Проведено теоретичне узагальнення особливостей медикаментозного супроводу пацієнтів з постійною електрокардіостимуляцією (ЕКС) з урахуванням тривалості QRS комплексу. Вивчено клінічні особливості пацієнтів з імплантованими ЕКС і кардіоресинхронізуючою терапією (КРТ) в різних класах тривалості QRS комплексу на етапах спостереження. Проаналізовано функціональні показники та параметри стимуляції у пацієнтів з імплантованими ЕКС і КРТ в різних класах тривалості QRS комплексу. Оптимізовано частоту призначення окремих груп кардіологічних лікарських засобів в класах тривалості QRS на етапах постійної ЕКС і КРТ. Проаналізовано та скориговано дозування окремих груп кардіологічних лікарських препаратів в класах тривалості QRS на етапах постійної ЕКС і КРТ. Комплексно оцінено зміни функціональних показників кровообігу та параметрів ЕКС в різних класах тривалості QRS комплексу на етапах постійної ЕКС і КРТ на тлі оптимізації фармакотерапії.

Вперше доведено, що ЕКГ-маркери субклінічного пошкодження міокарда є найбільш високоінформативними в ранній діагностиці кардіоваскулярної автономної нейропатії (КАН) у хворих на цукровий діабет 2 типу (ЦД 2 типу). Одержані результати розширили знання щодо патогенезу КАН (пріоритетність інсулінової резистентності (ІР) та активації хронічного низькоактивного запального процесу), що поряд з ЕКГ- маркерами дозволили встановити діагностичні критерії й обгрунтувати тактику лікування. Вперше встановлено, що субклінічна стадія КАН характеризується збільшенням вмісту неактивного N-термінального фрагменту натрійуретичного мозкового пептиду (BNP) в крові та просторового кута QRS-Т та обгрунтовано їх включення до числа біомаркерів ризику й ЕКГ-маркерів. Субклінічна стадія КАН характеризується підвищенням жорсткості артерій, що може слугувати непрямим предиктором взаємозв'язку між мікро- та макросудинними проявами ЦД 2 типу. Вперше показано, що комбінування бенфотіаміну, ⍺-ліпоєвої кислоти, (⍺-ЛК) і φ-3 поліненасичених жирних кислот (φ-3 ПНЖК) у лікуванні хворих на ЦД 2 типу з КАН супроводжується найбільш виразними позитивними змінами гіперінсулінемії/ІР, ліпідного обміну, маркерів хронічного неспецифічного запального процесу, ендотеліальної дисфункції, субклінічного аритмогенного пошкодження міокарда, жорсткості артерій та стану вегетативної нервової системи.

Встановлено, що клас тривалості комплексу QRS ЕКГ < 100 мс серед пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) 1 - 2 ступеня зустрічається у 65 % та клас > 100 мс - у 35 % випадків. Виявлено, що старший вік, давність АГ, більший рівень артеріального тиску (АТ), більша частота серцевих скорочень, більші стадії та функціональні класи серцевої недостатності, зниження фракції викиду лівого шлуночка, збільшення кінцево-діастолічного та кінцево-систолічного об'єму лівого шлуночка є факторами ризику подовження комплексу QRS ЕКГ у більшості (77 %) пацієнтів з АГ 1 - 2 ступеня. Показано, що клас тривалості комплексу QRS < 100 мс переважає у пацієнтів з АГ 1 ступеня, з dipper добовим ритмом і клас > 100 мс - з АГ 2 ступеня, з over-dipper і систологічним артеріальним тиском (САТ) dipper / діастолічним артеріальним тиском (ДАТ) over-dipper добовим ритмом. Встановлено, що в контролі АГ 1 - 2 ступенів більш сприятливим щодо зниження АТ і тяжкості клінічних симптомів є клас тривалості комплексу QRS ЕКГ < 100 мс і менш сприятливим - клас тривалості комплексу QRS ЕКГ > 100 мс. З'ясовано, що у пацієнтів у класі тривалості комплексу QRS ЕКГ > 100 мс контроль АТ може здійснюватися лізиноприлом, бісопрололом та / або їх комбінацією при недостатній ефективності монотерапії, а в класі тривалості комплексу QRS ЕКГ < 100 мс в контролі AT перевагу слід віддавати інгібітору ангіотезин-перетворювального ферменту лізиноприлу або комбінованій терапії інгібітори ангіотезин-перетворювального ферменту лізиноприлом і бета-адреноблокатором бісопрололом з моніторингом в процесі терапії тривалості комплексу QRS ЕКГ. Доведено, що статистично значущими критеріями контролю AT у пацієнтів з АГ 1 - 2 ступеня в класі тривалості комплексу QRS ЕКГ < 100 мс є LF / HF, САТ, ДАТ і в класі тривалості комплексу QRS> 100 мс - CAT, ДАТ, QRS ЕКГ.

