Вивчення асимптотичної поведінки розв'язків стохастичних диференціальних рівнянь посідає одне з чільних місць у багатьох розділах страхової та фінансової математики, економіки, теорії управління, оскільки стохастичні диференціальні рівняння як ефективна модель випадкового процесу є основою для дослідження випадкового явища. Мета роботи - дослідження асимптотичною поведінки розв'язків неавтономних стохастичних диференціальних рівнянь. Запропоновано метод для вивчення <$E psi>-асимптотичних властивостей розв'язку стохастичного диференціального рівняння за допомогою розв'язку звичайного диференціального рівняння. У ході доведення основних результатів використано теорію псевдорегулярно змінних функцій. Встановлено достатні умови, за яких розв'язки стохастичних диференціальних рівнянь стають майже невипадковими в асимптотичному розумінні. Зроблено висновки, що стохастичні моделі апроксимують реальні процеси набагато краще, ніж детерміновані, однак детерміновані задачі відрізняються більшою легкістю дослідження. Одержаний результат надав змогу порівняти властивості розв'язку стохастичного диференціального рівняння з властивостями розв'язку детермінованої задачі.

Проаналізовано творчість І. Франка, М. Яцкова. Висвітлено особливості розвитку поезії та критики у Західній Україні у 1920 - 1930 рр., тенденції поетичного процесу за умов до- та повоєнної еміграції - від "Празької школи" до "Нью-Йорської групи". Розкрито теоретичний аспект "Майових елегій" І. Франка, охарактеризовано фаустівський мотив у його поемі "Смерть Каїна". Висвітлено творчість Є. Маланюка українським літературознавцем із США Ю. Шерехом (Шевельовим). Охарактеризовано одну з чільних постатей української культури та суспільної думки міжвоєнного двадцятиліття - Ю. Липи - письменника, публіциста, а також постать Г. Кочури. Увагу приділено збірці І. Багряного "Золотий бумеранг", яка вийшла у 1946 р. у Новому Ульмі.

Проанализировано творчество И. Франко, М. Яцкова. Освещены особенности развития поэзии и критики в Западной Украине в 1920 - 1930 гг., тенденции поэтического процесса в условиях до- и послевоенной эмиграции - от "Пражской школы" до "Нью-Йорской группы". Раскрыт теоретический аспект "Майских элегий" И. Франко, охарактеризован фаустовский мотив в его поэме "Смерть Каина". Освещено творчество Е. Маланюка украинским литературоведом из США Ю. Шерехом (Шевелевым). Охарактеризована одна из главных личностей украинской культуры и общественной мысли межвоенного двадцатилетия - Ю. Липы - писателя, публициста, а также личность Г. Кочуры. Внимание уделено сборнику И. Багряного "Золотой бумеранг", который вышел в 1946 г. в Новом Ульми.

Розглянуто історичні передумови проголошення незалежності Польської Республіки та теоретично обгрунтовано закономірність її відродження й інституалізацію національної державності. Простежено виникнення та міжнародно-правове визнання Польщі та проаналізовано "польське питання" на Паризькій мирній конференції у контексті післявоєнного міжнародного облаштування. Визначено та проаналізовано основні тенденції, напрями, форми та засоби зовнішньополітичної діяльності Польської держави, узагальнивши точки зору чільних діячів та офіційну позицію влади щодо міжнародної орієнтації. З'ясовано роль різних чинників в установленні кордонів Польщі, виявлено витоки, характер деяких подій, які спричинили територіальні проблеми, недорозв'язані у Версальському мирному врегулюванні. Охарактеризовано зміст прометеїзму в східній зовнішній політиці Польщі, його український вектор. Виявлено уроки становлення Польської держави й її зовнішньої політики на шляху здобуття гідного місця у міжнародному товаристві.

Досліджено історіографічні проблеми сковородинівської літературної творчості. Здійснено спробу описати та зінтерпретувати наявні в науці XX ст. різноманітні підходи до дослідження джерел поетичних і прозових писань філософа, до їх чільних ідейних засад: концепції "трьох світів - двох натур", вчення про сродність, самопізнання, щастя, так званої "філософії серця", риторики, а також до жанрової природи його віршів, байок, діалогів, трактатів, перекладів і листів. На підставі аналізу сковородинознавчих праць окреслено нові напрямки та шляхи подальшого студіювання письменницького доробку Г.Сковороди.

