Розглянуто проблему формування біблійного антропоцентризму, протиставленого богоборчому за своєю суттю магізму - джерелу становлення секулярного антропоцентризму. У процесі вирішення проблеми антроподицеї Біблія переносить акцент з обожнення людини на її обоження, що кардинально змінює етичну парадигму Стародавнього світу. Показано, що біблійний антропоцентризм докорінно відрізняється від секулярного (прометеїстичного) варіанта антропоцентризму, який генетично сягає язичницької свідомості. Останній побудовано на наївному прагненні до могутності та всевладдя людини, яка вільно та необмежено заглиблюється в пізнання Добра та Зла, а перший невіддільний від розуміння дискретності людських можливостей, зречення пізнання глибин Зла. З'ясовано, що біблійна концепція людини базується на необхідності постійного духовного самовдосконалення, суворого дотримання моральних норм релігійного Закону та величезної відповідальності людини за все, що її оточує. Обгрунтовано, що біблійний антропоцентризм є переходом від наївного міфологічного мислення та прагматичних теургічних практик до умоглядних (теологічних) моделей світу, що раціоналізують осягнення істини.

Проаналізовано особливості формування біблійного антропоцентризму як втілення ідеї "життя по Закону" в контексті заперечення піднесення людської свавільності в політеїстичних стародавніх культурах, побудованих на ідеї теургії та героїзації магізму. Розглянуто специфіку християнської концепції людини, розкрито глибинну сутність конфлікту між людиною та ренесансним людинобожжям як основу секуляризаційних ідей у культурі.