Aim: Monitoring of anthracycline-induced cardiotoxicity with electrocardiography (ECG) and comparing ECG changes with findings on echocardiography (ECHO). Methods: A total of 26 adult acute leukemia patients (mean age <$E(46,2~symbol C~12,4> years, 15 males) treated with 2 - 6 cycles of anthracycline-based chemotherapy (CT) were studied. Cardiac evaluation was performed at the baseline (before CT), after first CT, after last CT (cumulative anthracycline dose <$E(464,3~symbol C~117,5)~roman {mg "/" m sup 2}>) and circa 6 months after CT. Time ECG parameters, QRS voltage, presence of repolarization changes, arrhythmias and other abnormalities were evaluated. Results: During treatment and follow-up, we found a statistical significant QTc interval prolongation - <$E(414,7~symbol C~16,0)> ms (before CT), <$E(419,6~symbol C~21,6)> ms (after first CT), <$E(428,0~symbol C~16,2)> ms (after last CT) and <$E(430,1~symbol C~18,4)> ms (6 months after CT). Significant QTc interval prolongation (<$E >>~450> ms) occurred in 3 patients after first CT, in 4 patients after last CT and in 5 patients within 6 months after CT. Significant total QRS voltage lowering in the limb leads (<$E >>~1,0> mV versus before CT) occurred in 3 patients after first CT, in 5 patients after last CT and in 6 patients within 6 months after CT. We found a statistically significant correlation between decreased QRS voltage, QTc interval prolongation and left ventricular (LV) dysfunction on ECHO. Repolarization changes associated with oncology treatment were present in 9 patients within 6 months after CT. Conclusion:

Anthracycline treatment is associated with changes in electrical activity of the myocardium. Prolonged QTc interval represents a risk for development of malignant ventricular arrhythmias. Decreased QRS voltage and prolonged QTc interval after anthracycline treatment could correlate with LV dysfunction on ECHO. Further studies will be needed to prove whether these ECG changes could serve as an accessible and non-invasive screening method indicating LV dysfunction after anthracycline treatment.

У відділенні ультразвукової та клініко-інструментальної діагностики та міні-інвазивних втручань Державної установи "Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева" НАМН України" обстежено 29 пацієнтів (10 жінок, 19 чоловіків) із кардіоресинхронізуючою терапією (КРТ). Середній вік пацієнтів становив 65 років. До, в ранній післяопераційний період (на 3 - 5-й день) і через 6 міс після імплантації оцінено частоту шлуночкових скорочень спонтанного та стимульованого ритму, рівні систолічного та діастолічного артеріального тиску, фракцію викиду лівого шлуночка, кінцево-діастолічний і кінцево-систолічний об'єми, товщину міжшлуночкової перегородки, задньої стінки лівого шлуночка, розміри лівого та правого передсердя, правого шлуночка. Ретельно виконана КРТ з якісним підбором місця прикладання електрода й адекватною медикаментозною підтримкою надає можливість не лише запобігти подальшому подовженню, а й в окремих випадках зменшити початково подовжений за тривалістю QRS-комплекс із поліпшенням функціональних показників кровообігу. КРТ з якісним підбором місця прикладання електрода й адекватною медикаментозною підтримкою є ефективним методом лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю.

Розглянуто питання оцінки інформативності ознак в портретах медико-біологічних сигналів за формальними критеріями порівняння статистичних розподілів їх значень за ймовірністю, одержуваних на етапі навчання систем розпізнавання, які навчаються з учителем. Значення показників інформативності використовуються для відбору ознак при формуванні портретів скороченого складу. Подальше виключення малоінформативних ознак з розгляду покладається в даній роботі в основу розкриття і реалізації резервів підвищення ймовірності правильного розпізнавання сигналів в діагностичних системах. Зміст і результативність запропонованої технології обробки сигналів ілюструється тестовим прикладом у застосуванні в вирішенні поширеної задачі розпізнавання типів QRS-комплексів, зручною у випробуваннях доступністю наявних вибірок даних для навчання системи розпізнавання.