Проаналізовано джерельну базу дослідження історії розвідувальної та контррозвідувальної діяльності руху українських націоналістів і УПА. Уперше висвітлено основні положення документів Державного архіву служби безпеки України, які характеризують творення спеціальних підрозділів в ОУН і УПА, їх розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-бойову діяльність, особливості кадрового складу. Визначено основні історичні типи спецпідрозділів українського національного руху. Описано долю чільних діячів руху ОУН і УПА в Україні у контексті документів радянських органів держбезпеки.

Проанализирована база литературных и научных источников исследования истории разведывательной и контрразведывательной деятельности движения украинских националистов и УПА. Впервые освещены основные положения документов Государственного архива службы безопасности Украины, в которых изложены вопросы создания специальных подразделений в ОУН и УПА, разведывательной, контрразведывательной и оперативно-подрывной деятельности, особенности кадрового состава. Определены основные исторические типы спецподразделений украинского национального движения. Описана судьба видных деятелей движения ОУН и УПА в Украине в контексте документов советских органов госбезопасности.

Життя та вибір одного з чільних представників українського радикального руху в Галичині рубежу XIX - XX ст. видатного письменника В. Стефаника зіставлено з основними ідеологічними принципами галицьких радикалів. Тут бачимо ряд парадоксів. Радикали вважали, що нагальні соціальні проблеми на селі можна вирішити шляхом зміни структури власності на землю. А проте, В. Стефаник походив із заможної селянської родини. Важливим елементом соціальних поглядів письменника був антиклерикалізмом. Але одружився він із дочкою греко-католицького священика, а наприкінці свого життя користувався фінансовою підтримкою греко-католицького митрополита Андрея (Шептицького). Ще одним цікавим фактом у його біографії стало те, що хоча В. Стефаник і був ворогом брехні та лицемірства у суспільному житті, впродовж певного часу він користувався фінансовою підтримкою від уряду радянської України.

Вперше досліджено й обгрунтовано сутність визначення "естетики ландшафтів" як однієї з чільних складових архітектурно-планувальної організації рекреаційних територій. Розроблено типологію естетичних образів ландшафтів (природних, сільських, міських, рекреаційних тощо) та образів-еталонів і образів-прототипів Івано-Франківської області. Запропоновано методику оцінки естетичних властивостей ландшафту рекреаційних територій за критерієм визначення інтегрального показника естетичності, наближеного до "еталона". Сформульовано наукові принципи естетично спрямованої архітектурно-планувальної організації територій за умов формування "ландшафтних інтер'єрів". Вдосконалено методичні засади архітектурно-містобудівного проектування територій рекреаційних ландшафтів на основі нового підходу щодо включення естетичної складової як невід'ємної частини проектних рішень.

Наведено результати дослідження громадянського суспільства та правової держави як чільних інститутів державно-правового та суспільно-політичного устрою сучасного демократичного світу. Проаналізовано їх конкретні форми та модифікації. Увагу приділено філософським і теоретико-методологічним основам вчення про зазначені форми організації приватного та спільного інтересу, їх ролі у справі захисту прав і свобод людини та громадянина, місцю та значенню у розвитку окремих інститутів держави та суспільства загалом. Висвітлено полемічні питання, пов'язані з особливостями становлення та розвитку цих феноменів в Україні. Простежено тенденції розвитку вітчизняних правових інститутів у напрямі їх адаптації до правової системи ЄС. Наголошено на необхідності докорінних змін у вітчизняній правовій доктрині та юридичній практиці. Подано інформацію про сутність громадянської держави, методологію дослідження корупційних явищ, моделі побудови адвокатури.

У дисертації досліджується військовий український національно-визвольний рух та будівництво Збройних Сил України після повалення самодержавства в Росії до першої чверті 1918 р. Аналізується політика Центральної Ради, уряду УНР, українських партій та їх чільних діячів щодо ролі національних Збройних Сил у державному будівництві України, у захисті її суверенитету, етапи військового будівництва та створення регулярних Збройних Сил України.

