Endometriosis has been defined as the presence of endometrial tissue (gland and stroma) outside the inner lining of the endometrium. The lesion has been associated with debilitating and bizarre clinical features and in the absence of histopathologic assessment may result in severe consequences to the patient Specifically albeit rare, there is the possibility of malignant transformation. Therefore, this presentation on endometriosis as an unusual occurrence is of ardent import to health personnel, especially as regard to the requirements for in-depth intra/interdisciplinary consultation in general and the role of the pathologist, specifically in management of cases. This was the case of a 30-year cld self-employed nulliparous female who was referred from a secondary health facility due to abdominal swelling of eight-month duration. The swelling was progressive and associated with an unproductive cough, chest pain, weight loss and dysmenorrhoea. The patient was subjected to clinical examination, haematologic review, radiologic assessment and histopathologic investigations. The examination revealed dull percussion notes, reduced air entry into both right and left thoracic lung fields with bilateral crepitations in both lung fields. The abdomen was distended with massive ascitic fluid. The patient was stabilized and, consequently, an exploratory laparotomy demonstrated endometrial glands in the follicular phase with the associated stroma in the right ovaries. In sections of the omentum, there were endometrial glands and stroma, some of them were cystically dilated, filled with fluid and cellular debris in their lumen. This study has established the existence of endometriosis in a woman in tier reproductive years further substantiating the multiple distribution presentation, debilitating nature and the role of histopathologic input in management of this lesion.

Наведено результати клінічних і статистичних досліджень впливу чинників ризику (віку, статі, пагубних звичок, раціону та режиму харчування, професійних шкідливостей тощо) на розвиток патології гепатопанкреатодуоденальної зони та особливості їх клінічного перебігу.

Traditionally, two main types of the cell death (apoptosis and necrosis) are distinguished. The Nomenclature Committee on Cell Death in the last classification of the involved molecular pathways (2018) divided the necrotic and apoptotic morphology of cell death into more than 20 subforms. Besides, earlier it has been also reported about the artificially created cell death pathway. Apoptosis is a coordinated physiological process of programmed cell death. The cells of the macrophage system should quickly eliminate the dying cells, while producing anti-inflammatory cytokines. During the apoptotic death there is a clear time-dependent sequence of the events initiated by the influence of apoptosis inducer that finally results into the engulf of the apoptotic cell corpses. This is a key sign of the apoptosis that does not cause a damage of the tissue and its inflammation unlike the necrosis. Necrotic cell death is accompanied by infringement of the plasma membrane integrity and influx of intracellular components into the environment (that causes the inflammation). Recently a new specific type of death has been discovered for neutrophilic granulocytes of blood (neutrophils): Neutrophil Extracellular Traps (NETs). The formation of neutrophil extracellular traps protects the body. Released chromatin immobilizes and neutralizes dangerous and numerically dominant bacteria and help to stop their spreading. NETs can capture another inert material, for example, natural sodium monourate crystals, formed in the case of gout, or artificial nanoparticles, that after contacting with a human body cannot be destroyed or removed. It leads to neutrophils activation and further formation of extracellular neutrophil traps in the place of self-limiting inflammatory process. During some acute inflammatory processes in the internal organs, particularly in the case of acute necrotizing pancreatitis, massive tissue necrosis occurs. Investigation of the internal organs of the patients with the acute inflammation of abdominal cavity allows to examine the interface of the intact and necrotizing tissues and show that necrotizing areas are isolated from the adjacent healthy tissues by aggregated extracellular neutrophil traps. Aggregated extracellular traps are dense macroscopic structures. It has been found that during excessive infiltration of pancreatic ducts they have been occluded by aggregated extracellular neutrophil traps. At the same time, DNase-1 and DNase-1L3 enzymes-destructors of traps play the important role in protection of vessels from occlusion by neutrophil traps. These two enzymes duplicate each otherіs functions, but when both of them do not function, the blood clots are formed from extracellular neutrophil traps that clog the vessels, and ultimately lead to multiple organ failure and/or death. The smallest capillaries in the lungs are undergo this destructive effect first of all. Despite the importance of detecting neutrophil extracellular traps, they are often ignored in the routine blood tests, while automated hemoanalyzers do not have appropriate commands to detect them. Modern recommendations underline a problem of ignoring іunrecognizedі objects, including newly formed extracellular traps, in the process of cell counting.

Описано Tephritis heringinella sp. n., пов'язану з цмином (Helichrysum sp.) (Asteraceae) у Киргизстані. Новий вид схожий за наявністю блискучих чорних тергітів черевця на види групи Tephritis corolla-sauterina та на види, що їх наразі вміщують до роду Heringina Aczel, відрізняючись від них деталями крилового візерунку, а також формою вершини акулеуса (від Heringina spp.). Обговорено можливі філогенетичні зв'язки Tephritis heringinella та Heringina spp.

Background. Escherichiosis remains one of the most common intestinal infections, especially among young children. Indigestion of essential nutrients, transient fermentopathy, imbalance of the symbiotic flora, which develop in escherichiosis in combination with general intoxication and water-electrolyte disturbances, can lead to unfavorable outcomes. One of the factors influencing the course of escherichiosis can be Epstein-Barr virus (EBV) infection in the child. Purpose of the research - improvement of treatment of children with escherichiosis and EBV infection in different periods of the disease. We examined 74 children aged 2і3 years, who were treated at the Regional Children's Clinical Infectious Diseases Hospital in Kharkiv with a diagnosis of moderate-to-severe escherichiosis. A group of 36 children was selected, who received conventional therapy with early gradual restoration of nutrition according to the existing protocol, and the restoration of the qualitative and quantitative composition of food was carried out as soon as possible (first group). The second group was represented by 38 children, who received two-day prolonged gradual restoration of the diet: more gradual increasing the volume of food at each feeding and reducing the number of feedings per day. Children of the second group received drugs containing Lactobacillus, milk thistle extract and B vitamins (once daily with meals) from the first day. Ultrasound examination of the abdominal cavity was performed in all children. Analysis of the main clinical, laboratory and instrumental parameters of patients in both groups during their stay in the hospital and one month after the discharge from the hospital revealed that in children of the second group, in whom rational diet therapy was applied, there was a reduction in the duration of bowel dysfunction, abdominal syndrome, flatulence; the parameters of the coprological test and the echosonoscopy of the hepatic parenchyma were normalized more quickly. Patients on the optimal diet regained their weight in a shorter period. The proposed methods of improving the therapy made it possible to prevent exacerbation of escherichiosis in children of the second group at the early convalescence stages. Conclusions. Early detection of EBV infection in children with escherichiosis, correction of therapy enable early restoration of physiological processes in the intestine and bile system, normalization of digestion and absorption of nutrients, and generally has a positive effect on the course of the underlying disease.

