У контексті розвитку народної та сценічної хореографії вперше досліджено жіночі танці. Проведено історико-культурний і мистецтвознавчий аналіз за напрямами, а саме: українські жіночі танці у побуті у контексті календарно-річної та сімейної обрядовості, а також поза обрядами; сценічні варіанти українських жіночих танців у народно-сценічній хореографії та за умов оперно-балетних вистав на національні теми. Доведено, що обрядові жіночі танці у процесі естетизації набули самостійного художнього значення, дали поштовх для подальшого розвитку необрядових танців. Відзначено, що український народний жіночий танець зазнав активного переосмислення у сценічних інтерпретаціях балетмейстерів народно-сценічної та класичної хореографії, що доводить правомірність віднесення до комплексу народної хореографічної культури фольклорних артефактів та похідних сценічних форм.