Визначено клініко-патогенетичні особливості ранніх етапів серцевої недостатності у разі гіпертонічної хвороби з супутньою пептичною виразкою дванадцятипалої кишки, удосконалено її терапевтичну тактику шляхом використання комбінації інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту еналаприлу й антигомотоксичних препаратів Cor compositum, Coenzyme compositum та Ubichinon compositum. Визначено характер метаболічних порушень, зокрема, виявлено підвищення атерогенних і зниження антиатерогенних ліпопротеїнів, збільшення вмісту гідроперекисів ліпідів, підвищення пресорних простагладинів у разі менш суттєвого зростання депресорних, порушень електрорушійної сили серця - збільшення площі петель P у разі зменшення площі петель QRS, уповільнення поширення імпульсу у міокарді шлуночків, а також збільшення кутової розбіжності QRS-P та QRS-T і діастолічної функції лівого шлуночка. Доведено, що запропонована комбінація препаратів сприяє покращанню біохімічних показників, зокрема, зафіксовано підвищення рівня атнитерогенних і зниження концентрації проатерогенних ліпопротеїнів у разі зменшення вмісту гідроперекисів ліпідів, а також активацію депресорних простагладинів і пригнічення пресорних. Встановлено, що застосування запропонованої комбінації препаратів позитивно впливає на гемодинамічні й електрофізіологічні показники діяльності серця: покращання діастолічної функції лівого шлуночка, нормалізацію електрорушійної сили серця з досягненням регресу симптомів серцевої недостатності на 2 - 3 дні швидше у порівнянні з базисною терапією.

Изучены изменения показателей артериального давления (АД) (систолическое (САД), диастолическое (ДАД)), частоты сердечных сокращений (ЧСС) и продолжительности комплекса QRS ЭКГ на этапах терапии бета-адреноблокатором бисопролол в разных классах продолжительности комплекса QRS ЭКГ у 30 пациентов (14 мужчин и 16 женщин) с I - II степенью (мягкая и умеренная) и II стадией артериальной гипертензии (АГ) в возрасте (<$E 60~symbol С~17>) лет. Выделены два класса продолжительности комплекса QRS ЭКГ: (60 - 100) мс и более 100 мс. Пациенты получали бисопролол в средней суточной дозировке 5 мг. До, спустя 2 нед, 1 мес, 6 мес и 1 год от начала терапии оценивали САД, ДАД, ЧСС и продолжительность комплекса QRS ЭКГ. Терапия бисопрололом оказала положительное влияние на САД, ДАД и ЧСС у пациентов с АГ в обоих классах продолжительности комплекса QRS ЭКГ путем снижения САД, ДАД и ЧСС с лучшими результатами в классе продолжительности комплекса QRS ЭКГ (60 - 100) мс. Укорочение продолжительности комплекса QRS ЭКГ в обеих группах носило характер тенденции и не было значимым. Таким образом, терапия АГ бета-адреноблокаторами предпочтительна у пациентов с продолжительностью комплекса QRS ЭКГ до 100 мс.