Associations between imaging features and genomic landscape of RCC have been recently investigated in order to characterize better tumor diagnosting more precisely, staging and establishing more accurate prognosis comparing to classic histopathologic approach. Such integration of imaging and molecular biomarkers has led to novel concept of "radiogenomics". In our previous work we have already described usefulness of expression of miR-15a measured in urine during RCC diagnostics. Moreover, high miR-15a expression values have been significantly associated with poor survival rates in patients with RCC. The goal of the study is investigation of the associations between cross-sectional imaging features of RCC and urine expression levels of miR-15a. 52 adult patients with RCC according to clinical and imaging data have been engaged into study. In all patients' multiphase CT or MRI imaging with contrast enhancement has been performed prior to surgical treatment using standard abdominal protocols. Urine collecting and miR-15a expression measuring has been performed using quantitative polymerase chain reaction. Associations between miR-15a expression and such RCC imaging features as necrosis, renal vein invasion, presence of intratumoral calcifications, definition of tumor margin and architecture, presence of collecting system invasion, intratumoral hypervascularity, homogeneous or nodular tumor enhancement pattern on nephrographic phase images have been assessed. All patients have been treated surgically with the following pathologic analysis. RCC cases have been classified concordantly to AJCC cancer staging manual: T1aN0M0 (n = 13, 25,0 %), T1bN0M0 (n = 15, 28,85 %), T2aN0M0 (n = 12, 23,08 %), T2bN0M0 (n = 5, 9,62 %), T3aN0M0 (n = 4, 7,69 %), T3aN1M0 (n = 3, 5,77 %). RCCs have been classified according to histologic subtypes - clear cell RCC (n = 22), papillary RCC (n = 16), chromophobe RCC (n = 14). Simplified two-tiered Fuhrman grading system has been used, in which grades I and II (low grade, n = 12) and grades III and IV (high grade, n = 10) have been combined. The expression values of miR-15a in urine of patients with RCC have varied from 91,35 to 5,52 relative fluorescence units (RFU), mean - 54,58 +- 37,76 RFU. High expression levels of miR-15a (>> 25 RFU) in patients with RCC have been associated with necrosis (p << 0,05), ill-defined margins of the lesion (p << 0,05) and intratumoral hypervascularity (p << 0,01). Lower miR-15a expression levels (<< 25 RFU) have been associated with imaging evidence of renal vein (p << 0,05) and collecting system (p << 0,05) invasion, nodular tumor enhancement pattern (p << 0,05) and multicystic tumor architecture (p << 0,05). There has been no significant association between miR-15a expression and presence of intratumoral calcifications on cross-sectional images (p >> 0,05). Conclusions: radiogenomic analysis may provide valuable information for predicting of emiR-15a expression levels in urine of patients with RCC. In clinical conditions under which there is no possibility to perform genetic assay, imaging features of RCC can be used as surrogates of miR-15a expression to perform prognostication of disease biologic behavior.

A 42-year-old hypothyroid shepherd presented with a progressive abdominal lump accompanied by nausea and abdominal fullness. In addition, he had worsening hypothyroidism, despite supranormal doses of thyroxine. Computed tomography of the abdomen was suggestive of a mass lesion in relation to the stomach. A resection of the mass was done and the histopathology was suggestive of gastrointestinal stromal tumor. After surgery, the patient became euthyroid. We believe the patient had consumptive hypothyroidism due to the tumor.

There is a problem of diffidence of acute pain manifestations of abdominal tuberculosis (AT), which can be treated conservatively, with acute appendicitis (AA). Since the endogenous intoxication syndrome (EI) is one of the leading in inflammatory diseases pathogenesis, the purpose of the study is to find out the features of the content of middle mass molecules (MMM) in the blood and circulating immune complexes (CIC), as the markers of EI, in patients with different pathomorphological forms of AA and with AT. The study has involved 92 patients aged between 18 and 65 years with a suspicion of AA, who have got inpatient treatment at the surgical department of the Lviv Communal City Clinical Hospital of ambulance. Groups formed for the analysis of research results have been created after surgical intervention on the basis of the pathomorphological conclusion. 25 persons have entered the group of patients with acute catarrhal appendicitis (AKA), 32 patients have been in the group of patients with acute phlegmonous appendicitis (AFA); a group of 20 people - with acute gangrenous appendicitis (AGA), 15 people with AA, complicated by appendicular infiltration included, 28 patients with abdominal tuberculosis (AT) in different focal centers of localization aged from 18 to 55 years old (patients of the Lviv regional physio-pulmonary dispensary). A blood collection for research has been taken from the vein of a patient with acute abdominal pain who arrived to the hospital before surgery. The control group has consisted of 30 practically healthy individuals. For the evaluation of EI, the content of MMM in the blood has been determined using the Gabrielyan NI method with a wavelength of 254 and 280 nm with the following calculation of the distribution coefficient DK = MMM280/MSM254, and the total content of MMM as the sum of MMM280 and MSM254. The content of CIC in blood has been determined by method of Yu. A. Grinevich that means precipitation in poliethylenglicol 6000. Since the content of MMM in the blood is an indicator that reflects a change in metabolic homeostasis, in particular, the degradation of protein macromolecules; and the content of the CIC is an indicator of immunological intoxication, we think that it could be expedient to enter the ratio of these components in the general syndrome. This ratio (immune metabolic index of intoxication IMII) has been calculated according to the formula IMII = ((MSM280 + MSM254)/CIC) <$Ecdot~100>. Results are statistically processed using the STATISTIKA 6.0 application package. The results are presented as M +- m, the probability of difference between the groups has been estimated using the Mann - Whitney Criterion Results and discussion. It has been found that destructive forms of AA is manifested by a significantly higher level of MMM, over 2 times more (p << 0,05) and predominance of catabolic cytotoxic fraction MSM254. Also the increase in the content of CIC in the blood that reflects immune intoxication has been established. A median-molecular CIC is known as high cytotoxic.