Цель исследования - проведение сравнительной оценки кровообращения функционального значения у пациентов с постоянными кардиостимуляторами в раннем послеоперационном периоде в разных классах продолжительности QRS-комплекса. Обследовано 114 пациентов (56 женщин, 58 мужчин) в возрасте 70 лет с установленными электрокардиостимуляторами (ЭКС) в режимах стимуляции VVI/VVIR (40 пациентов), DDD/DDDR (26 пациентов) с АВ-блокадой и отдельно с синдромом слабости синусового узла (СССУ) (34 пациента), с кардиоресинхронизирующей терапией (14 пациентов). До установки ЭКС и в раннем послеоперационном периоде (3 - 5-й день после имплантации) оценивали уровни систолического и диастолического артериального давления; частоту сердечных сокращений спонтанного и стимулированного ритма; продолжительность QRS-комплекса; фракцию выброса левого желудочка, конечно-диастолический объем и конечно-систолический объем, толщину межжелудочковой перегородки и задней стенки левого желудочка, размеры левого и правого предсердий, а также правого желудочка. Продолжительность стимулированного QRS-комплекса измерялась в отведениях II, V5, V6 с последующим выбором максимального измеренного. По полученным данным оценивали также изменение (прирост в процентах) продолжительности QRS-комплекса после установки ЭКС в разных режимах стимуляции, причем у пациентов с СССУ в режимах стимуляции DDD/DDDR отдельно на эпизодах предсердной стимуляции и предсердно-желудочковой стимуляции. Пациенты были распределены на 3 класса продолжительности стимулированного QRS-комплекса: класс 1 - до 120 мс, класс 2 - 120 - 150 мс, класс 3 - более 150 мс. Установлено, что функциональные показатели кровообращения в раннем послеоперационном периоде после имплантации ЭКС во всех режимах стимуляции определяются классом продолжительности QRS-комплекса и прогрессивно изменяются при увеличении последнего. Выводы: продолжительность QRS-комплекса может быть эффективной мерой контроля постоянной электрокардиостимуляции и учитываться вне зависимости от режима.

Запропоновано проект системи аналізу сигналів електрокардіограми (ЕКГ) на базі нейронної мережі (НМ) нечіткої теорії адаптивного резонансу (ТАР). Завдяки використанню широкого спектра обчислювальної техніки, ознак та ефективності аналіз сигналів ЕКГ може бути ефективним засобом. Для того, щоб підвищити швидкість процесу кластеризації, вибір категорії та резонансу в нечіткій АРТ НМ запропоновано виконувати у розпаралеленому режимі. Процес моделювання виконано в спеціалізованому програмному середовищі. Відповідно до результатів моделювання, частково паралельна нечітка АРТ НМ здатна досягати вищої швидкості обробки даних у порівнянні з послідовним аналогом. У такий спосіб, повторення послідовних процесів вибору категорії та резонансу замінюється одним паралельним процесом. Ці засоби розпаралелюють процес кластеризації, що забезпечує можливість значного скорочення обчислювального часу, необхідного для кластеризації. Для визначення важливої діагностичної інформації про стан серця, запропоновано вимірювати вплив на ефективність класифікаторів серцевої аритмії варіацій ЕКГ, основних параметрів, отриманих з комплексу QRS, ST-сегмента, P-хвилі, T-хвилі, статистичних параметрів і гістограми сигналу.

Наведено результати досліджень, проведених за аналізом архівного матеріалу історій хвороб хворих на гостру лейкемію (ГЛ), які одердували специфічну поліхіміотерапію з включенням антрациклінових антибіотиків. Показано, що супутня ішемічна хвороба серця у хворих на ГЛ на фоні низьких кумулятивних доз антрациклінів 300 мг/м<^>2 призводить до розвитку ранньої антрациклінової кардіотоксичності у 100 %, яка характеризується виникненням безбольової ішемії міокарда. Ураження тканин серця, індуковане антрациклінами, проявляється у змінах біоелектричної активності міокарда у вигляді порушення ритму серця і провідності та посилення ектопічної активності міокарда, депресії інтервалу ST, зниженні вольтажу зубців комплексу QRS.

