Исследовано влияние объемного пневмопрессинга на жировую и мышечную ткань организма у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2) с метаболическим ожирением на фоне нормальной массы тела. У 14 больных СД2 в возрасте (49,9 ± 3,6) лет, с ИМТ < 25,0 кг/м² и процентным содержанием жировой ткани (ЖТ), превышающим возрастную норму, проведен курс объемного пневмопрессинга (8-10 сеансов по 30 мин каждый). До и после курса лечения определяли процент ЖТ и мышечной ткани (МТ), толщину жирового слоя на передней брюшной стенке, внутренней поверхности бедра и ягодице. Установлено что у всех отобранных для исследования больных процент МТ был ниже возрастных норм. В результате данного курса физиотерапии нормализации уровней ЖТ и МТ не выявлено ни у одного больного, но средний уровень ЖТ снизился, а МТ – повысился, в результате чего соотношение ЖТ/МТ снизилось на 3,75 %. В то же время имело место достоверное (р < 0,05) уменьшение толщины ЖТ на передней брюшной стенке (на 11,02 %) и на ягодицах (на 10,2 %); на внутренней поверхности бедер уменьшение жирового слоя было недостоверным (на 7,8 %). Показано, что метод объемного пневмопрессинга у больных СД2 с метаболическим ожирением на фоне нормальной МТ оптимизирует соотношение между ЖТ и МТ благодаря снижению ЖТ без одновременного снижения МТ.

Розглянуто вплив об'ємного пневмопресингу на жирову та м'язову тканини організму у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) з метаболічним ожирінням на тлі нормальної маси тіла. У 14 хворих на ЦД2 віком (49,9 ± 3,6) років, з ІМТ < 25,0 кг/м² та відсотковим вмістом жирової тканини (ЖТ), який перевищував вікову норму, проведено курс об'ємного пневмопресингу (8 - 10 сеансів по 30 хв). Перед та після курсу лікування вивчали відсоток ЖТ та м'язової тканини (МТ), товщину жирового шару на передній черевній стінці, внутрішній поверхні стегна та сідницях. Визначено, що в усіх відібраних для вивчення хворих відсоток МТ був нижчий за вікову норму. У результаті проведеного курсу фізіотерапії нормалізації рівнів ЖТ і МТ не визначено в жодного з хворих, але середній рівень ЖТ знизився, а МТ – підвищився, у результаті чого співвідношення ЖТ/МТ знизилось на 3,75 %. Водночас мало місце вірогідне (р < 0,05) зменшення товщини ЖТ на передній черевній стінці (на 11,02 %) та на сідницях (на 10,2 %); на внутрішній поверхні стегна зменшення жирового шару хоча і знизилось на 7,8 %, але не було вірогідним. Таким чином, показано, що метод об'ємного пневмопресингу у хворих на ЦД2 з метаболічним ожирін¬ням на тлі нормальної маси тіла оптимізує співвідношення між ЖТ і МТ завдяки зниженню ЖТ без одночасного зниження МТ.

The influence of the volumetric pneumo¬pressing on adipose and muscle body tissues in type 2 diabetes mellitus (DM2) patients with metabolic obesity and normal body weight was studied. In 14 patients with DM2 aged 49,9±3,6 years with a BMI<25.0 kg/m2 and the percentage of adipose tissue (AT) exceeding the age limit, a course of volumetric pneumopressing (8-10 sessions 30 min each) was carried out. The percentage of AT and muscle tissue (MT), thickness of fat layer on the anterior abdominal wall, the inner thigh surface and buttock were exam¬ined before and after treatment. It was found that all of patients selected for the study had the percentage of MT below age norma. After physiotherapeutic course VT and MT levels normalization was found in none of patients, but the average level of VT de¬creased, and MT – increased, thus VT/MT ratio decreased by 3.75 %. At the same time, there was a significant (p < 0.05) reduction in the thickness of VT on the front abdominal wall (11.02 %) and buttocks (10.2 %) while the inner surface thigh fat layer reduction was insignificant (7.8 %). Thus, it was shown that volumetric pneumopressing in DM2 patients with metabolic obesity and normal body weight op¬timizes the relationship between the VT and MT by reducing VT without simultaneously reducing the MT.