Зазначено, що однією з найчастіших загальних хронічних дисфункцій у чоловіків після 40-річного віку є еректильна дисфункція (ЕД). Поширеність і тяжкість ЕД зростають із віком і на тлі коморбідних станів – цукрового діабету 2-го типу (ЦД2), вісцерально-абдомінального ожиріння, артеріальної гіпертензії та серцево-судинних захворювань. Більшість випадків ЕД є наслідком гемодинамічної дисфункції з артеріальною (близько 80 %) або венозною недостатністю. Одним із найточніших показників у діагностиці гемодинамічних порушень артерій є дуплексне ультразвукове сканування судин. Мета дослідження – дослідити особливості васкулогенних порушень у пацієнтів з ЕД на тлі ЦД2 за допомогою дуплексного ультразвукового сканування пенільних судин. Матеріали та методи. Визначення стану пенільного кровобігу в режимі дуплексного ультразвукового сканування проведено у 27-ми чоловіків, хворих на ЦД2 та ЕД (середній вік – 50,1±1,2 років, тривалість ЦД – 9,1±2,0 років, тривалість ЕД – 4,7±2,2 років). Результати. У хворих на ЦД2 та ЕД виявлено зниження ПСШ кровобігу в a. dorsalis penis (22,0±0,6 см/с) у порівнянні з чоловіками контрольної групи (24,8±0,8 см/с, р<0,01). Резистентний (Ri) та пульсаційний індекси (Pі) у дослідженні a. cavernosum були вірогідно нижчими у хворих на ЦД2, ніж у чоловіків контрольної групи у стані спокою. Реакція на фармакологічну індукцію ерекції у хворих на ЦД2 була менш інтенсивною у порівнянні з такою у чоловіків контрольної групи на 5-, 15-, 30-й хвилині. Висновки. Виявлене зниження індексу резистентності та пульсаційного індексу у хворих на ЦД2 та ЕД у порівнянні з показниками чоловіків контрольної групи як у фазі спокою, так і в динаміці фармакологічної індукції ерекції у дослідженні a. сavernosum свідчить про формування змішаної артеріо-венозної недостатності з превалюванням артеріального компоненту у цієї категорії хворих.

Отмечено, что одной из наиболее частых общих хронических дисфункций у мужчин после 40-летнего возраста является эректильная дисфункция (ЭД). Распространенность и тяжесть ЭД возрастают с возрастом и на фоне коморбидных состояний – сахарного диабета 2-го типа (СД2), висцерально-абдоминального ожирения, артериальной гипертензии и сердечно-сосудистых заболеваний. Большинство случаев ЭД являются результатом гемодинамической дисфункции с артериальной (около 80 %) или венозной недостаточностью. Одним из наиболее точных показателей в диагностике гемодинамических нарушений артерий является дуплексное ультразвуковое сканирование сосудов. Цель исследования – изучить особенности васкулогенных нарушений в развитии эректильной дисфункции у пациентов с СД2 с помощью дуплексного ультразвукового сканирования пенильных сосудов. Материалы и методы. Определение состояния пенильного кровотока проведено у 27-ми мужчин, больных СД2 и ЭД (средний возраст – 50,1±1,2 года, длительность СД – 9,1±2,0 года, продолжительность ЭД – 4,7±2,2 года). Результаты. У больных СД2 и ЭД выявлено снижение пиковой систолической скорости кровотока в a. dorsalis penis (22,0±0,6 см/с) по сравнению с показателем мужчин контрольной группы (24,8±0,8 см/с, р<0,01). Резистентный (Ri) и пульсационный индексы (Pi) при исследовании a. cavernosum были достоверно ниже у больных СД, чем у мужчин контрольной группы в состоянии покоя. Реакция на фармакологическую индукцию эрекции у больных СД2 была менее интенсивной по сравнению с мужчинами контрольной группы на 5-, 15-, 30-й минуте. Выводы. Выявленное снижение индекса резистентности и пульсационного индекса у больных СД2 и ЭД по сравнению с контролем как в фазе покоя, так и в динамике фармакологической индукции эрекции при исследовании a. сavernosum свидетельствует о формировании смешанной артерио-венозной недостаточности с преобладанием артериального компонента у этой категории больных.

One of the most common chronic dysfunction in men over 40 years of age is erectile dysfunction (ED). The prevalence and severity of ED increases with age and the presence of comorbid conditions – type 2 diabetes, visceral-abdominal obesity, hypertension and cardiovascular diseases. Most cases of ED is the result of hemodynamic dysfunction of arterial insufficiency (80%) or venous insufficiency. One of the most accurate indicators in the diagnosis of arterial hemodynamic disturbances is duplex ultrasound vessels examination. Purpose – to explore the features in vasсulogenic violations of erectile dysfunction in patients with type 2 diabetes using penile duplex ultrasound scan of the vessels. Materials and methods. Defining the penile blood flow mode duplex ultrasound scanning was conducted in 27 men with type 2 diabetes and ED (average age 50.1 ± 1.2 years, duration of diabetes – 9.1 ± 2.0 years, duration of ED – 4.7 ± 2.2 years). Results. In patients with type 2 diabetes and ED a reduction in bloodflow peak systolic velocity a. dorsalis penis (22.0 ± 0,6 cm/sec) was showed compared with men in the control group (24.8 ± 0.8 cm/sec, р<0,01). Resistant (Ri) and pulsatile indices (Pi) of a. cavernosum were significantly lower in patients with diabetesthan in men of the control group at rest. The response to pharmacological induction of erection in patients with type 2 diabetes was less intense than in men of the control group at the 5th, 15th, 30th min. Conclusions. Identified reduced resistance and pulsating indices in patients with type 2 diabetes and ED compared with men in the control group, both in the resting phase and in the dynamics of pharmacological induction of erection in the study a. сavernosum, indicate the formation of a mixed arterio-venous insufficiency prevalence of blood component in these patients.

