діяльності сільгосппідприємств Дніпропетровської області. Наголошено, що за умов трансформації ринкових відносин і формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку аграрної сфери власним (амортизаційні відрахування) та прирівняним до них джерелам необхідно відводити чільне місце та пріоритетне значення у забезпеченні фінансування відтворювальних процесів на підприємстві. Наведено концептуальну модель інноваційного методу фінансування відтворення основних засобів СГП за допомогою пайового інвестиційного фонду через приватного інвестора.

Досліджено комунікативний потенціал гуманітарно-наукового знання, ідейно-теоретичні та культурно-історичні передумови формування комунікативних процесів у пізнанні. Виявлено концептуальні характеристики комунікації в науці, які актуалізовані під впливом антропологічного, прагматичного, лінгвістичного поворотів XX ст. Розкрито сутність ідей діалогічності, дискурсивності в гуманітарному знанні як визначальних у подоланні кризових явищ гуманітаристики, пов'язаних зі структурною реорганізацією науки, плюралістичністю підходів і відсутністю єдиного методологічного інструментарію. Компонентами комунікативної методології науки визначено метод інтерпретації, наративний метод, метод case-studies, які постають дієвими інструментами в забезпеченні не лише міждисциплінарності науки, а й ефективності наукової діяльності загалом. Досліджено сутність і значення для гуманітарних наук "цифрового повороту", який сприяв трансформації форм комунікації сучасної науки у сферу візуалізації, краудсорсингу тощо, в яких чільне місце посідають наукові спільноти.

Вперше комплексно висвітлено тему взаємозв'язку організації радянського руху Опору з офіційним визнанням його учасників та увічненням пам'яті про них. Розкрито особливості розгортання та становлення боротьби на окупованій території України. Наголошено, що з самого початку війни спротив в тилу противника був неоднорідним. Зазначено, що до складу боротьби в тилу противника входили не лише збройні формування та підпільні організації, які були створені партійними та силовими органами радянської влади. Окремо виділено збройний спротив, що виник стихійно: з ініціативи різних категорій населення, у т. ч. й вояків РСЧА (які вийшли з оточення противника або після перебування у полоні) та колишніх колаборантів. Увагу зосереджено на особливостях процедури централізації, що реалізовувалась різними способами. Чільне місце приділено легітимації, яка включала облік, складання звітності, а також спецперевірки в УШПР, НКВС-НКДБ та в партійних органах. Визначено особливості та пріоритетні напрями спрямування державної підтримки, нагородження й увічнення пам'яті учасників підпільної та партизанської боротьби.

Увагу приділено дослідженню проблеми грошей, які за умов фінансової економіки стверджують систему нових соціоекономічних, культурних відносин, в яких монетарному фактору належить чільне місце. Соціально-філософський аналіз грошей розкриває їх цивілізаційну цінність в онтології суспільного та культурного буття. Здійснене визначення грошей дозволяє розкрити їх зміст, ідеальну природу, виявити основні сутнісні засади, показати значення для людини в якості блага - матеріального та духовного. Обгрунтовано поняття "грошового ладу" та його вплив на формування нової картини світу, нових поглядів і переконань людини. Зроблено висновок про спорідненість у розвитку грошей та знакових систем, що перетворює їх в специфічну комунікативну систему. Знакова сутність грошей корелює з їх символічним смислом, який уможливлює формування цінностей, соціального статусу, морально-етичних якостей та місця людини в житті. Показано, що епоха "інформаціоналізму" утворює нові перспективи для нових грошей. В результаті майбутнє сучасної цивілізації залежить від втілення нових грошових систем, які надають можливості для реалізації бажань і творчого потенціалу індивідів.

Розглянуто питання діагностики, сучасних методів лікування з позицій традиційної китайської медицини. Чільне місце відведено методам класичної акупунктури, точкового масажу, терморефлексотерапії, скальпової акупунктури, вакуум-, лазеро-, електрорефлексотерапії, мануальної терапії, мікроголкотерапії та поверхневої багатоголчатої рефлексотерапії, хронопунктури. Указано показання та протипоказання до застосування таких методів рефлексотерапії та рефлексодіагностики за різних нозологій. Охарактеризовано використання рефлексотерапії в клінічній практиці у складі комплексного лікування захворювань центральної та периферичної нервової систем.