Traditionally, two main types of the cell death (apoptosis and necrosis) are distinguished. The Nomenclature Committee on Cell Death in the last classification of the involved molecular pathways (2018) divided the necrotic and apoptotic morphology of cell death into more than 20 subforms. Besides, earlier it has been also reported about the artificially created cell death pathway. Apoptosis is a coordinated physiological process of programmed cell death. The cells of the macrophage system should quickly eliminate the dying cells, while producing anti-inflammatory cytokines. During the apoptotic death there is a clear time-dependent sequence of the events initiated by the influence of apoptosis inducer that finally results into the engulf of the apoptotic cell corpses. This is a key sign of the apoptosis that does not cause a damage of the tissue and its inflammation unlike the necrosis. Necrotic cell death is accompanied by infringement of the plasma membrane integrity and influx of intracellular components into the environment (that causes the inflammation). Recently a new specific type of death has been discovered for neutrophilic granulocytes of blood (neutrophils): Neutrophil Extracellular Traps (NETs). The formation of neutrophil extracellular traps protects the body. Released chromatin immobilizes and neutralizes dangerous and numerically dominant bacteria and help to stop their spreading. NETs can capture another inert material, for example, natural sodium monourate crystals, formed in the case of gout, or artificial nanoparticles, that after contacting with a human body cannot be destroyed or removed. It leads to neutrophils activation and further formation of extracellular neutrophil traps in the place of self-limiting inflammatory process. During some acute inflammatory processes in the internal organs, particularly in the case of acute necrotizing pancreatitis, massive tissue necrosis occurs. Investigation of the internal organs of the patients with the acute inflammation of abdominal cavity allows to examine the interface of the intact and necrotizing tissues and show that necrotizing areas are isolated from the adjacent healthy tissues by aggregated extracellular neutrophil traps. Aggregated extracellular traps are dense macroscopic structures. It has been found that during excessive infiltration of pancreatic ducts they have been occluded by aggregated extracellular neutrophil traps. At the same time, DNase-1 and DNase-1L3 enzymes-destructors of traps play the important role in protection of vessels from occlusion by neutrophil traps. These two enzymes duplicate each otherіs functions, but when both of them do not function, the blood clots are formed from extracellular neutrophil traps that clog the vessels, and ultimately lead to multiple organ failure and/or death. The smallest capillaries in the lungs are undergo this destructive effect first of all. Despite the importance of detecting neutrophil extracellular traps, they are often ignored in the routine blood tests, while automated hemoanalyzers do not have appropriate commands to detect them. Modern recommendations underline a problem of ignoring іunrecognizedі objects, including newly formed extracellular traps, in the process of cell counting.

На прикладі клінічного спостереження показано нестандартний підхід при виборі алгоритму діагностично-лікувального напрямку в означеної категорії хворих.

Проведено порівняльний аналіз вестибулопротекторної дії скополаміну та похідного 2-меркаптобензімідазолу бемітилу на моделі експериментальної хвороби руху (оптокінетичної стимуляції). Вивчено вплив бемітилу в дозах 50 мг/кг; 100 мг/кг і 200 мг/кг і препарату порівняння "Скопаламін" у дозі 1 мг/кг на графічні показники оптокінетичного ністагму(ОКН): амплітуду та частоту протягом 60 хв після внутрішньоочеревинного введення водних розчинів речовин. Виявлено, що амплітудочастотна характеристика оптокінетичного ністагму пригнічується речовинами, що вивчаються. Оскільки реверсивний постоптокінетичний ністагм(РПН) служить показником постімпульсної активності, вивчено вплив досліджуваних сполук і на його показники. Найбільш вірогідне пригнічення ОКН і РПН спостерігалось під впливом бемітилу в дозі 200 мг/кг. Напрямок досліджень, що проводяться, може бути перспективним як у фундаментально-теоретичному, так і у практичному відношенні, а одержані результати потребують подальшого поглибленого вивчення та аналізу.

Проведен сравнительный анализ вестибулопротекторного действия скополамина и производного 2-меркаптобензимидазола бемитила на модели экспериментальной болезни движения (оптокинетической стимуляции). Изучено влияние бемитила в дозах 50 мг/кг, 100 мг/кг и 200 мг/кг и препарата сравнения "Скополамина" в дозе 1 мг/кг на графические показатели оптокинетического нистагма: амплитуду и частоту в течение шестидесяти минут после внутрибрюшинного введения водных растворов веществ. Выявлено, что амплитудочастотная характеристика оптокинетического нистагма угнетается изучаемыми веществами. Поскольку реверсивный постоптокинетический нистагм служит показателем постимпульсной активности, изучено влияние исследуемых веществ и на его показатели. Наиболее значимое угнетение оптокинетического нистагма и реверсивного постоптокинетического нистагма наблюдалось под влиянием бемитила в дозе 200 мг/кг. Направление проводимых исследований представляется перспективным как в фундаментально-теоретическом, так и в практическом отношении, а полученные результаты требуют дальнейшего углубленного изучения и анализа.

A comparative analysis of vestibulo-protective effect of scopolamine and 2-mercaptobenzimidazol bemithyl derivative on the model of the experimental motion disorder (optokinetic stimulation) has been carried out. The influence of bemithyl in doses of 50 mg/kg, 100 mg/kg, 200 mg/kg and the reference drug - scopolamine in the dose of 1 mg/kg on graphic indexes of optokinetic nystagmus - amplitude and frequency for sixty minutes after intra-abdominal infusion of the aquous solutions of the substances has been studied. The amplitude and frequency characteristics of optokinetic nystagmus have been revealed to be inhibited by the substances studied. The reversive postoptokinetic nystagmus serves as a postimpulse activity, the influence of the substances investigated on its indexes has been studied. The most important inhibition of optokinetic nystagmus and reversive postoptokinetic nystagmus was observed under the influence of bemithyl in the dose of 200 mg/kg. The direction of the investigations conducted is promising both in fundamental-theoretical and in practical respect and the results obtained require further and profound study and analysis.

