Вивчення асимптотичної поведінки розв'язків стохастичних диференціальних рівнянь посідає одне з чільних місць у багатьох розділах страхової та фінансової математики, економіки, теорії управління, оскільки стохастичні диференціальні рівняння як ефективна модель випадкового процесу є основою для дослідження випадкового явища. Мета роботи - дослідження асимптотичною поведінки розв'язків неавтономних стохастичних диференціальних рівнянь. Запропоновано метод для вивчення <$E psi>-асимптотичних властивостей розв'язку стохастичного диференціального рівняння за допомогою розв'язку звичайного диференціального рівняння. У ході доведення основних результатів використано теорію псевдорегулярно змінних функцій. Встановлено достатні умови, за яких розв'язки стохастичних диференціальних рівнянь стають майже невипадковими в асимптотичному розумінні. Зроблено висновки, що стохастичні моделі апроксимують реальні процеси набагато краще, ніж детерміновані, однак детерміновані задачі відрізняються більшою легкістю дослідження. Одержаний результат надав змогу порівняти властивості розв'язку стохастичного диференціального рівняння з властивостями розв'язку детермінованої задачі.

Проведено компаративний аналіз теорій інтегративної функції релігії в історії соціології, розглянуто місце поглядів на інтегративну роль релігії в працях класиків соціологічної думки. Здійснено спробу створити загальну концепцію релігії як інтегративної сили суспільства. Проаналізовано існуючі в соціології теорії та концепції соціальної ролі релігії. Розглянуто місце релігійних організацій і релігійної свідомості в сучасному українському суспільстві. Визначено, що питання інтегративної функції релігійних вірувань і релігійних організацій у суспільстві посідає одне із чільних місць в соціології релігії.

У порівняльному контексті розглянуто інтимну лірику чільних поетів раннього українського модернізму. Актуалізовано жіноче й чоловіче начало у формах сприйняття та реакції на світ, а отже, відмінностей та суперечностей, явлених творчим обдарованням. Леся Українка тяжіє до концептуалізації особистого досвіду посередництвом міфологічних універсалій, "перетоплюючи" в художніх образах пал свого великого серця й етос загальнолюдського обширу. Універсалізм Олеся іншого гатунку: його особистий любовний досвід - наріжний камінь світоосягу людини, призначення якої не у стражданні, а в насолоді буттям. Відтак саме пошук щастя стає суттю й покликанням митця.

Наведено головні культурні здобутки українського народу від первісних часів до сьогодення. З'ясовано деякі закономірності та основні етапи історичного шляху української культури, розкрито її загальнолюдське та світове значення. Розглянуто культурну діяльність і суспільне життя українського народу в соціально-політичній та державотворчій сферах суспільства. Зазначено, що історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості.

Вперше досліджено й обгрунтовано сутність визначення "естетики ландшафтів" як однієї з чільних складових архітектурно-планувальної організації рекреаційних територій. Розроблено типологію естетичних образів ландшафтів (природних, сільських, міських, рекреаційних тощо) та образів-еталонів і образів-прототипів Івано-Франківської області. Запропоновано методику оцінки естетичних властивостей ландшафту рекреаційних територій за критерієм визначення інтегрального показника естетичності, наближеного до "еталона". Сформульовано наукові принципи естетично спрямованої архітектурно-планувальної організації територій за умов формування "ландшафтних інтер'єрів". Вдосконалено методичні засади архітектурно-містобудівного проектування територій рекреаційних ландшафтів на основі нового підходу щодо включення естетичної складової як невід'ємної частини проектних рішень.

Проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей розвитку візантиністики у Київській Духовній Академії - вищому освітньо-науковому закладі Православної церкви на українських землях у XIX - на початку XX ст. З'ясовано, що візантинознавство посідало одне з чільних місць у навчальних програмах, структурі навчально-наукових підрозділів, формуванні контактів закладу з іншими науково-дослідними інституціями та відігравало помітну роль у підвищенні наукової кваліфікації викладачів і студентів Академії. Висвітлено, що дослідження минулого Візантії в Академії здійснювалося за посередництвом історико-богословських наук, насамперед, церковної історії, патрології, літургіки та церковної археології. Доведено, що науково-педагогічна діяльність визначних візантиністів закладу, їх внесок у розвиток української, російської та світової візантиністики, а також візантинознавчий доробок талановитих студентів закладу сприяли становленню Київської Духовної Академії як одного з провідних центрів візантиністики в Російській імперії.