Розглянуто проблемні теми сучасної політичної науки, яка за роки незалежності та періоду розбудови зайняла чільне місце в системі соціально-гуманітарних наук, помітно вплинула на реальні політичні процеси становлення демократичної держави, формування політичної культури. Висвітлено найбільш складні питання історії політичних вчень, теорії політики, прикладної політології, політичної аналітики та спеціальних політологічних теорій. Основну увагу зосереджено на головних проблемах становлення політології, генези здобутків політичних учень, висвітлення основних характеристик вітчизняної політичної науки та аналізу її базових категорій.

Рассмотрены проблемные темы современной политической науки, которая за годы независимости и периода становления заняла должное место в системе социально-гуманитарных наук, заметно повлияла на реальные политические процессы становления демократического государства, формирование политической культуры. Освещены наиболее сложные вопросы истории политических учений, теории политики, прикладной политологии, политической аналитики и специальных политологических теорий. Основное внимание сосредоточено на главных проблемах становления политологии, генезиса достижений политических учений, освещения основных характеристик отечественной политической науки и анализе её базовых категорий.

Вміщено статті про істориків, архівістів, представників української культури і науки, громадських і державних діячив ХІХ ст. - 1930-х рр. (Д.І.Багалія, М.М.Бужинського, М.П.Василенка, Ф.А.Герасименка, В.Ф.Домбровського, П.Я.Дорошенка, Ф.І.Леонтовича, І.І.Огієнка, Д.І.Яворницького та інших), чільне місце у діяльності яких належало архівній справі та архівознавству. Основну увагу приділено практичним архівним питанням та теоретичним архівознавчим аспектам, пов'язаним із збереженням історичних комплексів документів, їх опрацюванням, заснуванням архівів як установ та налагодженням наукового використання архівної інформації для дослідження історичного минулого України.

У посібнику викладено теоретичне обгрунтування понять "інформація та суспільство", "інформаційна культура", "інформаційні ресурси". Висвітлено роль бібліотек в інтеграції інформаційних ресурсів. Наведено правила бібліографічного опису на різні види документів, оформлення результатів пошуку інформації з використанням бібліографічних посилань і цитування джерел. Детально розглянуто довідково-пошуковий апарат бібліотек, який включає довідково-бібліографічний фонд та систему каталогів і картотек (карткових та електронних). Значну увагу приділено електронним ресурсам бібліотек, зокрема, базам даних (повнотекстовим, довідковим, бібліографічним), а також гіпертекстам і мультимедійним ресурсам. Чільне місце у викладенні матеріалу відводиться ресурсам Інтернет (довідковим, бібліографічним ресурсам, електронним каталогам, відкритим і комерційним електронним бібліотекам), засобам і методикам пошуку в глобальній інфоормаційній комп'ютерній мережі.

В пособии изложено теоретическое обоснование понятий "информация и общество", "информационная культура", "информационные ресурсы". Освещена роль библиотек в интеграции информационных ресурсов. Приведены правила библиографического описания различных видов документов, оформления результатов поиска информации с использованием библиографических отсылок и цитирования источников. Детально рассмотрен справочно-поисковый аппарат библиотек, который включает справочно-библиографический фонд и систему каталогов и картотек (карточных и электронных). Значительное внимание уделено электронным ресурсам библиотек, в частности, базам данных (полнотекстовым, справочным, библиографическим), а также гипертекстам и мультимедийным ресурсам. Определенное место в изложении материала отводится ресурсам Интернет (справочным, библиографическим ресурсам, электронным каталогам, открытым и коммерческим электронным библиотекам), средствам и методикам поиска в глобальной инфоормационной компьютерной сети.

Доведено, що проблема життя та смерті посідала чільне місце в українській думці XI - XV ст. Проаналізовано специфіку проблеми в межах релігієзнавчих студій. Досліджено періоди формування, становлення та розвитку проблеми духовності тогочасного східнослов'янського населення. Обгрунтовано положення, що в українській духовній традиції раннього періоду панувала богословська інтерпретація досліджуваної проблеми. Теоретичний аналіз проблеми життя та смерті в українській думці даного періоду засвідчив своєрідність її становлення та розвитку в тісному взаємозв'язку з соціально-політичними та історичними детермінантами. Зазначено, що розуміння та висвітлення даної проблеми зазнало впливу соціально-історичних реалій тих часів.