Проанализированы причины прогрессирования метаболических нарушений в печени у пациентов с сочетанным течением неалкогольной жировой болезни печени и сахарного диабета (СД) ІІ типа. Наиболее значимыми из них были инсулинорезистентность и абдоминальное ожирение, способствующие раннему формированию метаболического синдрома и активации процессов фиброгенеза в печени и обусловленные дислипидемией, нарушениями углеводного обмена, развитием системного воспаления и дисбалансом адипоцитокинов.

Проаналізовано причини прогресування метаболічних порушень в печінці у пацієнтів з поєднаним перебігом неалкогольної жирової хвороби печінки та цукрового діабету (ЦД) ІІ типу. Найбільш значущими з них були інсулінорезистентність та абдомінальне ожиріння, що сприяли ранньому формуванню метаболічного синдрому та активації процесів фіброгенезу в печінці і були обумовлені дисліпідемією, порушеннями вуглеводного обміну, розвитком системного запалення і дисбалансом адипоцитокінів.

The causes of the progression of metabolic disorders in the liver of patients with associated clinical variants of nonalcoholic fatty liver disease and type ІІ diabetes mellitus have been analyzed. The most significant were insulin resistance and abdominal obesity, which promote early formation of metabolic syndrome and activation of fibrogenesis in the liver and are caused by dyslipidemia, impaired carbohydrate metabolism and development of systemic inflammation and imbalance of adipocytokines.

There is a problem of diffidence of acute pain manifestations of abdominal tuberculosis (AT), which can be treated conservatively, with acute appendicitis (AA). Since the endogenous intoxication syndrome (EI) is one of the leading in inflammatory diseases pathogenesis, the purpose of the study is to find out the features of the content of middle mass molecules (MMM) in the blood and circulating immune complexes (CIC), as the markers of EI, in patients with different pathomorphological forms of AA and with AT. The study has involved 92 patients aged between 18 and 65 years with a suspicion of AA, who have got inpatient treatment at the surgical department of the Lviv Communal City Clinical Hospital of ambulance. Groups formed for the analysis of research results have been created after surgical intervention on the basis of the pathomorphological conclusion. 25 persons have entered the group of patients with acute catarrhal appendicitis (AKA), 32 patients have been in the group of patients with acute phlegmonous appendicitis (AFA); a group of 20 people - with acute gangrenous appendicitis (AGA), 15 people with AA, complicated by appendicular infiltration included, 28 patients with abdominal tuberculosis (AT) in different focal centers of localization aged from 18 to 55 years old (patients of the Lviv regional physio-pulmonary dispensary). A blood collection for research has been taken from the vein of a patient with acute abdominal pain who arrived to the hospital before surgery. The control group has consisted of 30 practically healthy individuals. For the evaluation of EI, the content of MMM in the blood has been determined using the Gabrielyan NI method with a wavelength of 254 and 280 nm with the following calculation of the distribution coefficient DK = MMM280/MSM254, and the total content of MMM as the sum of MMM280 and MSM254. The content of CIC in blood has been determined by method of Yu. A. Grinevich that means precipitation in poliethylenglicol 6000. Since the content of MMM in the blood is an indicator that reflects a change in metabolic homeostasis, in particular, the degradation of protein macromolecules; and the content of the CIC is an indicator of immunological intoxication, we think that it could be expedient to enter the ratio of these components in the general syndrome. This ratio (immune metabolic index of intoxication IMII) has been calculated according to the formula IMII = ((MSM280 + MSM254)/CIC) <$Ecdot~100>. Results are statistically processed using the STATISTIKA 6.0 application package. The results are presented as M +- m, the probability of difference between the groups has been estimated using the Mann - Whitney Criterion Results and discussion. It has been found that destructive forms of AA is manifested by a significantly higher level of MMM, over 2 times more (p << 0,05) and predominance of catabolic cytotoxic fraction MSM254. Also the increase in the content of CIC in the blood that reflects immune intoxication has been established. A median-molecular CIC is known as high cytotoxic.

Ультразвукове дослідження на сьогодні займає одне з провідних місць у діагностиці структури черевної стінки залежно від способу зашивания рани після лапаротомії. За допомогою ультразвукового дослідження проаналізовано особливості стану черевної стінки, а саме імпедансу апоневроза у зоні зашивания операційної рани загальновідомим способом з надапоневротичним розташуванням вузликів лігатур та запропонованим нами способом - зашивання рани з міжм'язово-субапоневротичним розташуванням вузликів лігатур.

Цель исследования – оценить состояние тиреоидного баланса у мужчин среднего возраста с ожирением различной степени выраженности в зависимости от наличия метаболического синдрома (МС). Материалы и методы. Обследовали 58 мужчин среднего возраста (45 - 59 лет), масса тела которых превышала норму. Программа обследования включала определение в сыворотке крови уровней инсулина с вычислением показателя HOMA-IR, кортизола, тиреотропного гормона (ТТГ), общего тироксина (обТ4), свободного тироксина (свТ4 ), общего трийодтиронина (обТ 3), свободного трийодтиронина (свТ3 ), антител к тиреоглобулину (АТ-ТГ), антител к тиреопероксидазе (АТ-ТПО), уровней общего холестерина (ХС), ХС ЛПВП и ХС ЛПНП, триглицеридов (ТГ), глюкозы. Определяли уровень микроальбуминурии (МАУ). Выполняли УЗИ почек, печени, желчного пузыря, щитовидной железы и интраабдоминальной жировой ткани. Результаты. Пациенты были разделены на две группы в зависимости от наличия признаков МС и величины ИМТ: 1-я группа с ИМТ более 30 кг/м2 и признаками МС; 2-я группа с ИМТ 25-30 кг/м 2 без признаков МС. У пациентов 1-й группы достоверно повышены в сыворотке крови уровни кортизола, ТТГ, обТ 4, увеличено соотношение свТ 4 /свТ 3 , содержание АТ-ТПО, ХС, ТГ, ХС ЛПНП. Выводы. У мужчин с ожирением и МС наблюдаются дистиреоз, гипертиреотропинемия, гиперкортизолемия, дислипидемия.