Цель исследования – оценить состояние тиреоидного баланса у мужчин среднего возраста с ожирением различной степени выраженности в зависимости от наличия метаболического синдрома (МС). Материалы и методы. Обследовали 58 мужчин среднего возраста (45 - 59 лет), масса тела которых превышала норму. Программа обследования включала определение в сыворотке крови уровней инсулина с вычислением показателя HOMA-IR, кортизола, тиреотропного гормона (ТТГ), общего тироксина (обТ4), свободного тироксина (свТ4 ), общего трийодтиронина (обТ 3), свободного трийодтиронина (свТ3 ), антител к тиреоглобулину (АТ-ТГ), антител к тиреопероксидазе (АТ-ТПО), уровней общего холестерина (ХС), ХС ЛПВП и ХС ЛПНП, триглицеридов (ТГ), глюкозы. Определяли уровень микроальбуминурии (МАУ). Выполняли УЗИ почек, печени, желчного пузыря, щитовидной железы и интраабдоминальной жировой ткани. Результаты. Пациенты были разделены на две группы в зависимости от наличия признаков МС и величины ИМТ: 1-я группа с ИМТ более 30 кг/м2 и признаками МС; 2-я группа с ИМТ 25-30 кг/м 2 без признаков МС. У пациентов 1-й группы достоверно повышены в сыворотке крови уровни кортизола, ТТГ, обТ 4, увеличено соотношение свТ 4 /свТ 3 , содержание АТ-ТПО, ХС, ТГ, ХС ЛПНП. Выводы. У мужчин с ожирением и МС наблюдаются дистиреоз, гипертиреотропинемия, гиперкортизолемия, дислипидемия.

Мета дослідження – оцінити стан тиреоїдного балансу у чоловіків середнього віку з ожирінням різного ступеня залежно від наявності метаболічного синдрому (МС). Матеріали та методи. Обстежили 58 чоловіків середнього віку (45 - 59 років), маса тіла яких перевищувала норму. Програма обстеження включала визначення в сироватці крові рівнів інсуліну з обчисленням показника HOMA-IR, кортизолу, тиреотропного гормону (ТТГ), загального тироксину (загТ4 ), вільного тироксину (вТ4 ), загального трийодтироніну (загТ3), вільноготрийодтироніну (вТ3), антитіл до тиреоглобуліну (АТ-ТГ), антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО), рівнів загального холестерину (ХС), ХС ЛПВЩ і ХС ЛПНЩ, тригліцеридів (ТГ), глюкози. Визначали рівень мікроальбумінурії (МАУ). Виконували УЗД нирок, печінки, жовчного міхура, щитовидної залози та інтраабдомінальної жирової тканини. Результати. Пацієнтів розподілено на дві групи залежно від наявності ознак МС і величини ІМТ: 1-а група з ІМТ понад 30 кг/м2 та ознаками МС; 2-а група з ІМТ 25-30 кг/м2 без ознак МС. У пацієнтів 1-ї групи вірогідно підвищені в сироватці крові рівні кортизолу, ТТГ, загТ4 , збільшено співвідношення вТ4 /вТ3, вміст АТ-ТПО, ХС, ТГ, ХС ЛПНЩ. Висновки. У чоловіків з ожирінням і МС спостерігається дистиреоз, гіпертиреотропінемія, гіперкортизолемія, дисліпідемія.

Purpose. To assess the state of the thyroid balance in middle-aged men with obesity of different degree depending on the presence of the metabolic syndrome (MS). Materials and methods. A total of 58 middle-aged men (45-59 years old), whose body weightwas above normal were examined. The examination program included determination of the following indices: serum insulin level along with the calculation of the HOMA-IR index, cortisol, thyroid-stimulating hormone (TSH), total thyroxin (tT 4 ), free thyroxin (fT4 ), total triiodothyronine (tT3), free triiodothyronine (fT3) thyroglobulin antibodies (TG Ab), thyroid peroxidase antibodies (TPO Ab), total cholesterol (TC), HDL and LDL cholesterol, triglycerides (TG), and glucose. The level of microalbuminuria(MAU) was determined in urine. The ultrasonography of the kidneys, the liver, the gall bladder, the thyroid gland, and the intra-abdominal adipose tissue was performed. Results. Patients were divided into two groups, depending on the presence of MS and the values of BMI: Group 1 – BMI over 30 kg/m 2 with signs of MS; Group 2 – BMI of 25-30 kg/m 2 without signs of MS. The following indices were significantly elevated in blood of patients in Group 1: serum levels of cortisol, TSH, tT4, fT4 /fT3 ratio, TPOAb, cholesterol, triglycerides, LDL cholesterol. Conclusion. Dysthyroidism, hyperthyrotropinemia, hypercortisolemia, dyslipidemia are observed in men with obesity and MS.

З метою оцінки впливу окремих конституційних чинників на показники обміну сечової кислоти (СК) і ліпідного спектра 72-х жінок, хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2), було розподілено за рівнем СК в сироватці крові на дві когорти: нормоурикемія – НУ або гіперурикемія – ГУ, в кожній з яких виділили групи за ознакою наявності або відсутності загального та абдомінального ожиріння (АО). Загалом утворено шість груп, із них три із ожирінням і три без нього. Порівняння показників обміну СК і ліпідного спектра крові між групами хворих з однаковою урикемією показало, що наявність загального ожиріння супроводжувалась вищим рівнем СК, інсулінемією та ступенем інсулінорезистентності (ІР), а також підвищенням вмісту ТГ і ЛПНЩ й зниженням ЛПВЩ у порівнянні з відповідними показниками у групах пацієнтів без ожиріння. У групах хворих з ожирінням вдалося простежити гіпоурикозуричний вплив відносно високої інсулінемії у групах з АО завдяки виявленню вірогідно вищого показника фракційної екскреції СК у порівнянні з таким в осіб без АО. Аналогічні закономірності спостерігалися раніше у чоловіків, хворих на ЦД2. Аналіз одержаних даних дозволяє припустити, що у хворих на ЦД2 з ожирінням і без можуть переважати різні механізми порушення балансу утворення та екскреції уратів. Так, у хворих на ЦД2 з ожирінням та АО посилений синтез пуринів і ліпідів під впливом відносно високих рівнів інсуліну може провокувати гіперпродукцію СК; причому фракційна екскреція СК може бути знижена внаслідок викликаної інсуліном посиленої реабсорбції уратів, тоді як кінцева урикемія залежить від збереження ниркової функції. Припущено, що хворих на ЦД2 без ожиріння чільну роль у стимуляції продукції СК може відігравати активація симпатичної нервової системи, яка стимулює утворення стресових гормонів – адреналіну, кортизолу, та активує контрінсулінові катаболічні процеси, зокрема шляхи деградації пуринів із кінцевим утворенням СК.