Вперше доведено, що ЕКГ-маркери субклінічного пошкодження міокарда є найбільш високоінформативними в ранній діагностиці кардіоваскулярної автономної нейропатії (КАН) у хворих на цукровий діабет 2 типу (ЦД 2 типу). Одержані результати розширили знання щодо патогенезу КАН (пріоритетність інсулінової резистентності (ІР) та активації хронічного низькоактивного запального процесу), що поряд з ЕКГ- маркерами дозволили встановити діагностичні критерії й обгрунтувати тактику лікування. Вперше встановлено, що субклінічна стадія КАН характеризується збільшенням вмісту неактивного N-термінального фрагменту натрійуретичного мозкового пептиду (BNP) в крові та просторового кута QRS-Т та обгрунтовано їх включення до числа біомаркерів ризику й ЕКГ-маркерів. Субклінічна стадія КАН характеризується підвищенням жорсткості артерій, що може слугувати непрямим предиктором взаємозв'язку між мікро- та макросудинними проявами ЦД 2 типу. Вперше показано, що комбінування бенфотіаміну, ⍺-ліпоєвої кислоти, (⍺-ЛК) і φ-3 поліненасичених жирних кислот (φ-3 ПНЖК) у лікуванні хворих на ЦД 2 типу з КАН супроводжується найбільш виразними позитивними змінами гіперінсулінемії/ІР, ліпідного обміну, маркерів хронічного неспецифічного запального процесу, ендотеліальної дисфункції, субклінічного аритмогенного пошкодження міокарда, жорсткості артерій та стану вегетативної нервової системи.

Запропоновано алгоритм сегментації електрокардіограм (ЕКГ) з використанням багаторівневого вейвлет аналізу сигналів. Алгоритм протестовано на прикладах кардіограм, що були взяті з міжнародної бази даних електрокардіограм MIT-BIH Arrhythmia Database. Тестовий матеріал має широкий набір форм: нормальні та патологічні сигнали, сигнали, ускладнені шумами різних частот і потужностей. Точність локалізаці QRS комплексу ЕКГ складає 98 %, точки J - 95 %, T зубця - 86 %, P зубця - 80 %.

Обсужден алгоритм биометрической идентификации человека по его электрокардиограмме (ЭКГ) с использованием нейросети для классификации характерных признаков, выделенных при аппроксимации параметрическими сплайнами трехмерных дуг, соответствующих QRS-комплексам.

Изучены изменения общей мощности спектра (ТР) и соотношения мощностей спектров низких и высоких частот (LF/HF) вариабельности сердечного ритма (ВСР) на эпизодах фибрилляцией предсердий (ФП) при терапии 92 пациентов (59 мужчин и 33 женщины) в возрасте (<$E64~symbol С~9>) лет с постоянной, пароксизмальной и персистирующей ФП в разных классах продолжительности комплекса QRS ЭКГ (QRS). Продолжительность QRS измеряли в отведениях II, V1, V5, V6 (по три последовательных комплекса) с выбором максимального значения для отведения и зарегистрированных комплексов. В зависимости от продолжительности QRS (физиологический (NQRS) (60 - 100 мс) и удлиненный (LQRS) (более 100 мс)) пациенты делились на 2 подгруппы. Пациенты обследовались до, спустя 2 недели, 1 месяц, 6 месяцев и 1 год от начала терапии. Терапия ФП оказала положительное влияние на ВСР у пациентов со всеми формами ФП путем уменьшения исходно высокой ТР ВСР. При этом ее результаты оказались лучшими в подгруппе NQRS, что подтвердилось ростом LF/HF в ортостатической пробе.

Мета роботи - виявити векторкардіографічні ознаки гострого інфаркту міокарда (ІМ) із зубцем Q задньонижньої стінки лівого шлуночка (ЛШ). У дослідженні взяли участь 17 хворих віком (69 плюс/мінус 3) роки (із них 10 чоловіків) із ІМ із зубцем Q задньонижньої стінки ЛШ, госпіталізованих та обстежених у перші 24 год від початку захворювання. Крім загальноклінічних і біохімічних досліджень проведено: ЕКГ у 12 відведеннях, а також у відведеннях V7 - V9, V3R, V4R і векторкардіографію (ВКГ) за Акулінічевим у п'яти проекціях на поліграфі "МТМ-СКМ". Гострий ІМ задньонижньої локалізації в зоні некрозу виявляється в другій і третій ВКГ-проекціях зсувом петель QRS у протилежний від ділянки ураженого міокарда бік, зменшенням їх площі в 10 разів з уповільненням збудження в міокарді та порушенням процесів реполяризації. Процеси реполяризації в ділянці некротичних змін характеризуються: незамкненістю петель QRS із появою вектора ушкодження ST, спрямованого вниз, ліворуч, назад у другій і третій проекціях, розташуванням петлі T поза петлею QRS у перших трьох проекціях за різноспрямованих змін кутової розбіжності петель QRS-T і швидкості поширення імпульсу петлями T зі зменшенням максимального вектора петель T у першій проекції. Поза зоною некрозу за гострого ІМ задньо-нижньої локалізації у четвертій і п'ятій ВКГ-проекціях виявляється подовження петель QRS за збільшення їх площі та зростання швидкості поширення збудження в ділянках верхівки та базальних відділів шлуночків із порушенням у цих ділянках процесів реполяризації у вигляді збільшення та зменшення максимального вектора петель T, збільшення кутової розбіжності

