Однією з нерозв'язаних проблем медичних досліджень у сфері охорони праці залишається об'єктивність оцінювання стану скелетних м'язів (СМ). В основі класичних методів (пальпація, анамнез і т.п.), лежать суб'єктивні оцінки, тому, як правило, постановка діагнозу складна і в багатьох випадках спірна. Мета дослідження - з'ясувати можливості застосування міометричного методу дослідження СМ в охороні праці. Антропометричні показники збиралися з 1976 р. фахівцями естонських компаній одночасно, але незалежно, з традиційним медичним оглядом стану здоров'я працівників. За допомогою міометричного методу було зібрано дані про тонус, еластичність і жорсткість СМ. Характеристики СМ (тонус, еластичність і жорсткість) вимірювалися в стані розслаблення, як правої, так і лівої частини тіла, в центрі таких м'язів: m. tibialis anterior, m. extensor digitorum, m. adductor pollicis, m. abductor pollicis brevis, m. flexor carpi radialis, m. gastrocnemius cm, m. trapezius (дві ділянки - верхня область, середня область) і m. erector spinae. Працівників, які брали участь у дослідженні, було розподілено на 8 груп за статтю (чоловіки і жінки), за віком (до 35 років і старше 35 років) та за індексом маси тіла (ІМТ) (до 25 і більше 25). Порівняльний аналіз надав змогу виявити, в більшості випадків, статистично значущу різницю (p << 0,05) між досліджуваними показниками м'язів в цих групах. Отже, значення норми показників тонусу, еластичності і жорсткості досліджуваних м'язів мають розраховуватися з урахуванням статі, віку і значень ІМТ. Зазначено, що міометричний метод надає додаткову інформацію для медичних досліджень у сфері охорони праці, полегшує встановлення діагнозу та проведення моніторингу за станом СМ, який змінюється внаслідок виконання роботи, тим самим зменшується ризик кумулятивного травмування на виробництві. Розроблення нормативних показників для СМ сприяє виявленню м'язів, що знаходяться в небезпечній зоні кумулятивного травмування.

С использованием метода Н-рефлексометрии исследовано влияние активного и пассивного отдыха на реципрокные взаимодействия в мышцах предплечья человека. Тестирующий стимул наносился на n.medianus через 1,10 и 150 мс после кондиционирующего, который подавался на n.radialis. Эти интервалы были выбраны как максимумы проявления всех трех фаз торможения. Установлено, что в начале пассивного отдыха происходит усиление реципрокного торможения, за которым следует восстановление активности мотонейтронов путем ослабления этого торможения. В случае активного отдыха восстановление возбудимости мотонейтронов осуществляется путем облегчения всех трех фаз реципрокного торможения. Обсуждены возможные механизмы данного явления.

Дисертацію присвячено вивченню механізмів відновлення дієздатності людини під час пасивного та активного відпочинку. На підставі застосування методики H-рефлексу було встановлено, що пасивний і активний відпочинок виявляють різний вплив на динаміку змін H-рефлексу m.flexor carpi radialis. На початку пасивного відпочинку відбувається посилення реципрокного, зворотного та пресинаптичного гальмування, що пов'язано з процесом втомлення. В основі активного відпочинку лежить домінування процесів збудження над процесами гальмування.

Проаналізовано результати формування судинних доступів у 221 хворих із термінальною стадією хронічної ниркової недостатності. В абсолютній більшості (186 пацієнтів - 84,15 %) первинний артеріовенозний шунт формували в нижній третині передпліччя шляхом анастомозування променевої артерії з головною веною (a. radialis-v. cefalica) на зразок "кінець у бік" або "кінець у кінець". 32-м пацієнтам сформовано вторинні судинні доступи між плечовою артерією та головною веною (a. brachialis-v. cefalica) або плечовою артерією та перфорантною веною (a. brachialis-v. perforanta), що становить 14,5 % від усіх артеріовенозних шунтів. Виконано 3 третинні судинні доступи між поверхневою стегновою артерією та поверхневою стегновою веною (a. femoralis superficialis-v. femoralis superficialis), що відповідає 1,35 % від усіх артеріовенозних шунтів.

Досліджено спінальні та супраспінальні механізми регуляції рефлекторної збудливості м'яза flexor carpi radialis (m. Fcr) за умов термостимуляції кисті, для здійснення якої використовували воду за температури 33 <$Esymbol Р>C (термонейтральні умови), 24 <$Esymbol Р>C і 42 <$Esymbol Р>C (холодове та теплове подразнення відповідно). Встановлено, що під час нагрівання кисті відбувалось збільшення, а під час охолодження - зменшення амплітуди H-відповіді m. Fcr. Ці зміни проявлялись уже на першій хвилині відповідних термоподразнень і зберігалися протягом всього періоду їх дії. Виявлено, що застосування обох видів термостимуляції кисті призводить до послаблення реципрокного гальмування мотонейтронного пулу m. Fcr, викликаного кондиціонуючим подразненням n. radialis, і зворотного гальмування флексорних мотонейтронів. Зазначено, що у процесі охолодження кисті такі явища більш виражені. За даними електроенцефалографії (ЕЕГ) встановлено, що у разі холодового впливу на кисть відбувається десинхронізація активності кіркових нейтронів, що вказує на посилення тонічних супраспінальних впливів на стан сегментарних нейтронів. Посилення синхронізуючих кіркову активність механізмів у разі нагрівання кисті вказує на можливість зниження інтенсивності ретикуло-спінальних впливів. Одержані дані свідчать, що за умов температурних впливів на кисть відбувається термозалежна модуляція рефлекторної збудливості м'язів верхньої кінцівки людини, зумовлена особливостями спінальних і супраспінальних проекцій терморецепторів шкіри.

Проанализированы результаты формирования сосудистого доступа (СД) у 81 пациента с терминальной почечной недостаточностью, находившихся на лечении программным гемодиализом (ПГД). В зависимости от вида СД преобладали следующие артериовенозные фистулы (АВФ): первичный СД - дистальные АВФ (a.radialis - v.cefalica) - в 39 (48,14 %) случаях, вторичный СД - локтевые АВФ - в 11 (13,5 %) случаях, третичный СД - АВФ с использованием синтетических протезов и АВФ между a.brachialis и v.basilica с транспозицией - в 29 (35,8 %) случаях. У 2 (2,5 %) пациентов ввиду отсутствия сосудистых резервов ПГД выполнялся посредством центрального венозного катетера.