С целью оценки влияния отдельных конституционных факторов на показатели продукции и экскреции мочевой кислоты (МК) обследованных 72-х женщин, больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2), разделили по уровню МК в сыворотке крови на две когорты: нормоурикемия – НУ или гиперурикемия – ГУ, в каждой из которых выделили группы по признаку наличия или отсутствия общего и абдоминального ожирения (АО). В целом образовано шесть групп, из них три с ожирением и три без него. Сравнение показателей между группами больных с одинаковыми показателями урикемии показало, что наличие ожирения ассоциировалось с более высокими уровнями МК, инсулинемии и степенью инсулинорезистентности, а также с повышением ТГ и ЛПНП, и снижением ЛПВП в сравнении с соответствующими показателями при СД2 без ожирения. У пациентов с ожирением удалось проследить гипоурикозурическое влияние относительно высокой инсулинемии благодаря выявлению достоверно высшего показателя фракционной экскреции СК в группах с АО в сравнении с таковым в группах больных без АО. Аналогичные закономерности наблюдали ранее у мужчин с СД2. Анализ полученных данных позволяет предположить, что в связи с разными фенотипами в группах пациентов с СД2 с ожирением и без могут преобладать разные механизмы нарушения баланса образования и экскреции уратов. Предложено, что при СД2 с ожирением и АО усиленный синтез пуринов и липидов под воздействием относительно высоких уровней инсулина может провоцировать гиперпродукцию МК; при этом фракционная экскреция МК может быть снижена в результате вызванной инсулином усиленной реабсорбции уратов, в то время как конечная урикемия зависит от сохранения почечной функции. При СД2 без ожирения ведущую роль в стимуляции продукции СК может играть активация симпатической нервной системы, которая стимулирует образование стрессовых гормонов, – адреналина, кортизола и активацию контринсулиновых катаболических процессов, в частности путей деградации пуринов с конечным образованием МК.

In order to assess the effect of certain constitutional factors on the production and excretion of uric acid (UA), 72 examined female with type 2 diabetes (DM2), were divided by the level of serum UA into 2 cohorts: normouricemia – NU, or hyperuricemia – HU. Patients were then divided into groups on the basis of the presence or absence of general and abdominal obesity (AO). In general 6 groups were formed, including 3 with obesity and 3 without it. In the groups with similar levels of uricemia, a presence of obesity was associated with higher levels of UA, higher degree of insulin resistance and insulinemia, and with increased triglycerides, and LDL cholesterol and decreased HDL, compared with the corresponding indices in non-obese subjects. In obese patients we were able to reveal the hypouricisuric effect of the relatively high insulinemia, by identifying significantly higher index of fractional excretion of UA in group with AO compared to those in patients without AO. Analysis of the data allowsus to suppose that due to the different phenotypes of DM2, in patients with obesity and without it, may prevail different mechanisms of imbalance between formation and excretion of urates. According to our hypothesis, in DM2 with obesity and AO, overproduction of UA may be provoked by increased synthesis of purines and lipids due to relatively high levels of insulin. Fractional excretion of UA may be reduced as a result of insulin-induced enhanced reabsorption of urate, but the final serum level of UA depends on maintaining renal function. In DM2 without obesity, a leading role in stimulating the UA production can play activation of sympathetic nervous system, which stimulates the production of stress hormones –adrenalin, cortisol, and activation of contrinsulin catabolic processes, in particular of purines degradation of form UA.

Лекцію присвячено питанням остеоартропатій на тлі цукрового діабету. Обговорено сучасні визначення остеоартропатій, їх поширеність, клінічні прояви та особливості перебігу за цукрового діабету та метаболічного синдрому. Ключовими механізмами в етіології остеоартриту вважаються деградація суглобового хряща, перебудова субхондральної кістки та запалення. До патогенетичних механізмів розвитку дегенеративно-дистрофічних змін суглобів належать метаболічні порушення, асоційовані з чинниками метаболічного синдрому та цукрового діабету: загальне й абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, глюкозотоксичність, оксидативний стрес, дисметаболізм ліпідів і пуринів. Для цукрового діабету характерним є дисбаланс прозапальних і протизапальних цитокінів, простагландинів, ростових чинників, що індукує процеси запалення та деградації суглобового хряща, створюючи підґрунтя для клінічного прояву ознак остеоартриту.

Лекция посвящена вопросам остеоартропатий при сахарном диабете. Обсуждены современные определения остеоартропатий, их распространенность, клинические проявления и особенности течения при сахарном диабете и метаболическом синдроме. Ключевыми механизмами в этиологии остеоартрита считаются деградация суставного хряща, перестройка субхондральной кости и воспаление. К патогенетическим механизмам развития дегенеративно-дистрофических изменений суставов относятся метаболические нарушения, ассоциированные с факторами метаболического синдрома и сахарного диабета: общее и абдоминальное ожирение, инсулинорезистентность, глюкозотоксичность, оксидативный стресс, дисметаболизм липидов и пуринов. Для сахарного диабета характерен дисбаланс провоспалительных и противовоспалительных цитокинов, простагландинов, ростовых факторов, который индуцирует процессы воспаления и деградации суставного хряща, создавая основу для клинического проявления признаков остеоартрита.

The lecture is devoted to questions of osteoarthropathy in diabetes mellitus. The author discuss the current definitions of osteoarthroartropathies, their prevalence, clinical manifestations and peculiarities of diabetes mellitus and metabolic syndrome. The degradation of articular cartilage, subchondral bone restructuring and inflammation are considered the key mechanisms in the etiology of osteoarthritis. Metabolic disorders associated with the factors of the metabolic syndrome and diabetes mellitus are as following: total and abdominal obesity, insulin resistance, glucose toxicity, oxidative stress, dysmetabolism of lipids and purines attributed to the pathogenetic mechanisms of the development of degenerative dystrophic changes in the joints. For diabetes mellitus is typical imbalance of proinflammatory and antiinflammatory cytokines, prostaglandins, growth factors that induces the processes of inflammation and degradation of articular cartilage, creating the basis for clinical manifestations of osteoarthritis signs.