петель QRS-T і порушення проведення імпульсу петлями T, а також кутової розбіжності петель QRS-P у першій проекції та зменшення - у другій і третій.

Розглянуто задачу ідентифікації людини за її електрокардіограмою. Використовуючи три ортогональних відведення, електрокардіограму представлено у вигляді тривимірного годографа. Сегмент годографа, пов'язаний з QRS комплексом, апроксимовано за допомогою канонічних параметричних сплайнів (крива Безьє). Це надає безліч точок, які описують форму кривої. Порівнюючи координати точок, що описують форму сплайну, можна віднести електрокардіограму до певного класу. Для класифікації застосовано відомі статистичні методи і нейронна мережа.

У 20 больных с артериальной гипертензией, осложненной постоянной формой фибрилляции предсердий, в возрасте 60 - 74 лет проведено изучение влияние 3-месячного лечения верошпироном на неинвазивные показатели электрической негомогенности миокарда, суточный профиль артериального давления (АД). Использовали методы обследования ЭКГ высокого разрешения, суточное мониторирование ЭКГ и АД. Полученные данные свидетельствуют о выраженном положительном эффекте 50 мг верошпирона в сутки в плане улучшения условий проведений электрического импульса (укорочение фильтрованного комплекса QRS на 12 % и низкоамплитудных сигналов в конце комплекса QRS на 16 %), уменьшения явлений желудочковой эктопии (суточное количество единичных желудочковых екстрасистол достоверно уменьшилось с <$E792,7~symbol С~23,0> до <$E201,2~symbol С~9,0>, парных екстрасистол с <$E16,1~symbol С~3,6> до <$E6,5~symbol С~2,3>), в том числе высоких градаций (пароксизмы желудочковой тахикардии после лечения не были зарегистрированы), наличия дополнительного модулирующего влияния на циркадный ритм АД.

Досліджено вплив препаратів, які контролюють частоту шлуночкових скорочень, на тривалість комплексу QRS ЕКГ у 89-ти пацієнтів з постійною фібриляцією передсердь. Пацієнтів обстежували в різні терміни від початку терапії. В залежності від одержуваного лікування вся група пацієнтів була поділена на групи терапії (бета-адреноблокаторами, аміодароном, блокаторами кальцієвих каналів, комбінацією бета-адреноблокаторів і аміодарону) та дві підгрупи за наявністю або відсутністю внутрішньошлуночкових блокад. Серед усіх груп препаратів найбільш виражений ефект на тривалість комплексу QRS ЕКГ мав аміодарон.