Зазначено, що офіцерський корпус як окремий соціальний прошарок посідав одне із чільних місць у процесах державного відродження України 1917 - 1920 рр. На момент відновлення суверенітету України він переживав етап становлення. Характерними його ознаками були переважно однорідний соціальний склад, різноманітний загальноосвітній та професійний рівень підготовки, жорстка підконтрольність цивільній владі.

Проаналізовано питання становлення та розвитку філософії в Києві від зародження її у складі культури стародавнього Києва княжої доби. Охарактеризовано сутність філософських поглядів чільних представників "академічної" філософії, які працювали в Києво-Могилянській академії, Київській духовній академії та київському Університеті Св.Володимира (П.Юркевича, О.Новицького, О.Гілярова, В.Зеньковського). Відтворено картину регіональної київської філософської культури як одного з визначних компонентів загального змісту української філософської думки.

Наведено головні культурні здобутки українського народу від первісних часів до сьогодення. З'ясовано деякі закономірності та основні етапи історичного шляху української культури, розкрито її загальнолюдське та світове значення. Розглянуто культурну діяльність і суспільне життя українського народу в соціально-політичній та державотворчій сферах суспільства. Зазначено, що історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості.

Здійснено комплексне дослідження теми міфологізму у науковому та художньому дискурсах І. Франка. Вперше розкрито сутність Франкового потрактування генези, природи та функцій первісних міфів, з'ясовано місце та роль міфології в етнокультурологічній концепції вченого. Визначено джерела, форми, основні варіанти й міру вияву міфологізму в художній прозі письменника. Проведено всебічний семантико-функціональний аналіз багатогранної міфопоетики основних стихій природи, а також міфогенної та міфологічно маркованої часо-просторової топіки як чільних складових поетикальної (тематичної і, вужче, імалогічної) системи літератора.

Проведено дослідження у межах композиційного підходу до програмування. Проблематика дослідження - розробка наукових засад генезису розв'язків програмістських задач. Його основу становить поняття композиції. Мета роботи - розробка загального методу одержання алгебричних характеристик класів функцій та застосування його для опису прагматично важливого класу частково рекурсивних функцій над записами. Проведені побудови базуються на алгебричних методах дослідження програм та методах композиційного програмування. У межах так званих програмних алгебр суворо ставляться та вирішуються проблеми одержання характеристик репрезентативних класів обчислюваних функцій, проблеми знаходження породжуючих сукупностей та базисів, що посідають одне з чільних місць у програмістській проблематиці. Запропоновано загальний метод вирішення зазначених проблем у примітивних програмних алгебрах (ППА) над різними класами обчислюваних функцій. Одержані результати викладені у вигляді ряду оригінальних тверджень, лем та теорем. Вони можуть бути використанні при дослідженні алгебричних характеристик різних класів обчислюваних функцій у задачах формалізації семантик мов програмування. Висновки: одержані результати є фундаментом для розвитку напряму адаптивних середовищ програмування. Наступні кроки будуть пов'язані з дослідженням загального поняття композиції та розробкою пов'язаних із ним редукційних методів дослідження функцій як середовищ прагматико-обумовленої декомпозиції програмістських задач.

Досліджено важливий для подальшого розвитку української літературної мови період 1920-х - початок 1930-х рр. Завдяки діяльності лінгвістів, як А. Кримський, О. Синявський, О. Курило, М. Гладкий, М. Сулима, І. Огієнко, В. Сімович було закладено нормативне підгрунтя в граматиці, лексиці та фразеології, стилістиці та культурі мови, які спричинили появу лінгвістичних дискусій у зазначений період. З'ясовано, що окреслені питання зачепили всі структурні рівні тогочасної мовної системи. Аналіз індивідуального мововжитку трьох чільних репрезентантів літературно-мистецького покоління 1920-х рр. в Україні - С. Пилипенка, М. Хвильового та М. Івченка - дозволив зробити висновок про те, що описані лінгвістичні дискусії істотно позначилися на мові тогочасного красного письменства.