Мета дослідження – оцінити стан тиреоїдного балансу у чоловіків середнього віку з ожирінням різного ступеня залежно від наявності метаболічного синдрому (МС). Матеріали та методи. Обстежили 58 чоловіків середнього віку (45 - 59 років), маса тіла яких перевищувала норму. Програма обстеження включала визначення в сироватці крові рівнів інсуліну з обчисленням показника HOMA-IR, кортизолу, тиреотропного гормону (ТТГ), загального тироксину (загТ4 ), вільного тироксину (вТ4 ), загального трийодтироніну (загТ3), вільноготрийодтироніну (вТ3), антитіл до тиреоглобуліну (АТ-ТГ), антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО), рівнів загального холестерину (ХС), ХС ЛПВЩ і ХС ЛПНЩ, тригліцеридів (ТГ), глюкози. Визначали рівень мікроальбумінурії (МАУ). Виконували УЗД нирок, печінки, жовчного міхура, щитовидної залози та інтраабдомінальної жирової тканини. Результати. Пацієнтів розподілено на дві групи залежно від наявності ознак МС і величини ІМТ: 1-а група з ІМТ понад 30 кг/м2 та ознаками МС; 2-а група з ІМТ 25-30 кг/м2 без ознак МС. У пацієнтів 1-ї групи вірогідно підвищені в сироватці крові рівні кортизолу, ТТГ, загТ4 , збільшено співвідношення вТ4 /вТ3, вміст АТ-ТПО, ХС, ТГ, ХС ЛПНЩ. Висновки. У чоловіків з ожирінням і МС спостерігається дистиреоз, гіпертиреотропінемія, гіперкортизолемія, дисліпідемія.

Purpose. To assess the state of the thyroid balance in middle-aged men with obesity of different degree depending on the presence of the metabolic syndrome (MS). Materials and methods. A total of 58 middle-aged men (45-59 years old), whose body weightwas above normal were examined. The examination program included determination of the following indices: serum insulin level along with the calculation of the HOMA-IR index, cortisol, thyroid-stimulating hormone (TSH), total thyroxin (tT 4 ), free thyroxin (fT4 ), total triiodothyronine (tT3), free triiodothyronine (fT3) thyroglobulin antibodies (TG Ab), thyroid peroxidase antibodies (TPO Ab), total cholesterol (TC), HDL and LDL cholesterol, triglycerides (TG), and glucose. The level of microalbuminuria(MAU) was determined in urine. The ultrasonography of the kidneys, the liver, the gall bladder, the thyroid gland, and the intra-abdominal adipose tissue was performed. Results. Patients were divided into two groups, depending on the presence of MS and the values of BMI: Group 1 – BMI over 30 kg/m 2 with signs of MS; Group 2 – BMI of 25-30 kg/m 2 without signs of MS. The following indices were significantly elevated in blood of patients in Group 1: serum levels of cortisol, TSH, tT4, fT4 /fT3 ratio, TPOAb, cholesterol, triglycerides, LDL cholesterol. Conclusion. Dysthyroidism, hyperthyrotropinemia, hypercortisolemia, dyslipidemia are observed in men with obesity and MS.

Проведено дослідження показників обміну сечової кислоти (СК) у 95-ти чоловіків і 55-ти жінок, хворих на цукровий діабет (ЦД) II типу, у віці понад 45 років, коли відбувається поступове зниження забезпеченості організму статевими стероїдами. У 15-ти чоловіків і 14-ти жінок, які увійшли до І групи (контроль), зафіксовано "нормальний" обмін СК, тобто рівень урикемії та добової екскреції СК знаходились у межах фізіологічної норми. У решти хворих виявлено порушення пуринового обміну, яке виявлялось у збільшенні добової екскреції СК, що розглядається як ознака її гіперпродукції. За цього у частини пацієнтів зберігався нормоурикемічний стан (НУ, ІІ група, 47 чоловіків і 21 жінка) завдяки компенсаторній гіперурикозурії, а в інших мала місце гіперурикемія (ГУ, ІІІ група, 33 чоловіки та 20 жінок). НУ супроводжувалась значним збільшенням кліренсу СК і індексу елімінації уратів (ІЕУ), що лише у чоловіків поєднувалося з клубочковою гіперфільтрацією.