Вперше оцінено електрокардіографічні (ЕКГ) показники у здорових юнаків і дівчат, які проживають у міській місцевості та займаються або не займаються спортом, та окремо - у волейболістів, легкоатлетів, борців чоловічої статі та волейболісток і легкоатлеток високого рівня майстерності юнацького віку та проведено порівняльний аналіз відмінностей амплітудних, часових та інтегральних ЕКГ параметрів залежно від особливостей спортивної діяльності та типу статури тіла. У волейболістів виявлено комплекс змін у вигляді статистично значущого збільшення амплітуди зубця P y I стандартному відведенні, збільшення тривалості зубця P та інтервалу PQ, у борців - поєднання найбільшої амплітуди зубця R у І стандартному відведенні і найменшого R у III відведенні зі зниженням зубця Т, у легкоатлетів, що спеціалізуються у спринтерському бігу, поява найвищого зубця R у III відведенні, глибоких зубців S у відведеннях V₅, V₆ та більший нахил електричної осі QRS може свідчити про формування "правого" гемодинамічного типу. Уперше встановлено, що амплітуда більшості зубців більша в осіб з перевагою мезоморфного компонента соматотипу, часові та інтегральні показники найчастіше відрізняються в осіб із середнім проміжним, мезо- і ектоморфним соматотипами. Уперше з'ясовано особливості зв'язків між амплітудними, часовими й інтегральними ЕКГ параметрами з антропометричними та соматотипологічними показниками в юнаків і дівчат, які займаються та не займаються спортом.

Мета роботи - виявити векторкардіографічні ознаки гострого інфаркту міокарда (ІМ) із зубцем Q задньонижньої стінки лівого шлуночка (ЛШ). У дослідженні взяли участь 17 хворих віком (69 плюс/мінус 3) роки (із них 10 чоловіків) із ІМ із зубцем Q задньонижньої стінки ЛШ, госпіталізованих та обстежених у перші 24 год від початку захворювання. Крім загальноклінічних і біохімічних досліджень проведено: ЕКГ у 12 відведеннях, а також у відведеннях V7 - V9, V3R, V4R і векторкардіографію (ВКГ) за Акулінічевим у п'яти проекціях на поліграфі "МТМ-СКМ". Гострий ІМ задньонижньої локалізації в зоні некрозу виявляється в другій і третій ВКГ-проекціях зсувом петель QRS у протилежний від ділянки ураженого міокарда бік, зменшенням їх площі в 10 разів з уповільненням збудження в міокарді та порушенням процесів реполяризації. Процеси реполяризації в ділянці некротичних змін характеризуються: незамкненістю петель QRS із появою вектора ушкодження ST, спрямованого вниз, ліворуч, назад у другій і третій проекціях, розташуванням петлі T поза петлею QRS у перших трьох проекціях за різноспрямованих змін кутової розбіжності петель QRS-T і швидкості поширення імпульсу петлями T зі зменшенням максимального вектора петель T у першій проекції. Поза зоною некрозу за гострого ІМ задньо-нижньої локалізації у четвертій і п'ятій ВКГ-проекціях виявляється подовження петель QRS за збільшення їх площі та зростання швидкості поширення збудження в ділянках верхівки та базальних відділів шлуночків із порушенням у цих ділянках процесів реполяризації у вигляді збільшення та зменшення максимального вектора петель T, збільшення кутової розбіжності

петель QRS-T і порушення проведення імпульсу петлями T, а також кутової розбіжності петель QRS-P у першій проекції та зменшення - у другій і третій.