Мета роботи - порівняти періопераційну динаміку стрес-маркерів за різних методів регіонарної анестезії передньої черевної стінки (ПЧС) у дітей. Обстежено 39 дітей віком від 1 міс до 5 років після поверхневих хірургічних втручань на ПЧС за умов регіонарної анестезії з седацією: каудальна анестезія (n = 9); тораколюмбальна паравертебральна блокада на рівні Th12 - L1 (n = 10); блокада поперечного простору живота (transverses abdominal plane) - TAP-блок (n = 10); блокада клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів (n = 10) 0,25 % бупівакаїном. Досліджували плазмовий рівень кортизолу та глюкози перед, під час та наступного ранку після операції. Каудальна анестезія забезпечує стабільні рівні стрес-маркерів інтраопераційно, але після операції спостерігається підвищення рівня кортизолемії та глікемії, що можна пояснити проривом болю. У разі паравертебральної анестезії для таких операцій спостерігається оптимальна динаміка стрес-маркерів протягом усього періопераційного періоду. Периферичні блокади нервів (TAP-блок і блокада клубово-підчеревного і клубово-пахвинного нервів) під час операцій на ПЧС у дітей не забезпечують стабільного рівня стрес-маркерів у плазмі, проте в післяопераційний період їх динаміка в згаданій групі стабільніша, можливо, за рахунок залишкової анальгезії від периферичних блоків. Висновки: динаміка вмісту кортизолу та глюкози в плазмі крові у дітей під час операцій на ПЧС залежить від методу анестезії.

На молодих статевозрілих самцях кроля встановлено, що на тлі гіпопінеалізму, індукованого тривалим (протягом 5 міс) цілодобовим освітленням (удень – сонячне світло, вночі – електричне, з інтенсивністю 30 - 40 люкс), розвивається такий комплекс складових метаболічного синдрому: абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, порушення толерантності до глюкози й артеріальна гіпертензія. Причому динаміка змін показників даних порушень є неоднозначною: через 2 міс після початку експерименту відбувається найвище зростання базальної інсулінемії,через 3 міс – маси абдомінально-вісцерального жиру, через 5 міс – рівня глюкози в сироватці крові й артеріального тиску.

На молодых половозрелых кроликах-самцах установлено, что на фоне гипопинеализма, индуцированного длительным (в течение 5 мес) круглосуточным освещением (днем – солнечный свет, ночью – электрический, с интенсивностью 30 - 40 люкс), развивается такой комплекс составляющих метаболического синдрома: абдоминальное ожирение, инсулинорезистентность, нарушение толерантности к глюкозе и артериальная гипертензия. Приэтом динамика изменений данных нарушений неоднозначна: через 2 мес после начала эксперимента происходит максимальное повышение базальной инсулинемии, через 3 мес – массы абдоминально-висцерального жира, через 5 мес – уровня глюкозы в сыворотке крови и артериального давления.

It has been established in an experimental study on ma¬ture male rabbits, that in the presence of hypopinealism induced by long-term (during 5 months) day and night lighting (day - sunlight, night - 30-40 lux electric lighting), the following set of components of metabolic syndrome was developing: abdominal obesity, insulin resistance, impaired glucose tolerance and arterial hypertension. It should be noted that the dynamics of changes in these disturbances was time-dependent: in different periods after starting the experiment a maximal increase was manifested in the following indices: after two months – in basal insulinemia; after three months – in weight of abdominal-visceral fat; after five months – in blood serum glucose level and blood pressure.

Исследовано влияние объемного пневмопрессинга на жировую и мышечную ткань организма у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2) с метаболическим ожирением на фоне нормальной массы тела. У 14 больных СД2 в возрасте (49,9 ± 3,6) лет, с ИМТ < 25,0 кг/м² и процентным содержанием жировой ткани (ЖТ), превышающим возрастную норму, проведен курс объемного пневмопрессинга (8-10 сеансов по 30 мин каждый). До и после курса лечения определяли процент ЖТ и мышечной ткани (МТ), толщину жирового слоя на передней брюшной стенке, внутренней поверхности бедра и ягодице. Установлено что у всех отобранных для исследования больных процент МТ был ниже возрастных норм. В результате данного курса физиотерапии нормализации уровней ЖТ и МТ не выявлено ни у одного больного, но средний уровень ЖТ снизился, а МТ – повысился, в результате чего соотношение ЖТ/МТ снизилось на 3,75 %. В то же время имело место достоверное (р < 0,05) уменьшение толщины ЖТ на передней брюшной стенке (на 11,02 %) и на ягодицах (на 10,2 %); на внутренней поверхности бедер уменьшение жирового слоя было недостоверным (на 7,8 %). Показано, что метод объемного пневмопрессинга у больных СД2 с метаболическим ожирением на фоне нормальной МТ оптимизирует соотношение между ЖТ и МТ благодаря снижению ЖТ без одновременного снижения МТ.

Розглянуто вплив об'ємного пневмопресингу на жирову та м'язову тканини організму у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) з метаболічним ожирінням на тлі нормальної маси тіла. У 14 хворих на ЦД2 віком (49,9 ± 3,6) років, з ІМТ < 25,0 кг/м² та відсотковим вмістом жирової тканини (ЖТ), який перевищував вікову норму, проведено курс об'ємного пневмопресингу (8 - 10 сеансів по 30 хв). Перед та після курсу лікування вивчали відсоток ЖТ та м'язової тканини (МТ), товщину жирового шару на передній черевній стінці, внутрішній поверхні стегна та сідницях. Визначено, що в усіх відібраних для вивчення хворих відсоток МТ був нижчий за вікову норму. У результаті проведеного курсу фізіотерапії нормалізації рівнів ЖТ і МТ не визначено в жодного з хворих, але середній рівень ЖТ знизився, а МТ – підвищився, у результаті чого співвідношення ЖТ/МТ знизилось на 3,75 %. Водночас мало місце вірогідне (р < 0,05) зменшення товщини ЖТ на передній черевній стінці (на 11,02 %) та на сідницях (на 10,2 %); на внутрішній поверхні стегна зменшення жирового шару хоча і знизилось на 7,8 %, але не було вірогідним. Таким чином, показано, що метод об'ємного пневмопресингу у хворих на ЦД2 з метаболічним ожирін¬ням на тлі нормальної маси тіла оптимізує співвідношення між ЖТ і МТ завдяки зниженню ЖТ без одночасного зниження МТ.

