Вперше досліджено й обгрунтовано сутність визначення "естетики ландшафтів" як однієї з чільних складових архітектурно-планувальної організації рекреаційних територій. Розроблено типологію естетичних образів ландшафтів (природних, сільських, міських, рекреаційних тощо) та образів-еталонів і образів-прототипів Івано-Франківської області. Запропоновано методику оцінки естетичних властивостей ландшафту рекреаційних територій за критерієм визначення інтегрального показника естетичності, наближеного до "еталона". Сформульовано наукові принципи естетично спрямованої архітектурно-планувальної організації територій за умов формування "ландшафтних інтер'єрів". Вдосконалено методичні засади архітектурно-містобудівного проектування територій рекреаційних ландшафтів на основі нового підходу щодо включення естетичної складової як невід'ємної частини проектних рішень.

Проаналізовано творчість І. Франка, М. Яцкова. Висвітлено особливості розвитку поезії та критики у Західній Україні у 1920 - 1930 рр., тенденції поетичного процесу за умов до- та повоєнної еміграції - від "Празької школи" до "Нью-Йорської групи". Розкрито теоретичний аспект "Майових елегій" І. Франка, охарактеризовано фаустівський мотив у його поемі "Смерть Каїна". Висвітлено творчість Є. Маланюка українським літературознавцем із США Ю. Шерехом (Шевельовим). Охарактеризовано одну з чільних постатей української культури та суспільної думки міжвоєнного двадцятиліття - Ю. Липи - письменника, публіциста, а також постать Г. Кочури. Увагу приділено збірці І. Багряного "Золотий бумеранг", яка вийшла у 1946 р. у Новому Ульмі.

Проанализировано творчество И. Франко, М. Яцкова. Освещены особенности развития поэзии и критики в Западной Украине в 1920 - 1930 гг., тенденции поэтического процесса в условиях до- и послевоенной эмиграции - от "Пражской школы" до "Нью-Йорской группы". Раскрыт теоретический аспект "Майских элегий" И. Франко, охарактеризован фаустовский мотив в его поэме "Смерть Каина". Освещено творчество Е. Маланюка украинским литературоведом из США Ю. Шерехом (Шевелевым). Охарактеризована одна из главных личностей украинской культуры и общественной мысли межвоенного двадцатилетия - Ю. Липы - писателя, публициста, а также личность Г. Кочуры. Внимание уделено сборнику И. Багряного "Золотой бумеранг", который вышел в 1946 г. в Новом Ульми.

Проведено компаративний аналіз теорій інтегративної функції релігії в історії соціології, розглянуто місце поглядів на інтегративну роль релігії в працях класиків соціологічної думки. Здійснено спробу створити загальну концепцію релігії як інтегративної сили суспільства. Проаналізовано існуючі в соціології теорії та концепції соціальної ролі релігії. Розглянуто місце релігійних організацій і релігійної свідомості в сучасному українському суспільстві. Визначено, що питання інтегративної функції релігійних вірувань і релігійних організацій у суспільстві посідає одне із чільних місць в соціології релігії.

Наведено результати першого у світовій компаративістиці синтетичного порівняльного дослідження діяльності чільних представників трьох національних літератур - української (Т. Шевченко), польської (А. Міцкевич) і російської (О. Пушкін) та інших письменників (Ю. Словацький, З. Красінський, М. Лермонтов, Ю-Б. Залеський) у зв'язках і співвідношеннях. Систематизовано, узагальнено, уточнено та доповнено багато спостережень, уявлень про творчість даних письменників. Запропоновано нове вирішення проблеми цілісності романтичного світогляду: з'ясовано наскільки романтики плюралістично мислили, неоднозначно оцінювали власні підходи та оцінки, змінювали свої уявлення. По-новому осмислено письменницьку й особисту долю Т. Шевченка, його світоглядні та художні шукання, індивідуальну та творчу психологію, дискусійні проблеми шевченкознавства. Уперше здійснено порівняння історіософічності, міленаризму та месіанізму зазначених письменників, притаманних їм суперечностей, ідеологічної строкатості, їх мовно-культурного, політичного та гносеологічного роздвоєння, осмислення проблеми теодицеї, ставлення до природи та божественної благодаті.

