Однією з нерозв'язаних проблем медичних досліджень у сфері охорони праці залишається об'єктивність оцінювання стану скелетних м'язів (СМ). В основі класичних методів (пальпація, анамнез і т.п.), лежать суб'єктивні оцінки, тому, як правило, постановка діагнозу складна і в багатьох випадках спірна. Мета дослідження - з'ясувати можливості застосування міометричного методу дослідження СМ в охороні праці. Антропометричні показники збиралися з 1976 р. фахівцями естонських компаній одночасно, але незалежно, з традиційним медичним оглядом стану здоров'я працівників. За допомогою міометричного методу було зібрано дані про тонус, еластичність і жорсткість СМ. Характеристики СМ (тонус, еластичність і жорсткість) вимірювалися в стані розслаблення, як правої, так і лівої частини тіла, в центрі таких м'язів: m. tibialis anterior, m. extensor digitorum, m. adductor pollicis, m. abductor pollicis brevis, m. flexor carpi radialis, m. gastrocnemius cm, m. trapezius (дві ділянки - верхня область, середня область) і m. erector spinae. Працівників, які брали участь у дослідженні, було розподілено на 8 груп за статтю (чоловіки і жінки), за віком (до 35 років і старше 35 років) та за індексом маси тіла (ІМТ) (до 25 і більше 25). Порівняльний аналіз надав змогу виявити, в більшості випадків, статистично значущу різницю (p << 0,05) між досліджуваними показниками м'язів в цих групах. Отже, значення норми показників тонусу, еластичності і жорсткості досліджуваних м'язів мають розраховуватися з урахуванням статі, віку і значень ІМТ. Зазначено, що міометричний метод надає додаткову інформацію для медичних досліджень у сфері охорони праці, полегшує встановлення діагнозу та проведення моніторингу за станом СМ, який змінюється внаслідок виконання роботи, тим самим зменшується ризик кумулятивного травмування на виробництві. Розроблення нормативних показників для СМ сприяє виявленню м'язів, що знаходяться в небезпечній зоні кумулятивного травмування.

Для вивчення особливостей клінічного перебігу й порушення нервово-м'язової передачі в пацієнтів з міастенією залежно від структурних змін тимуса були проаналізовані результати клініко-нейрофізіологічного обстеження 78 хворих. Залежно від структурних змін тимуса всі хворі були поділені на III групи. I група - 29 пацієнтів з міастенією без змін структури тимуса. II група - 30 пацієнтів, у яких міастенія супроводжувалася гіперплазією тимуса. III група - 19 хворих з міастенією на фоні тимоми. Ступінь тяжкості захворювання оцінено за допомогою кількісної шкали тяжкості клінічних проявів міастенії (QMGS) та клінічної класифікації Myathenia Gravis Foundation of America (MGFA), 2001. Оцінку нервово-м'язової передачі проведено на підставі аналізу результатів декремент-тесту та амплітуди негативної фази М-відповіді при низькочастотній непрямій супрамаксимальній стимуляції m. abductor digiti minimi та m. orbicularis oculi. Зміни структури тимуса негативно впливають на перебіг міастенії, про що свідчать показники за шкалою QMGS та класифікацією MGFA. Найбільша тяжкість захворювання (з переважанням ураження бульбарної групи м'язів) поєднувалася із наявністю у хворих тимоми, а найменша відзначалась у хворих з нормальною структурою тимуса. Переважання пацієнтів жіночої статі в групі хворих з міастенією на тлі гіперплазії тимуса може свідчити про вплив гормонального статусу як на структуру вилочкової залози з розвитком її гіперплазії, так і на перебіг міастенії, що потребує подальшого вивчення. Простежена пряма залежність між структурними змінами в тимусі та зниженням амплітуди негативної фази М-відповіді, що свідчить про негативний вплив морфологічних порушень тимуса на нервово-м'язову передачу імпульсів. Значне зниження амплітуди негативної фази М-відповіді на фоні високих показників декремент-тесту можна вважати маркером тяжкого перебігу захворювання.