Показано, що чинники порушення пуринового обміну відрізняються у чоловіків і жінок. По-перше, у жінок ІІ і ІІІ груп, виявлено зниження активності ферменту гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), дефіцит якого спричиняє порушення реутилізації пуринів і викликає посилення утворення пуринів de novo. По-друге, у жінок з порушенням обміну СК не відзначено змін швидкості клубочкової фільтрації. По-третє, у всіх чоловіків виявлено підвищення інсулінемії та індексу інсулінорезистентності НОМА-ІР у порівнянні з контролем, тоді як у жінок названі показники підвищені тільки за наявності гіперурикемії. Відомо, що підвищені концентрації обох цих гормонів можуть виявляти антиурикозуричну дію шляхом посилення клубочкової реабсорбції уратів, а також через накопичення абдомінального жиру збільшувати інсулінорезистентність і катаболічні процеси, у тому числі, розпад пуринів з утворенням СК, тим самим сприяють розвитку гіперурикемії.

Проведено исследование показателей обмена мочевой кислоты (МК) у 95-ти мужчин и 55-ти женщин, больных сахарным диабетом (СД) II типа, в возрасте старше 45-ти лет, когда происходит постепенное снижение обеспеченности организма половыми стероидами. У 15-ти мужчин и 14-ти женщин, которые составили I группу (контроль), зафиксирован "нормальный" обмен МК, т.е. уровень урикемии и суточной экскреции МК находились в пределах физиологической нормы. У остальных больных выявлено нарушение пуринового обмена в виде повышения суточной экскреции МК, что рассматривается как признак ее гиперпродукции. При этом у части пациентов сохранялось нормоурикемическое состояние (НУ, II группа, 47 мужчин и 21 женщина) благодаря компенсаторной гиперурикозурии, а у других имела место гиперурикемия (ГУ, III группа, 33 мужчины и 20 женщин). НУ сопровождалась значительным повышением клиренса МК и индекса элиминации уратов (ИЭУ), что лишь у мужчин сочеталось с клубочковой гиперфильтрацией. Показано, что механизмы нарушения пуринового обмена различаются у мужчин и женщин. Во-первых, у женщин II и III групп, обнаружено снижение активности фермента гипоксантингуанинфосфорибозилтрансферазы (ГГФРТ), дефицит которого вызывает нарушение реутилизации пуринов и усиленное образование пуринов de novo. Во-вторых, у женщин с нарушением обмена МК, не отмечено изменения скорости клубочковой фильтрации.

134 children witn functional dyspepsia (FD) have been observed. It has been established that abdominal pain in children with functional dyspepsia was weak, developed before or after meal or physical exercise. The dysmotility-like dyspepsia predominated in infant (<$E 47,8~symbol С~4,3> %), the frequency of cases of ulcer-like dyspepsia prevails among older children <$E 27,1~symbol С~5,8> %. Patients with FD had marked changes in their vegetative status. Hypersympathotonia and hyperparasympathotonia have been observed among these patients with hyperparasympathotonia prevailed in children with ulcer-like dyspepsia. The activity of sympatic part of vegetative system in patient with dysmotility-like dyspepsia was higher than that of parasympatic one. FD patients have been revealed to have vegetative dysfunction accompanied with high levels of serotonin (<$E 88,8~symbol С~7,8> ng/ml, <$E p~symbol Г~0,05>) and histamine (<$E 100,2~symbol С~8,4> ng/ml, <$E p~symbol Г~0,05>) in blood plasma. The highest level of blood histamine and the lowest level of blood serotonin have been determined in patients with ulcer-like dyspepsia, the increase of serotonine predominated in children with nonspecific dyspepsia. The determined changes could play role in the development of FD in childhood.

Для визначення показань до хірургічного лікування екстравазальної компресії черевного стовбура у симптомних хворих ключовим фактором є зіставлення існуючих скарг хворого з одержаними результатами променевої діагностики, а також детальне обстеження з метою виключення іншої абдомінальної патології з подібним клінічним перебігом.

Для определения показаний к хирургическому лечению экстравазальнои компрессии брюшного ствола у симптомных больных ключевым фактором является сопоставление существующих жалоб больного с полученными результатами лучевой диагностики, а также детальное обследование с целью исключения другой абдоминальной патологии с подобным клиническим ходом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.54 + Р457.365.112.036-4

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових лоханок

Хірургічне лікування аневризм аорти

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.3

Рубрики:

Хвороби кишечника

Шифр НБУВ: Ж23117 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - демонстрація випадку одномоментного втручання на черевній аорті та правобічної нефректомії без використання препаратів донорської крові. Вибір тактики лікування хворих на рак нирки та аневризмою черевної аорти повинен залежати від розміру аневризми. У разІ "малих" аневризм доцільним може виявитися зовнішнє обгортання аневризми сегментом судинного протезу. Техніка реінфузії дозволяє безпечно проводити розширені втручання у цих хворих без застосування препаратів донорської крові.

Цель работы - демонстрация случая одномоментного вмешательства на брюшной аорте и правосторонней нефрэктомии без использования препаратов донорской крови. Выбор тактики лечения больных раком почки и аневризмой брюшной аорты должен зависеть от размера аневризмы. При "малых" аневризмах целесообразным может оказаться внешнее обертывание аневризмы сегментом сосудистого протеза. Техника реинфузии позволяет безопасно проводить расширенные вмешательства у этих больных без применения препаратов донорской крови.