Здійснено клінічну та патогенетичну оцінку ефективності використання противірусних та імунотропних засобів ("Лаферон", "Протефлаид"), надвисокочастотної (НВЧ) терапії під час проведення комплексного лікування хворих на грип A, грип B, аденовірусну та респіраторно-синтиціальну хвороби, гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) іншої етіології. Установлено позитивний вплив цих засобів на перебіг і закінчення хвороби в осіб молодого віку. Уперше у хворих на грип A, грип B, аденовірусну та респіраторно-синтиціальну хвороби, ГРВІ іншої етіології встановлено невідомі раніше закономірності впливу аерозольно ітерферонотерапії за доз 200 тис., 500 тис. і 1 млн МО 1 раз на день протягом 3-х діб, а також лаферонотерапії за дози 50 тис. МО за поєднання з протефлазидом, (який має противірусну та імунотропну дію), або НВЧ-терапією, (що сприяє підвищенню адаптаційних і захисних функцій організму, на клінічний перебіг, стан клітинної ланки імунітету, ендогенну інтоксикацію організму, функціональний стан серцево-судинної системи. За цього відбувається швидкий регрес тривалості гарячки, риніту, кашлю, нормалізація числа T лімфоцитів, CD3+, CD4+, CD8+, співвідношення CD4+/CD8+, нормалізація лейкоцитарного індексу інтоксикації, лімфоцитарного індексу й індексу зсуву лейкоцитів крові, швидке зникнення тахікардії, систолічного шуму, ослаблення серцевих тонів і нормалізація показників електрокардіограми (ітервалу QT вольтажу комплексу QRS, висоти зубця T, порушення ритму та провідності). Розроблено та патогенетично обгрунтовано схеми та способи лікування хворих на ГРВІ. Визначено оптимальні дози лаферону, тривалість і кратність сеансів НВЧ-терапії, що

Вперше розглянуто актуальні питання катетерного лікування аритмій, пов'язаних із додатковими передсердно-шлуночковими з'єднаннями (ДПШЗ). Розроблено та успішно застосовано оригінальну методику усунення передсердного закінчення лівосторонніх ДПШЗ ретроградним трансаортальним доступом. Обгрунтовано використання топічної діагностики ДПШЗ з використанням тільки одного критерію: для маніфестуючих ДПШЗ - випередження <$EDELTA>-хвилі QRS локальною електрограмою шлуночка; для прихованих ДПШЗ - визначення найменшого інтервалу QRS-A під час ортодромної тахікардії або шлуночкової стимуляції. Проаналізовано успішність радіочастотної аплікації (РЧА) залежно від співвідношення електрограми передсердь та шлуночків, а також успішність РЧА залежно від енергетичних параметрів РЧА у разі всіх локалізацій ДПШЗ. Розроблено оригінальний температурний режим нанесення аплікацій, у випадку усунення ДПШЗ у септальній зоні, який дозволяє запобігти виникненню порушень атріовентрикулярної провідності. Висвітлено особливості методики перевірки успішності усунення септальних ДПШЗ.

Визначено критерії готовності новонародженої дитини до оперативного втручання й анестезії. Доведено, що лідокаїн, який вводився у епідуральний простір як аналгетичний чинник, має менший знеболювальний ефект і забезпечує більш низьку стабільність гемодинаміки у порівнянні з бупівакаїном. Установлено, що проведення передопераційної інфузії сольових або колоїдних розчинів у дозі 10 мг/кг забезпечує стабільні показники гемодинаміки під час проведення регіонарного блоку. Наведений обсяг є максимальним для недоношених і оптимальним для доношених новонароджених. У порівняльному аспекті проаналізовано динаміку основних показників кровообігу, газового складу крові, кислотно-лужного та водно-електролітного обмінів у новонароджених у процесі проведення їм внутрішньовенної (тотальної) та/або регіонарної (епідуральної) анестезії/аналгезії. Показано перевагу останнього виду знеболювання в інтра- та післяопераційному періоді. Вивчено вплив місцевих анестетиків (лідокаїну, бупівакаїну) на біоелектричну активність серця. Установлено, що лише на фоні застосування амідних анестетиків відбувається збільшення інтервалів QRS та Q - T, однак цей вплив має здебільшого терапевтичний, ніж токсичний характер. Визначено особливості післяопераційного знеболення опіоїдами та переваги у порівнянні з ними локальних анестетиків для лікування болю у новонароджених дітей, а також їх вплив на характер респіраторної підтримки у цих дітей.