The influence of the volumetric pneumo¬pressing on adipose and muscle body tissues in type 2 diabetes mellitus (DM2) patients with metabolic obesity and normal body weight was studied. In 14 patients with DM2 aged 49,9±3,6 years with a BMI<25.0 kg/m2 and the percentage of adipose tissue (AT) exceeding the age limit, a course of volumetric pneumopressing (8-10 sessions 30 min each) was carried out. The percentage of AT and muscle tissue (MT), thickness of fat layer on the anterior abdominal wall, the inner thigh surface and buttock were exam¬ined before and after treatment. It was found that all of patients selected for the study had the percentage of MT below age norma. After physiotherapeutic course VT and MT levels normalization was found in none of patients, but the average level of VT de¬creased, and MT – increased, thus VT/MT ratio decreased by 3.75 %. At the same time, there was a significant (p < 0.05) reduction in the thickness of VT on the front abdominal wall (11.02 %) and buttocks (10.2 %) while the inner surface thigh fat layer reduction was insignificant (7.8 %). Thus, it was shown that volumetric pneumopressing in DM2 patients with metabolic obesity and normal body weight op¬timizes the relationship between the VT and MT by reducing VT without simultaneously reducing the MT.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.854

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.54 + Р457.365.112.036-4

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових лоханок

Хірургічне лікування аневризм аорти

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Відомо, що поширеним проявом синдрому інсулінорезистентності (ІР) у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є порушення обміну сечової кислоти (СК), яке часто асоціюється із загальним та/або абдомінальним ожирінням (АО). Обстежених 74-х чоловіків, хворих на ЦД2, розподілили на 5 груп залежно від рівня СК у сироватці крові (нормоурикемія – НУ або гіперурикемія – ГУ), а також від наявності загального ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²) і типу розподілу жиру (АО визначали за співвідношення окружностей талії та стегон >0,95). Групи пацієнтів з ожирінням, що доповнювалось АО, відносно високим рівнем інсуліну, значним ступенем ІР, віднесено до фенотипу ''ЦД з ожирінням'' (або аліментарно-кінетичного). У хворих без ожиріння, в яких було відсутнє значне підвищення рівня інсуліну та НОМА-ІР, визначено інший фенотип – ''діабет худих''. Характерною ознакою для обох фенотипів ЦД, незалежно від індексу маси тіла й типу розподілу жиру, була гіперпродукція СК, що супроводжувалась або високим кліренсом і фракційною екскрецією СК (що забезпечувало НУ), або зниженою екскрецією СК, що призводило до ГУ. Фенотип ''ЦД2 з ожирінням'' за наявності АО у групах пацієнтів з однаковими рівнями урикемії асоціювався з вищими рівнями інсулінемії та ступенями ІР, а також зі змінами ліпідного спектру порівняно з відповідними показниками у групах хворих із фенотипом ''ЦД2 без ожиріння''. Лише у чоловіків із гіперурикемією без ожиріння виявлено значне зниження індексу реутилізації пуринів, що відповідає зниженню активності ферменту гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), який запобігає деградації пуринів з утворенням СК. Одержані дані дозволили дійти висновку, що переважаючі механізми розвитку порушень пуринового та ліпідного обміну в обстежених пацієнтів відрізнялись залежно від фенотипу. Так, у пацієнтів з ожирінням гіперпродукція СК, гіпертригліцеридемія та низький рівень ЛПВЩ могли зумовлюватись відносно високим рівнем інсуліну, відомого як стимулятор ліпогенезу, підвищення ТГ та антиурикозуричний агент. У пацієнтів без ожиріння підвищення продукції СК можна пояснити посиленням катаболізму пуринів, що не асоціювалось із підвищенням інсулінемії, але могло бути зумовлено активізацією розпаду пуринів на тлі порушення їх реутилізації (у зв'язку з дефіцитом ГГФРТ), що можливо під впливом гормонів стресу.

Известно, что распространенным проявлением синдрома инсулинорезистентности (ИР) у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2) является нарушение обмена мочевой кислоты (МК), которое обычно ассоциируется с общим и/или абдоминальным ожирением (АО). Обследованных 74 мужчин, больных СД2, разделили на 5 групп в зависимости от уровня МК в сыворотке крови (нормоурикемия – НУ или гиперурикемия – ГУ), а также от наличия общего ожирения (АО) (индекс массы тела >30 кг/м²) и типа распределения жира (АО определяли при соотношении окружностей талии и бедер >0,95). Группы пациентов с общим ожирением, которое дополнялось АО, относительно высоким уровнем инсулина, значительной степенью ИР, мы причислили к фенотипу ''СД2 с ожирением'' (или алиментарно-кинетическому). У больных без ожирения, у которых отсутствовало значительное повышение уровня инсулина и НОМА-ИР, отмечен другой фенотип – ''диабет худых''. Характерным признаком для обоих фенотипов, независимо от индекса массы тела и типа распределения жира, была гиперпродукция МК, которая сопровождалась либо высоким клиренсом и фракционной экскрецией МК (что обеспечивало НУ), либо сниженной экскрецией МК, что приводило к ГУ. Фенотип ''СД2 с ожирением'' при наличии АО в группах пациентов с одинаковыми показателями урикемии ассоциировался с более высокими инсулинемией и степенью ИР, а также с изменениями липидного спектра по сравнению с соответствующими показателями в группах больных с фенотипом ''СД2 без ожирения''. Только у мужчин с ГУ без ожирения выявлено значительное снижение индекса реутилизации пуринов, что соответствует снижению активности фермента гипоксантингуанинфосфорибозил трансферазы (ГГФРТ), который предотвращает деградацию пуринов с образованием СК. Полученные данные позволили заключить, что преимущественные механизмы развития нарушений пуринового и липидного обмена у обследованных различались в зависимости от фенотипа. У пациентов с ожирением гиперпродукция МК, гипертриглицеридемия и низкий уровень ЛПВП могли определяться относительно высоким уровнем инсулина, который известен как стимулятор липогенеза и повышения ТГ, а также обладает антиурикозурическим эффектом. У пациентов без ожирения повышение продукции МК можно объяснить усилением распада пуринов, которое не связано с повышением инсулинемии, но может быть обусловлено активизацией катаболизма пуринов на фоне нарушения их реутилизации (в связи с дефицитом ГГФРТ), что возможно под влиянием гормонов стресса.