Досліджено проблему буття людини у творчості В. Стуса крізь призму екзистенційного виміру. Проаналізовано філософсько-світоглядні ідеї автора, основу яких становить самобутня екзистенційна концепція, яку вважаємо соціокультурною репрезентацією української ментальності. Визначено екзистенціали абсурду, долі, страждання, болю, свободи, межової ситуації, іронії, щастя, мови, часу, що дозволяє визначити перспективу введення проблеми буття людини, визначеної у творчості В. Стуса, в контекст української літературно-філософської традиції. Здійснено соціально-філософський порівняльний аналіз творчості В. Стуса й А. Камю. Встановлено, що проблема людини у філософуваннях В. Стуса й А. Камю посідає чільне місце, а основна увага зосереджується на моделі людини, що відповідає екзистенційному типу, який визначає усвідомлення абсурдності буття, бунтування проти несправедливості долі, у наявності проблеми вибору та відповідальності.

Досліджено мистецтво як феномен художньої культури. Здійснено культурологічний аналіз орнаменту у мистецькому контексті. Орнаментальне мистецтво як феномен художньої культури містить загальні уявлення людей, сприйняття буденності та визначається як таке, що є апріорним відносно інших проявів художньої діяльності, відтворено стислі до рівня "коду" форми народні звичаї, традиції уявлення про його будову, рух і сталість. Це дозволяє визначати орнамент як глибоко філософський вид мистецької творчості. Національні особливості орнаментального мистецтва розглянуто на прикладі української писанки, регіональної особливості та виявляються у символічному забарвленні орнаментальних мотивів. Писанка є яскравим зразком збереження структури та форми орнаментальних мотивів за допомогою сформованих аритмічних і симетричних будов. Вона виявляє семантико-символічні ознаки світогляду прадавніх слов'ян. Орнамент посідає чільне місце у загальній системі художньої культури, постаючи органічним проявом людської діяльності.

Проаналізовано образи-символи стихій у концептосфері поезії К. Д. Бальмонта, де унікально поєднано елементи національного світосприйняття, символістських пошуків та індивідуально-авторського світобачення. Образи-символи зінтерпретовано як засоби вербалізації образної складової індивідуального поетичного концепту. Індивідуальний поетичний концепт - ментальне утворення у свідомості автора, що пов'язане з національним та із індивідуальним сприйняттям дійсності. Саме образи-символи є мовними репрезентантами ментальних сутностей. Розглянуто лінгвістичні способи експлікації образів-символів, чільне місце серед яких посідає метафора. Виявлено типи художніх метафор, що репрезентують когнітивні метафори як спосіб світосприйняття поета. Поряд із метафорою символ є найважливішим виразним засобом, що дозволяє втілити у словесну форму процеси свого індивідуального сприйняття світу, почуття та емоції, які виникають під час взаємодії поета з довкіллям.

Досліджено педагогічні погляди відомого українського вченого-педагога Я.Ф.Чепіги, висвітлено його внесок до розвитку національної педагогічної думки початку XX ст. З'ясовано, що теоретичні положення та методичні рекомендації науковця відіграли важливу роль у становленні національної початкової школи, окреслили перспективу її розвитку. Відзначено, що педагогічні праці вченого, підручники та методичні рекомендації є взірцем прогресивних поглядів на виховання та навчання молодших школярів; вони є актуальними і зараз. Я.Чепіга був автором концепції нової української початкової школи, у якій чільне місце посідала ідея національного, трудового та морального виховання. Запропонована ним методична система увібрала надбання передової вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки, традиції національної культури. Сучасна початкова школа використовує творчі напрацювання Я.Чепіги, зокрема, принцип паралельного навчання читання і письма в букварний період, що передбачає виконання дітьми орфографічних завдань у загальній системі роботи вчителя з розвитку усної та писемної мови. Відзначено, що заслуговують впровадження до сучасної методики письма і розвитку мови вказівки Я.Чепіги стосовно того, що необхідно вчити писати твори одразу, після оволодіння дітьми грамотою. Творчого використання

Вивчено народну обрядовість українців і японців та виявлено типологічні спільні особливості, а також відмінності в культурі двох територіально віддалених народів. На базі певних джерел і наявної історіографії висвітлено особливості еволюційного розвитку свят в Україні та Японії. Проаналізовано причини збереження архаїчних компонентів свят в обох народів і процеси трансформації обрядової культури. З'ясовано, що чільне місце в культурі українців і японців займають ритуали, обряди, пов'язані з землеробством та вшануванням, поминанням померлих родичів. Культ пращурів значною мірою виражений у святах всього річного циклу. Особливе вшанування в обох народів пращури мають перед посівом зернових культур і після збору врожаю як знак подяки. Відзначено, що магічні дійства у вигляді танців, ряження, замовляння притаманні обом народам, хоч мають певні відмінні етнічні способи вираження.