Вибір оптимальної схеми антигіпертензивної терапії пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) дуже важливий під час ведення таких хворих. Сучасні методи оцінки прогностично значущих критеріїв впливу терапії основними групами гіпотензивних препаратів на різні показники життєдіяльності роблять цей вибір максимально обгрунтованим. Мета дослідження - вивчити прогностично значущі критерії впливу терапії інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту лізиноприлу, бета-адреноблокатора бісопрололу та їх комбінації на варіабельність серцевого ритму, артеріальний тиск і ЧСС у пацієнтів з АГ у різних класах тривалості комплексу ЕКГ і групах терапії. На базі міської поліклініки № 6 Московського району обстежено 138 пацієнтів (60 чоловіків і 78 жінок) з 1 - 2 ступенем і II стадією АГ віком (<$E57~symbol С~17>) років. Середня тривалість АГ - (<$E7~symbol С~5>) років. За класифікацією Української асоціації кардіологів з профілактики та лікування АГ (2012, 2013 рр.), АГ 1 ступеня спостерігалася у 94 (68 %), 2 ступеня - у 44 (32 %) хворих. У 71 (51 %) пацієнта виявлена хронічна ішемічна хвороба серця (ХІХС). У 112 (81 %) пацієнтів були симптоми СН. За класифікацією Н. Д. Стражеско - В. Х. Василенко СН I стадії діагностована у 39 (35 %), II А - у 73 (65 %). За класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця (NYHA) у 11 (10 %) пацієнтів була СН I ФК, у 28 (25 %) - СН II ФК, у 73 (65 %) - СН III ФК. У разі терапії пацієнтів АГ в класі тривалості комплексу QRS ЕКГ <$Esymbol Г ~100> мс необхідно більше уваги приділяти змінам САТ, ДАТ, LF/HF і в класі >> 100 мс - змінам САТ, ДАТ, QRS ЕКГ, ТР. Визначено прогностично значущі критерії ефективності терапії пацієнтів АГ у класах тривалості комплексу QRS ЕКГ <$Esymbol Г~100> мс і >> 100 мс лізиноприлом, бісопрололом та їх комбінацією надають змогу оптимізувати її.

Изучено влияние терапии ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ) (лизиноприлом) на продолжительность комплекса QRS ЭКГ у пациентов с артериальной гипертензией (АГ) в классах продолжительности комплекса QRS ЭКГ до и более 100 мс. Обследовано 108 пациентов с АГ (38 мужчин и 70 женщин) 1 - 2-й степени, II стадии в возрасте <$E57~symbol С~17> лет. Выделены два класса продолжительности комплекса QRS ЭКГ: менее 100 мс и более 100 мс. Пациенты получали лизиноприл в средней суточной дозе <$E20~symbol С~10> мг. Пациентов обследовали до, спустя 2 нед, 1 мес, 6 и 12 мес от начала терапии. У пациентов с АГ преобладали большие значения продолжительности комплекса QRS ЭКГ с увеличением степени АГ, сохранявшимся после годовой терапии ИАПФ. Терапия лизиноприлом ассоциировалась с достоверным укорочением продолжительности комплекса QRS ЭКГ в классе комплекса QRS ЭКГ <$E >>~100> мс в группах с мягкой и умеренной степенью АГ с переходом части пациентов в меньший класс продолжительности комплекса.

Изучены изменения показателей артериального давления (АД) (систолическое (САД), диастолическое (ДАД)), частоты сердечных сокращений (ЧСС) и продолжительности комплекса QRS ЭКГ на этапах терапии бета-адреноблокатором бисопролол в разных классах продолжительности комплекса QRS ЭКГ у 30 пациентов (14 мужчин и 16 женщин) с I - II степенью (мягкая и умеренная) и II стадией артериальной гипертензии (АГ) в возрасте (<$E 60~symbol С~17>) лет. Выделены два класса продолжительности комплекса QRS ЭКГ: (60 - 100) мс и более 100 мс. Пациенты получали бисопролол в средней суточной дозировке 5 мг. До, спустя 2 нед, 1 мес, 6 мес и 1 год от начала терапии оценивали САД, ДАД, ЧСС и продолжительность комплекса QRS ЭКГ. Терапия бисопрололом оказала положительное влияние на САД, ДАД и ЧСС у пациентов с АГ в обоих классах продолжительности комплекса QRS ЭКГ путем снижения САД, ДАД и ЧСС с лучшими результатами в классе продолжительности комплекса QRS ЭКГ (60 - 100) мс. Укорочение продолжительности комплекса QRS ЭКГ в обеих группах носило характер тенденции и не было значимым. Таким образом, терапия АГ бета-адреноблокаторами предпочтительна у пациентов с продолжительностью комплекса QRS ЭКГ до 100 мс.