Наведено результати дослідження громадянського суспільства та правової держави як чільних інститутів державно-правового та суспільно-політичного устрою сучасного демократичного світу. Проаналізовано їх конкретні форми та модифікації. Увагу приділено філософським і теоретико-методологічним основам вчення про зазначені форми організації приватного та спільного інтересу, їх ролі у справі захисту прав і свобод людини та громадянина, місцю та значенню у розвитку окремих інститутів держави та суспільства загалом. Висвітлено полемічні питання, пов'язані з особливостями становлення та розвитку цих феноменів в Україні. Простежено тенденції розвитку вітчизняних правових інститутів у напрямі їх адаптації до правової системи ЄС. Наголошено на необхідності докорінних змін у вітчизняній правовій доктрині та юридичній практиці. Подано інформацію про сутність громадянської держави, методологію дослідження корупційних явищ, моделі побудови адвокатури.

Здійснено комплексне міждисциплінарне дослідження романістики американської письменниці Енн Тайлер. Визначено головні жанрові характеристики варіанта сімейного роману, запропонованого у творчості письменниці, а також у дослідженні літературних і соціокультурних параметрів шлюбно-сімейної моделі у її романах. Досліджено романістику Е.Тайлер у повному обсязі (18 романів, написаних протягом 1964 - 2004 рр.). Розглянуто динаміку розвитку сімейно-шлюбних моделей у США завдяки їх стрижневим компонентам, а саме: категорії часу та простору, поняттям "великий дім", "покоління", "батьківський статус", батьківство, дитинство, категорії "білого середнього класу", синдрому "порожнього гнізда", що в історичному контексті дозволяє охарактеризувати діалог романістики Е.Тайлер з її соціокультурним референтом. Запропоновано текстуальний аналіз поетикальних домінант романістики Е.Тайлер, зокрема, епістолярного й інтермедіального вимірів, поетики дитинства, а також оприявлення чільних принципів хронотопної організації тайлерівських романів. На підставі результатів дослідження з'ясовано наявність модифікації жанру сімейного роману творчості Енн Тайлер на семантичному, поетикальному та структурному рівнях.

Досліджено історіографічні проблеми сковородинівської літературної творчості. Здійснено спробу описати та зінтерпретувати наявні в науці XX ст. різноманітні підходи до дослідження джерел поетичних і прозових писань філософа, до їх чільних ідейних засад: концепції "трьох світів - двох натур", вчення про сродність, самопізнання, щастя, так званої "філософії серця", риторики, а також до жанрової природи його віршів, байок, діалогів, трактатів, перекладів і листів. На підставі аналізу сковородинознавчих праць окреслено нові напрямки та шляхи подальшого студіювання письменницького доробку Г.Сковороди.

Дисертацію присвячено проблемам інтерпретації середньовічного мистецтва. Проаналізовано основні етапи еволюції естетико-художнього трактування образу людини як компонента стилю епохи. Запропоновано ряд нових інтерпретацій творів мистецтва Київської Русі, пов'язаних з образним осмисленням феномена людини. З'ясовано особливості формування світського та церковного ідеалів як чільних елементів образної системи. Досліджено ідейні та художньо-іконографічні особливості образу людини у мистецтві Київської Русі у компаративному контексті синхронних явищ Візантії та країн Західної Європи.

Уперше досліджено документи і матеріали антицерковної діяльності органів державної безпеки УРСР, зокрема церковної складової процесу "Спілки визволення України". Проаналізовано архівно-кримінальні справи діячів Української Автокефальної Православної Церкви (1921 - 1930 рр.) - Української Православної Церкви (1930 - 1939 рр.) та реабілітаційних документів. Вивчено документи Соборів УАПЦ у 1921 - 1930 рр., діловодні матеріали Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР), богословські праці чільних діячів УАПЦ, просопографічні джерела, періодичні та агітаційно-пропагандиські видання. Досліджено документальні джерела і матеріали, які збереглися у вітчизняних архівах та за кордоном.