Обстежено 165 хворих, які перенесли як планові, так і екстрені операції, що належать в основному до розряду "забруднених". Виконано ряд біохімічних, імунологічних, бактеріологічних та інших досліджень, що дозволяють робити висновок про ступінь вираження ЕІ та бактеріологічний спектр операційного поля. З урахуванням цих даних і критеріїв загального стану хворого визначався ризик виникнення гнійно-септичних ускладнень (ГСУ). Запропоновано комплекс профілактичних заходів, що дозволяє значно знизити кількість післяопераційних ускладнень та рівень післяопераційної летальності.

Зазначено, що запропоновані зміни в звіті (форма № 20) лікувального закладу в поєднанні з ефективним контролем будуть сприяти вдосконаленню лікувально-діагностичного процесу та об'єктивному підходу до оцінки якості надання хірургічної допомоги.

Відомо, що поширеним проявом синдрому інсулінорезистентності (ІР) у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є порушення обміну сечової кислоти (СК), яке часто асоціюється із загальним та/або абдомінальним ожирінням (АО). Обстежених 74-х чоловіків, хворих на ЦД2, розподілили на 5 груп залежно від рівня СК у сироватці крові (нормоурикемія – НУ або гіперурикемія – ГУ), а також від наявності загального ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²) і типу розподілу жиру (АО визначали за співвідношення окружностей талії та стегон >0,95). Групи пацієнтів з ожирінням, що доповнювалось АО, відносно високим рівнем інсуліну, значним ступенем ІР, віднесено до фенотипу ''ЦД з ожирінням'' (або аліментарно-кінетичного). У хворих без ожиріння, в яких було відсутнє значне підвищення рівня інсуліну та НОМА-ІР, визначено інший фенотип – ''діабет худих''. Характерною ознакою для обох фенотипів ЦД, незалежно від індексу маси тіла й типу розподілу жиру, була гіперпродукція СК, що супроводжувалась або високим кліренсом і фракційною екскрецією СК (що забезпечувало НУ), або зниженою екскрецією СК, що призводило до ГУ. Фенотип ''ЦД2 з ожирінням'' за наявності АО у групах пацієнтів з однаковими рівнями урикемії асоціювався з вищими рівнями інсулінемії та ступенями ІР, а також зі змінами ліпідного спектру порівняно з відповідними показниками у групах хворих із фенотипом ''ЦД2 без ожиріння''. Лише у чоловіків із гіперурикемією без ожиріння виявлено значне зниження індексу реутилізації пуринів, що відповідає зниженню активності ферменту гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), який запобігає деградації пуринів з утворенням СК. Одержані дані дозволили дійти висновку, що переважаючі механізми розвитку порушень пуринового та ліпідного обміну в обстежених пацієнтів відрізнялись залежно від фенотипу. Так, у пацієнтів з ожирінням гіперпродукція СК, гіпертригліцеридемія та низький рівень ЛПВЩ могли зумовлюватись відносно високим рівнем інсуліну, відомого як стимулятор ліпогенезу, підвищення ТГ та антиурикозуричний агент. У пацієнтів без ожиріння підвищення продукції СК можна пояснити посиленням катаболізму пуринів, що не асоціювалось із підвищенням інсулінемії, але могло бути зумовлено активізацією розпаду пуринів на тлі порушення їх реутилізації (у зв'язку з дефіцитом ГГФРТ), що можливо під впливом гормонів стресу.

Известно, что распространенным проявлением синдрома инсулинорезистентности (ИР) у больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2) является нарушение обмена мочевой кислоты (МК), которое обычно ассоциируется с общим и/или абдоминальным ожирением (АО). Обследованных 74 мужчин, больных СД2, разделили на 5 групп в зависимости от уровня МК в сыворотке крови (нормоурикемия – НУ или гиперурикемия – ГУ), а также от наличия общего ожирения (АО) (индекс массы тела >30 кг/м²) и типа распределения жира (АО определяли при соотношении окружностей талии и бедер >0,95). Группы пациентов с общим ожирением, которое дополнялось АО, относительно высоким уровнем инсулина, значительной степенью ИР, мы причислили к фенотипу ''СД2 с ожирением'' (или алиментарно-кинетическому). У больных без ожирения, у которых отсутствовало значительное повышение уровня инсулина и НОМА-ИР, отмечен другой фенотип – ''диабет худых''. Характерным признаком для обоих фенотипов, независимо от индекса массы тела и типа распределения жира, была гиперпродукция МК, которая сопровождалась либо высоким клиренсом и фракционной экскрецией МК (что обеспечивало НУ), либо сниженной экскрецией МК, что приводило к ГУ. Фенотип ''СД2 с ожирением'' при наличии АО в группах пациентов с одинаковыми показателями урикемии ассоциировался с более высокими инсулинемией и степенью ИР, а также с изменениями липидного спектра по сравнению с соответствующими показателями в группах больных с фенотипом ''СД2 без ожирения''. Только у мужчин с ГУ без ожирения выявлено значительное снижение индекса реутилизации пуринов, что соответствует снижению активности фермента гипоксантингуанинфосфорибозил трансферазы (ГГФРТ), который предотвращает деградацию пуринов с образованием СК. Полученные данные позволили заключить, что преимущественные механизмы развития нарушений пуринового и липидного обмена у обследованных различались в зависимости от фенотипа. У пациентов с ожирением гиперпродукция МК, гипертриглицеридемия и низкий уровень ЛПВП могли определяться относительно высоким уровнем инсулина, который известен как стимулятор липогенеза и повышения ТГ, а также обладает антиурикозурическим эффектом. У пациентов без ожирения повышение продукции МК можно объяснить усилением распада пуринов, которое не связано с повышением инсулинемии, но может быть обусловлено активизацией катаболизма пуринов на фоне нарушения их реутилизации (в связи с дефицитом ГГФРТ), что возможно под влиянием гормонов стресса.