Досліджено характеристики F-хвилі в нервах верхніх кінцівок пацієнтів, що страждали на первинну торсіонну дистонію (ПТД); використано стандартну техніку електроміографії з відведенням поверхневими електродами. Застосовували поодинокі супрамаксимальні електричні стимули для одержання оптимальних M-відповідей m. abductor policis brevis (подразнення n. medianus) та m. abductor digiti minimi (подразнення n. ulnaris); F-хвилі відводили на рівні зап'ястка. В цілому, зареєстровані латентні періоди та амплітуди M-відповідей, як і швидкості проведення по досліджених нервах, не демонстрували драматичних відхилень від нормальних діапазонів значень. Середні амплітуди F-хвиль у n. medianus та n. ulnaris були вищими, ніж описані в літературі. Частота реєстрації F-хвиль в обох нервах була вищою, ніж у нормі. Згідно з одержаними результатами, амплітуда та (до деякої міри) частота реєстрації F-хвиль є параметрами, що заслуговують на увагу під час обстеження пацієнтів із ПТД. Вищі значення амплітуд та частоти виникнення F-хвиль вказують на зміни збудливості альфа-мотонейронів. Такі значення можуть розглядатись як показники дисбалансу в інтернейронних системах, вірогідно, пов'язані зі зрушеннями в механізмах супрасегментарного контролю у разі ПТД.

В настоящее время существует предположение о том, что нарушения функционирования ионных (особенно натриевых) каналов играют роль в патогенезе мигрени. Следовательно, мигрень может рассматриваться как каналопатия. Однако нерешенным остается вопрос, связаны ли такие нарушения исключительно с головным мозгом или же они также проявляются в периферической нервной системе. Сравнены характеристики возбудимости срединного нерва (n. medianus) у пациентов, страдающих мигренью, и у лиц группы контроля, а также обнаружены возможные различия между подгруппами пациентов, страдающих мигренью с наличием ауры или без ауры. С этой целью измеряли постоянную времени соотношения сила - длительность и реобазу, используя стимуляцию n. medianus и электромиографическое отведение от короткой отводящей большой палец кисти мышцы (m. abductor pollicis brevis). Не обнаружены статистически значимые различия показателей возбудимости периферического нерва ни между группами здоровых лиц и пациентов, страдающих мигренью, ни между упомянутыми подгруппами пациентов.

З метою оптимізації діагностики рухово-тонічних і вегетативних дисфункцій проведено клініко-інструментальні обстеження 122-х осіб, зокрема, 92-х пацієнтів у відновному періоді ішемічного інсульту з півкульовою локалізацією вогнища. Рухово-тонічні та вегетативні розлади вивчено з урахуванням клінічних проявів, латералізації вогнищевого ушкодження та у контексті клініко-нейрофізіологічних зіставлень. З'ясовано роль парезу та змін м'язового тонусу в структурі рухових порушень відповідно до їх ступеня. Запропоновано використовувати як діагностичні нейрофізіологічні критерії ступеня парезу межі змін показників максимальної амплітуди H-рефлексу m. gastrocnemius, Hmax/Mmax співвідношення, амплітуд викликаної моторної відповіді m. abductor digiti minimi, часу центрального моторного проведення у спокої та за фасилітації. Наведено рекомендації щодо використання як диференційно-діагностичних критеріїв порушення м'язового тонусу параметрів H-рефлексу m. gastrocnеmius (максимальна амплітуда й Hmax/Mmax-співвідношення), а також параметри F-хвилі n. ulnaris (середня амплітуда, Fсер/M амплітудне співвідношення та Fсер/M-співвідношення площі у зоні геміпарезу). З використанням методу нейрофізіологічного аналізу викликаного шкірного симпатичного потенціалу зроблено об'єктивне оцінювання порушень симпатичної активності, пов'язаних з дисфункцією центральної та периферичної вегетативної регуляції, підтверджено патогенетичну спільність рухово-тонічних і вегетативних розладів.