Дисертацію присвячено проблемам інтерпретації середньовічного мистецтва. Проаналізовано основні етапи еволюції естетико-художнього трактування образу людини як компонента стилю епохи. Запропоновано ряд нових інтерпретацій творів мистецтва Київської Русі, пов'язаних з образним осмисленням феномена людини. З'ясовано особливості формування світського та церковного ідеалів як чільних елементів образної системи. Досліджено ідейні та художньо-іконографічні особливості образу людини у мистецтві Київської Русі у компаративному контексті синхронних явищ Візантії та країн Західної Європи.

Загальновідомим припущенням щодо синаптичної передачі, опосередкованої так званими "швидкими" нейротрансмітерами (глутаматом, гліцином, ацетилхоліном, gamma-аміномасляною кислотою) є те, що вона локалізована в межах окремих синапсів між пре- та постсинаптичними нейронами. Однак дедалі більша кількість досліджень свідчить про наявність додаткового виду функціонального сполучення між нейронами центральної нервової системи (ЦНС), опосередкованого міжсинаптичною дифузією нейротрансмітерів [1, 5, 6, 46]. У даному огляді - викладення найсучасніших експериментальних даних і теоретичних моделей, що стосуються можливої транссинаптичної дії L-глутамату (L-глу) та gamma-аміномасляної кислоти (ГАМК), чільних нейротрансмітерів ЦНС. Також обговорюються результати останніх досліджень, проведених у цьому напрямку авторами.

Представлено історичний огляд становлення та розвитку вітчизняної університетської педагогічної освіти в імперську добу. На основі вивчення історико-педагогічних публікацій, архівних джерел та періодичних видань охарактеризовано трансформаційні зміни у викладанні педагогіки протягом ХІХ - початку ХХ ст., що відбувалися у ВНЗ Харкова, Києва та Львова. Зазначено, що еволюційні зміни у стані та якісному рівні викладання університетських педагогічних дисциплін були пов'язані з такими чинниками: розширення предметного поля, поглиблення та удосконалення змісту та структури педагогічних і історико-педагогічних курсів, поглиблення їх науково-методичних та дидактичних засад. Наголошено на істотному внеску у розробку авторських програм та навчально-методичного забезпечення блоку психолого-педагогічних дисциплін відомих професорів класичних університетів України - Х. Роммеля, А. Валицького, М. Лавровського, С. Гогоцького, М. Ланге. Підкреслено, що інтелектуальні та організаційно-методичні зусилля провідних університетських викладачів забезпечили висунення педагогіки на одне з чільних місць серед дисциплін, які сприяли формуванню моделі педагога за умов університету.

На підставі комплексного аналізу наукових і науково-публіцистичних праць, джерел стосовно особового походження істориків з'ясовано витоки, зародження та становлення державницького напряму в українській історіографії. Обгрунтовано його періодизацію. Висвітлено питання щодо зміни поглядів М.Грушевського на співвідношення народницького та державницького чинників історичного процесу. Розглянуто роль його наукової схеми, вихованців львівської та київської історичних шкіл у розвитку державницького напряму, в українській історичній науці. Досліджено розвиток державницького напряму української історіографії на західноукраїнських землях та діаспорі. Висвітлено внесок його чільних представників, а саме В.Липинського, Д.Дорошенка, В.Кучабського, І.Кревецького, І.Крип'якевича та інших в українську історичну науку. Показано роль учених Наукового товариства ім. Т.Шевченка, Українского вільного університету, українських наукових інститутів у Берліні та Варшаві у дослідженні історії української державності. З'ясовано стан і перспективи державницького напряму в українській історичній науці.

Висвітлено процес підготовки та стан функціонування офіційних документів Організації Українських Націоналістів (ОУН) з військових питань міжвоєнного десятиліття. Проаналізовано вишкільну діяльність Організації, формування старшинського складу та стан військової підготовки її членів. Досліджено військову діяльність ОУН в організовуванні збройної сили Карпатської України, націоналістичних збройних формувань. Опрацьовано військово-теоретичні праці чільних діячів ОУН і проаналізовано їх воєнну доктрину напередодні Другої світової війни. Вивчено націоналістичні видання та їх публікації з військових питань як першоджерел військово-організаційної діяльності ОУН.