Досліджено літературно-художню спадщину А. С. Макаренка, визначено її ідейно-естетичне значення в контексті сучасних наукових засад. На основі нових джерел висвітлено деякі факти біографії письменника-педагога, його духовний світ, соціально-політичні та філософсько-естетичні погляди. Вперше досліджено український дискурс у "Педагогічній поемі", в якій порушуються вічні проблеми буття - людина та світ, шляхи виховання гармонійної людини. Доведено, що концепція людини, втілена в творі, незважаючи на певні ідеологічні нашарування радянської доби, відповідає загальнолюдським гуманістичним ідеалам. По-новому розглянуто поетику твору - жанрову структуру, хронотип, засоби характеротворення, мову. Вперше проаналізовано український дискурс, що дозволило пролити світло на національні корені творчості письменника. Обгрунтовано, що "Педагогічна поема", посіла чільне місце у радянькій літературі, збагативши її новим баченням людини в соціумі, надавши абстрактному поняттю "середовище" конкретного значення - "колектив". Здійснено переоцінку існуючої позитивної точки зору на повість "Прапори на баштах". Доведено, що звинувачення А. С. Макаренка критиками в ідеалізації радянської дійсності в цій повісті було обгрунтованим.

Проаналізовано соціально-політичні, соціокультурні, науково-організаційні та концептуальні аспекти історії історичної науки УСРР 1920-х рр., боротьбу радянської та цивілізованої схем розвитку науки. Використаний міждисциплінарний підхід дозволив реконструювати механізм взаємодії у системі "наука - суспільство" та функціонування української історичної науки за умов перехідного суспільства, політичного плюралізму, національно-культурного відродження, подолання методологічної кризи й альтернативності історичного знання. На підставі широкого комплексу архівних і опублікованих джерел проаналізовано політичні та соціокультурні умови еволюції історичного знання, складання радянського механізму керівництва історичними дослідженнями, характер і наслідки взаємодії вченого-історика та суспільства, подано соціокультурну характеристику соціуму дослідників. Значну увагу приділено висвітленню науково-організаційної системи - закладів історичного профілю ВУАН, особливостям організації досліджень науково-дослідних кафедр і марксистськими установами, специфіці діяльності наукових товариств, характеристиці структури дослідницького потенціалу як цілісної системи. Чільне місце відведено вивченню шляхів оновлення методології історичного знання, формуванню національно-державницької течії, становленню та діяльності наукових історичних шкіл.

Досліджено вивчення явищ традиційної аерофонної культури Закарпаття в системно-типологічному, системно-етноорганологічному, жанрово-функційному та структурно-типологічному аспектах. Встановлено, що аерофонна музика пастушої традиції посідає чільне місце у традиційній музично-інструментальній культурі Закарпаття та є самобутнім художньо-естетичним явищем, якому властива специфічна структура й особливі характеристики. Традиційна аерофонна музика Закарпаття є складовою етнічного звукового ідеалу українців і водночас має вплив на формування звукового ідеалу локальної музичної культури. Вперше здійснено комплексне дослідження традиційного аерофонного музичного інструментарію Закарпаття та подано його детальний органологічний опис, проаналізовано ареали його поширення.

Розглянуто ярмарково-виставкову діяльність суб'єктів господарювання, що займає чільне місце в економіці країн. Зокрема, в деяких країнах вона розглядається як окрема галузь економіки. Так, в Німеччині відбуається приблизно дві третини всіх проведених світових галузевих виставок (28 % всієї виставкової площі світу). Виставкова діяльність в Україні має початковий і, переважно, регіональний і місцевий характер, з незначним залученням іноземних учасників. Проаналізовано теоретичні основи виставкової діяльності, технологію проведення та внутрішню структуру виставок, організацію роботи виставкового персоналу та підсумовано діяльність цих заходів.