Вивчено епізоотичну ситуацію у світі та розроблено вакцину проти вірусної діареї великої рогатої худоби (ВРХ). Вивчено біологічні властивості різних штамів вірусу діареї та їх антигенну спорідненість. Оптимізовано умови і режими культивування та інактивації штаму ВК-I вірусу діареї. Досліджено імуногормональну відповідь на щеплення живим та інактивованим вірусом діареї, підібрано ад'ювант. Досліджено гематологічні та біохімічні показники крові тварин, щеплених зразками вакцини. Визначено оптимальну імунізувальну дозу, тривалість напруженого імунітету та рівень антитіл до вірусу діареї у молозиві та молоці щеплених тварин. Удосконалено метод титрування цього вірусу та постановки реакції нейтралізації для визначення антитіл до вірусу діареї. Визначено термін придатності вакцини, її профілактичну ефективність. Розроблено нормативну документацію на вакцину та проведено її комісійні випробування.

Визначено протективні властивості експериментальної серії інактивованої вакцини проти респіраторного мікоплазмозу птиці в досліді на курчатах. В якості виробничого застосовували штам Мусорlasma gallisepticum S6, інактивацію здійснювали шляхом додавання 1 % формальдегіду. До стандартизованої інактивованої антигенної основи додавали ад'ювант із розрахунку: 30 % антигенної основи (<$E 3~times~10 sup 7> КУО) та 70 % ад'юванту (Mantanide ISO-70). Доведено, що за умов дворазового внутрішньом'язевого щеплення вакцина забезпечує захист 100 % птиці від клінічних проявів захворювання та забезпечує захист 95 % птиці від зараження штамом-пробійником.

Індекс рубрикатора НБУВ: П873.361.7-8 + П821.21

Рубрики:

Вакцини ветеринарного призначення

Шифр НБУВ: Ж69944 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Викладено матеріали з вивчення епізоотичної ситуації щодо пастерельозу (холери) птиці та наведено результати бактеріологічних досліджень з вивчення циркуляції збудника у птахогосподарствах різних форм власності на території України. Для прижиттєвої діагностики пастерельозу (холери) птиці запропоновано новий сучасний засіб. У процесі відпрацювання виготовлення компонентів діагностикуму підібрано оптимальну схему фіксації еритроцитів барана, удосконалено обробку фіксованих еритроцитів таніном. Проведено дослідження щодо сенсибілізації танізованих еритроцитів барана виробничим штамом Pasteurella multocida № 1931. Найбільш повна адсорбція пастерел зареєстрована за концентрації бактерій 10^-6 КУО/см³ за температури 37 °С та експозиції 30 хв. Визначено оптимальну схему імунізації півнів, гусей і кроликів з метою одержання специфічної гіперімунної сироватки крові до збудника пастерельозу. Дослідження гомогенатів тканин (залозистого шлунку, тимусу, селезінки, печінки, серця) загиблої птиці свідчать про те, що найвища концентрація пастерел спостерігалась у печінці (1:256) і серці (1:128). Серологічні та біохімічні дослідження гіперімунної сироватки корові птиці свідчать про те, що ад'ювант Фрейнда значно посилює імунну відповідь до пастерел у порівнянні з аеросилом.

Розроблено новий ад'ювант на основі ДНК бактеріального походження. Досліджено його імунобіологічні властивості та вивчено ефективність застосування окремо й одночасно з протипухлиною глікопептидною вакциною в імунотерапії злоякісних пухлин. За результатами досліджень виділено, ідентифіковано й охарактеризовано ДНК з культуральної рідини Bacillus sutilis, а також розглянуто динаміку її накопичення протягом культивування бактерії. Визначено, що 7 - 9-та доба культивування B. subtlis GP1-807-03 є оптимальною для одержання найбільшої кількості ДНК, збагаченої залишками неметильованого цитозину. Показано, що бактеріальна CpG ДНК має імуногенні властивості і, на відміну від ДНК з еритроцитів курчати, за умов введення експериментальним тваринам відбувається розвиток транзиторних змін у лімфоїдних органах і має місце запальна реакція у черевній порожнині. У разі застосування in vitro та in vivo CpG ДНК з культуральної рідини B. sutilis має зданість позитивно моделювати функціональну активність клітин-ефекторів неспецифічного імунологічного захисту, індукує інтерферони <$Ealpha> і <$Egamma>, а також впливає на розвиток в організмі мишей клітинної та гуморальної імунної відповіді.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Р56-55

Рубрики:

Онкологія

Шифр НБУВ: РА349990 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено основні етапи одержання гіперімунної сироватки крові кролів до вірусу ринопневмонії коней із різними ад'ювантами та досліджено рівень антитіл у тесті мікронейтралізації. Одержану сироватку з високим вмістом антитіл до ГВК-1 використано для проведення тесту на специфічність. Установлено, що з усіма штамами збудників ринопневмонії коней досліджувана сироватка позитивно реагувала в межах 5 - 9 log2. Створено передумови для подальшого вдосконалення методів діагностики даного захворювання. Встановлено, що високодисперсний аеросил має кращу імуностимулюючу властивість, ніж неповний ад'ювант Фрейнда, у разі одержання гіперімунних сироваток до вірусу ринопневмонії.

Вивчення механізмів формування паранеопластичного синдрому (ПнС) і пошук підходів до його корекції залишаються актуальними. Мета роботи - дослідити можливість корекції деяких проявів ПнС, зумовлених ростом високоангіогенної карциноми легені Льюїс, за допомогою протипухлинних вакцин (ПВ) на основі антигенів високо- (LLC/R9) або низькоангіогенного (LLC) штамів карциноми легені Льюїс, а також оцінити протипухлинні та імунологічні ефекти ПВ. Дослідження проведено на мишах-самцях лінії C57Bl/6 із перещепленою карциномою LLC/R9. ПВ виготовляли з клітин LLC (ПВ-LLC) або з LLC/R9 (nі-LLC/R9); як ад'ювант використовували білоквмісний метаболіт B. subtilis B-7025 70 кДа. Введення ПВ (4-разово підшкірно) розпочинали на 12-ту добу пухлинного росту. Оцінено стандартні параметри пухлинного росту; на 33-тю добу визначали рівень метастатичного ураження легень та проводили імунологічне обстеження тварин (масові та клітинні параметри тимуса і селезінки, показники периферичної крові (за допомогою гематологічного аналізатора), цитотоксичну активність (ЦТА) в MTT-тесті клітинних і гуморальних чинників неспецифічного та специфічного протипухлинного захисту). Застосування обох ПВ підвищувало виживаність мишей з LLC/R9: на 30-ту добу пухлинного росту у групах вакцинованих тварин цей показник становив 100,0 % проти 71,4 % у контрольній. Достовірне зменшення кількості та об'єму метастазів (відповідно в 1,7 та 1,8 разу; p << 0,05) фіксували лише у групі "ПВ-LLC". Обидві вакцини не запобігали розвитку пухлиноасоційованої анемії та спленомегалії. Введення ПВ-LLC сприяло підвищенню ЦТА природних кілерних клітин (p << 0,05 у порівнянні з інтактним контролем); запобігало негативному впливу пухлини на характеристики тимуса, на специфічну ПТА стеноцитів, а також ПТА макрофагів за присутності сироватки крові. Висновки: одержані дані створюють передумови для розробки показань до використання ПВ з урахуванням проявів ПнС.

Мета роботи - вивчення характеру ураження судин серця, легенів і нирок у щурів із моделлю системного автоімунного захворювання, проведення зіставлення одержаних результатів з екстравазальними морфологічними проявами патологічного процесу, станом ендотеліальної судинної функції та активністю у крові прозапальних цитокінів. Експеримент проведено на 40 нелінійних щурах. Задля моделювання захворювання тваринам неодноразово уводили повний ад'ювант Фрейнда, розчин селезінкової дезоксирибонуклеїнової кислоти великої рогатої худоби, меркаптопурин, метилурацил, а з їжею щури постійно одержували сульфат кадмію, оксибутират літію й молібдат амонію. За 2 місяці від початку дослідження на тлі внутрішньочеревного нембуталового наркозу тварин виводили з експерименту. Гістологічні зрізи тканин серця, легенів і нирок забарвлювали гематоксиліном-еозином, альціановим синім та за методом Ван-Гізон, ставилася PAS-реакція. У тварин із запропонованою експериментальною моделлю системного автоімунного захворювання спостерігалися морфологічні ознаки ураження судин серця, легенів і нирок, характер проявів яких між собою був взаємопов'язаний, що підтверджує спільність патогенетичних побудов ангіопатії за різних таких хвороб у клінічній практиці. У генезі уражень серцевих, легеневих та ниркових судин відіграють роль активація прозапальних цитокінів і порушення ендотеліальної судинної функції, що має певну практичну значущість. У клінічній практиці не лише суто системні васкуліти, а й інші автоімунні захворювання мають розглядатися як ангіопатії.