Рассмотрены особенности изменений биопотенциалов сердца при остром обширном инфаркте миокарда передней стенки левого желудочка, которые векторкардиографически характеризуются смещением петель QRS вправо, назад и вниз, уменьшением суммарной площади петель QRS за счет всех проекций, локальной внутрижелудочковой блокадой, появлением вектора повреждения ST (направленного вверх и вправо), нарушением процессов поздней реполяризации в виде нарушения пространственной ориентации и фазовых величин петель Т. При этом векторный анализ позволил не только подтвердить наличие некроза миокарда, но и уточнить трансмуральность его повреждения в дополнение к ЭКГ-методу. Кроме того, при ВКГ-исследовании выявлена компенсаторная гемодинамическая перегрузка отделов сердца, находящихся за пределами ишемизированного миокарда.

Разработаны и исследованы новые методы и алгоритмы обработки электрокардиографических сигналов (ЭКС), обеспечивающих повышение качества обнаружения и определения временного положения QRS-комплексов ЭКС в условиях низких соотношений сигнал - шум. Задача характерна для так называемой абдоминальной электрокардиографии плода, при которой регистрация электрокардиограммы плода (ЭКГП) в ходе беременности осуществляется с поверхности живота беременной женщины и сопровождается высоким уровнем различного рода артефактов и помех. Предложен новый метод обнаружения и определения временного положения R-пиков, основанный на теории статистически оптимальных оценок. Процедура выполняется в два этапа. На первом этапе производится обнаружение и грубое определение положения одновременно нескольких QRS-комплексов по максимуму апостериорной плотности вероятности (МАПВ) с учетом модели сердечного ритма. На втором этапе, также с использованием метода МАПВ, производится уточнение положения каждого из QRS-комплексов.

Мета роботи - вдосконалити критерії визначення локалізації субстрату шлуночкової екстрасистолії (ШЕ) в синусах Вальсальви (СВ) шляхом ретроспективного аналізу ЕКГ після радіочастотної абляції (РЧА). Роботу засновано на ретроспективному аналізі результатів лікування 24-х послідовних хворих, яким було виконано РЧА ШЕ із СВ. Критерієм залучення в дослідження була наявність частої симптоматичної ШЕ із СВ, рефрактерної до медикаментозного лікування. Серцевий ритм оцінювали за допомогою холтерівського моніторування ЕКГ до оперативного втручання та через 3 і через 6 міс після нього. Електрофізіологічне картування та абляцію ШЕ проводили за стандартними протоколами електрофізіологічного дослідження. Одержані під час електрофізіологічного дослідження дані про анатомічне розташування субстрату ШЕ зіставляли з морфологічними характеристиками екстрасистолічних комплексів QRS, одержаними під час ЕКГ у 12-ти відведеннях. На цій основі визначали електрокардіографічні ознаки, характерні для ШЕ з лівого та правого СВ. Кумулятивна успішність оперативних втручань становила 100 %. Питома вага ШЕ в добовому ритмі зменшилася з (28,3 +- 17,1) до (0,8 +- 2,1) %, тобто на 97,17 % (p << 0,01). У ході аналізу виявлено, що у 15-ти (62,5 %) пацієнтів джерелом ШЕ був лівий СВ, у 9-ти (37,5 %) - правий СВ (p << 0,05). Ретроспективно, проаналізувавши електрокардіографічні ознаки ШЕ із лівого і правого СВ, виявили такі закономірності: для ШЕ з лівого СВ характерна більш виражена амплітуда зубця R у II відведенні ((2,4 +- 0,4) мВ у порівнянні з (1,8 +- 0,4) мВ; p << 0,01), більш виражена амплітуда зубця II у III відведенні ((2,3 +- 0,4) мВ у порівнянні з (1,6 +- 0,5) мВ; p << 0,01), наявність хвилі S у I відведенні (100 % у порівнянні з 22 %; p << 0,001), більш виражене відношення амплітуди хвилі R III/II (1,1 +- 0,2 у порівнянні з 0,9 +- 0,2; p << 0,01), більша амплітуда хвилі S у відведенні aVL ((1,1 + 0,5) у порівнянні з (0,1 +- 0,3) мВ; p << 0,001), більше відношення тривалості зубця R до QRS ((1,1 +- 0,2) мВ у порівнянні з (0,1 +- 0,3) мВ; p << 0,01). Висновки: РЧА - ефективна методика лікування ШЕ із СВ, яка надала змогу зменшити питому вагу ШЕ в добовому ритмі на 97,17 %. Розташування фокуса ШЕ в ділянці кореня аорти потенційно небезпечне для РЧА, враховуючи анатомічну близькість гирла коронарних артерій та провідної системи. Чітке дотримання протоколу втручання надає змогу уникнути порушень перфузії коронарних артерій та атріовентрикулярної блокади. Ретельний аналіз ЕКГ в доопераційний період надає змогу передбачити локалізацію субстрату ШЕ в СВ. Наявність хвилі S у I відведенні характерніша для лівого СВ, ніж для правого. Відношення амплітуди хвилі R III/II >> 0,9 - ознака субстрату аритмії в лівому СВ. Значніша амплітуда хвилі S у відведенні aVL характерніша для лівого СВ, ніж для правого.