У дисертації досліджується військовий український національно-визвольний рух та будівництво Збройних Сил України після повалення самодержавства в Росії до першої чверті 1918 р. Аналізується політика Центральної Ради, уряду УНР, українських партій та їх чільних діячів щодо ролі національних Збройних Сил у державному будівництві України, у захисті її суверенитету, етапи військового будівництва та створення регулярних Збройних Сил України.

Висвітлено процес підготовки та стан функціонування офіційних документів Організації Українських Націоналістів (ОУН) з військових питань міжвоєнного десятиліття. Проаналізовано вишкільну діяльність Організації, формування старшинського складу та стан військової підготовки її членів. Досліджено військову діяльність ОУН в організовуванні збройної сили Карпатської України, націоналістичних збройних формувань. Опрацьовано військово-теоретичні праці чільних діячів ОУН і проаналізовано їх воєнну доктрину напередодні Другої світової війни. Вивчено націоналістичні видання та їх публікації з військових питань як першоджерел військово-організаційної діяльності ОУН.

Життя та вибір одного з чільних представників українського радикального руху в Галичині рубежу XIX - XX ст. видатного письменника В. Стефаника зіставлено з основними ідеологічними принципами галицьких радикалів. Тут бачимо ряд парадоксів. Радикали вважали, що нагальні соціальні проблеми на селі можна вирішити шляхом зміни структури власності на землю. А проте, В. Стефаник походив із заможної селянської родини. Важливим елементом соціальних поглядів письменника був антиклерикалізмом. Але одружився він із дочкою греко-католицького священика, а наприкінці свого життя користувався фінансовою підтримкою греко-католицького митрополита Андрея (Шептицького). Ще одним цікавим фактом у його біографії стало те, що хоча В. Стефаник і був ворогом брехні та лицемірства у суспільному житті, впродовж певного часу він користувався фінансовою підтримкою від уряду радянської України.

Проналізовано розвиток образу вина як одного з чільних символічних концептів українського побуту, світогляду, фольклору, книжної поезії. Зокрема, показано еволюцію цього образу у новій українській літературі, починаючи від "Енеїди" Івана Котляревського й закінчуючи численними поетичними творами сучасних митців.

Проаналізовано громадсько-політичну діяльність В. Загайкевича в роки національно-визвольних змагань, визначено його ставлення до чільних проблем українського державотворення.

Наведено результати дослідження громадянського суспільства та правової держави як чільних інститутів державно-правового та суспільно-політичного устрою сучасного демократичного світу. Проаналізовано їх конкретні форми та модифікації. Увагу приділено філософським і теоретико-методологічним основам вчення про зазначені форми організації приватного та спільного інтересу, їх ролі у справі захисту прав і свобод людини та громадянина, місцю та значенню у розвитку окремих інститутів держави та суспільства загалом. Висвітлено полемічні питання, пов'язані з особливостями становлення та розвитку цих феноменів в Україні. Простежено тенденції розвитку вітчизняних правових інститутів у напрямі їх адаптації до правової системи ЄС. Наголошено на необхідності докорінних змін у вітчизняній правовій доктрині та юридичній практиці. Подано інформацію про сутність громадянської держави, методологію дослідження корупційних явищ, моделі побудови адвокатури.

На підставі комплексного аналізу наукових і науково-публіцистичних праць, джерел стосовно особового походження істориків з'ясовано витоки, зародження та становлення державницького напряму в українській історіографії. Обгрунтовано його періодизацію. Висвітлено питання щодо зміни поглядів М.Грушевського на співвідношення народницького та державницького чинників історичного процесу. Розглянуто роль його наукової схеми, вихованців львівської та київської історичних шкіл у розвитку державницького напряму, в українській історичній науці. Досліджено розвиток державницького напряму української історіографії на західноукраїнських землях та діаспорі. Висвітлено внесок його чільних представників, а саме В.Липинського, Д.Дорошенка, В.Кучабського, І.Кревецького, І.Крип'якевича та інших в українську історичну науку. Показано роль учених Наукового товариства ім. Т.Шевченка, Українского вільного університету, українських наукових інститутів у Берліні та Варшаві у дослідженні історії української державності. З'ясовано стан і перспективи державницького напряму в українській історичній науці.

Уперше досліджено документи і матеріали антицерковної діяльності органів державної безпеки УРСР, зокрема церковної складової процесу "Спілки визволення України". Проаналізовано архівно-кримінальні справи діячів Української Автокефальної Православної Церкви (1921 - 1930 рр.) - Української Православної Церкви (1930 - 1939 рр.) та реабілітаційних документів. Вивчено документи Соборів УАПЦ у 1921 - 1930 рр., діловодні матеріали Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР), богословські праці чільних діячів УАПЦ, просопографічні джерела, періодичні та агітаційно-пропагандиські видання. Досліджено документальні джерела і матеріали, які збереглися у вітчизняних архівах та за кордоном.