Uric acid (UA) metabolism disorders are known to be a common manifestation of insulin resistance syndrome in patients with type 2 diabetes, which is usually associated with the general and/or abdominal obesity. 74 men with type 2 diabetes mellitus (Т2DM) were divided into 5 groups according to the level of UA in the blood serum (normourikemiya – NU, or hyperuricemia – HU), and to the presence of general and abdominal obesity (AO). Groups of patients with general obesity, relatively high levels of insulin, a significant degree of insulin resistance, were added by us to the phenotype “obese T2DM” (or “alimentary-kinetic”). Patients without obesity and significant increase in the level of insulin and HOMA IR, were marked by a other phenotype – "non-obese T2DM". The characteristic feature of both phenotypes, regardless of body mass index and type of fat distribution, was overproduction of UA, which could be accompanied by a high clearance and fractional excretion of UA (that provided NU), or by reducedexcretion of UA, which led to HU. Phenotype "obese T2DM" in the presence of AO in the groups of patients with similar levels of uricosuria was associated with higher insulin levels and the degree of IR and changes in lipid profile in comparison with relevant indicators in groups of patients with phenotype "non-obese T2DM". Only in men with hyperuricemia without obesity a significant decrease of the index of reutilization of purines, which corresponds to the reduced activity of the enzyme hypoxantinguaninphosphoribosil trasnpherase (HGRT), which prevents the degradation of purines with the formation of the UK was revealed. We concluded that advantageous mechanisms of disorders of purine and lipid metabolism in patients were different depending on the phenotype. In obese patients, UA overproduction, hypertriglyceridemia and low HDL levels could be provoked by relatively high level of insulin, which is known as a stimulant of lipogenesis to increase triglyceride, and has antiuricosuric effect. In non-obese patients, increased UA production can be attributed to augmented desintegration of purines, which was not be related to increased insulinemia, but may be due to the activation of the catabolism of purines, simultaneously with violation of their reutilization (due to the lack HGRT) that it is possible under the influence of stress hormones.

З метою оцінки впливу окремих конституційних чинників на показники обміну сечової кислоти (СК) і ліпідного спектра 72-х жінок, хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД2), було розподілено за рівнем СК в сироватці крові на дві когорти: нормоурикемія – НУ або гіперурикемія – ГУ, в кожній з яких виділили групи за ознакою наявності або відсутності загального та абдомінального ожиріння (АО). Загалом утворено шість груп, із них три із ожирінням і три без нього. Порівняння показників обміну СК і ліпідного спектра крові між групами хворих з однаковою урикемією показало, що наявність загального ожиріння супроводжувалась вищим рівнем СК, інсулінемією та ступенем інсулінорезистентності (ІР), а також підвищенням вмісту ТГ і ЛПНЩ й зниженням ЛПВЩ у порівнянні з відповідними показниками у групах пацієнтів без ожиріння. У групах хворих з ожирінням вдалося простежити гіпоурикозуричний вплив відносно високої інсулінемії у групах з АО завдяки виявленню вірогідно вищого показника фракційної екскреції СК у порівнянні з таким в осіб без АО. Аналогічні закономірності спостерігалися раніше у чоловіків, хворих на ЦД2. Аналіз одержаних даних дозволяє припустити, що у хворих на ЦД2 з ожирінням і без можуть переважати різні механізми порушення балансу утворення та екскреції уратів. Так, у хворих на ЦД2 з ожирінням та АО посилений синтез пуринів і ліпідів під впливом відносно високих рівнів інсуліну може провокувати гіперпродукцію СК; причому фракційна екскреція СК може бути знижена внаслідок викликаної інсуліном посиленої реабсорбції уратів, тоді як кінцева урикемія залежить від збереження ниркової функції. Припущено, що хворих на ЦД2 без ожиріння чільну роль у стимуляції продукції СК може відігравати активація симпатичної нервової системи, яка стимулює утворення стресових гормонів – адреналіну, кортизолу, та активує контрінсулінові катаболічні процеси, зокрема шляхи деградації пуринів із кінцевим утворенням СК.