Мета роботи - визначити фактори, від яких можуть залежати глобальна поздовжня деформація (ГПД) та її динаміка після протезування аортального клапана (ПАК) у пацієнтів з тяжким аортальним стенозом (АС). В одноцентрове проспективне дослідження залучили 30 пацієнтів із тяжким АС, послідовно обстежених перед операцією ПАК. Серед них було 16 (53,3 %) чоловіків і 14 (46,7 %) жінок. Медіана віку становила 63 (діапазон - від 46 до 77, квартилі - 57 - 69) роки. Всім хворим до операції провели клінічне та інструментальне дослідження, зокрема трансторакальну ехокардіографію (ТТЕ) і коронаровентрикулографію. У ранній після операційний період і через 6 - 12 місяців після оперативного втручання всім пацієнтам виконували повторну ТТЕ за стандартним протоколом, яка передбачала оцінку ГПД. Проаналізовано показники ГПД та їх динаміку в групах пацієнтів зі збереженою (n = 18) і зниженою (n = 12) фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ). У пацієнтів зі збереженою ФВ ЛШ медіана доопераційного ГПД становила -12 % (квартилі від -15 до -11 %), післяопераційного ГПД - -11 % (квартилі від -11 до -9 %). У пацієнтів зі зниженою ФВ ЛШ медіана доопераційного ГПД становила -6 % (квартилі від -8,5 до -4 %), післяопераційного ГПД - -8,5 % (квартилі від -10 до -6 %) (p << 0,001 щодо порівняння вихідних показників і p << 0,05 щодо відмінностей динаміки ГПД у порівнюваних групах). В обстежених осіб виявили значущі кореляційні зв'язки вихідного показника ГПД з функціональним класом серцевої недостатності (СН), супутньою недостатністю тристулкового клапана, фібриляцією передсердь, тривалістю комплексу QRS, ФВ ЛШ, індексами кінцеводіастолічного, кінцевосистолічного об'ємів та об'єму лівого передсердя, індексом маси міокарда ЛШ, індексом площі отвору аортального клапана, відношенням Е/А та індексом Теі. Своєю чергою, позитивна динаміка ГПД значуще залежала від вихідного функціонального класу СН, стадії артеріальної гіпертензії, ступеня недостатності тристулкового клапана, ФВ ЛШ, індексу об'єму лівого передсердя в доопераційний період. Висновки: у пацієнтів з тяжким АС показник ГПД визначається ступенем вираження гемодинамічного перевантаження ЛШ та змін його ремоделювання. Сприятлива динаміка ГПД після ПАК, яка досягається в пацієнтів з вираженим АС, СН і систолічною дисфункцією ЛШ, може відображати зворотне ремоделювання ЛШ у післяопераційний період.

Представлены современные данные о дифференциальной диагностике пароксизмальных тахикардий (ПТ) на основании действующих рекомендаций Украинской ассоциации кардиологов, Европейского общества кардиологов, Американского кардиологического колледжа и Американской ассоциации сердца. Подчеркнуто значение объективного клинического обследования и данных инструментальных методов для распознавания отдельных форм ПТ. Изложена дифференциальная диагностика ПТ с узкими комплексами QRS: разных вариантов синусовой и предсердной тахикардии, фибрилляции и трепетания предсердий, реципрокной атриовентрикулярной тахикардии, атриовентрикулярной тахикардии, связанной с функционированием добавочных проводящих путей, и непароксизмальной атриовентрикулярной тахикардии. Особое внимание уделено проведению дифференциальной диагностики при ПТ с широкими комплексами QRS, то есть желудочковой тахикардии, суправентрикулярной тахикардии с нарушением внутрижелудочковой проводимости и суправентрикулярной тахикардии, сопровождающейся увеличением ширины комплекса QRS вследствие антеградного проведения импульсов через добавочный предсердно-желудочковый путь или ретроградного - через атриовентрикулярный узел или другой добавочный путь. Приведены алгоритмы дифференциальной диагностики ПТ с широкими комплексами QRS Американского кардиологического колледжа, Американской ассоциации сердца, Европейского общества кардиологов (2003), P. Brugada и соавторов (1991), а также алгоритм дифференциальной диагностики желудочковой тахикардии и антидромной реципрокной атриовентрикулярной тахикардии P. Podrid и P. Kowey (1996).

Показано електрокардіографічні ознаки диференційної діагностики тахікардій із широкими комплексами QRS. Описано механізми тахікардій, принципи топічної діагностики, ЕКГ критерії. Показано електрокардіографічну діагностику різних суправентрикулярних тахіаритмій із широкими комплексами QRS. Велику увагу приділено шлуночковій тахікардії. Показано ЕКГ критерії та варіанти топічної діагностики шлуночкової тахікардії.