Обсужден алгоритм биометрической идентификации человека по его электрокардиограмме (ЭКГ) с использованием нейросети для классификации характерных признаков, выделенных при аппроксимации параметрическими сплайнами трехмерных дуг, соответствующих QRS-комплексам.

Исход острого периода инфаркта миокарда прогнозировался на основании статистического метода с применением алгоритма Data Mining "дерево решений". В качестве входных данных использовались чувствительные и специфические векторкардиографические показатели. Установлены прогностически значимые маркеры исхода острого периода инфаркта миокарда. Если возраст больного был 57 лет и более, а скорость распространения возбуждения по миокарду высоких отделов передней стенки левого желудочка замедлялась до 6,33 мв/с, прогнозировался летальный исход с точностью 92,86 %. В случае регистрации у пациента увеличения площади предсердных петель более 0,188 мм<^>2 (в ВА2) с угловым расхождением петель QRS-P более 15,5<$E symbol Р> (в ВА1), размыкания петли QRS менее 2,834 мм (в 3-й проекции) и скорости распространения возбуждения в конечной части петли Т менее 2,338 мв/с (в ВА1) при различных значениях углового расхождения вектора QRS-Т (в ВА5) прогнозировался благоприятный исход с точностью 97,67 %.

У відділенні ультразвукової та клініко-інструментальної діагностики та міні-інвазивних втручань Державної установи "Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева" НАМН України" обстежено 29 пацієнтів (10 жінок, 19 чоловіків) із кардіоресинхронізуючою терапією (КРТ). Середній вік пацієнтів становив 65 років. До, в ранній післяопераційний період (на 3 - 5-й день) і через 6 міс після імплантації оцінено частоту шлуночкових скорочень спонтанного та стимульованого ритму, рівні систолічного та діастолічного артеріального тиску, фракцію викиду лівого шлуночка, кінцево-діастолічний і кінцево-систолічний об'єми, товщину міжшлуночкової перегородки, задньої стінки лівого шлуночка, розміри лівого та правого передсердя, правого шлуночка. Ретельно виконана КРТ з якісним підбором місця прикладання електрода й адекватною медикаментозною підтримкою надає можливість не лише запобігти подальшому подовженню, а й в окремих випадках зменшити початково подовжений за тривалістю QRS-комплекс із поліпшенням функціональних показників кровообігу. КРТ з якісним підбором місця прикладання електрода й адекватною медикаментозною підтримкою є ефективним методом лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю.