Проаналізовано питання становлення та розвитку філософії в Києві від зародження її у складі культури стародавнього Києва княжої доби. Охарактеризовано сутність філософських поглядів чільних представників "академічної" філософії, які працювали в Києво-Могилянській академії, Київській духовній академії та київському Університеті Св.Володимира (П.Юркевича, О.Новицького, О.Гілярова, В.Зеньковського). Відтворено картину регіональної київської філософської культури як одного з визначних компонентів загального змісту української філософської думки.

Обстежено 157 хворих з синдромом діабетичної стопи (СДС). Виявлено 4 типи гемостазіограми: І - "нормальний", ІІ - "гіперкоагуляційний синдром", ІІІ - "І стадія синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (ДВЗ) крові" (ІІІа - хронічного, ІІІб - підгострого) і IV - "II стадія ДВЗ-синдрому". Доведено, що ДВЗ-синдром наявний у 1/2 пацієнтів, корелює з вираженістю мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому і займає одне з чільних місць у генезі СДС. Встановлено, що комплексне хірургічне лікування СДС з включенням вобензиму або флогензиму, яке зупиняє ДВЗ крові, сприяє достовірному зменшенню у хворих проявів мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому, суттєво знижує частоту повторних операцій, післяопераційну летальність і середній термін перебування у стаціонарі.

Досліджено важливий для подальшого розвитку української літературної мови період 1920-х - початок 1930-х рр. Завдяки діяльності лінгвістів, як А. Кримський, О. Синявський, О. Курило, М. Гладкий, М. Сулима, І. Огієнко, В. Сімович було закладено нормативне підгрунтя в граматиці, лексиці та фразеології, стилістиці та культурі мови, які спричинили появу лінгвістичних дискусій у зазначений період. З'ясовано, що окреслені питання зачепили всі структурні рівні тогочасної мовної системи. Аналіз індивідуального мововжитку трьох чільних репрезентантів літературно-мистецького покоління 1920-х рр. в Україні - С. Пилипенка, М. Хвильового та М. Івченка - дозволив зробити висновок про те, що описані лінгвістичні дискусії істотно позначилися на мові тогочасного красного письменства.

Проаналізовано основні принципи патогенетичного лікування діабетичної нейропатії, зокрема, значення оптимізації глікемічного контролю, особливостей механізму дії та призначення інгібіторів альдозоредуктази, аміногуанідину, замісної терапії факторами росту, вазодилататорів, вітамінів групи B, імуноглобуліну людського для внутрішньовенного введення, <$E gamma>-лінолевої кислоти, антиоксидантів. Оскільки одне з чільних місць в патогенезі діабетичної нейропатії надається вільно-радикальному стресу, особливу увагу акцентовано на особливостях механізму дії та призначення <$E alpha>-ліпоєвої кислоти. Наведено результати досліджень ефективності препаратів <$E alpha>-ліпоєвої кислоти в лікуванні діабетичної автономної нейропатії серця, еректильної дисфункції під час цукрового діабету. Розглянуто основні принципи симптоматичного лікування діабетичної нейропатії з урахуванням диференційного аналізу походження болю та призначення адекватної медикаментозної і немедикаментозної терапії.

Досліджено історіографічні проблеми сковородинівської літературної творчості. Здійснено спробу описати та зінтерпретувати наявні в науці XX ст. різноманітні підходи до дослідження джерел поетичних і прозових писань філософа, до їх чільних ідейних засад: концепції "трьох світів - двох натур", вчення про сродність, самопізнання, щастя, так званої "філософії серця", риторики, а також до жанрової природи його віршів, байок, діалогів, трактатів, перекладів і листів. На підставі аналізу сковородинознавчих праць окреслено нові напрямки та шляхи подальшого студіювання письменницького доробку Г.Сковороди.

Зазначено, що постать відомого польського історика XX ст., працівника Львівського університету Лукаша Курдибахи займає одне з чільних місць у плеяді дослідників історії освіти та культури Польщі. Висвітлено львівський період науково-педагогічної діяльності вченого, пов'язаний із формуванням основних напрямків його наукових зацікавлень. Використано матеріали архівних джерел і результат аналізу наукових робіт Л. Курдибахи.