Uric acid (UA) metabolism disorders are known to be a common manifestation of insulin resistance syndrome in patients with type 2 diabetes, which is usually associated with the general and/or abdominal obesity. 74 men with type 2 diabetes mellitus (Т2DM) were divided into 5 groups according to the level of UA in the blood serum (normourikemiya – NU, or hyperuricemia – HU), and to the presence of general and abdominal obesity (AO). Groups of patients with general obesity, relatively high levels of insulin, a significant degree of insulin resistance, were added by us to the phenotype “obese T2DM” (or “alimentary-kinetic”). Patients without obesity and significant increase in the level of insulin and HOMA IR, were marked by a other phenotype – "non-obese T2DM". The characteristic feature of both phenotypes, regardless of body mass index and type of fat distribution, was overproduction of UA, which could be accompanied by a high clearance and fractional excretion of UA (that provided NU), or by reducedexcretion of UA, which led to HU. Phenotype "obese T2DM" in the presence of AO in the groups of patients with similar levels of uricosuria was associated with higher insulin levels and the degree of IR and changes in lipid profile in comparison with relevant indicators in groups of patients with phenotype "non-obese T2DM". Only in men with hyperuricemia without obesity a significant decrease of the index of reutilization of purines, which corresponds to the reduced activity of the enzyme hypoxantinguaninphosphoribosil trasnpherase (HGRT), which prevents the degradation of purines with the formation of the UK was revealed. We concluded that advantageous mechanisms of disorders of purine and lipid metabolism in patients were different depending on the phenotype. In obese patients, UA overproduction, hypertriglyceridemia and low HDL levels could be provoked by relatively high level of insulin, which is known as a stimulant of lipogenesis to increase triglyceride, and has antiuricosuric effect. In non-obese patients, increased UA production can be attributed to augmented desintegration of purines, which was not be related to increased insulinemia, but may be due to the activation of the catabolism of purines, simultaneously with violation of their reutilization (due to the lack HGRT) that it is possible under the influence of stress hormones.

На підставі рандомізованого одночасного ретроспективного дослідження результатів лікування 119 постраждалих з поєднаною закритою абдомінальною травмою встановлено діагностичну цінність показника абдомінального перфузійного тиску як функціонально-значимого предиктора початку розвитку органної дисфункції. Кваліметрична оцінка тяжкості стану постраждалих із застосуванням шкали MODS-II і показника абдомінального перфузійного тиску надає можливість встановити термін вірогідної летальності вже на ранньому госпітальному етапі.

Зазначено, що дослідження поширеності цукрового діабету (ЦД) та порушеної толерантності до глюкози (ПТГ) серед сільського населення України останні 20 років не проводили, хоча критерії діагнозу діабету та умови життя людей суттєво змінилися. Наведені дані є результатами обстеження населення на наявність ЦД, ПТГ, порушеної глікемії натще (ПГН) та виявлення факторів ризику ЦД, проведеного у співпраці із закладами охорони здоров’я Київської області. У 99-ти осіб, випадково вибраних із загальної популяції 540-ка осіб віком понад 53 роки, що постійно проживають в одному сільському населеному пункті і не були зареєстрованими хворими на ЦД, проведено тест толерантності до глюкози за критеріями ВООЗ (1999) з визначенням рівнів глюкози в плазмі венозної крові та антропометричні вимірювання: артеріальний тиск, зріст та вага з визначенням індексу маси тіла (ІМТ), окружність живота, стегон, шиї. У 13,1 % обстежених виявлено ЦД, у 19,2 % – ПТГ, у 12,1 % – ПГН. Раніше ЦД був діагностований у 4,4 % місцевих мешканців цієї вікової категорії, тобто, реальна поширеність хвороби може бути утричі вища за відому. Антропометричні порівняння серед жінок виявили зв’язок між збільшенням ІМТ, окружностей живота, стегон, шиї та належністю до групи ЦД. Ризик ЦД (за відношенням шансів – OR та його 95 % конфіденційними інтервалами – CI), що пов’язаний із кожним додатковим 1 см окружності шиї, оцінений за моделлю логістичної регресії та стандартизований за статтю та віком, дорівнює 2,0 (95 % CI 1,4 - 3,0), p < 0,001.

Отмечено, что исследования распространенности сахарного диабета (СД) и нарушенной толерантности к глюкозе (НТГ) среди сельского населения Украины последние 20 лет не проводили, хотя критерии диагноза диабета и условия жизни людей существенно изменились. Представленные данные являются результатами обследования населения на наличие СД, НТГ, нарушенной гликемии натощак (НГТ) и выявления факторов риска СД, проведенного в сотрудничестве с учреждениями здравоохранения Киевской области. У 99-ти человек, случайно отобранных методом равномерного распределения из общей популяции 540-ка человек в возрасте свыше 53-х лет, которые постоянно проживают в одном сельськом населенном пункте и не были зарегистрированы как больные СД, был проведен тест толерантности к глюкозе (ТТГ) по критериям ВОЗ (1999) с определением уровней глюкозы в плазме венозной крови и антропометрические измерения: артериальное давление, рост, вес с определением индекса массы тела (ИМТ), окружность живота (ОЖ), окружность бедер (ОБ), окружность шеи (ОШ). У 13,1 % обследуемых был выявлен СД, у 19,2 % – НТГ, у 12,1 % – НГТ. Ранее СД был диагностирован у 4,4 % местных жителелей этой возрастной категории, то есть, реальная распространенность СД может быть в три раза больше, чем известная. Антропометрические сравнения среди женщин показали связь между увеличением ИМТ, ОЖ, ОБ, ОШ и принадлежностью к группе СД. Риск СД (по отношению шансов, OR и его 95 % конфиденциальными интервалами, CI), связанный с каждым дополнительным 1 см окружности шеи, оцененный согласно модели логистической регресии и стандартизированный по полу и возрасту, равняется 2,0 (95 % CI 1,4 - 3,0), p < 0,001.

The latest epidemiologic research of diabetes mellitus (DM) and impaired glucose tolerance (IGT) in Ukraine was conducted according to outdated criteria, and did not include rural population. This paper shows the first results of a new investigation, performed in association with health institutions of Kyiv region. A glucose tolerance test, according to 1990 WHO criteria, determining glucose venous plasma levels, as well as anthropometric measurements (arterial blood pressure, height, weight, circumference of abdomen, hips, and neck) were performed in 99 individuals, randomly selected from a total population of 540 persons, who were permanent residents of rural communities, not registered as DM patients and older than 53 years old. DM was diagnosed in 13.1 % of cases, IGT – in 19.2 %, impaired fasting glucose (IFG) – in 12.1 % of cases. Previously only 4.4 % of local residents of this age category had DM, therefore actual prevalence of this disease can be three times higher, comparing to what we know. Anthropometric analysis among women revealed an association between the increase of body mass index, abdomen, hip and neck circumference, and belonging to a DM group. DM risk (Odds Ratio - OR with 95 % Confidential Intervals - CI) related to every extra 1 cm of neck circumference, assessed according to a logistic regression model and standardized by gender and age is equal to OR=2.0 (95 % CI 1.4 - 3.0), p < 0.001.