Мета роботи - оцінити зміни гемодинамічних і клінічних показників після проведення радіочастотної абляції (РЧА) шлуночкової ектопії в пацієнтів, резистентних до ресинхронізаційної терапії (РТ). В оглядовому проспективному одноцентровому нерандомізованому дослідженні взяли участь 16 хворих, яким було імплантовано ресинхронізаційні електрокардіостимулятори або кардіовертери-дефібрилятори в період з квітня 2003 р. до червня 2013 р. і які мали шлуночкову екстрасистолію. Критерії залучення в дослідження: збільшення фракції викиду лівого шлуночка (ЛШ) << 5 %, збільшення кінцевосистолічного обієму << 10 %, а також відсутність покращання якості життя хворих протягом 1 року після імплантації ресинхронізаційних пристроїв. Хворі, які відповідали цим критеріям, вважалися резистентними до РТ. З метою оцінки геометричних та волюмометричних параметрів до та після імплантації ресинхронізаційних пристроїв використовували ехокардіографічне дослідження за стандартною методикою. Серцевий ритм до та після імплантації оцінювали за допомогою 24-годинного холтерівського моніторування (ХМ) ЕКГ. Електрофізіологічне картування шлуночкових екстрасистолій проводили за стандартними протоколами електрофізіологічного дослідження та за допомогою системи навігації NavX. З дослідження було вилучено хворих, які потребували антитахікардичної стимуляції або дефібриляції, а також хворих із фібриляцією передсердь, що становила >> 1 % всіх комплексів QRS протягом доби за даними ХМ ЕКГ. РЧА шлуночкових ектопій у осіб, резистентних до РТ, сприяє значному покращанню клінічного стану хворих та ехокардіографічних параметрів. Так, уже через 6 міс після РЧА виявлено відповідь на РТ та покращання середньої фракції викиду ЛШ (з (<$E26,2~symbol С~5,5>) до (<$E32,7~symbol С~6,7>) %; p << 0,001), кінцевосистолічного розміру ЛШ (з (<$E5,83~symbol С~0,55>) до (<$E5,62~symbol С~0,32>) см; p << 0,001), кінцеводіастолічного розміру ЛШ (з (<$E6,83~symbol С~0,83>) до (<$E6,51~symbol С~0,91>) см; p << 0,001), кінцевосистолічного об'єму ЛШ (з (<$E178~symbol С~72>) до (<$E145~symbol С~23>) мл; p << 0,001), кінцеводіастолічного об'єму ЛШ (з (<$E242~symbol С~85>) до (<$E212~symbol С~63>) мл; p << 0,001). Середній функціональний клас серцевої недостатності за NYHA до РЧА становив 3, після - 2. Після припинення РТ (вимкнення пристроїв) клінічний стан та ехокардіографічні параметри пацієнтів повертаються до базового рівня (до РЧА) в короткостроковий період спостереження. Висновки: значна обтяженість шлуночковою екстрасистолією - одна з причин відсутності відповіді на РТ. Успішне вилучення шлуночкової екстрасистолії шляхом РЧА сприяє значному покращанню клінічного стану та ехокардіографічних параметрів у осіб, резистентних до РТ. Таким чином, РЧА шлуночкової екстрасистолії може бути ефективним методом підвищення чутливості осіб, резистентних до РТ.

Распространенность блокады левой ножки пучка Гиса (БЛНПГ) в общей популяции составляет 0,1 - 0,8 %, а у больных крупноочаговым инфарктом миокарда с подъемом сегмента ST колеблется от 1 до 15 %. Цель работы - оценить структурно-функциональные особенности сердца у больных острым Q-инфарктом миокарда (ОИМ) при наличии БЛНПГ. Обследовали 60 больных (40 мужчин и 20 женщин) ОИМ, которые находились на лечении в кардиологическом отделении для лечения больных с инфарктом миокарда КУ "Городская клиническая больница экстренной и скорой медицинской помощи города Запорожья". Пациенты разделены на две группы: 40 пациентов с ОИМ и БЛНПГ (средний возраст - 71,53 года), 20 больных с ОИМ без БЛНПГ (средний возраст - 65,47 года). Пациентам проведена двухмерная эхокардиография на аппарате "My Lab 50" ("Esaote", Италия) по рекомендациям Американского общества эхокардиографии. Больные ОИМ с БЛНПГ были достоверно старше пациентов, имевших ОИМ без БЛНПГ (на 9,2 %, p << 0,05). Среди пациентов с БЛНПГ преобладали лица с ОИМ передней локализации (75 %). У больных ОИМ с БЛНПГ наблюдали утолщение ЗСЛШ (на 9,6 %; p << 0,05), увеличение ИММЛЖ (на 11,2 %; p << 0,05), увеличение КДР (на 12,9 %; p << 0,05) и КСР (на 18,6 %; p << 0,05), ускорение MVE (на 18,3 %; p << 0,05) и увеличение систТЛА (на 23,1 %; p << 0,05) по сравнению с пациентами с ОИМ без БЛНПГ. При анализе таблиц сопряженности установили, что наличие БЛНПГ у пациентов с ОИМ достоверно ассоциировалось с сахарным диабетом (<$E chi sup 2~=~4,53>; p << 0,05), женским полом (<$E chi sup 2~=~3,87>; p << 0,05) и возрастом старше 65 лет (<$E chi sup 2~=~5,71>; p << 0,05). У пациентов с ОИМ и БЛНПГ отмечена достоверная положительная корреляция ширины комплекса QRS с КДР (+0,49; p << 0,05), КСР (0,45; p << 0,05), СДЛА (0,31; p << 0,05) и диастолическим размером ПЖ (0,38; p << 0,05) и отрицательная корреляция ширины комплекса QRS с ФВ (-0,71; p << 0,05) и IVRT (-0,37; p << 0,05). Выводы: БЛНПГ у больных с ОИМ ассоциируется с женским полом, возрастом старше 65 лет и наличием сахарного диабета в анамнезе. ОИМ при наличии БЛНПГ характеризуется развитием эксцентрической гипертрофии с увеличением размеров ЛЖ и легочной гипертензией. Продолжительность комплекса QRS у больных с ОИМ с БЛНПГ ассоциируется с ухудшением систолической функции, дилатацией левого желудочка и легочной гипертензией.