Здійснено комплексне дослідження теми міфологізму у науковому та художньому дискурсах І. Франка. Вперше розкрито сутність Франкового потрактування генези, природи та функцій первісних міфів, з'ясовано місце та роль міфології в етнокультурологічній концепції вченого. Визначено джерела, форми, основні варіанти й міру вияву міфологізму в художній прозі письменника. Проведено всебічний семантико-функціональний аналіз багатогранної міфопоетики основних стихій природи, а також міфогенної та міфологічно маркованої часо-просторової топіки як чільних складових поетикальної (тематичної і, вужче, імалогічної) системи літератора.

Досліджено важливий для подальшого розвитку української літературної мови період 1920-х - початок 1930-х рр. Завдяки діяльності лінгвістів, як А. Кримський, О. Синявський, О. Курило, М. Гладкий, М. Сулима, І. Огієнко, В. Сімович було закладено нормативне підгрунтя в граматиці, лексиці та фразеології, стилістиці та культурі мови, які спричинили появу лінгвістичних дискусій у зазначений період. З'ясовано, що окреслені питання зачепили всі структурні рівні тогочасної мовної системи. Аналіз індивідуального мововжитку трьох чільних репрезентантів літературно-мистецького покоління 1920-х рр. в Україні - С. Пилипенка, М. Хвильового та М. Івченка - дозволив зробити висновок про те, що описані лінгвістичні дискусії істотно позначилися на мові тогочасного красного письменства.

Наведено головні культурні здобутки українського народу від первісних часів до сьогодення. З'ясовано деякі закономірності та основні етапи історичного шляху української культури, розкрито її загальнолюдське та світове значення. Розглянуто культурну діяльність і суспільне життя українського народу в соціально-політичній та державотворчій сферах суспільства. Зазначено, що історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості.

Розглянуто історичні передумови проголошення незалежності Польської Республіки та теоретично обгрунтовано закономірність її відродження й інституалізацію національної державності. Простежено виникнення та міжнародно-правове визнання Польщі та проаналізовано "польське питання" на Паризькій мирній конференції у контексті післявоєнного міжнародного облаштування. Визначено та проаналізовано основні тенденції, напрями, форми та засоби зовнішньополітичної діяльності Польської держави, узагальнивши точки зору чільних діячів та офіційну позицію влади щодо міжнародної орієнтації. З'ясовано роль різних чинників в установленні кордонів Польщі, виявлено витоки, характер деяких подій, які спричинили територіальні проблеми, недорозв'язані у Версальському мирному врегулюванні. Охарактеризовано зміст прометеїзму в східній зовнішній політиці Польщі, його український вектор. Виявлено уроки становлення Польської держави й її зовнішньої політики на шляху здобуття гідного місця у міжнародному товаристві.

Виокремлено концептуальні засади феномену творчості в межах філософії Середньовіччя, на основі аналізу основних світоглядних положень чільних представників даного періоду - Аврелія Августина і Томи Аквінського. Виявлено, що у середньовічних світоглядних орієнтаціях творча діяльність людини корелює з божественним, постаючи як людське спасіння через єднання з Богом. Творчість інтерпретується не як діяння людської особистості, а як породження можливості створення нового статусу у бутті конкретної особи завдяки її тяжінню до божественного Абсолюту.

Проаналізовано питання становлення та розвитку філософії в Києві від зародження її у складі культури стародавнього Києва княжої доби. Охарактеризовано сутність філософських поглядів чільних представників "академічної" філософії, які працювали в Києво-Могилянській академії, Київській духовній академії та київському Університеті Св.Володимира (П.Юркевича, О.Новицького, О.Гілярова, В.Зеньковського). Відтворено картину регіональної київської філософської культури як одного з визначних компонентів загального змісту української філософської думки.

Проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей розвитку візантиністики у Київській Духовній Академії - вищому освітньо-науковому закладі Православної церкви на українських землях у XIX - на початку XX ст. З'ясовано, що візантинознавство посідало одне з чільних місць у навчальних програмах, структурі навчально-наукових підрозділів, формуванні контактів закладу з іншими науково-дослідними інституціями та відігравало помітну роль у підвищенні наукової кваліфікації викладачів і студентів Академії. Висвітлено, що дослідження минулого Візантії в Академії здійснювалося за посередництвом історико-богословських наук, насамперед, церковної історії, патрології, літургіки та церковної археології. Доведено, що науково-педагогічна діяльність визначних візантиністів закладу, їх внесок у розвиток української, російської та світової візантиністики, а також візантинознавчий доробок талановитих студентів закладу сприяли становленню Київської Духовної Академії як одного з провідних центрів візантиністики в Російській імперії.

Порушено одну з чільних й актуальних проблем у галузі соціальних комунікацій - формування громадянського суспільства масовокомунікаційним дискурсом. Викладено інтерпретацію та пошук ефективних механізмів побудови громадянського соціуму, визначено роль як традиційних, так і нових медій у цьому процесі. Окреслено проблеми розбудови громадянського суспільства.

Проаналізовано джерельну базу дослідження історії розвідувальної та контррозвідувальної діяльності руху українських націоналістів і УПА. Уперше висвітлено основні положення документів Державного архіву служби безпеки України, які характеризують творення спеціальних підрозділів в ОУН і УПА, їх розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-бойову діяльність, особливості кадрового складу. Визначено основні історичні типи спецпідрозділів українського національного руху. Описано долю чільних діячів руху ОУН і УПА в Україні у контексті документів радянських органів держбезпеки.

Проанализирована база литературных и научных источников исследования истории разведывательной и контрразведывательной деятельности движения украинских националистов и УПА. Впервые освещены основные положения документов Государственного архива службы безопасности Украины, в которых изложены вопросы создания специальных подразделений в ОУН и УПА, разведывательной, контрразведывательной и оперативно-подрывной деятельности, особенности кадрового состава. Определены основные исторические типы спецподразделений украинского национального движения. Описана судьба видных деятелей движения ОУН и УПА в Украине в контексте документов советских органов госбезопасности.

Обстежено 157 хворих з синдромом діабетичної стопи (СДС). Виявлено 4 типи гемостазіограми: І - "нормальний", ІІ - "гіперкоагуляційний синдром", ІІІ - "І стадія синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (ДВЗ) крові" (ІІІа - хронічного, ІІІб - підгострого) і IV - "II стадія ДВЗ-синдрому". Доведено, що ДВЗ-синдром наявний у 1/2 пацієнтів, корелює з вираженістю мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому і займає одне з чільних місць у генезі СДС. Встановлено, що комплексне хірургічне лікування СДС з включенням вобензиму або флогензиму, яке зупиняє ДВЗ крові, сприяє достовірному зменшенню у хворих проявів мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому, суттєво знижує частоту повторних операцій, післяопераційну летальність і середній термін перебування у стаціонарі.

На підставі комплексного аналізу наукових і науково-публіцистичних праць, джерел стосовно особового походження істориків з'ясовано витоки, зародження та становлення державницького напряму в українській історіографії. Обгрунтовано його періодизацію. Висвітлено питання щодо зміни поглядів М.Грушевського на співвідношення народницького та державницького чинників історичного процесу. Розглянуто роль його наукової схеми, вихованців львівської та київської історичних шкіл у розвитку державницького напряму, в українській історичній науці. Досліджено розвиток державницького напряму української історіографії на західноукраїнських землях та діаспорі. Висвітлено внесок його чільних представників, а саме В.Липинського, Д.Дорошенка, В.Кучабського, І.Кревецького, І.Крип'якевича та інших в українську історичну науку. Показано роль учених Наукового товариства ім. Т.Шевченка, Українского вільного університету, українських наукових інститутів у Берліні та Варшаві у дослідженні історії української державності. З'ясовано стан і перспективи державницького напряму в українській історичній науці.