Обгрунтовано роль і місце біблійної герменевтики в українській бароковій прозі. Доведено, що українська література XVII - XVIII ст. мала релігійний характер, стиль художніх творів був обумовлений метафізичною та власне богословською проблематикою та християнською обрядовістю. Показано, що в літературі українського бароко та усієї Європи від часу Тридентського собору набула поширення чотирисенсова біблійна герменевтика, суть якої полягає у розрізненні буквального, відкритого, зрозумілого сенсу Святого Письма, й "темного", закритого, таємного. Прикладом застосування чотирисенсової біблійної герменевтики є творчість Іоаникія Галятовського. Трактати та діалоги Григорія Сковороди розглянуто в аспекті всезагальної алегорези. Зазначено, що схильність до буквального сенсу та заперечення сенсу алегоричного відображена в прозі Феофана Прокоповича.