Запропоновано проект системи аналізу сигналів електрокардіограми (ЕКГ) на базі нейронної мережі (НМ) нечіткої теорії адаптивного резонансу (ТАР). Завдяки використанню широкого спектра обчислювальної техніки, ознак та ефективності аналіз сигналів ЕКГ може бути ефективним засобом. Для того, щоб підвищити швидкість процесу кластеризації, вибір категорії та резонансу в нечіткій АРТ НМ запропоновано виконувати у розпаралеленому режимі. Процес моделювання виконано в спеціалізованому програмному середовищі. Відповідно до результатів моделювання, частково паралельна нечітка АРТ НМ здатна досягати вищої швидкості обробки даних у порівнянні з послідовним аналогом. У такий спосіб, повторення послідовних процесів вибору категорії та резонансу замінюється одним паралельним процесом. Ці засоби розпаралелюють процес кластеризації, що забезпечує можливість значного скорочення обчислювального часу, необхідного для кластеризації. Для визначення важливої діагностичної інформації про стан серця, запропоновано вимірювати вплив на ефективність класифікаторів серцевої аритмії варіацій ЕКГ, основних параметрів, отриманих з комплексу QRS, ST-сегмента, P-хвилі, T-хвилі, статистичних параметрів і гістограми сигналу.

Цель работы - изучить изменения параметров электрокардиостимуляции у пациентов с кардиоресинхронизирующей терапией в разных классах продолжительности QRS-комплекса в полугодовом периоде наблюдения. В отделении ультразвуковой и клинико-инструментальной диагностики и миниинвазивных вмешательств ГУ "Институт общей и неотложной хирургии имени В. Т. Зайцева НАМН Украины" были обследованы 29 пациентов (10 женщин и 19 мужчин) с кардиоресинхронизирующей терапией (КРТ). Пациенты в соответствии с M. Haghjoo и соавт. были отнесены к 3-м классам продолжительности QRS-комплекса: 1 - до 120 мс (нормальный), 2 - 120 - 149 мс (удлиненный) и 3 - более 150 мс (существенно удлиненный), в которых в ранний послеоперационный период (3 - 5-й день) и спустя 6 мес КРТ оценивались различные параметры электрокардиостимуляции. Тщательная оптимизация модифицируемых параметров электрокардиостимуляции, таких, как базовая частота, атриовентрикулярная и межжелудочковая задержки, при адекватной терапевтической поддержке позволяет повысить эффективность КРТ. Выводы: отсутствие на этапах наблюдения за пациентом изменений базовой частоты и порога стимуляции желудочков является дополнительным признаком эффективности КРТ. Снижение импеданса электродов объясняется "созреванием" электрода.