С целью оценки влияния отдельных конституционных факторов на показатели продукции и экскреции мочевой кислоты (МК) обследованных 72-х женщин, больных сахарным диабетом 2-го типа (СД2), разделили по уровню МК в сыворотке крови на две когорты: нормоурикемия – НУ или гиперурикемия – ГУ, в каждой из которых выделили группы по признаку наличия или отсутствия общего и абдоминального ожирения (АО). В целом образовано шесть групп, из них три с ожирением и три без него. Сравнение показателей между группами больных с одинаковыми показателями урикемии показало, что наличие ожирения ассоциировалось с более высокими уровнями МК, инсулинемии и степенью инсулинорезистентности, а также с повышением ТГ и ЛПНП, и снижением ЛПВП в сравнении с соответствующими показателями при СД2 без ожирения. У пациентов с ожирением удалось проследить гипоурикозурическое влияние относительно высокой инсулинемии благодаря выявлению достоверно высшего показателя фракционной экскреции СК в группах с АО в сравнении с таковым в группах больных без АО. Аналогичные закономерности наблюдали ранее у мужчин с СД2. Анализ полученных данных позволяет предположить, что в связи с разными фенотипами в группах пациентов с СД2 с ожирением и без могут преобладать разные механизмы нарушения баланса образования и экскреции уратов. Предложено, что при СД2 с ожирением и АО усиленный синтез пуринов и липидов под воздействием относительно высоких уровней инсулина может провоцировать гиперпродукцию МК; при этом фракционная экскреция МК может быть снижена в результате вызванной инсулином усиленной реабсорбции уратов, в то время как конечная урикемия зависит от сохранения почечной функции. При СД2 без ожирения ведущую роль в стимуляции продукции СК может играть активация симпатической нервной системы, которая стимулирует образование стрессовых гормонов, – адреналина, кортизола и активацию контринсулиновых катаболических процессов, в частности путей деградации пуринов с конечным образованием МК.

In order to assess the effect of certain constitutional factors on the production and excretion of uric acid (UA), 72 examined female with type 2 diabetes (DM2), were divided by the level of serum UA into 2 cohorts: normouricemia – NU, or hyperuricemia – HU. Patients were then divided into groups on the basis of the presence or absence of general and abdominal obesity (AO). In general 6 groups were formed, including 3 with obesity and 3 without it. In the groups with similar levels of uricemia, a presence of obesity was associated with higher levels of UA, higher degree of insulin resistance and insulinemia, and with increased triglycerides, and LDL cholesterol and decreased HDL, compared with the corresponding indices in non-obese subjects. In obese patients we were able to reveal the hypouricisuric effect of the relatively high insulinemia, by identifying significantly higher index of fractional excretion of UA in group with AO compared to those in patients without AO. Analysis of the data allowsus to suppose that due to the different phenotypes of DM2, in patients with obesity and without it, may prevail different mechanisms of imbalance between formation and excretion of urates. According to our hypothesis, in DM2 with obesity and AO, overproduction of UA may be provoked by increased synthesis of purines and lipids due to relatively high levels of insulin. Fractional excretion of UA may be reduced as a result of insulin-induced enhanced reabsorption of urate, but the final serum level of UA depends on maintaining renal function. In DM2 without obesity, a leading role in stimulating the UA production can play activation of sympathetic nervous system, which stimulates the production of stress hormones –adrenalin, cortisol, and activation of contrinsulin catabolic processes, in particular of purines degradation of form UA.

Мета роботи - вивчити патофізіологічні реакції організму літніх людей на поєднану тяжку краніоабдомінальну травму та найближчі результати лікування. Виявлено, що летальність більшою мірою залежить від ступеня тяжкості абдомінальної травми та об'єму оперативного втручання. Значним резервом для поліпшення результатів лікування є спрямованість на інтенсивну терапію і профілактику поліорганної дисфункції та інфекції у геронтологічних пацієнтів.

Мета роботи - порівняти періопераційну динаміку стрес-маркерів за різних методів регіонарної анестезії передньої черевної стінки (ПЧС) у дітей. Обстежено 39 дітей віком від 1 міс до 5 років після поверхневих хірургічних втручань на ПЧС за умов регіонарної анестезії з седацією: каудальна анестезія (n = 9); тораколюмбальна паравертебральна блокада на рівні Th12 - L1 (n = 10); блокада поперечного простору живота (transverses abdominal plane) - TAP-блок (n = 10); блокада клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів (n = 10) 0,25 % бупівакаїном. Досліджували плазмовий рівень кортизолу та глюкози перед, під час та наступного ранку після операції. Каудальна анестезія забезпечує стабільні рівні стрес-маркерів інтраопераційно, але після операції спостерігається підвищення рівня кортизолемії та глікемії, що можна пояснити проривом болю. У разі паравертебральної анестезії для таких операцій спостерігається оптимальна динаміка стрес-маркерів протягом усього періопераційного періоду. Периферичні блокади нервів (TAP-блок і блокада клубово-підчеревного і клубово-пахвинного нервів) під час операцій на ПЧС у дітей не забезпечують стабільного рівня стрес-маркерів у плазмі, проте в післяопераційний період їх динаміка в згаданій групі стабільніша, можливо, за рахунок залишкової анальгезії від периферичних блоків. Висновки: динаміка вмісту кортизолу та глюкози в плазмі крові у дітей під час операцій на ПЧС залежить від методу анестезії.